Реферат на тему:

Українська національна система виховання

Українська національна система виховання

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної
культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і
виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і
примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і
багатством душі кожного вихованця — господаря своєї долі, всієї країни,
діяча історії і культури рідного народу. Рідна народна і професійна
культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів
становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і
виховання підростаючих поколінь.

Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст та
форми функціонування якого відображають культурно-історичний досвід
рідного народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний
дух, який формує з них типових представників свого, але не іншого
народу. Національне виховання, яке гармонійно вписується в
життєдіяльність рідного народу, поступово формує в підростаючих поколінь
всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і
прадідів і поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття нації.

У процесі реалізації національного виховання формується така система
основних компонентів духовного світу особистості:

І. Національна психологія, самобутність української національної
психології обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними
обставинами /особливостями природи, території, економіки, культури
тощо/, природними особливостями українців /анатомічними, Фізіологічними,
генетичними та ін./ Психічні процеси /мислення, почуття, воля тощо/
українця, росіянина, білоруса мають як спільні, так і відмінні ознаки.
Батьки, вчителі, вихователі» мають, помічати і розвивати в кожній дитині
національно-психологічні особливості. Недооцінка, нехтування усім
багатством і різноманітністю якостей, відтінків національної психології
/ темпом і способом мислення, перебігом емоцій І почуттів, особливостей
мислення, тощо/ збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання,
спотворює оригінальність світобачення.

Психологія українця — це психологія працьовитого господаря, умілого
хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності
Батьківщини — України. Це психологія людини, яка вічно захищала сама
себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою,
підіймалася, перемагала, і в години політичної незалежності України
сягала вершин світової цивілізації.

2. Національний характер і темперамент. Рони формувалися протягом віків.
Усім ладом і способом життя, своїми культурно-історичними традиціями,
які мають поєднуватися з минулим досвідом, народ виховує в дітей
самобутній національний характер і темперамент.

Вічне правдошукання, гостинність і щедрість, ласкавість і
доброзичливість, пісенність і музичність, працьовитість і талановитість,
ніжність і глибокий ліризм, свободолюбність і душевне багатство — лише
деякі типові якості відомого в цивілізованому світі українського
національного характеру.

У навчально-виховній роботі педагог враховує, що національний характер
і темперамент багатьох українців мають деякі нашарування, які історично
не притаманні їм і виникли під впливом чужорідних факторів, політичних
віянь і установок, ідеологічних догм, принесених зовні. Таким
нашаруванням /тимчасовими в історії розвитку народу/ у частини
українців а: неповага до рідної мови, відчуття національної
неповноцінності, недостатнє чуття єдності людей своєї нації, соборності
всіх українських земель, примиреність і довготерпеливість до явиш, які
порушують цілісність, згуртованість народу, принижують його духовні,
культурні цінності.

3. Раціональний спосіб мислення. Українська система виховання спрямоване
на те, щоб підростаючі покоління оволодівали усім багатством і
різноманітністю засобів та прийомів мислення народу.

Національна психологія, характер, свідомість і самосвідомість та інші
складові духовності народу, трансформуючись у мисленні юнака чи дівчини,
визначають їх самобутність, неповторність. Спосіб мислення дітей має і
національні, і загальнолюдські особливості. Спосіб мислення українців
має багато спільною з способом мислення білорусів, росіян, поляків,
інших слов’ян. Однак він має самобутню істотність.

Глибоко оволодіваючи результатами мистецької діяльності своїх батьків,
дідів і прадідів, українські діти поступово опановують тим способом
мислення, який матеріалізований у цих результатах /пам’ятках історії та
культури, виробах мистецтва, художніх творах тощо/. Національний спосіб
мислення українських дітей успішно формується засобами етнопедагогіки
рідного народу.

4. Народна мораль, етика. Національна система виховання забезпечує
глибоке осмислювання кожним учнем народних моральних та етичних
положень. Народне мораль найкраще засвоюється у процесі безпосереднього
включення дітей у працю, побут, виконання традицій, звичаїв, обрядів,
мораль народу /совість, правдивість, гідність, справедливість, чесність
тощо/ проймає всі грані життя, вона е його сутністю, раціональна система
виховання реалізує моральні цінності /людяність, доброту, милосердя,
співпереживання/ як найвищі духовні надбання рідного та інших народів.
Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках
найголовнішим є моральний аспект, критерій. Моральна зрілість юнака чи
дівчини є тим головним критерієм, який дозволяє їм практично
реалізувати, за власним вибором, політичну платформу чи ідеологію
певної партії, громадсько-політичної організації. Морально незрілі, але
заполітизовані і заідеологізовані представники молоді можуть бути
соціальне небезпечні.

Народна етика і етикет охоплюють принципи і норми ставлення не лише до
людини, суспільства, а й до живої і неживої природи.

У процесі відродження і утвердження національної системи виховання
відновлюються принципи, корми народної моралі, ява за своєю суттю є
загальнолюдською.

5. Народна естетика. Вона найтісніше пов’язана з народною мораллю,
раціональна система виховання історично виникла, і утверджувалася в
гармонійному взаємозв’язку з ідеями, принципами народної естетики.
Народ заряди прагнув будувати своє життя культуру, побут, дозвілля за
законами краси.

Орієнтуючись на народній естетиці, українська система виховання
передбачає формування в учнів гідної поведінки, привабливого стилю
життя, доброзичливого ставлення до людей, уміння власноручно вишивати
одяг, готувати смачну їжу за народними рецептом тощо.

Оволодіваючи серцем і розумом молоді, народна естетика пробуджує в неї
внутрішні сили, надихає на добрі справи, запалює оптимізмом, стверджує
любов, віру і надію як найважливіші складники духовності.

6. Національна філософія /етнософія/. Філософія українців — не система
оригінального сприймання і мислення дійсності, національна філософія
— це самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт
на духовний світ людини.

Пізнання кожним учнем національних філософських ідей, поглядів сприяє
духовній цінності особистості. Використовуючи скарби народної мудрості,
осмислюючи життєвий-досвід народу, а також свій власний, учень
замислюється над проблемами мети і смислу життя і смерті шляхом
досягнення поставлених цілей, засобам реалізації своїх планів, мрій.

7. Раціональний світогляд. В українців, як і в представників інших
народів, історично виробився самобутній світогляд — це обумовлена
культурно-історичними умовами системи поглядів, переконань, ідеалів,
яка складає основу національної духовності і відображається в ідейній,
морально-етичнім спадщині, традиціях і звичаях української нації, її
минулій історії і сучасному бутті. Український світогляд розкриває
народне ставлення до природи, людини, пояснює смисл життя, місце ладиш в
цьому. Раціональний світогляд, мого глибина і багатство найяскравіше
відображені в міфології, фольклорі, символіці, прикметах, віруваннях,
традиціях і звичаях народу, матеріалізовані в історичних подіях і
здобутках національної культури.

Національний світогляд є тим базовим компонентом особистості,
фундаментом її духовності, на основі якого успішно формується
науковий світогляд.

8. Національна ідеологія — це ідейне багатство нації, система
філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних
та релігійних ідей, поглядів, принципів, ідеалів, які, відображають
інтереси, прагнення, потреби нації, суверенність її державності.

Протягом століть українська нація виробила власну, глибоко гуманістичну
ідеологію. Ця скарбниця народних ідей постійно поглиблювалася,
відображаючи нові явища, , потреби національної культурного життя
народу. Національна ідеологія захитає інтересі людини праці, право
кожної особистості не повну свободу мислення і волевиявлення. Ідеологія
українського народу обґрунтовується як найвищі цінності повний
суверенітет як окремої особистості, так і державного, політичного,
економічного і духовного життя України.

9. Раціональна свідомість і самосвідомість. Кожен громадянин суверенної
України повинен мати свою національну свідомість і самосвідомість.
Раціональна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії,
культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо.

Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед
через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має
втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується
та РИМИ основними шляхами, засобами:

1. Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і розвинутіших мов
світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її
виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично
невичерпна. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно,
тому за своїми можливостями здатна вив окувати велику культуротворчу,
духовнотворчу, народотворчу історичну роль. Українська система виховання
реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне
навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується
лише рідною мовою.

2. Родовід. Засобами рідної мови, діти найбільше усвідомлюють
ідейно-моральні цінності родоводу, його основоположну роль у житті
людини, нації, її культури ї духовності. В умовах вивчення свого роду,
продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто є процесі
родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у
своїх силах і можливостях.

Серцем, душею і розумом дитина глибоко відчуває потреби всієї рідні,
інших людей, починає турбуватися про інтереси всього роду, народу,
нації.

3. Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного
народу. Українська система, вихованню ґрунтується на фактах, відомостях,
наукових знаннях історії Батьківщини — України.

Її історія розкриває найцінніше духовне багатство — знання про
виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, вітчизни.
Вивчаючи історії України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела,
витоки духовності рідного та інших народів, які живуть на території
нашої республіки. Всебічне знання рідної історії — невичерпне джерело
історичної нам «яті і мислення учнів.

4. Краєзнавство. у формуванні «кориневої системи» духовності дитини
провідна роль належить краєзнавству. Вітчизнознавство починається із
краєзнавства — історичного, етнографічного, географічного, фольклорного,
літературного.

Краєзнавча робота спрямовується на збереження неповторних національних
ландшафтів, їх первозданності, біосфери рідного краю, охорону
скіфських курганів і козацьких могил та ін.

5. Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з
природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи
вихованні, спрямовані на формування в молоді екологічною світобачення.
Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття
гармонійної природи і людини. Раціональна система виховання домагається
глибокого усвідомлення учнями того, що відображена в свідомості
українців рідна природа /жива і нежива/ є «корінням», «фундаментом»
раціонально і духовності, культури.

6. Раціональна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є
найпоширенішими жанрами, народної міфології, що втілює в собі могутній
пізнавальний і виховний потенціал.

Міфологія — чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними
віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні
етапи історичного розвитку народу. Міфологічні твори втілюють надбання
народної мудрості, художньо-образного світу, символічного відображення
предметів і явищ життя, фантасті уявлення предків, їхні пориви в
майбутнє, виточені і високі почуття та оригінальні мислительні дії.

7. Фольклор. У ньому відображено багатогранну і глибоку душу народу,
його духовне багатство. У фольклорі — першовитоки оригінального
світосприймання, самобутнього тлумачення якеих природи і людською життя.
У дума»,, піснях, прислів’ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших
фольклорних перлинах у висок поетичній і глибоко ліричній формі
відображено весь культурно-історичний, мистецьким шлях українського
народу. У фольклорі вся минувшина і доля України.

Український народ — один з найпісенніших у світі. Поринаючи в
естетично принадне народно піднесене багатство, кожен учень усвідомлює,
що пісня — незмінним супутник українця. Вона супроводжує весь його
життєвий шлях — від народження до домовини. Фольклорне виховання
пробуджує любов до життя, енергію національного творення, теплоту серця
і ніжність душі. Припадаючи спраглими рустами до Фольклорних джерел,
учні сповнюються світлими дерзаннями, устремліннями утверджувати в житті
добро, правду, красу. Фольклорні засоби сприяють формуванню всеосяжності
і глибини української душі, її ліризму і романтичної піднесеності.

Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки,
серцевиною національної системи виховання. Відроджуючи національну
систему виховання, необхідно домагатися, щоб родині, школі, в
діяльності кожного вчителя, вихователя широко застосовувалися і саме
поняття, і зміст фольклорного виховання.

8. Раціональне мистецтво. Система національного виховання використовує
практично невичерпні можливості народного і професійного мистецтва у
формуванні людини-гуманіста.

Раціональне мистецтво як найяскравіше втілення творчого потенціалу
народу завжди було масовим заняттям, і в цьому секрет виникнення
багатьох мистецьких осередків, шкіл, появи народних майстрів,
оригінальних мистецьких почерків, стилів, напрямів.

Мистецтво як могутній засіб виховання цінне тим, що в ньому в
концентрованому вигляді, естетичній формі навічно матеріалізується
непомітний для ока і часто незбагачений для розуму національний дух –
вищий вияв творчого генія народу.

9. Народний календар. Це система історичного обумовлення дат, подій,
свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності
відзначаються всім народом протягом року. Народний календар –
енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля
народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних,
емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Щодо молоді
народний календар виконує роль серцевини природо відповідної
національного виховання. Кожна дата, свято, урочистість народного
календаря рясність традиціями і звичаями, що пов’язані з природою
рідного краю, а також з природою самої людини. Великий виховний зміст
дат, подій, урочистого народного календаря полягає в тому, що в їх
основі — трудова діяльність людей, її різноманітні види залежно від
природи рову. Народний календар лежить в основі національного
календаря, який відображає в своїх датах і урочистостях духовність
рідного народу, основні події, явища його історії, багатого раннього
сучасного життя.

10. Національна символіка. Наш народ виробив багатющу символіку, яка
виникла та усталювалася протягом століть і стосується історичних сторін
доленосних подій у житті української нації, держави, духовності.
Символіка містить у собі важливий філософський, політичний,
ідейно-моральний та естетичним зміст і спрямованість.

Українська національна символіка виконує історично важливі функції
консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту,
об’єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу.

Національний символ України — герб /тризуб/, прапор синьо-жовтий/, гімн
“Ще не вмерла Україна”, в історичній пам’яті народу символізують
державну, політичну, економічну і національне незалежність України.

11. Релігійні виховні традиції. Не можна закривати очі на той
історичний факт, що в процесі зародження та становлення української
національної системи виховання і в наш час релігійні виховні традиції
мали і мають звичайний вплив на молодь, в першу чергу з сімей віруючих,
яких нині в Україні мільйони.

Християнство, зокрема православна релігія, віра нашу предків утверджує
загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості,
благородства, милосердя тощо. Релігійне мислення, духовність — це
специфічна сфера ідеального життя, яка насуває національних ознак. Під
впливом релігії в учнів, як правило, формуються гуманні погляди на
людину, природу, суспільство. Такі учні не можуть зробити зла, шкоди
іншій людині. Протягом століть релігія, церква виробила дійові виховні
традиції і звичаї /моральні, трудові, естетичні тощо/.

Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви
релігії у вихованні підростаючих поколінь.

12. Родинно-побутова культура. Її основу складають глибока і
всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе
ставлення до бабусі і дідуся, родичів, прив’язаність до отчого дому,
специфічне, у відповідності з традиціями розумінням українцями краси і
затишку, оформлення хати /кімнати, квартири/, садиби, дбайливіше
ставлення до природи, людей інших національностей.

Родинно-побутова культура — це збереження рідної мови, продовження
заповітів батьків і дідів, вивчення свого родоводу, історії народу,
розвиток рідного мистецтва, життя за нормами народної моралі, етикету.

13. Національні традиції, звичаї і обряди. ВF основі понять «наро»,
«нація» лежать стійкі віковічні традиції — трудові, моральні, естетичні
та ін. Традиції і звичаї бугель родинні, регіональні і
загальнонаціональні. Серед численних традиції, звичаїв провідне місце
належить культуротворчим і духовно-творчим, політичним і державотворчим.
Традиції, звичаї і обряди об’єднують минула і майбутнє народу, старші і
молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену
сучасну націю. Традиції і звичаї — це своєрідні віковічні духовні устої
розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному,
моральному, трудовому і естетичному житті.

14. Національна творчість. Зміст, принципи, форми і методи української
національної системи виховання готують юнаків і дівчат до народної
творчості, виробляють у них творче ставлення до життя. Національна
система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні
задатки, формувалися нахили, здібності, вироблялося творче, самобутнє
світобачення кожної особистості, реалізувався її творчий потенціал.
Глибоке знання учнями творчих умінь рідного народу, його творчої
спадщини стимулює пробудження в них творчих задумів, поривань і
практичну їх реалізацію.

Раціональна система виховання е складовою і невід’ємною частиною
життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система
компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування мають
Визначати сутність і зміст національної системи виховання.

Похожие записи