Реферат на тему:

Сучасні теоретико-методологічні концепції порівняльної педагогіки

Період після II світової війни — час справжнього розквіту порівняльної
педагогіки, коли до серйозних досліджень долучилася велика група
науковців з країн Центральної і Східної Європи й третього світу. Швидко
розвивалася й методологія цієї науки. Методологія в пер. з грец. означає
«вчення про метод» — система принципів і засобів організації та побудови
теоретичної та практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

1. Погляди Дж. Бірідея та Б. Холмза на методологію порівняльної
педагогіки.

Одним з найбільших авторитетів в порівняльній педагогіці є Джорж 3. Ф.
Бірідей (нар. 1920), вчений польського походження (польське ім’я —
Зигмунт Фіялковський), професор педагогічного коледжу Колумбійського
університету в Нью-Йорку, який порівнював системи освіти США, СРСР та
інших країн. Його методологічні погляди найповніше розкриті у працях
«Порівняльний метод у педагогіці» (1964) і «Рефлексія на тему
порівняльної методології в педагогіці, 1964-1966. » (1967).

Порівняльна педагогіка в розумінні Бірідея — це не сучасна історія
виховання (історія педагогіки) або субдисципліна соціології чи
політології, а синтез цих та інших галузей науки. І найтісніше
порівняльна педагогіка пов’язана з політичною географією. Завдання
порівняльної педагогіки вчений визначає як «поєднання деяких проблем
гуманітарних і суспільних наук в географічній перспективі педагогіки»

Визначне місце в концепції Бірідея займає монографічне дослідження. Він
стверджував, що таке дослідження є незамінним елементом пошуків у галузі
порівняльної педагогіки, зокрема з огляду на необхідність ретельної
підготовки до їх проведення.

Бірідей пропонує наступну структуру порівняльної процедури:

Вибір проблеми або явища.

Збирання і упорядкування освітніх даних стосовно досліджуваної проблеми
у вибраних країнах.

Інтерпретація даних з дисциплін, які мають зв’язок із досліджуваною
проблемою для розуміння його в сучасному контексті.

Критичний аналіз інтерпретованих даних з метою відкриття можливих площин
порівняння.

Формулювання гіпотез.

Перевірка гіпотез у результаті порівняльного аналізу інтерпретованих
даних.

Висновки.

Використання в практиці дослідницької процедури, пропонованої Бірідеєм,
спричинило багато труднощів та проблем. Але все ж, попри критику його
певних концептуальних підходів, внесок цього вченого у розвиток
порівняльної педагогіки є досить вагомим.

У другій половині XX століття виникають нові напрями у
компаративістиці. Засновником одного з них став професор Лондонського
університету Б. Холмз (1920-1993), автор багатьох книжок з порівняльної
педагогіки. Серед найбільш відомих є праця «Проблеми в педагогіці:
порівняльний підхід» (1965). Холмз найбільш продуктивним у
порівняльно-педагогічних дослідженнях вважав проблемний метод. Такий
підхід полягає в аналізі конкретних педагогічних проблем на основі
порівняння шляхів їх постановки та вирішення у різних країнах.

Холмз акцентує наступні головні фази порівняльних досліджень:

Вибір проблеми та її аналіз.

Формулювання пропозицій стосовно освітньої політики або можливих рішень.

Визначення релевантних чинників (опис та аналіз політичних, економічних,
культурних і суспільних чинників, які впливають на систему освіти).

4. Перевірка можливих розв’язань у різних контекстах, аналізованих з
метою пошуків найкращих рішень.

Холмз стверджує, що проблемний метод є перспективнішим і стоїть вище,
аніж метод історичного аналізу, оскільки більш придатний до планування
та проведення освітніх реформ.

Хоча Холмз так і не представив вичерпно повного прикладу застосування
свого методу, але все ж здійснив аналіз багатьох освітніх явищ на тлі
зв’язку з політичними та економічними проблемами. В чотирьох монографіях
ним висвітлені: 1) підготовка вчителів та професіоналізація освіти в
США; 2) розширення середньої школи в Англії та Уелсі; 3) загальна та
професійна підготовка в СРСР; 4) особиста свобода і соціальна
відповідальність в Японії.

2. Едмунд Кінг про освітню політику і порівняльну педагогіку

Едмунд Кінг (нар. 1914), професор порівняльної педагогіки Лондонського
університету — один з найбільш відомих представників цієї науки пішов
іншою дорогою, ніж Біріде чи Холмз. Він не створював жодного окресленого
методу, вважаючи, що метод в основному залежить від цілей та характеру
досліджень. А компаративіст може вільно користатися всіма методами
згідно з дослідницькими проблемами та питаннями. Тому Кінга часто
критикували за недооцінку методології порівняльних досліджень.

Його найбільше цікавило питання про внесок порівняльної педагогіки до
освітньої політики. Він вважає, що розпочинати дослідження слід з
ознайомлення з монографічними працями, які допоможуть пізнати місцевий
колорит, різні культурні особливості тощо. Мета дослідження буде
досягнута у тому випадку, якщо опис відповідатиме певній науковій
дисципліні, а інтерпретація описуваних явищ виникатиме із розуміння
цілісної культури.

Ілюстрацією поглядів Кінга стала його книга «Інші школи і наші» (1958),
в якій представлено 7 прикладів досліджень, присвячених Данії, Франції,
Великобританії, США, СРСР, Індії та Японії. В кожному Кінг описує
напрями культурного розвитку, характеризує систему освіти і формулює
свої міркування стосовно істотних проблем даної країни.

Ця книга була гостро критикована, головним чином, з погляду на
методологічні проблеми. Стверджувалося, що це є типова публіцистика,
використання художнього методу, і що в ній бракує чітко окресленого
теоретичного підґрунтя. Однак, незважаючи на нищівну критику, для
багатьох це була розумна, гуманна спроба опису та власної авторської
інтерпретації освітніх явищ.

З роками підхід Кінга до теорії та методології порівняльних досліджень
принципово не змінився. Кінг був переконаний, що неможливе (і навіть
небажано) формування фундаментальної методології педагогічної
компаративістики. Він стверджував, що її дослідницькі методи і стратегії
повинні спиратися на зразки з інших допоміжних наукових дисциплін. На
першому рівні порівняльної педагогіки слід застосовувати відомі методи,
які виявляться необхідними. На другому рівні — вивчити монографії
часткових досліджень, а на вищому рівні — аналізувати освітні проблеми у
різних країнах в контексті пізнання «подібних проблем або типових
складних ситуацій.

Дослідження з порівняльної педагогіки, як писав Кінг, мають
виконуватися не лише для отримання наукового ступеня, але й для
впровадження змін і реформ, відтак, розв’язання практичних проблем.

3. Гарольд Ноах та Маке Екстерн про використання методології суспільних
наук

Нові підходи до порівняльної педагогіки представили Гарольд Ноах (нар.
1945) та Маке Екстейн (нар. 1944). Розглядаючи порівняльну педагогіку як
академічну дисципліну, вони критично поставилися до існуючих навчальних
програм, які, на їх думку, були занадто стереотипними.

Щоб змінити концепцію підходу до порівняльної педагогіки, вони
звернулися до сучасних методів суспільних наук, які, на їх думку,
ґрунтуються на систематичних, контрольованих, емпіричні дослідженнях на
основі чітко сформульованих гіпотез. Вчені прагнули дослідити зв’язок
між освітою та суспільством, сформулювати гіпотезу на основі міжнародних
порівняльних даних з досліджень. Таким чином, на їх погляд, порівняльна
педагогіка стане зв’язком суспільних наук і освітніх досліджень.

Повну картину їх поглядів відображає книга «До наукової порівняльної
педагогіки» (1969). Натомість розроблення методології та приклади її
застосування представлені в іншій праці — «Наукові дослідження в
порівняльній педагогіці»(1969).

Опрацьовану Ноахом і Екстейном методологію порівняльних досліджень
можна представити наступним чином:

1. Визначення проблеми. Істотною справою є окреслення та з’ясування
досліджуваної проблеми. Наприклад, в результаті ознайомлення з
літературою можна зібрати дані як для пізнання закордонних освітніх
систем, так і для кращого розуміння власної шкільної системи.
Виокремлюються подібності та відмінності, які потрібно буде з’ясувати.
Наприклад, деякі освітні системи в окремих країнах відрізняються своєю
інноваційністю, в той час як інші залишаються консервативними.

2. Формулювання гіпотези. У протилежність Бірідею, який пропонує
формулювання гіпотез під кінець дослідження, Ноах та Екстейн вважають
необхіднішим висунення гіпотези на початку дослідження, що допоможе
визначити його напрям та обмежить збір дослідницьких даних.

Визначення понять та критеріїв. Труднощі стосовно дефініцій термінів та
понять виникають тоді, якщо дослідник-початківець обмежений у знаннях та
дослідницьких вміннях у сфері порівняльної педагогіки (в Україні
ситуація складніша — ми мало використовуємо узгоджену міжнародну
термінологію й практично всі є «початківцями).

Вибір випадків. У загальному розумінні є потрійні критерії дослідження:
вибір випадків відповідно гіпотезі, контроль головних спільних змінних,
організація дослідження.

Компаративісти також вирізняють чотири типи дослідів: глобальні,
регіональні — багатонаціональні, регіональні — міжнародні, часові.

5. Збір даних. На цій кількісній стадії дослідження можна зіткнутися
однаково як з практичними, так і методологічними проблемами. Це можуть
бути труднощі, пов’язані з доступом до джерел, окремими типами даних та
формами збирання; питання репрезентативності та їх наукової вартості.
Накладаються клопоти, пов’язані з закордонними поїздками, проживанням у
різних країнах, мовні бар’єри разом з інтерпретацією культурних різниць.
Якщо матеріал зібраний через посередника, можуть з’явитися труднощі
іншого характеру — оцінка їх наукової вірогідності. Більшість
дослідників використовує доступну їм інформацію. Лише невелика кількість
компаративістів має можливість проведення міжнародних досліджень у
повній шкалі.

Ноах і Екстейн усвідомлювали, що більшість дослідників в порівняльній
педагогіці буде спиратися передусім на ті дані, які їм доступні.

6. Маніпулювання даними. На цій стадії з’ясовуються положення, робиться
докладне визначення понять та перехід до відповідних форм аналізу й
маніпулювання даними. Від конкретних випадків та концептуальних положень
самого дослідження залежить, які слід застосовувати техніки та прийоми.

7. Інтерпретація результатів. На цьому етапі оцінюються як результати,
так і процес їх досягнення. Після цього можна перевірити, чи гіпотеза
була сформульована точно і повно, або навпаки, не підтвердилася. Також
слід оцінити вплив даного дослідження на існуючі знання та теорії, на
подальші дослідницькі питання, на рішення в освітній політиці тощо.

Висвітлені вище теоретико-методологічні погляди найвидатніших
представників порівняльної педагогіки не означають, що лише вони
складають доробок цієї галузі як науки та академічної дисципліни.

З п’ятидесятих років XX ст. точиться широка дискусія на тему цілей та
методів порівняльної педагогіки, в якій беруть участь науковці з різних
країн світу. Публікуються сотні книжок і тисячі статей, в яких
представлені результати досліджень та стан порівняльної майстерності.

Лаконічно представлені нами доробки компаративістів становлять широкий
спектр теоретико-методологічних поглядів. Жюльєн і Росселло були
представниками позитивістської течії, спрямованої до універсалізації
освітньої практики; Седлер, Кендл, Хенс, Шнейдер, Хілкер наблизилися до
гуманістичного, інтуїтивного напряму, шукаючи підґрунтя в
історико-філософських дослідженнях; Бірідей започаткував
міждисциплінарні дослідження; Холмз, прагнучи до створення наукової
методології, опрацював проблемний метод; Кінг, в свою чергу, вважав, що
важливий не метод сам по собі, а дослідницькі проблеми, розв’язання яких
вимагає застосування низки різних методів; Ноах і Екстейн бачили
можливість подальшого розвитку порівняльної педагогіки в тісному зв’язку
із суспільними науками.

Безперечно, поділ цей є спрощеним, тому що позиції поданих
компаративістів освітлені лише частково і поверхово. Однак і це дає
можливість уявити сучасну порівняльну педагогіку — складну та
різноманітну.

Таким чином немає і, мабуть не може бути, загальної методології
порівняльних досліджень, використання якої могло б гарантувати вирішення
всіх досліджуваних проблем.

Порівняльна педагогіка не втратить свого значення і в майбутньому. Вона
сприяє кращому розумінню власної системи освіти та освіти в інших
країнах, демонструє знання та погляд на освітні структури та практику, а
також сприяє прогресу в культурі, традиціях і суспільних структурах.
Проводячи педагогічні дослідження, можна буде вийти поза рамки власної
країни, поглибити знання і зацікавлення іншими суспільствами,
позбавитися етноцентризму в оцінці себе та інших.

4. Порівняльна педагогіка в незалежній Україні

Від Радянського Союзу Україна успадкувала науково-педагогічні
структури, які практично не займалися порівняльною педагогікою. За
прикладом Москви, де у часи хрущовської «відлиги» (1957) започаткована
спеціалізована лабораторія, у 1971 р. в Українському науково-дослідному
інституті педагогіки була створена група «педагогічної інформації»
(керівник — Б.Ф. Мельниченко), яка лише в 1992 р. отримала відповідну
назву — лабораторія порівняльної педагогіки. «Езопова назва» не завадила
продуктивній праці Г. Степенко, І. Тараненко, Н. Абашкіної, Г. Єгорова,
О. Локшиної, Н. Лавриченко та ін. Більшість праць вийшли російською
мовою. Наприклад, збірка праць у двох частинах «Системы народного
образования в зарубежных странах на современном этапе» (1990) містила
цікавий матеріал про соціалістичні і капіталістичні країни й стала
відомою далеко поза межами України.

Звільнитися від вимушеної необхідності акцентувати справжні й надумані
недоліки систем освіти розвинених країн й більш об’єктивно оцінювати
національну систему науковці-педагоги України отримали змогу лише з часу
відновлення незалежності. До названих нами компаративістів долучилися
педагоги Л. Пуховська, А. Сбруєва, а також група дослідників, які
прийшли в порівняльну педагогіку з інших наук (В. Луговий, Л. Одерій, А.
Глузман, К. Корсак та ін.).

Дуже позитивним явищем ми вважаємо швидке розширення зв’язків
українських науковців-педагогів з колегами за рубежем. Така співпраця
змінить акцент у наукових дослідженнях — якщо на початку 90-х років
більшість дисертацій з педагогічних наук були історичної чи
класично-дидактичної тематики, то у найближчі роки першість перейде до
порівняльної педагогіки. Передують проблеми європейської інтеграції в
освітній сфері, розвитку педагогічної та вищої освіти у різних країнах,
міжнародного досвіду стандартизації освіти, гуманізації й екологізації
освіти, дослідження шляхів соціалізації особистості в сучасних умовах
тощо.

Література

Погляди Дж. Бірідея та Б. Холмза на методологію порівняльної педагогіки.

Едмунд Кінг про освітню політику і порівняльну педагогіку.

Гарольд Ноах та Маке Екстерн про використання методології суспільних
наук.

Порівняльна педагогіка в незалежній Україні.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи