Виховання національної свідомості у дошкільників за допомогою народних
дитячих ігор Кайсин Людмила Петрівна, вихователь Хлистунівського НВК,
Городищенського р-ну, Черкаської обл.

тел.: 33-3-31

Про компетентність сьогодні багато говорять і пишуть. Проте
одностайності у визначенні змісту цієї категорії вітчизняними та
зарубіжними психологами і педагогами дотепер немає.
Наприклад,європейські фіхівці, визначаючи ступінь компетентності
особистості,насамперед акцентують увагу на її уміннях, здатності до
самоповаги, самовдосконалення, креативності, схильності до розв’язання
складних проблем, гнучкості у досягненні мети, володінні сучасними
технологіями, гармонійної інтеграції у життя на орієнтацію на
гуманістичні цінності. Вітчизняні фахівці оперують поняття
«компетентність»,здебільшого мають на увазі здатність особистості
розв`язувати життєві проблеми.

Поняття компетентності можна продуктивно використати,застосовуючи його
щодо життя як цілісності,всієї життєдіяльності дитини. В такому
контексті варто вживати поняття»життєва компетентність»,як своєрідну
інтегративну характеристику дошкільника. Життєво компетентна дитина,в
різних сферах і видах життєдіяльності,в різних умовах життя здатне діями
адекватно (відповідно до вимог навколишнього середовища),конструктивно
(доцільно,раціонально),продуктивно (досягти успіхів найоптимальнішим
шляхом).

Життєво компетентна дитина уміє отримувати потрібну їй
інформацію,адекватно реагує на життєві події,здатна застосовувати
здобуті раніше знання у нових умовах. У неї багатий для її віку
особистий досвід,вона свідомо та відповідально ставиться до виконання
різноманітних життєвих ролей. Можна говорити,що компетентність юної
особистості базується на її знаннях,досвіді,звичках,цінностях.
Одиницею,яка засвідчує сформованість компетентності,є «компетентна
поведінка» дошкільника – система його дій,вчинків,здійснюваних заради
досягнення певної мети (тобто цілеспрямованості),доцільних та успішних.

Компетентність – імперативна характеристика особистості
дошкільника,основними показниками якої є: здатність орієнтуватися у
нових умовах життя (виділяти основне і другорядне,безпечне і
небезпечне,корисне і шкідливе,приємне і неприємне,знайоме і нове
тощо),пристосовуватися (освоюватися у незнайомому,набувати необхідних
для повноцінного функціонування в ньому умінь і навичок,налаштовуватися
на їх прийнятність для себе),впливати (реалізовувати інтереси,з користю
для справи та самого себе змінювати дійсність). Компетентний дошкільник
вдало застосовує набутий досвід у нових умовах життя; адекватно
оцінювати різні життєві ситуації та реагує на них) поводиться
помірковано та розсудливо,вчиняє раціонально,досягає успіхів в
розпочатій діяльності,характеризується творчою діяльністю.

Відповідно до базового компонента компетентність дошкільника доцільно
оцінювати крізь призму різних форм його активності
(фізичної,соціально-моральної,емоційно-цінної,пізнавальної,мовленнєвої,х
удожної,престижної),у різних сферах життєдіяльності).

«Природа», «Культура», «Люди», «Я сам» та основних видах діяльності
(предметно-практичної, пізнавальної, комунікативної). При цьому важливо
враховувати:

— Наскільки зрілими (відповідних до вікових можливостей,є форми
компетентної поведінки);

— Чи завжди вони адекватні (вимогам та умовам);

— Вони конструктивні чи деструктивні;

— Наскільки стабільно проявляються.

Взагалі доцільно оцінювати на стільки успішність виконання дитиною
конкретних завдань дорослою,скільки ж характеризується продуктивність
життєдіяльності в цілому. Це означає,що педагог має володіти важливими
для вироблення правильного судження про життєву компетентність
дошкільника,відомостями,зокрема такими:

— В його досвіді переважають успішність чи не успішність?

— Дитина прагне до високого,посереднього,низького стандарту якості?

— Вона впевнена в собі,невпевнена,самовпевнена?

— Старання завжди,час від часу чи вкрай рідко?

— Глибоко переживає свої успіхи та невдачі або поверхово,яскраво чи
непомітно для інших?

— В її переживаннях переважає оптимізм,песимізм,байдужість?

Важливо знати відповіді на ці запитання,особливо з огляду на те,що
найближчим часом основною вимогою до якості дошкільної освіти буде
реалізація цілісного підходу до неї.

Оцінку не варто розглядати як діагностику,оскільки остання є парафією
практичного психолога та науковця і не входить до компетенції інших
категорій спеціалістів,зокрема вихователя,завдання якого – знати основні
особливості кожної дитини,орієнтуватися в її чеснотах і вадах,бачити
динаміку змін в її поведінці, розуміти причини даного стану речей, уміти
бути не лише наставником, учителем, контролером, а й доброзичливим
порадником,свого роду,амортизатором, здатним захистити вихованця від
життєвої негоди,підтримати в неуспокій, оптимістично поставитися до його
помилок і прорахунків.

0 2 t ‚ „ ? *

,

Ue

TH

4 6 P R ? ? a ae &

(

h  R!?!th!oeo–????????????

8v8?9e9::?;AE;th;rD>[email protected]

Dнтною особистістю слід вважати дитину,яка:

— вміє орієнтуватися в життєвих ситуаціях;

— спроможна правильно оцінити події,явища,вчинки;

— здатна вибирати доцільні способи дій і вчинків;

— може самостійно розв’язувати нескладні проблеми,виходячи з власного
досвіду;

— задовольняє свої особисті та соціальні потреби.

Дати дитині ці вміння загальножиттєвого плану-вкрай актуальне
педагогічне завдання, принаймі в дошкільному віці треба закласти для
цього фундамент.

Гра»Восьме диво світу»

У народі кажуть:»Де гра-там і радість».

Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису-вроджений потяг до
гри. Переоцінити її значення в житті дитини важко. А уявити дитинство
без неї взагалі неможливо.

Хочеш бути здоровим-грайся,

Хочеш бути розумним-грайся,

Хочеш бути щасливим-грайся! — стверджує народна мудрість.

Гра — це «чарівна скринька»,за допомогою якої можна навчити малюка
читати,писати,і головне —
мислити,спостерігати,доводити,розуміти,творити.

Роль дорослого в розвитку творчих ігор

Вручатися чи не втручатися?

З приводу спрямування дитячих ігор у педагогічному світі почалася вже не
одна дискусія. Думки при цьому розділилися на дві групи.

Одні стверджують,що гра — це самостійна діяльність дитини,і не має
порушуватися втручанням дорослих,але перешкоджає в цілому розвиткові
малюка та обмежує його творчу активність.

Інші вважать,що навпаки,дитина,мовляв,ще не може самостійно діяти у грі:
розвивати ігрову діяльність. Тож треба її спрямувати,поки не буде
визначено сюжет,характер та ролі у творчій грі.

Сучасна педагогіка вже знає відповіді на ці запитання,тож розглянемо їх.
Насамперед,розмірковуючи,чи варто втручатись якимось чином у творчі ігри
дітей,слід враховувати що:

1. Гра — найприродніша і водночас найважливіша діяльність дитини,тож у
дошкільному віці вона є ефективним виховним способом. Якщо задіюються
саме ці її функції,це означає,що гру треба спрямувать.

2. Спрямовуючи гру,слід робити це тактовно та обережно. Втручання
дорослого має сприяти підвищенню ігрової активності дошкільнят,і аж ніяк
не гальмувати її. У дітей при цьому має залишатися свобода та можливість
реалізовувати власні ідеїдоти,поки гра йде в правильному напрямку.

Мета,яка ставиться перед спрямуванням творчої гри,перетворити її в
змістовну,цікаву діяльність,забезпечивши при цьому максимальну виховну
цінність.

Щоб досягти цього,вихователь впливає на зміст дитячих ігор,допомагаючи
розвивати сюжет збагачувати його новими елементами. Водночас важливо
подбати,щоб між дітьми встановилися дружні стосунки,сприяти їх зближенню
та створенню емоційно-позитивної атмосфери. Рольову гру неможливо
переоцінити як засіб розвитку потенціалу дитини: її
мислення,волі,емоційної сфери,її творчості і фантазії.

З історії нам відомо про сім див світу. Та, напевно, було б цілком
слушно вважати восьмим дивом гру. Нею захоплюються люди різного віку і
різного соціального стану. Мільйони вболівальників футболу чи хокею
обєднує одна велика пристрасть, одне хвилювання. Якщо улюблена спортивна
гра виликає такі сильні емоції в дорослих, то що вже казати про дітвору.
Існує образне порівняння: гра, як тінь, народилася разом із дитиною і
стала її супутником,вірним товаришем. Психологи та педагоги відводять
цьому особливому виду діяльності роль головних сходинок у життя,що їх
ніхто не здатний перескочити, хоч яким вундеркіндом він не був.

Ми приєднуємося до думки,що на першій сходинці життєствердження — гра,а
надто сюжетно рольова гра може подарувати дитині відчуття повноти
життя,якого вона активно прагне. Розуміючи,що сюжетно посідає особливе
місце в житті малечі і невід’ємною складовою дитинства.

Організація в дошкільному закладі сюжетно-рольових ігор давала змогу
створювати в дитячому колективі щиру,доброзичливу атмосферу,яка
спонукала до співпраці та взаєморозуміння. Малі гралися разом — отже, їм
доводилося розподіляти між собою обов’язки, приймати спільні рішення,а
відтак вони набували першого досвіду спілкування у суспільстві.

Звернемо увагу на таку настанову психолога: пам’ятати про те,що
самодіяльна сюжетно-рольова гра не лише ефективно сприяє всебічному
розвиткові дитини,а є також чудовим засобом психологічного
розвантаження. Програючи певні ситуації, пов’язана з напругою,
невпевненістю, страхом, збентеженням ,агресивністю, діти, так би
мовити,виносять їх «на поверхню», а отже, позбавляються негативу й
набувають емоційної стабільності. Подібне бачення гри як своєрідних
дитячих ліків допомогло зрозуміти, що вона несумісна з диктатом, тиском
із боку дорослого. Вихователь має бути для дитини взірцем культури,
доброзичливості, моральності, джерелом знань і — найголовніше — любові.

Похожие записи