Реферат на тему:

Завдання і зміст технологій виховної роботи в школах різного типу

ПЛАН

1. Загальне поняття про педагогічні технології.

2. Технології виховання як перспектива наукової організації виховної
роботи в школах різного типу:

2.1. Предмет технології виховання.

2.2. Технологічний підхід до виховання у спадщині А.С.Макаренка.

2.3. Особистісно зорієнтовані виховні технології як джерело самоповаги
особистості.

3. Зміст і завдання виховних технологій.

1. Загальне поняття про педагогічні технології

Аналіз наукової літератури, періодичних педагогічних видань стверджує,
що останнім часом все рідше вживається поняття “методика”, натомість
частіше вживається поняття “технологія” – педагогічна, освітня, виховна,
навчальна…Складається враження, що це те саме. Але це не так. Тому нам
насамперед потрібно визначитись з поняттями.

Поняття “технологія” (з грецької techne – майстерність, мистецтво і
logos – вчення, поняття) в педагогіку прийшло ще в 20-ті роки ХХ
століття. Зустрічається у працях А. Ухтомського, С. Шацького, В.
Бехтєрєва, І. Павлова. Вже тоді воно трактувалося по різному. В одному
разі – як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й
ефективну організацію навчальних занять, що нагадує виробничу
технологію; в іншому – як уміння оперувати навчальним і лабораторним
обладнанням, використовувати наочні посібники.

У подальші роки сутність поняття досліджували Т. Ільїна, С. Шаповаленко,
О. Філатов, Ф. Фрадкін, І. Лернер, В. Беспалько., І. Прокопенко., Т.
Назарова та інші. Тому є сенс говорити, що воно отримало еволюційний
розвиток в науці. Щоправда, сьогодні розуміється не так однозначно, як
на початку ХХ століття.

Досі немає єдиного визначення поняття “педагогічні технології” – їх
існує понад 300.На нашу думку, найбільш цілісним є підхід до визначення
поняття “педагогічні технології” вченого Т. Назарової.

Педагогічна технологія – це наука про розвиток, освіту, навчання і
виховання особистості школяра на основі позитивних загальнолюдських
якостей та досягнень педагогічної думки.

Отже, поняття “педагогічні технології” розвивалось адекватно до розвитку
педагогічної науки і у зв’язку з цим трансформувалось у нові поняття:
освітні технології, технології навчання, технології виховання,
технології управління.

Як бачимо зі схеми, освітні технології відбивають загальну стратегію
розвитку освіти; педагогічні – втілюють тактику реалізації стратегії
освіти шляхом впровадження моделей управління цим процесом; навчальна
технологія – відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в
межах відповідного предмета, теми, питання; виховні технології –
відбивають систему конкретних засобів впливу на школяра, учнівський
колектив на науковій основі і спрямовані на досягнення виховної мети та
удосконалення педагогічної діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає
модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу
і об’єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Слід зазначити, що технології навчання, виховання, управління пов’язані
з педагогічними технологіями загальною ідеєю відповідної освітньої
концепції, педагогічними парадигмами (парадигма – від грецького paradigm
– зразок, приклад). Використовується в якості пізнання сукупності ідей,
що приймається групою дослідників для вирішення наукового завдання),
змістовим наповненням функцій.

Як засвідчує практика, використання педагогічних технологій в діяльності
сучасних вчителів допомагає оволодіти системою ключових вмінь (Баланюк
Г., Кларін М.), які відкривають тонкий механізм взаємозв’язку і
взаємозалежності, одночасність їх реалізації. Таким чином, ми отримуємо
чітку і послідовну наукову основу впливу вчителя на учнів.

Які ж ключові операції ми повинні використовувати у майбутній
педагогічній діяльності?

Перша ключова операція – “Я – повідомлення”.

Її реалізація пов’язана з проголошення суб’єктом свого стану і
відношення до вчинку і дії другого суб’єкта, як до явища. Для цього
учителеві, в першу чергу, необхідно (вважає вчений Пітюков В.),
навчитись бачити за рядовою подією життєве явище і зазначити його для
себе і для дітей.

“Я – повідомлення”, крім вербального варіанту, може мати і
мімічно-пантомімічний (невербальний) прояв. У цьому випадку педагог
демонструє своє відношення позою, виразом обличчя і т. д.

Індивідуальних варіантів “Я – повідомлення” може бути безліч. Впливаючи,
учитель робить акцент на гідність учня, забезпечуючи йому позитивну
репутацію. /Більш детально про це можна прочитати у підручнику: Щуркова
Н.Э., Питюков В.Ю., Савченко А.П., Осипова Е.А. Новые технологии
воспитательного процесса. – М 1993./Друга ключова операція – «позитивна
підтримка» – допомагає розвитку взаємовідносин.«Позитивна підтримка»
полягає в публічному проголошенні гідності учня, не надуманих, а реально
існуючих.

Поряд з вербальною формулою яка реалізує операцію, більшість вчених
наголошує, що необхідно пам’ятати про свій міміко-пантомімічний портрет
у цю мить, щоб вираз-слово доповнювали один одного. /Див.: Питюков В.Ю.
Основы педагогической технологии: уч. метод. пособие. – М. 2001./Третя
ключова операція – «Безумовні норми». Вони передбачають інтерес до
самопочуття людини і її стану під час порушення норм. Це розкриття перед
школярами соціально і особистісно важливих доведень на користь вимозі.

В практичній роботі вчителя ці три операції зливаються в єдине ціле,
утворюючи в своїй сукупності цілеспрямований вплив, інтегруючи в собі на
елементарному рівні такі складові педагогічної технології, як
“педагогічне спілкування”, “педагогічна оцінка” і “педагогічні вимоги”.
Це забезпечує перехід дитини на позицію суб’єкта.

Отже, будь-яка педагогічна технологія представляє собою синтез досягнень
педагогічної науки і практики. Одна і та ж технологія в руках педагогів
може використовуватись по різному і результати будуть різні. Тобто
педагогічна технологія опосередковується властивостями особистості, але
не визначається ними.

2. Технології виховання як перспектива наукової організації виховної
роботи в школах різного типу:

2.1. Предмет технології виховання.

Питання про педагогічну технологію в процесі виховання у вітчизняній
літературі не піднімались.

На рубежі 70-80 рр. ХХ ст. проблема педагогічної технології стала чітко
усвідомлюватись і розроблятись в сфері професійної майстерності і
“педагогічної техніки”, викликана кризовими явищами, які відбувались в
шкільній системі. Ця проблема вела до реформування професійної освіти
вчителя.

Особливу цікавість до питань педагогічної техніки і майстерності
проявили І.П.Зязюн, Л.І.Рувінський , М.А.Верб, В.Г.Куценко,
Ю.І.Турчанінова.

Посилилась увага педагогів до проблеми педагогічного спілкування
(А.Б.Домбрович, Є.М.Ільїн, О.В.Мудрик), а також психологів (А.А.Бодалєв,
В.А.Кан-Калик). Стали розроблятися питання театральної педагогіки
(В.А.Кан-Калик, Г.Крісті, В.І.Малінін).У 90-ті рр. ХХ ст. у вітчизняній
педагогіці почав розвиватись самостійний напрямок – технологія
виховання. Він базувався, перш за все, на досвіді вітчизняної педагогіки
20-30-х рр.

Узагальнюючи сучасні дослідження в галузі педагогічної технології, можна
виділити характерні риси технології виховання: цілепокладання,
процесуальність, поділ процесу, його послідовність, безперервність,
раціональність і стабільність, гарантованість педагогічного результату
на основі постійної корекції і зворотного зв’язку, індивідуальна
майстерність педагога.

Науковий термін “технологія виховання” вперше ввів в педагогічну науку
А. С. Макаренко, а. Я. А. Коменський бачив технології в ідеалі як
досконалий метод виховання.

В педагогіці вдавались до багатьох спроб зробити виховання схожим до
добре налагодженого механізму. Однак, зробити це дуже складно, бо єдиний
механізм для реалізації різноманітних цілей виробити дуже важко.

Тому предмет технологій виховної роботи – це конструювання системи
виховного процесу, виходячи із заданих виховних установок (виховні
орієнтири, цілі і зміст виховання).

Таким чином, особливостями технології виховного процесу є корекція та
зворотній оперативний зв’язок.

Основні ознаки розвитку виховної системи:

— концептуальне обґрунтування виховної системи;

— створення системи педагогічного моніторингу виховання;

— активна, чітко організована взаємодія різних суб’єктів виховного
процесу;

— розвиток органів самоврядування;

— програмно-цільове управління виховною системою;

— єдність і різноманітність виховних заходів і подій.

(З моделями виховної системи в школах різного типу можна познайомитись у
навчально-методичному посібнику “Мистецтво життєтворчості особистості”
за ред. І. П. Соханя: У 2 ч., -К., 1997 р. Ч. 2, С.616,652.).

Результат виховної роботи – ідеал випускника: духовно-моральна,
громадська, практично-орієнтована, фізично і психічно здорова
особистість. Випускник сучасної школи, який буде жити і працювати в
наступному тисячолітті, постіндустріальному суспільстві, повинен
володіти певними якостями особистості, а саме:

• гнучко адаптуватися до життєвих ситуацій, які постійно змінюються,
самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на
практиці для вирішення різноманітних проблем, щоб протягом всього життя
мати можливість знайти своє місце;

• самостійно, критично мислити, вміти бачити труднощі, які виникають в
реальному світі, і шукати шляхи раціонального їх вирішення,
використовувати сучасні технології; чітко усвідомлювати, де і яким чином
отримані ними знання можуть бути використання в оточуючій дійсності;
бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;

• грамотно працювати з інформацією (вміти збирати необхідні для
дослідження певного завдання факти, аналізувати їх, висовувати гіпотези
вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, співставлення з
аналогічними або альтернативними варіантами, які розглядаються,
встановлювати статистичні закономірності, формулювати аргументовані
висновки і на їх основі виявляти і вирішувати нові проблеми);

• бути комунікабельними, контактними в різноманітних соціальних групах,
попереджувати конфліктні ситуації або вміло виходити з них;

• займатись самовихованням, самовдосконаленням.

Як бачимо, система виховної роботи в школах різного типу повинна
базуватись на ідеях гуманізму, демократичності і передбачає ряд основних
аспектів:

— вплив на вихованців у трьох напрямках: на свідомість, на почуття, на
поведінку;

— позитивний результат досягається при органічному з’єднанні виховання
(зовнішнього педагогічного впливу) і самовиховання особистості;

— координація зусиль школи, сім’ї, соціального середовища;

— позитивні якості особистості формуються через систему конкретних
виховних заходів, справ, ігор.

“Будь-яка діяльність, — підкреслює вчений В. Беспалько, — може бути або
технологією або мистецтвом виховання. Мистецтво засноване на інтуїції,
технологія – на науці. З мистецтва все починається, технологією
завершується, щоб потім все почалося спочатку”.

2.2. Технологічний підхід до виховання у спадщині А.С.Макаренка.

Технологічний підхід в галузі виховання був предметом гострих суперечок
і дискусій протягом всього ХХ століття. А.С.Макаренко одним з перших в
педагогічній історії послідовно і неухильно проводив в життя ідею
виховання як технологічного процесу. Ще в 1925 році він писав:
“Виховання повинно бути організоване як масове виробництво… Перш за все
за теорією здорового глузду” [14, т.1, С. 226].

Одночасно він підкреслював, що людська особистість повинна “залишатися
для нас людською особистістю зі всією її складністю, багатством і
красою”. Саме тому “до неї потрібно підходити з більш точними вимірами.
З більшою відповідальністю, з більшою наукою”. Більшість “деталей” в
людській особистості і в людській поведінці можна “штампувати в
стандартному порядку”, але для цього потрібна “скрупульозна” обережність
і точність. Інші деталі вимагають “індивідуальної обробки в руках
висококваліфікованого майстра, людини із золотими руками і гострим
оком.”[14, т. 3, с. 391].

Першоосновою виховної технології А.С.Макаренка, його важливим
педагогічним відкриттям можна вважати виділення в технології процесу
виховання двох взаємодіючих рівнів: загального для всіх організаційних
форм виховання і індивідуалізації цієї роботи. Індивідуалізацію
виховання він вважав найголовнішим завданням вихователя, основною сферою
його педагогічної майстерності. Забезпечення принципу індивідуалізації
виховання в новій школі передбачає, по-перше, індивідуально зорієнтовану
допомогу дітям у реалізації первісних базових потреб, без чого неможливе
відчуття людської гідності; по-друге, створення умов для реалізації
фізичних, інтелектуальних, емоційних здібностей і можливостей,
характерних для даного індивіда. І, нарешті, третя, стержнева риса
індивідуалізації, — допомога людині в духовному самоздійсненні, у
творчому самовтіленні, у розвитку здатності до життєвого самовизначення
(екзистенційний вибір).

Одним із потенційних напрямків в розвитку сучасної технології виховання
може бути розробка “поопераційного підходу” в цій галузі.

А.С.Макаренко знайшов шлях органічного поєднання гуманістичної
спрямованості виховання з його високою ефективністю, масовістю. Він
поєднав в єдине ціле погляд на виховання як соціальне явище і
обґрунтування виховання як специфічної діяльності. “Педагогічна
операція” у вихованні може бути представлена як провідний елемент
послідовно розвиваючого у часі і просторі цілісного виховного процесу
(на принципі “паралельної дії”), спрямованого на гарантоване досягнення
цілей і результатів. “Педагогічна операція” включає в себе відповідну
сукупність дій колективу виховної установи ( в єдності учнів і
педагогів) і професійних умінь вихователя, спрямованих на розвиток
особистості у відповідних умовах, реалізацію її потенціалів у сфері
свідомості, життєдіяльності, стосунків.

Це дозволяє забезпечити єдність життєво практичного і педагогічного
явищ, загальних і індивідуально-особистісних завдань виховання.
Технологічність виховної роботи, на думку А.С.Макаренка, базується, перш
за все, на колективній організації. “Хороша організація в тому і
полягає, що вона не випускає з під уваги найдрібніших потреб і
випадків”.[14, т. 4, с. 65]. На основі наукових позицій А.С.Макаренка і
виникла виховна технологія колективної творчої діяльності (Автор –
російський вчений І.П.Іванов), яка існує вже більше 40 років. Досить
детально вона описана у підручнику: С.Г.Карпенчука “Теорія і методика
виховання”. – К., 1997, розділ 3, а також у навчально-методичгному
посібнику “Освітні технології”/ за ред. доктора пед. наук О.М.Пєхоти. –
К., 2001, с. 181.Цікава технологія підготовки і проведення виховного
заходу запропонована вченими В.М.Галузяком, М.І.Сметанським, В.І.Шаховим
у навчальному посібнику “Педагогіка”.- Вінниця 2001. – С. 159.

А.С.Макаренко робить важливий висновок, на який ми повинні опиратись у
своїй майбутній педагогічній діяльності:“ поки ми не виробимо
відповідної поваги до технологічної науки, ми не зможемо виховувати
дітей” [14, т.1, с. 488].

2.3. Особистісно зорієнтовані виховні технології як джерело самоповаги
особистості.

Академік Бех І.Д. вважає, що саме особистісно зорієнтовані виховні
технології започатковують і підтримують уявлення вихованця про себе як
особистість, що перш за все проявляється в інших людях – і настільки,
наскільки він змінює їх духовне життя. За такого підходу вихованець
усвідомлює, що він може стати розвиненою особистістю лише через свої
добродійні вчинки.

Вправляючись у них вихованець переконується, що ніякого власного
особистісного розвитку без значущого іншого не може бути, так само як
його не може бути поза значущістю себе для іншого. Тепер моральна
поведінка дитини будується з неодмінним врахуванням можливих впливів її
на інших людей. І що важливо – оцінка вихованцям себе як особистості
відбувається не лише з огляду на те, що значить та чи інша якість для
нього, а й що вона може значити для інших. Це означає, що дитина мусить
навчитись почути людину. Така здібність може виникнути і розвинутись у
дитини у міру того, як дорослі чують її саму, як живуть самі, постійно
проявляючи співчуття, співпереживання, прагнення допомогти один одному.

Інтенсивність включення дитини в конкретну виховну ситуацію, яка
створюється відповідною технологією, залежить від того, наскільки вона
здатна скласти чітке уявлення про те, ким вона може і хоче стати.
Йдеться про ідеальну модель, ідеальний образ себе. Це уявлення мусить
бути реалістичним, тобто узгодженим з природним розвитком даного
індивіда і тому досяжним. Отже, вихованець має ставити мету створення
індивідуального фонду “можу” і “хочу”. При цьому всі психологічні
утворення мають виступити сумісно, підтримуючи одне одного і переходячи
одне в одне. У практичному плані ця єдність проявляється в тому, що
суб’єкт знає, чого він бажає, має в своєму розпорядженні відповідну
схему дій, і, крім того, діє, а не просто мріє.

Формування ідеальної моделі, ідеального образу себе стає орієнтиром
особистісного становлення, надає вихованцеві сил. Ідеальна модель не є
моделлю граничної досконалості. Вона представляє собою модель наступного
кроку вихованця по шляху його саморозвитку, наприклад, виховання якоїсь
якості чи ряду якостей. Таким чином, це реалістична модель можливого
внутрішнього і зовнішнього життя , модель, до здійснення якої можливо
наближатися, і яку можливо в міру росту поступово змінювати і
розширювати. Тут доцільними будуть спеціальні вправи з ідеальною
моделлю.

Вихованець має уважно прочитати такі судження: 1. Усі ми себе так чи
інакше недооцінюємо. У кожного з нас є образ себе гіршого, ніж ми є
насправді.2. У чомусь я себе переоцінюю. У мене є внутрішній образ себе
кращого, ніж я є насправді.3. Я потайки уявляю також пишний образ себе
такого, яким би мені хотілося бути, — ідеалізовану модель своєї
особистості, що практично недосяжна і тому безплідна.4. У мене є також
образ того, яким мені хотілося б видаватись оточуючим, — протилежне
тому, яким я є в дійсності.5. У мене присутні також образи того, яким
мене бачать інші люди, яким вони мене вважають; деякі з цих образів мені
подобаються, а деякі викликають у мене протест.6. Нарешті у мене є образ
того, яким мене хотіли б бачити інші люди, — образ очікуваних ними змін
моєї особистості.

Після кожного висловлювання вихованцеві слід закрити очі і певний час
подумати про цей образ. Нехай він виникне перед його внутрішнім зором;
нехай вихованець чітко побачить його, зверне увагу на пов’язані з ним
почуття. Вихованець має відповісти самому собі, на основі яких мотивів,
цінностей, цілей, переживань свій особистісний образ він вважає
ідеальним.

Наведені вправи доцільно закінчити заявою вихованця про те, що він
сповнений рішучості поводитись щодня у відповідності з ідеальною
моделлю.

Можливості особистісного самовизначення вихованців у особистісно
зорієнтованому вихованні розширюється саме за рахунок збільшення
ступенів свободи їх дій і внутрішньої активності, лише за таких умов
дитина в змозі відчути, що вона не просто перебуває, а повноцінно живе у
атмосфері високої людяності, яка має наповнити її своїм гуманним
змістом. Тут потреба і почуття “бути Людиною” реально пронизує кожну дію
чи вчинок дитини. При цьому вона не повинна відчувати штучність
ситуації, створеної педагогом для досягнення своїх цілей. За особистісно
зорієнтованого виховання дитина перебуває у природних взаєминах з
дорослим – доброю, чуйною людиною, яка своїм життям одухотворяє і її.
Існуючи для дітей і заради дітей, вчитель тільки за такої позиції може
успішно олюднити взаємини з ними.

У виховуючому середовищі, де відсутні грубий примус, дитина постійно
відчуватиме “смак” вільного вибору — цього одного з найдійовіших
психологічних механізмів особистісного розвитку людини. Адже між
виконання вимог дорослого і їх вибором для вихованця відкриваються дві
принципово відмінні стратегії особистого самотворення. Саме від цього
залежатиме буде він існувати як людина за принципом пристосування чи
житиме за законом відповідальної свободи, що вона не просто перебуває, а
повноцінно живе у атмосфері високої людяності, яка має наповнити її
своїм гуманним змістом. Тут потреба і почуття “бути Людиною” реально
пронизує кожну дію чи вчинок дитини. При цьому вона не повинна відчувати
штучність ситуації, створеної педагогом для досягнення своїх цілей. За
особистісно зорієнтованого виховання дитина перебуває у природних
взаєминах з дорослим – доброю, чуйною людиною, яка своїм життям
одухотворяє і її. Існуючи для дітей і заради дітей, вчитель тільки за
такої позиції може успішно олюднити взаємини з ними.

У виховуючому середовищі, де відсутні грубий примус, дитина постійно
відчуватиме “смак” вільного вибору — цього одного з найдійовіших
психологічних механізмів особистісного розвитку людини. Адже між
виконання вимог дорослого і їх вибором для вихованця відкриваються дві
принципово відмінні стратегії особистого самотворення. Саме від цього
залежатиме буде він існувати як людина за принципом пристосування чи
житиме за законом відповідальної свободи.

Таким чином особистісно зорієнтовані технології створюють, по-перше,
простір, для прояву особистих проблем вихованців, з сукупності яких
складається їх власне життя, і без яких вони не уявляють себе
особистостями. По-друге, у такому виховуючому середовищі особисті
проблеми вихованців вирішуються найбільш психологічно оптимальним для
них чином. Це означає, що дитина не зазнає таких дій педагога, за яких
буде принижена її гідність.

Особистісно руйнівними виявляються такі взаємини, за яких вихованці
відчувають з боку педагога тягар недовіри до їх можливостей чи
здібностей. Якщо це явище перетворюється у відповідний педагогічний
стиль, дитина болісно це переживатиме; їй буде психологічно важко
існувати, не говорячи вже про блокування її соціального оптимізму, без
якого не буде повноцінного майбутнього життя.

Виховуючись в умовах особистісно зорієнтованих технологій, діти
переживатимуть радість від позитивних педагогічних очікувань, які
активізують її сутнісні сили, викликають до життя невикористовувані
психічні резерви. Віра вихователя у можливості вихованця є запорукою
того, що вони не будуть втраченими ще в дитинстві. Навіть за наявності
сучасних психолого-педагогічних знань педагогу важко уявити характер
світовідчуття дитини за умови постійного прояву до нього так званого
авансового особистісного оптимуму, коли до нього ставляться за
критеріями вищого рівня його духовного розвитку.

Так, за досить простим на перший погляд проханням вихователя: “Діти,
допоможіть мені з Миколою, він дуже добрий, але інколи поводиться не
зовсім правильно” – криється мудра виховна тактика.

Занижуючи планку розвитку вихованця, ми тим самим занижуємо і його
можливості, задаємо йому обмежувальну моральну модель.

Практично втілюючи особистісно зорієнтовані виховні технології, педагог
у стінах школи моделює майбутнє суспільство. Досягнення цієї мети
безпосередньо пов’язано з його виховною установкою – синтезом
професійних і індивідуальних рис особистості вихователя.

В умовах демократизації суспільного життя відповідними характеристиками
виховної установки, на думку В.А.Петровського [20], мають бути: Мета:
сприяння становленню і розвитку особистості вихованця;дотримання у
спілкуванні з дітьми принципу: “Не поряд і не над, а разом!”

Основна лінія поведінки: не грубо підтягувати вихованця до деяких
заздалегідь відомих стандартів, а координувати свої очікування і вимоги
з задачею максимально повно розгорнути можливості особистісного
зростання вихованця, котрі помічаються в ході спілкування.

Отже особистісно зорієнтовані виховні технології вбачають у дитині
повноцінного партнера педагога, не учня, а людину, допомагають їй знайти
себе.

3. Зміст і завдання виховних технологій.

Таким чином, технології виховної роботи в школах різного типу (їх
налічується на Україні 22 тис.) включають наступні компоненти:

— постановка мети, цілей, їх максимальне уточнення;

— чітка організація всієї виховної роботи;

— орієнтація виховних цілей і виховної роботи на досягнення конкретних
результатів;

— корекція результатів виховання;

— остаточна оцінка результатів.

Якщо метод – це певна дія, то технологія – самий метод, але
наукомісткий. Це вже метод нового покоління, який спрацює лише за
сучасних умов особистісно-орієнтованої педагогіки.

Зміст технологій виховної роботи – це внутрішній контакт між
вчителем-вихователем і вихованцями, характер особистісних зв’язків, в
основу яких покладено розуміння учнями мотивів педагогічного впливу, дій
і вимог вихователя.

Завдання виховних технологій:

• Виховати інтелектуально розвинуту особистість (цінувати людину за
розум, її ділові та людські якості.

• Формувати творчу особистість для праці в ринкових умовах, з почуттям
особистої гідності, розумінням суті приватної та державної власності.

• Виховувати почуття потреби для отримання високих професійних якостей у
майбутньому, вміння при необхідності змінювати професію.

Отже, технології виховної роботи передбачають самостійний вибір і
використання доступних для сприйняття різноманітних форм і методів
виховання, врахування вікових особливостей, здібностей та
інтелектуальних можливостей особистості, будуватись на історично
обумовлених традиціях виховання людини.

Література:

Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать. — М.. 1991.

Берн Е. Ігри, в які грають люди. — М., 1988.

Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя. // Рад. школа. — 1990. —
№1.

Волинець А.Г. Сучасні педагогічні інновації і школа майбутнього // Рідна
школа. — 1993. — №8.

Воробьев Г.Г. Школа будущего начинается сегодня. — М., 1991.

Голубев Н.К., Битинас Б.П. Введение в диагностику воспитания. — М.,
1989.

Гришин Д.М., Колдунов Я.И. Руководство самовоспитанием школьников. — М.,
1973.

Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особенности школьников. — М.,
1988.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник. — К., 1997.

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.

Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи // Рад.
школа. — 1991, № 6.

Сухомлинський В.О. Сто порад учителю. — К., 1981.

Сухомлинський В.О.Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості.
//Вибр. твори: В 5 т. — К., 1977. — Т 5.

Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. — К., 1971.

Турбовский Я.С. Средства и методы педагогического воздействия. — М.,
1980.

Похожие записи