.

Структурно-функціональна модель виконавської надійності музикантів-інструменталістів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
145 2031
Скачать документ

Реферат на тему:

Структурно-функціональна модель виконавської надійності
музикантів-інструменталістів

У період загального занепаду музичного мистецтва в Україні і бурхливої
пропаганди “попси” досить гостро постала нагальна потреба у “живому”
виконанні високохудожніх творів. Відсутність такого “спілкування”
негативно впливає на духовну сферу суспільства. Реалії вимагають від
виконавців надійної гри на музичних інструментах. Саме тому особливої
актуальності набуває проблема інструментально-виконавської надійності.

Поняття “виконавська надійність” уперше обґрунтував Ю.Цагареллі, який
цей феномен характеризує як здатність інструменталістів безпомилково,
стійко і точно виконувати музичні твори в емоціогенних умовах, які
створюються через прилюдність. Репетиційну надійність він трактував як
одну з умов успішності концертного виступу й гіпотетично включав до
структури досліджуваного феномену саморегуляцію, перешкодостійкість,
стабільність та підготовленість. Мікроструктуру кожного компонента та їх
взаємодію Ю.Цагареллі виклав схематично: складовими саморегуляції
визначено самооцінку, самоконтроль, самокорекцію, самонастройку;
перешкодостійкості – самонастройку, емоційну стійкість, стійкість уваги;
стабільності – відтворення потрібного результату, а підготовленості –
загальну професійну підготовленість і готовність концертної програми.

Звичайно, таке визначення змісту та структури “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів слід прийняти за основу. Натомість, у
психологічних дослідженнях кінця ХХ – початку ХХІ ст. простежуються три
поняття, які за своїм змістом та структурою досить близькі зазначеному
феномену: “надійність”, “психологічна надійність” і “професійна
надійність”. Однозначного тлумачення сутності кожного з них, на
превеликий жаль, поки що немає. Утім, аналіз основних праць, де
розглядаються ці поняття, надає змогу з’ясувати їх зміст та структуру і
на цій основі методом моделювання вихідних положень гіпотетично
обґрунтувати сутність “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів та узгодити запропоновану Ю.Цагареллі її
мікроструктуру.

За переконаннями У.Ешбі, “надійність” будь-якої діяльності слід
розглядати як цілісну властивість усієї психічної системи, оскільки вона
не обмежується лише її частиною. Саме тому В.Плахтієнко серед основних
принципів дослідження “надійності” виділив комплексність, динамічність
та системність. Принцип комплексності реалізується шляхом замірів
сукупності показників на кожному рівні “надійності”, а динамічності –
через аналіз її величини у процесі тривалого дослідження. Принцип
системності простежується на основі застосування загальнонаукових
методів у вигляді макро-мікропідходів. Макропідходами досліджується
результативна сторона “надійності”, мікро – зміна психологічних,
психофізіологічних і біохімічних функцій організму в різних умовах
діяльності.

Саме в такому ракурсі досить досконало, на нашу думку, обґрунтовано
зміст “надійності” С.Дудіним, В.Плахтієнком, К.Фірсовим та іншими, як і
досліджуваний феномен у цій площині наукових пошуків характеризують як
інтегральну якість певної системи, що забезпечує ефективну та стабільну
роботу всіх функцій протягом необхідного часу. Провідного значення у
тлумаченні сутності “надійності” вони надавали властивостям безвідмовної
роботи будь-якої ланки її загальної системи в екстремальних умовах
діяльності та перешкодостійкості. Поняття “відразність” розглядалося з
позицій раптовості та непередбаченості. Раптова поява подразника великої
сили, на їх думку, викликає надмірну реакцію організму, що може
призвести до порушень у роботі системи “надійності”. Проте, за
дослідженнями Я.Рейковського, інтенсивність неочікуваних подразників, як
правило, зменшується при неодноразовому їх повторенні, оскільки вони
гублять свою привабливість і емоційне значення. Подразники не зменшують
сили дії на суб’єктів при повторенні лише тоді, коли: вони кожного разу
виступають у нових конфігураціях (стають складнішими, а різниця між їх
елементами – більш завуальованою), що утруднює процес репрезентації у
пам’яті відповідних семантичних понять; їх повторення розподіляються в
часі зі значними інтервалами; немає в наявності пам’яті семантичних
понять цього виду; вони впливають на фізичний стан індивідів завдяки
сильним термічним або хімічним діям, механічному ушкодженню тканини тощо
[4].

Хоча психологічною наукою доведено, що раптових та непередбачених збоїв
у роботі будь-якої системи “надійності” у звичних умовах не може бути,
оскільки це лише наслідок невміння спостерігати процес, усе ж таки, ідею
безвідмовної їх роботи в екстремальних умовах діяльності можна
гіпотетично змоделювати в теорію “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів.

Екстремальні умови, до яких прирівнюються прилюдні виступи фахівців за
наявністю тотожної емоційної напруги, носять спонтанний характер, і їх
прояв піддається прогнозуванню. Достовірність прогнозу зростає із
накопичуванням досвіду й розвитком антиципіруючих властивостей
особистості. Готовність до екстремальних дій в екстремальних ситуаціях
А.Щербина вбачав, з одного боку, у створенні надійної інформаційної
основи діяльності завдяки професіоналізму, досвіду та адекватній оцінці
ситуації; з іншого – у взаємодії стану адекватної мобілізації
саморегуляції, стресостійкості та працездатності; з третього – у
взаємозв’язку психічного настрою, психічної підготовки, психічної
установки й моделювання екстремальних ситуацій.

Саме тому серед складових найвищого ієрархічного рангу у структурі
“виконавської надійності” музикантів-інструменталістів Ю.Цагареллі
відведено місце перешкодостійкості. Утім, поняття “перешкодостійкість”
трактується психологічною наукою як властивість особистості, що входить
у синдром стану психологічної готовності до діяльності в екстремальних
умовах. За своїми ознаками та детермінантами вона ототожнюється з
емоційною стійкістю, оскільки аналогічно зазначеному виконує ті ж
функції, тобто: захищає суб’єктів від негативного впливу як внутрішніх,
так і зовнішніх перешкод у період безпосередньої діяльності [1].

Отже, вбачаємо за доцільне вилучити поняття “перешкодостійкість” із
запропонованої Ю.Цагареллі системи виконавської надійності
музикантів-інструменталістів, а мікроелементу “емоційна стійкість”
надати в ній статусу найвищого ієрархічного рангу Достовірність такої
позиції підтверджується науковими дослідженнями Л.Котової, де доведено,
що емоційна стійкість музикантів-виконавців сприяє збереженню
результативності гри в умовах негативного впливу різноманітних
стрес-факторів без уключення резервних сил організму. Емоційна стійкість
інструменталістів, за її переконаннями, визначається інтеграцією
мотиваційних, вольових, інтелектуальних та емоційних якостей з
урахуванням їх психофізіологічних особливостей.

Ретельного аналізу, на нашу думку, потребує ідея В.Плахтієнка та
К.Фірсова щодо ролі стабільності в системі “надійності”, оскільки
Ю.Цагареллі відведено цій властивості основоположне місце в ієрархічній
побудові складових “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів поряд із саморегуляцією, перешкодостійкістю
і підготовленістю. Не підлягає сумніву точність визначення Ю.Цагареллі
єдиного критерію оцінки стабільності (відтворення потрібного результату
в часі). З цього приводу автор писав: “Безглуздо говорити про
стабільність музиканта-виконавця поза співвідношенням результатів
сьогочасного виступу з результатами минулих і наступних виступів, що
прогнозуються. Висловлене дає підстави говорити про відповідність
стабільності системоутворюючому критерію – часу” [6, с. 267]. Описуючи
зміст цієї ланки надійності, він основну увагу зосередив на
співвідношенні стабільності в кожному виступі із властивостями нервової
системи музикантів-інструменталістів. Таке зіставлення виявило значну
кореляцію між ними (r=0,423; p0,1). Цю залежність автор пов’язував,
по-перше, з лабільністю, нейродинамічною детермінантою емоційності, якою
одночасно обумовлюється зниження емоційної стійкості і погіршення
стабільності гри; по-друге, з пріоритетністю орієнтування лабільних
виконавців на оперативний пошук необхідних рішень, а не на точне
відтворення раніше досягнутого результату.

Хибна трактування окремими науковцями (Ю.Бай, Є.Йоркіна) цих положень
Ю.Цагареллі спонукала до появи в теорії та методиці навчання музики
помилкової позиції стосовно доцільності педагогічної цілеспрямованої
корекції нервової системи виконавців у “бік сильної”. Критичний аналіз
такої позиції простежується у працях А.Готсдінера, Н.Гребенюк,
Б.Додонова та інших дослідників кінця ХХ – початку ХХІ ст. За їх
переконаннями, стабільність як складова системи “надійності” зовсім не
потребує штучної “переробки” природжених властивостей нервової системи
фахівців. Стабілізація психічних станів суб’єктів у екстремальних умовах
діяльності забезпечується погодженим уключенням багаторівневої системи
“саморегуляції”, куди входять як психологічні, так і фізіологічні її
рівні, де найважливіша роль належить вищому рівню (психологічному), що
цілеспрямовано формує систему установок (змістовних, цільових,
операційних). У процесі формування й актуалізації змістовних установок,
спрямованих на підвищення стабільності діяльності фахівців, проходить
перебудова психодинамічних тенденцій особистості: підсилення прагнення
на досягнення успіху; зменшення тривоги; оптимізація психічних станів
тощо. Формування цільових і операційних установок (на “техніку”,
“зосередженість”, “розслабленість” і т.п.) та закріплення їх під час
підготовки до виступу полегшує адекватне включення таких установок у
процес саморегуляції професійної діяльності [2].

Таким чином, оперуючи новим змістовим наповненням поняття “стабільність”
необхідно узгодити запропоновану структуру “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів Ю.Цагареллі. На нашу думку, доречніше
розглядати стабільність не як найвищу окрему ланку загальної ієрархічної
системи досліджуваного феномену, а як складову саморегуляції та
підготовленості.

$

$???

????????????????N?Поняття “психологічна надійність” уперше описано
В.Небиліциним. Цей феномен пов’язувався з довгочасною терплячістю і
витримкою, стійкість до напруги й перенапруги; реакцією на непередбачені
подразники; стійкістю до дій зовнішніх стрес-факторів. За дослідженнями
К.Фірсова, до основних складових ланок “психологічної надійності”
належать психологічні, професійні та мотиваційні компоненти. Першу
складову наповнюють мікроелементи, котрі виконують регулятивні функції
на свідомому й позасвідомому рівнях забезпечення безвідмовної
діяльності. Друга складова включає ті мікроелементи, формування яких
безпосередньо залежить від конкретного змісту відповідного фаху. До
третьої складової “психологічної надійності” належать такі компоненти,
що відображають наявність бажання та внутрішнього прагнення щодо
досягнення мети. Зазначені ланки цього феномена спільними зусиллями
виконують такі функції: 1) здійснюють загальну оцінку “психологічної
надійності”; 2) характеризують адекватність емоційних реакцій на появу
різноманітних стрес-факторів та оцінку їх дії; 3) створюють умови для
розвитку навичок саморегуляції та самоконтролю; 4) забезпечують
стабільність діяльності психологічної та фізіологічної сфер організму;
5) сприяють зростанню професійної майстерності; 6) реалізують здібності
термінової мобілізації резервних сил організму на створення опору чинним
перешкодам; 7) забезпечують високу працездатність протягом тривалого
часу [5].

На превеликий жаль, зазначена інформація стосовно “психологічної
надійності” залишилася поза увагою Ю.Цагареллі. Натомість, на нашу
думку, науковий доробок у цій площині дає змогу гіпотетично збагатити
новим змістовим наповненням теорію та методику навчання музики
моделюванням напрацьованих ідей. Звичайно, таке оновлення вимагає
узгодження змісту та структури досліджуваного феномена. Відповідно до
психологічних надбань у цьому аспекті, “виконавську надійність”
музикантів-інструменталістів можна охарактеризувати як складну системну
якість, що дозволяє їм ефективно й безвідмовно виконувати твори впродовж
необхідного часу в будь-яких умовах. За своїм змістом це визначення, по
суті, нічим не відрізняється від запропонованого Ю.Цагареллі, де
досліджуваний феномен описується як властивість, котра забезпечує
безпомилкове, стійке й точне виконання музичних творів в умовах
концертного виступу. Узгодження складових та їх ієрархічного становища
ускладнюється відсутністю чіткого відображення мікроелементів
“психологічної надійності”. Утім, результати ретельного аналізу її
складових найвищого рангу (психологічних, професійних, мотиваційних) і
спільних функцій, що ними виконуються, та умовне їх зіставлення із
запропонованою Ю.Цагареллі структурою досліджуваного нами феномена
дозволили констатувати: а) кожна з функцій, окрім відображення наявного
бажання й вольового прагнення щодо успішного виконання поставлених
завдань, може здійснюватися відповідними мікроелементами найвищих
ієрархічних складових “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів (підготовленості, саморегуляції,
перешкодостійкості); б) залишилися поза системою досліджуваного феномена
Ю.Цагареллі (котру нами взято за основу) психологічні та мотиваційні
компоненти, без чого не можливе досягнення безпомилкового, стійкого й
точного виконання музичних творів у будь-яких умовах.

Підтвердження достовірності вищевикладених гіпотетичних припущень
стосовно конкретизації мікроелементів системи “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів простежується при вивченні змісту
досліджуваного феномена у площині “професійної надійності”. До складових
багатогранного ієрархічного утворення “професійної надійності”, окрім
таких елементів також входять ті, що визначають активність цієї
властивості особистості та відповідають її ефективності у період
діяльності: суб’єктивний досвід; професійна мотивація;
професійно-значущі якості.

За психологічними дослідженнями цього феномена у даній площині,
суб’єктивний досвід розглядається як сукупність пізнавальних елементів
діяльності, що впливають емоційно, а професійна мотивація – як
об’єднання всіх прагнень адекватних її фаховій системі. Остання складова
(професійно значущі якості) уособлюється з динамічними рисами
особистості, котрі відповідають вимогам певної діяльності [3].

Нагальна потреба фахівців спортивної діяльності у чіткому розумінні
змісту та структури “професійної надійності” стимулювала появу
особливого інтересу науковців кінця ХХ – початку ХХІ ст. до цієї
проблеми. У результаті розвитку психолого-педагогічної теорії і практики
розширився спектр її складовиx. Зокрема, В.Мільманом до структурних
компонентів віднесено стабільність–перешкодостійкість, загально-емоційну
стійкість, саморегуляцію та мотивацію. Зазначені компоненти склали
методологічну основу побудованої Ю.Цагареллі структури “виконавської
надійності” музикантів-інструменталістів, хоча негативної оцінки зазнала
ідея щодо виділення в окрему ланку емоційно-змагального компоненту. На
думку Ю.Цагареллі, цей компонент слід розглядати в ракурсі складових
перешкодостійкості. Не викликає сумніву також доведена автором
(Ю.Цагареллі) невідповідність ідеї системного підходу В.Плахтієнка та
Ю.Блудова у визначенні структури “професійної надійності” спортсменів,
де вона розглядається як системно-інтегральна якість суб’єктів, що
дозволяє їм ефективно виступати у процесі відповідальних змагань. До
основних ланок структури авторами віднесено емоційну стійкість,
саморегуляцію, стабільність, перешкодостійкість та морально-політичні
якості (громадянство, соціальну активність, соціальну комфортність
тощо). Подібні погляди стосовно сутності “професійної надійності”
спортсменів простежуються у дослідженні І.Зулаєва, хоча до структурних
компонентів ним віднесено ще й навченість, підготовленість, анатомічні,
фізіологічні та психологічні властивості особистості.

Піддавши критиці загальну заполітизованість праць зазначених авторів,
Ю.Цагареллі все ж таки на основі їх узагальнення й теоретичного
осмислення різноманітних ідей щодо “професійної надійності” спортсменів
обґрунтував структуру “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів, котру нами взято за основу. Утім, оперуючи
змістом психолого-педагогічних наробок науковців другої половини ХХ –
початку ХХІ століть у площині “професійної надійності”, можна зазначити,
що поза увагою Ю.Цагареллі залишилися такі компоненти, як: досвід;
мотивація; анатомо-фізіологічні властивості особистості; технічна
підготовленість фахівців.

На нашу думку, ці компоненти можуть розширити спектр мікроелементів
складових найвищого ієрархічного рангу системи “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів, що сприятиме більш чіткому відображенню
змісту досліджуваного феномена і специфіки роботи кожної ланки
структури: досвід, мотивацію та анатомо-фізіологічні властивості
особистості найдоречніше розмістити серед мікроелементів саморегуляції,
емоційної стійкості й підготовленості, а технічну підготовленість
фахівців – лише серед мікроелементів підготовленості.

Узагальнюючи всю вищевикладену інформацію стосовно
структурно-функціональної моделі “виконавської надійності”
музикантів-інструменталістів, яку слід трактувати не як природжену, а
набуту інтегральну властивість, що забезпечує безпомилкове виконання
творів як у звичних, так і в емоціогенних умовах, було зроблено
висновки.

Структурними компонентами найвищого ієрархічного рангу системи
досліджуваного феномена слід вважати підготовленість, саморегуляцію та
емоційну стійкість, дія яких забезпечує високу якість засвоєння
відповідного матеріалу й безпомилковість його відтворення як під час
репетиційних програвань, так і в процесі прилюдних виступів.

Складовими підготовленості як найвищого ієрархічного компонента
“виконавської надійності” музикантів-інструменталістів є: загальна
фахова підготовленість; готовність концертної програми; технічна
підготовленість; мотивація; стабільність; анатомо-фізіологічні
особливості особистості; психологічні властивості індивідів (воля,
увага, сприймання, пам’ять, уява, уявлення, емоції, мислення).

До мікроелементів саморегуляції як компонента найвищого рангу
досліджуваного феномена слід віднести: самооцінку; самоконтроль;
самокорекцію; самонастройку; мотивацію; стабільність;
анатомо-фізіологічні особливості особистості; психологічні властивості
виконавців (волю, увагу, сприймання, пам’ять, уяву, уявлення, емоції,
мислення).

Емоційну стійкість як складову найвищого рангу системи “виконавської
надійності” музикантів-інструменталістів наповнюють такі мікроелементи:
мотивація; стабільність; анатомо-фізіологічні особливості особистості;
психологічні властивості індивідів (воля, увага, сприймання, пам’ять,
уява, уявлення, емоції, мислення). Мікроелементи “виконавської
надійності” музикантів-інструменталістів взаємодіють не лише між собою
та ієрархічно вищими компонентами, але й з безпомилковістю як кінцевою
ланкою загальної структури досліджуваного феномену.

ЛІТЕРАТУРА

1. Казаченко Н.П. Помехоустойчивость человека в экстремальных условиях
деятельности: Дис… канд. психол. наук: 19.00.01. – Л., 1976. – 187 с.

2. Малкин В.Р. Средства психической саморегуляции как фактор
стабилизации деятельности в экстремальных условиях: Дис… канд. психол.
наук: 19.00.01. – М., 1985. – 143 с.

3. Поярков С.Ю. Формирование профессиональной надежности
правоохранительной деятельности сотрудников органов внутренних дел МВД
России: Дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – СПб., 1997. – 140 с.

4. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций: Пер. с польского и
вступ. ст. В.Н.Вилюнаса. – М.: Прогресс, 1979. – 391 с.

5. Фирсов К.В. Психическая надежность летного состава: Дис… канд.
психол. наук: 19.00.03. – М., 1996. – 228 с.

6. Цагарелли Ю.А. Психология музыкально-исполнительской деятельности:
Дис… д-ра психол. наук: 19.00.03. – Казань, 1989. – 425 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020