Матеріали до інтернет-семінару

«Істина школи у щирості стосунків з дітьми»

Хто такий Учитель?

Вчителя початкових класів

Золотоніської гімназії

їм. С. Д. Скляренка

Уварової О. А.

Золотоноша — 2010

Ви для дитини, а не вона для вас; ви повинні пристосовуватись до її

природи, до її духовного стану.

М.Добролюбов

Вчитель – святе слово. І цим добрим словом ви завжди згадуєте вчителів,

які допомогли вам стати людиною. Сіячі розумного, доброго та вічного

говорять про вчителів. Від них – все найкраще в людині. Про
авторитетну

людину (спеціаліста) завжди говорять, що в неї були хороші вчителі і
звідси

пішло прислів’я “дерево та вчитель пізнаються по плоду”.

Провідне місце в професії вчителя посідає спрямованість його

особистості. Спрямованість особистості педагога – це
мотиваційна

зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними
життєвими

цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги і події.
Педагогічна спрямованість особистості – це стійка мотивація
формування особистості учня, її всебічного гармонійного розвитку. Саме
ця спрямованість вважається гуманістичною.

Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до
дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і
щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно
реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення людина
може лише за наявності віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді,
коли сприймаються і оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся
особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її
гідність, виявляють гуманність. Водночас гуманізм не є
абсолютизованим усепрощенням і покірність стосовно недосконалості
людини.

Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно
сформульовані вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто
здійснювати педагогічний вплив гуманістичного, а не авторитарного
характеру. Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до
учня, і толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає
свободу особистості, продовжує культурну

спадщину, творить нові вартості, виступає співучасником
зміцнення

демократичного ладу.

Одна з найбільш домінантних якостей вчителя:

Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність,

потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в
їхньому

особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна
бути

притаманна вчителю – любов до дітей. Любов до дитини – це, за
словами

В.Сухомлинського, “плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати
на

духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно,
що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття
кольору”.

Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи
над компонентами педагогічного таланту, Іван Франко писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари.

Для інших руки золоті:

Що очі бачуть, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

Працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен
бути

оптимістом, глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити на сам
перед

усе краще, що їм притаманне, “проектувати хороше” (А.Макаренко).
Учитель має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю,
навіть, якщо ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх
позитивних рис, ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – “не загубити”
жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене
природою, сім’єю, школою.

Для цього вчитель повинен цікавитись кожним учнем як особистістю,
важливо бачити в дітях типове і особливе та використовувати
систематично індивідуальне навчання. Вчитель має пам’ятати, що до кожної
дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною
увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших.
Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе
здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це –
надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з
відчуттям власної гідності. Кожен школяр для вчителя – безцінний дар, це
найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку вчитель відповідає перед
своєю совістю і суспільством.

Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів;

наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки
учителя,

спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його
чуйності,

доброті, толерантності. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі
у

педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний
такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному
конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою
слова, вчинків, погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають
честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і
не возвеличуючи його честі та гідності. Обов’язкова передумова
педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного
стану, настрою і переживань учнів.

Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати,
залежно

щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі
немає

стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами
В.Сухомлинського,

передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе
в

учневі та учня в собі.

То, хто ж такий учитель?

Учитель — це лікар, лікар — психолог, лікар діагност — зцілитель дитячих
душ.

Учитель — це священнослужитель, бо він уселяє віру в життя, торжество
людського добра та милосердя і жаль, віру в неповторність і особливе
призначення кожної людини.

Учитель — це дослідник. Він постійно експериментує, аналізує, вносить
виправлення у свою діяльність.

Учитель — це громадянин, патріот, небайдужий до всіх подій, що
відбуваються в житті.

Учитель — це філософ, що намагається зрозуміти сенс життя і розмірковує
над її секретами.

Учитель — артист? Ні. Хіба ж він грає роль учителя? Ні, це його життя…

Учитель — режисер? Так! Причім, тонкий за своїм підходом.

Учитель — керівник? Так, найвищого рангу — генератор ідей, прогнозист,
плановик, організатор.

Учитель — інтелігент! Він мусить бути інтелектуалом.

Учитель — це людина, яка володіє ґрунтовними знаннями не лише в галузі
свого предмета.

Учитель — це чорнороб, який не соромиться виконувати з дітьми будь-яку
роботу — фарбувати, лагодити…

Учитель — це і батько, і мати для багатьох. Нехай не щомиті, а в одну
секунду, лише один раз під час нетривалої бесіди, він зможе дати те, що
шукає маленька підростаюча людина…

Учитель — це образ, створений століттями і тому шанований усіма. Усі
чекають від людини цієї професії саме вчителювання!

Учитель — це Майстер. Майстер слова, Майстер звуку. Майстер думки,
Майстер емоцій і настроїв. Майстер створення — констатації знань…

Тому, для того щоб стати Вчителем, кожен має збагнути, що урок — це не
45 хвилин спілкування з учнями, а все життя, прожите до цього даною
людиною. І залежно від того, як вона його прожила, 45 хвилин уроку в
кожного вчителя пройдуть по-різному…

В.О.Сухомлинський писав: «Ми, педагоги, виховуємо людину перш за все
тим, що в нашій душі,— своїми переконаннями і почуттями. Наше слово,
звернене до дітей і юнацтва, повинно бути таким, щоб слухали його
затамувавши подих, щоб відчували в ньому вищу правду буття, щоб вірили
нам, як вірять сонячному сяйву. Щоб кожне наше повчання було воістину
заповітом».

Особистість вчителя тоді впливає на розум і почуття учня , коли
між ним і учнем склалися добрі, сердечні стосунки.  

Швейцарський педагог І.Г.Песталлоці наголошував: «Найважливе  тим для
мене було б те, щоб всі мої діти могли б від ранку до пізнього вечора
читати по моїх губах, по моєму обличчю, що моє серце належить їм, що їх
щастя є моїм щастям, а їх приємності моїми приємностями»

Очевидно, що життя вчителя — це обов’язок бути світочем, стверджувати
ідеали правди, краси, добра. Вчитель — це той, хто сіє добре зерно.
Щастя для нього — гідні учні, які сяють, як сонце, наслідуючи його
чесноти та продовжуючи його доброчинність. Учитель — рятівник світу. Він
повинен направити тих, що помилились; навчити й допомогти пізнати правду
нерозумним; усім дати добру пораду; засмучених утішити; особисту кривду
терпляче зносити; заподіяну кривду щиросердно простити.

  У своїй роботі я намагаюся дотримуватись принципів диференціації та
індивідуалізації навчання на інтегративно-гуманістичних засадах;
модифікувати наявні базові дидактичні матеріали та методики з
урахуванням індивідуальних здібностей, можливостей та інтересів своїх
учнів.

     На моє переконання, позитивних результатів у втіленні ідеї
гуманізації навчання і виховання на основі особистісно-зорієнтованого
підходу можна досягти лише за наступних умов:

     * застосування інновацій у навчально-виховному процесі;

     * постійний психолого-педагогічний моніторинг з метою вивчення
інтересів, потреб та стану здоров’я дітей;

     * індивідуальний вибір оптимального об’єму розумового і фізичного
навантаження;

     * комплексне використання індивідуальних і групових форм впливу на
особистість учня.

     Важливим фактором і досить дієвим засобом у забезпеченні
сприятливого психологічного середовища для оптимізації
навчально-виховного процесу є практика безбального навчання в перші роки
навчання і перебування дитини в школі.

     По-перше, навчання без оцінок сприяє поступовому переходу від
дошкільної форми навчання до шкільної, знімає психологічний стрес,
робить відвідування школи бажаним, посилює індивідуальний вплив на учнів
і урізноманітнює спілкування з їхніми батьками. В.О.Сухомлинський писав,
що діти приходять до школи з відкритою душею, із щирим бажанням вчитися.
Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на
ледаря чи невдаху. Він ще не здатний мислити абстраговано і його
сприйняття оточуючої дійсності є емоційно-конкретизованим. І вогник його
бажання добре вчитися дуже легко загасити необережним дотиком до
дитячого серця – критикою, негативною оцінкою „у цифровому вираженні”.
Натомість, словесна оцінка для дитини вагоміша і важливіша, бо вона їй
зрозуміліша, оскільки базується на власному життєвому досвіді. Крім
того, через словесне оцінювання є можливість детальніше виявити
ставлення до особистості кожного конкретного учня.

     В.О.Сухомлинський писав: „Оцінка – це наше ставлення до учнів.
Учень іде до школи не за знаннями, а для того, щоб отримати задоволення.
А задоволення дитина отримує від того, що вона пізнає на уроках”. Отже,
у молодших класах на перших етапах навчання має домінувати оцінка у
вигляді вмотивованого оціночного судження, що дає учневі змогу
усвідомити, як саме він впорався із роботою, що вийшло добре, в чому
помилка, як краще її виправити. Таку оцінку треба висловити таким чином,
щоб дитина не втратила стимул до праці.

     Схвалення, погодження, підбадьорювання я виражаю у різних формах –
словесно, мімікою, жестом, інтонаційно: „Справився”, „Вже краще”,
„Чудово”, „Видно, що старався”, „Задоволена твоєю роботою” та ін. Таким
же чином я висловлюю зауваження, заперечення, осуд: „Спробуй не
поспішати”, „Обведи зразок і напиши так само”, „Як ти думаєш, що саме в
тебе вийшло не так, як на зразку?” тощо. Словесне оцінювання може бути
розгорнутим (аналізую роботу учня, коментую спосіб виконання, вказую на
те, що варте уваги, показую найраціональніші способи роботи, пояснюю
можливість сказати ясніше, точніше). За необхідності роз’яснюю, за яких
умов учень в перспективі може одержати найвище схвалення.

В процесі духовно-морального виховання своїх учнів я використовую
різні форми і методи. Тут на допомогу приходять «Казки школи під голубим
небом» із спадщини В.О. Сухомлинського. На «Хвилинках доброти й
радості», які ми проводимо на будь-якому уроці чи його етапі,
обговорюємо сюжети казок, що вчать дітей не тільки розуміти ті чи інші
явища природи, а й розуміти доброту і красу.

Яблуко в осінньому саду

Пізньої осені маленькі близнята Оля й Ніна гуляли в яблуневому
саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і
шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле
листячко.

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч з жовтим листочком вони
побачили на гілці велике рожеве яблуко.

Оля й Ніна аж скрикнули від радості.

Як воно тут збереглося? – з подивом запитала Оля.

Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна й зірвала яблуко.

Кожній хотілося потримати його в руках.

Олі хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилася висловити це
бажання, а тому сказала сестрі:

Хай тобі буде яблуко, Ніно…

Ніні хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилася зізнатися в
цьому. Ніна сказала:

Хай тобі буде яблуко, Олю…

Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди.

Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні,
схвильовані.

Віддали їй яблуко. В маминих очах сяяла радість.

Мама розрізала яблуко й дала дітям по половинці.

Запитання до дітей

Про яку пору року йдеться в оповіданні?

Де гуляли сестрички?

Що вони побачили на гілці?

Хто хотів мати це яблуко?

Чому яблуко переходило з одних рук у другі?

Кому вирішили сестрички віддати яблуко?

Чому у маминих очах засяяла радість?

Чи з’їла вона подароване дочками яблуко?

А ти поділишся з мамою і рідними отриманими дарунками?

Проблемні запитання

Яких людей називають гостинними?

Як би ти вчинив у такому випадку: тобі подарували мандаринку. Вдома у
тебе є менша сестричка, яка завжди ділиться з тобою ласощами. Щоб ти
зробив з мандаринкою?

Сиві волосинки

Два тижні маленька Оленка тяжко хворіла. Їй було так тяжко, що
кожної хвилини дівчинка могла померти.

Від її постелі ні на мить не відходила мама.

Коли небезпека минула і Олесі стало легше, мама й заснула.

Прокинулась мама, Олеся й запитує її:

Мамо, чому це в косах твоїх багато срібних волосинок?

Горе посріблило, — відповіла мама.

Матусю, — сказала Олеся, — яку ж тобі радість принести, щоб не стало цих
срібних волосинок?

Запитання до дітей

Що сталося з Олесею?

Як довго вона тяжко хворіла?

hk

hk

hk

gdk

gdk

X

i

† -

gdO8?

< @ X t z ’ Ae AE ?????? ??????ss?Як піклувалася про неї мама? Коли мама вперше спокійно заснула біля Олесі? Що помітила Олеся у її волоссі? Чому темні волосинки на голові у Олесиної мами стали білими? Про що мріяла Олеся? А як піклується про тебе твоя мама, коли ти хворієш? Проблемні запитання Як ти думаєш, що зробить Олеся, щоб у мами не стало срібних волосинок? Придумай про це коротеньке оповідання. А ти вмієш бути вдячним за вияви піклування про тебе? Як ти це доводиш? Така робота займає на уроці небагато часу і дає прекрасні можливості для морального виховання школярів. Бо саме в єдності інтелектуального та морального виховання, в радості пізнання і творчій праці формується особистість дитини. Такі хвилини доброти й радості поступово переростають в уроки доброти й радості, уроки краси. Урок доброти «Виховання у родині» Дітей об’єднують в групи. Одна група повинна перелічити риси, які виховує в людини мати; інша – батько; третя – бабуся та дідусь; четверта – брати й сестри; п’ята – друзі. Потім вчитель і діти обговорюють, які з перелічених рис є найнеобхіднішими для життя. Читання казки В. Сухомлинського «Про жайворонка, який у віконце полетів». У Матері було сім синів; найстаршому десять років і найменшому три роки. Замісила мати з білого тіста кожному синові по сім пшеничних жайворонків і собі одного. Виставляє мати з печі жайворонків на стіл, а сини сидять рядком, очей з духмяних пташок не зводять, матері в очі дивляться, очікують, коли вона усміхнеться ледь помітно і хитне головою: можна. О, як добре вони знають цю усмішку і цей кивок головою. Рум’яні пишні жайворонки сидять на столі, у відкрите віконце визирають, як полетіти збираються. - Йдіть, діти, у двір, погуляйте трошки, нехай жайворонки прохолонуть, багато жару сьогодні в печі, - сказала мама. Пішли шість синів у двір, а найменший – Мізинчиком його називала мама – лишився: жайворонки пахтіли так смачно, що не міг Мізинчик із лавки встати. Сидить Мізинчик край столу, і ось його рука сама потяглася до жайворонка. Узяла гарячого жайворонка, піднесла до рота. Відкрився рот, запрацювали зуби – і немає жайворонка. Злякався Мізинчик, побіг у двір і став гуляти разом із братами. Покликала мати синів, прийшли сім братів, сіли за стіл. Поділила мати жайворонків. Дісталося кожному по сім пташечок, а матері жодної не дісталося. А де ж ваш жайворонок? – запитав старший син, Материн Перший Помічник. Мій жайворонок у віконце полетів,- відповіла мати, зітхнула і, спершись на стіл, замислилася. З очей Мізинчика закапали сльози. Йому стало шкода мами, він готовий був би віддати їй найпишнішого і рум’янішого, найсмачнішого жайворонка, але, на жаль, коли мама сказала, що її жайворонок у віконце полетів, він уже доїдав останнього, сьомого жайворонка, і тільки невеликий шматочок ще залишився. Якийсь час сидів Мізинчик з не проковтнутим шматочком жайворонка, потім усе-таки проковтнув, але такий біль, таке страждання відчув він при цьому, що не міг ні встати, ні слова сказати, ні очі підняти. Брати знову пішли у двір, гуляти, гратися на сонячній галявині, а Мізинчик усе сидів, і мучили його докори сумління. Запитання і завдання до казки Про що замислилася мати, коли побачила, що їй не дісталося жайворонка? Чи образилася вона на своїх дітей? Чому вона нічого не сказала їм? Як би ви вчинили на її місці? Як, на вашу думку, Мізинчик вчинить у подібній ситуації наступного разу? Як би ви втішили матір із казки? Уявіть, що кожен із синів зробив для матері дещо гарне, і розкажіть про це. Що робить ваша мама, коли ви забуваєте про неї? Уявіть, що жайворонки, яких спекла матір, прилітали до синів щоразу, коли вони забували про свою маму, та навчали про неї дбати. Намалюйте, як сини піклувалися про свою маму. Напишіть прислів’я: «Діти гарні – батькові-матері – вінець; погані – батькові-матері – кінець». Подумайте і напишіть, що мусите виховати в собі, щоб стати «вінцем» для своїх батьків. Напишіть, яку найголовнішу рису ви хотіли б виховати у своїх дітях, коли станете батьками, і як ви будете цю рису в них виховувати. Дидактична гра «Оціни поступок» Ситуація № 1. Дівчинка несе кошик із фруктами, їй важко. Розповідь учня: Тато купив яблука. Вони були дуже запашні. Наталя знала, що бабуся дуже любить яблука. А бабуся жила близенько, зовсім поруч. Наталя дуже любила свою бабусю і захотіла пригостити її фруктами. Вона набрала повний кошик яблук. Нести було важко. Наталя пронесла трохи, але далі нести кошик не вистачило сили. Дівчинка зупинилася і подумала:»що ж робити?». Як ви гадаєте, чи донесла дівчинка яблука бабусі? Уявіть, що буде далі й розкажіть, що трапилось з Наталкою. Дівчинка і хлопчик несуть удвох кошик і про щось розмовляють. Чи задоволена Наталя? Чому? Що відчуває хлопчик, допомагаючи дівчинці нести кошика? Згадайте вчинки, якими ви порадували інших. Висновок: »Товаришеві потрібно допомагати». Ситуація № 2. Одна дівчинка сидить на гойдалці, інша її розгойдує. До них підходить хлопчик. Діти побачили гойдалку. Всім захотілося на ній погойдатися. Першою сіла Валя, а Таня почала її розгойдувати. Підійшов Костик. Він теж хоче погойдатися. Що роблять дівчатка? Одна дівчинка тримає гойдалку, інша проганяє хлопчика. Він похнюпився, прикро вражений. Чи правильно роблять дівчатка? Які обличчя у дівчаток? Чи подобається хлопчикові таке ставлення? Чому ви вважаєте, що йому прикро? Висновок: іграшками треба ділитися або гратися по черзі. Як би ви вчинили на їхньому місці? (Відповіді дітей.) Ситуація № 3. Тато дає хлопчикові коробку цукерок та іграшку. Поряд мама. У Толика день народження. Мама і тато купили йому в подарунок іграшкового ведмедика та цукерки, щоб він пригостив дітей у дитячому садку. - Що зробить Толик з цукерками? - Який настрій у Толика? З чого він радіє? - Як би ви повелися на його місці? Висновок : будь привітним. Завжди намагайся зробити іншому приємне, поділись ласощами, гостинцями. Ситуація № 4. Зима. Діти з’їжджають з гірки на санчатах. Одна дівчинка впала. Олег і Василько запросили Катю покататися на санчатах. Катя боялася з’їжджати з гірки. Олег сказав, що це зовсім не страшно і на підтвердження з’їхав сам. Катя сіла на санчата. Але на середині гірки санчата перекинулися, і Катя опинилася в снігу. От вона сидить і плаче. Хлопчики саме проходили мимо. Як поведуться хлопчики? Чи можна назвати їх чуйними? Що б ви зробили на їхньому місці? (Допоміг би дівчинці піднятися, привіз би санчата, сів і з’їхав з нею разом.) Висновок: прийди на допомогу, якщо бачиш, що хтось упав і плаче – підійди, підніми, заспокой, утіш. Ситуація № 5. Зима. Дідусь ішов по тротуару, посковзнувся і впав. Петрик підійшов до дідуся, допоміг йому піднятися. Висновок: Петрик чемний, вихований і добрий хлопчик. Ситуація № 6. Одного разу Сергійко вийшов на галявину. Він дуже зрадів, побачивши таку дивну природу. Він ліг на пухкеньку травичку і подивився навколо. А як пахнуть прекрасні квіти – говорив він сам собі. В цей час хлопчик побачив, що його дідусь рубає дрова. Дідусь дуже стомився. Гарячий піт заливав його обличчя. Хлопчик подумав і сказав сам до себе: «Піду я до дідуся і допоможу йому». Сергійко пішов, почав швидко рубати дрова. Після роботи він пішов до водички і радо хлюпався у ній, промовляючи сам до себе: «Я працьовитий, я всім буду допомагати». Висновок: це вчинок, в якому проявляється піклування про людину. В своїй практиці в процесі духовно-морального виховання учнів я надаю перевагу іграм. Ігрові ситуації діти сприймають більш природно, ніж серйозні обговорення. Ігри допомагають дітям розслабитися, розкріпачитися й відчути себе комфортно. Ці фактори дуже важливі. Але слід пам’ятати, що вчитель повинен постійно шукати привід одухотворити, осмислити гру, зробити її уроком життя. Ігри учать спілкування і спостережливості, розвивають моральні якості дитини та її творчі здібності, виховують почуття взаємодопомоги й співпраці. Але найважливіше – ігри мають служити розвитку душі дитини. Дітям подобається, коли дорослі беруть участь у їхніх іграх. Коли вони відчувають себе рівними з дорослими, їхнє поводження стає більш серйозним і осмисленим. Це надає значну допомогу у виховному процесі, скорочуючи дистанцію між вчителем і дітьми. Важливо, щоб педагог упродовж гри сам проявляв ті якості, які він хоче виховати в дітях, був взірцем справедливого й уважного ставлення до людей, умів спостерігати, швидко реагувати, був ввічливим, терплячим. Творчі ігри Скарби серця Об’єднайте дітей у групи й кожній групі роздайте зображення великого серця. Діти повинні розділити це серце на клітинки та вписати в них якості, які роблять серце людини осяйним. Група, що написала найбільше якостей, стає хранителькою скарбів серця. Коли діти розглянуть і обговорять малюнки, попросіть їх на великому аркуші паперу намалювати загальне серце і вписати в нього якості з усіх малюнків. Чарівний стілець Діти стають в коло. У центр кола поставте який-небудь гарний стілець. Діти йдуть колом і співають: Хто сьогодні найгарніший? Хто із нас найщасливіший? Ти з’явись, часу не гай! На чарівний стілець сідай! Діти по черзі сідають на чарівний стілець, і кожен по колу повинен сказати тому, хто сидить на стільці, що-небудь хороше і добре. Перед початком гри треба розказати дітям про те, що чарівний стілець уміє дарувати дітям добрі якості, навпаки, віднімає в них все погане. Але, щоб побачити це, потрібно дивитися чарівними очима на того, хто сидить на чарівному стільці. Квітка якостей Запропонуйте дітям намалювати квітку найважливіших для людини якостей. Кількість пелюстків залежить від кількості якостей, які діти вважають найнеобхіднішими для життя. Кожна якість має бути записана на окремому пелюстку. Після цього запропонуйте дітям розфарбувати свої пелюстки-якості. Після того як діти намалюють квітки, обговоріть між ними колірні відповідності між різними якостями й кольорами, у які пофарбовані пелюстки. Запропонуйте дітям скласти перелік якостей, які більшістю з них вважаються найнеобхіднішими для життя. Чарівне слово Попросіть дітей перелічити слова, які можна назвати чарівними, і запишіть усі ці слова на дошці (наприклад: дякую, будь ласка, добридень, до побачення, ласкаво просимо). Об’єднайте дітей у групи та попросіть кожну групу скласти й намалювати казку про те чи інше чарівне слово. Казки й малюнки дітей склеюються в книгу «Світ чарівних слів». Учимося ввічливості Запропонуйте дітям протягом дня порахувати, скільки ввічливих слів їм сказали люди і скільки ввічливих слів вони сказали людям. Попросіть дітей протягом тижня говорити всім якнайбільше ввічливих слів. Наприкінці тижня обговоріть із дітьми, що змінилося в їхньому житті за ці дні. Учимося піклуватися Об’єднайте дітей у групи й попросіть їх подумати, яку турботу можна виявити щодо різних людей у таких ситуаціях: мама занедужала; у бабусі день народження; молодший брат вередує; товариш прийшов у гості; тато повернувся з роботи втомлений та ін.. Наприклад: якщо мама погано себе почуває, потрібно укласти її в ліжко, принести їй чай з малиновим варенням або медом. Потім слід відчинити кватирку, щоб у кімнаті було свіже повітря, і поставити мамі градусника. Коли тато приходить з роботи втомлений, потрібно усміхнутися йому й допомогти роздягнутися. Стежка Милосердя Попросіть дітей уявити собі, що вони йдуть Стежкою Милосердя у своєму місті, і після цього написати або розповісти про все, що з ними трапиться на цій стежці. Наприклад: на цій стежці я втішу малюка, який плаче, поллю квітку або посаджу дерево. Прикрашаємо день Як сонечко прикрашає день? (Сяє, зігріває, дарує сонячні зайчики тощо). Чим людина може прикрасити свій день? (Добрими думками, посмішкою, допомогою іншим.) Усе перелічене дітьми записується на дошці. Маленька справа Придумайте яку-небудь маленьку справу, що може принести користь багатьом людям, і намалюйте, як ви її робите. Наприклад: якщо людина помітить на дитячому майданчику скло від розбитої пляшки й не полінується підняти скалку, малята не поріжуться об них тощо. Ігри за казками Добрий Вовк Діти об’єднуються в пари. Один учень у парі – Червона Шапочка, другий – Вовк. Кожна пара повинна скласти ситуацію, в якій Червона Шапочка допомогла Вовкові стати добрим. Наприклад Червона Шапочка помітила в роті у Вовка кілька гнилих зубів і відвела його до лісового зубного лікаря – дятла. Після того як дятел вилікував зуби Вовка, той став добрим і потоваришував із Червоною Шапочкою. Після того як діти виконають це завдання, діти можуть намалювати цю ситуацію або програти. Перемагає та група, що придумала найцікавішу ситуацію. Поросята і Вовк Об’єднайте дітей у групи по три особи. Усі вони – маленькі Поросята, яким потрібно подумати, як вони вчинять у таких ситуаціях: Вовк попросив у них вибачення і захотів пожити у їхньому будинку; Під час прогулянки лісом вони побачили Вовка, який потрапив у капкан; Вовк запросив їх на свій день народження; Вовк попросив поросят допомогти йому побудувати будинок; Уночі Вовк прокрався до їхнього саду й обірвав усі плоди з дерев; Вовк надіслав Поросятам у подарунок кошик яблук; Вовк запропонував Поросятам допомогти в саду. Попросіть дітей намалювати Поросят і Вовка в тій чи іншій ситуації, що найбільше сподобалася. Добрі якості Буратіно Великими літерами вчитель пише на дошці слово «БУРАТІНО». Діти повинні перелічити вісім добрих якостей, що починаються з кожної літери цього імені ( наприклад: ощадливий, розумний, радісний, акуратний, терплячий). Усі ці якості вчитель записує на дошці. Потім діти об’єднуються в групи, вибирають яку-небудь одну добру якість і складають історію про те, як Буратіно набув цю якість і як вона йому допомагала в різних ситуаціях. Використана література: Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб./ О.В. Скрипченко, А.В.Волинська, З.В. Огороднійчук та ін.. –К.:Просвіта, 2001. «Вчителю про педагогічне спілкування» Кан-Калік В.А. –М.,1987 «Педагогічний такт і майстерність вчителя» Синиця І.Є. Педагогіка, 1989. «Серце віддаю дітям»В.О. Сухомлинський –К.: Радянська школа», 1984 «Вчительські манери: сутність та вимоги до них». Болсун С. Рідна школа; 2001 «Здравствуйте, дети!» Ш.А.Амонашвілі –М. «Просвещение»,1988 «Как живете, дети?» Ш.А. Амонашвілі - М. «Просвещение», 1986 «Казки школи під голубим небом» В.О. Сухомлинський – К.»Освіта» 1991 «Родинне виховання. Уроки доброти.» О. Лопатіна, М. Скребцова Харків «Основа» 2007 «600 творчих ігор» О.О. Лопатіна, М.В. Скребцова Харків «Основа» 2009

Похожие записи