Реферат на тему:

Структура сексуальної соціалізації школярів

Сексуальна революція значною мірою послабила моральні основи
суспільства: люди стали спокійніше ставитися до того, що інтимні
стосунки відкрито показують у кіно й на телебаченні, але у більшості з
них перехоплює, як і раніше, дихання, якщо вони стикаються з „цим” у
поведінці своїх дітей.

Засоби масової інформації – як найчутливіші соціальні інститути –
„відреагували” на демократичні зміни в країні, заповнивши прогалини у
сферах висвітлення проблем сексуальної культури лавиною інформації
порнографічного характеру. Сучасні вимоги до розвитку суспільної
статевої свідомості не можуть обмежуватись обізнаністю читачів у
проблемах повій, транссексуалів, гомосексуалістів і способах стимуляції
сексуальної насолоди. Руйнація віджилих стереотипів традиційної
сексуальної моралі засобами масової інформації має супроводжуватись її
гуманізацією. Легалізація проблем сексуальності мусить орієнтувати і
юного, і дорослого читача чи глядача на інтимну сферу як виявлення
кохання, цнотливості, благодійності, доброчинності, а також на глибокі
роздуми щодо поширення СНІДу, нервових захворювань на сексуальному
ґрунті. Сучасна індустрія сексуальної інформації (відео, живопис,
поезія, музика) значною мірою орієнтує особистість на секс заради
задоволення, а не заради кохання. Звідси серйозні збочення у поглядах
підростаючого покоління на сексуальну культуру. Педагогічно спрямована
пропаганда сексуальної культури через програми для дітей та юнацтва,
дитячу та юнацьку періодику, розширення мережі психологічних
консультпунктів, телефонів довір’я, випуску тематично спрямованої
літератури для дітей різного віку є важливим каналом реалізації
соціально спрямованих заходів з підвищення сексуальної культури та
зміцнення сім’ї. Сучасний стан духовно-моральної нестабільності потребує
рішучих соціальних заходів щодо підвищення сексуальної культури людей.
Завдання навчально-виховних закладів, сім’ї, соціальних державних
інститутів – всіляко сприяти духовному оздоровленню, зростанню
інтелектуального потенціалу суспільства.

Крім зазначених раніше глибинних змін, варто підкреслити й такі:

– крах традиційно сексистських установок щодо жінок;

– визнання сексуальності невід’ємною рисою особистості, а не як чогось
ницого й аморального;

– перебудова тілесного канону і канону мови. Послабли заборони голого
тіла, увійшли в ужиток деякі слова, які раніше вважались непристойними.

Звісно, в кожній перехідній культурі ці явища іноді набирають
гіпертрофованих, потворних, екстремістських форм. Але це не дає підстав
їх не помічати чи робити вигляд, що нічого не відбувається.

Педагогіка загалом і виховання зокрема потребують осмислення існуючих
суперечливих змін і коригування своїх позицій у питаннях сексуальної
соціалізації вихованців. Противники безпосередньої сексуальної
соціалізації переконані в тому, що будь-яка сексуальна інформація
розбещує підлітків, підвищує їх сексуальну активність, збільшує
кількість дошлюбних зв’язків, вагітностей та інших жахів. Вони
виступають проти сексуальних меншин, за заборону абортів тощо.
Сексуальна нетерпимість та агресивність, що її супроводжує, не лише
відображає загальний дух соціальної нетерпимості, але й є однією з її
причин. Не випадково серед опонентів сексуальної освіти домінують люди,
що: а) страждають від власної психосексуальної скутості; б) менш
освічені; в) політично консервативні. До речі, як свідчить російський
досвід, противники безпосередньої сексуальної соціалізації активніші,
ніж захисники. Вони пишуть, організовують колективні листи, звертаються
зі скаргами як у громадські, так і державні організації, виступають з
критикою на з’їздах, форумах, у пресі, на радіо і телебаченні. Даремно
захисники народної моральності будуть доводити, що статеве виховання в
школі наносить образу християнському менталітету української нації.
Сексуальне виховання, освіта, підручники з еротики були винайдені в
протестантських країнах – там, де життя регламентує більш строга,
пуританська мораль (Швеція, Данія).

Грамотна сексуальна підготовка та її втілення в практику статевих і
дошлюбних стосунків передбачає не запобігання, а особистісний імператив
(виховання на залякуванні – неефективне). Варто йти від знання до
вироблення мотивації, установки, стратегічної і тактичної лінії статевої
поведінки. Тобто, мова має йти не стільки про гігієну статевого життя і
самозахист від СНІДу, чи від інших наслідків безладних статевих
зв’язків, скільки про духовно-моральне вдосконалення людини, що
надійніше оберігає її і від інфекції, і від життєвих негараздів.

Сексуальна соціалізація молоді – це організований і цілеспрямований
процес формування знань про проблеми статі, статеву мораль, сексуальне
спілкування, поглядів і переконань, що забезпечують позитивне ставлення
до представників протилежної статі і культуру статевої поведінки,
реальним показником яких є практичні дії в міжстатевому спілкуванні і
сексуальному житті, що відповідають нормам моралі. Її завдання, на думку
І. С. Кона, полягає не в тому, щоб врятувати, вберегти людей від
сексуальності, а в тому, щоб навчити їх управляти цією важливою стороною
життя [55]. Таким чином, процес сексуальної соціалізації спрямований на
досягнення певного рівня сексуальної культури і, на відміну від
ґендерної соціалізації, передбачає підготовку сексуального партнера.

Процес сексуальної соціалізації здійснюється в двох формах:
опосередкована сексуальна соціалізація і безпосередня сексуальна
соціалізація. За умови опосередкованої сексуальної соціалізації
формування певного рівня сексуальної культури здійснюється за рахунок
пасивної адаптації дітей і молоді до організації їх життя, навчання й
побуту, моральних установок суспільства, типової сексуальної поведінки
оточуючих, що детермінується різними факторами.

Під безпосередньою сексуальною соціалізацією розуміють активну
інтеграцію та адаптацію особистості до нормальної для даного суспільства
сексуальної поведінки під цілеспрямованим впливом певних соціальних
структур. Це багатопланова, систематична, цілеспрямована й
скоординована діяльність з набуття знань, отримання навичок, засвоєння
норм і цінностей сексуальної культури. Вона виконує наступні функції:

1. Формуючо-розвиваюча. Починаючи з народження дитини йде формування
сексуальної ідентифікації, в процесі якої індивіди усвідомлюють себе
чоловіками чи жінками, закріплюються біологічно зумовлені особливості
психосексуального розвитку, проявляються відхилення чи аномалії в
поведінці.

2. Мобілізуюча (стимулююча). Під впливом суб’єкта інституційної
соціалізації об’єкт „переробляє” вплив зовнішнього середовища, досягаючи
відповідності своєї поведінки прийнятим нормам, традиціям і правилам
соціального оточення. Мобілізуючи свої можливості на задоволення потреб,
що з’явились, особистість вибирає запропоновані форми поведінки, не
вступаючи в конфлікт з оточуючими. Крім того, за рахунок отриманих
знань, набутих навичок і вмінь, люди здатні вибрати оптимальний шлях
реалізації своїх статевих потреб, зупиняючись на пріоритетах
(репродукція чи задоволення, спілкування чи релаксація), що йдуть від
мотивації сексуальної активності.

3. Просвітницька. Сексуальна соціалізація здійснюється за рахунок
сексуальної просвіти, яка полягає в ознайомленні з різними
(соціокультурними, фізіологічними, санітарно-гігієнічними,
психологічними та ін.) знаннями з питань статі і статевого життя. Знання
про реальний стан сексуальності, відповідність власної поведінки
традиційним положенням – результат успішної сексуальної просвіти, яка
через факти, інформацію про реальний стан справ підвищує сексуальну
інформованість. Завдяки цьому підвищується й рівень сексуальної
культури.

4. Дидактична. Відомо, що проблема сексуальної освіти і виховання
синтетична. В результаті научіння з’являються навички, вміння,
здібності.

5. Профілактична. Функція полягає в проведенні низки заходів з
попередження порушень законів і правил, норм і звичаїв, властивих
певному суспільству, запобігання сексуальному насиллю, венеричним
хворобам, СНІДу, статевої поведінки, неадекватної з прийнятою в соціумі.

6. Функція перевиховання. Прагнення відповідати обранцю неминуче
підштовхує на перевиховання з метою відповідності йому (їй) чи
вирівнювання сексуальної культури.

7. Спонукаюча до самовиховання. „Немає ніяких інших стосунків між
людьми, за яких так ясно „відчувався б зв’язок окремої особистості з
усім людським родом”, – вважав Е. Дюрінг. З ним важко не погодитися.
Зрозумівши це, людина починає прагнути до того, щоб не даремно прожити
свої дні на Землі і вдосконалює себе і свою сексуальну культуру.

8. Комунікативна функція. В процесі статевого розвитку як об’єкт, так і
суб’єкт сексуальної соціалізації стикаються з собі подібними, і за
рівнем сексуальної культури, і за прагненням відповідати ідеалові.
Спілкування між людьми сприяє комфортному існуванню.

9. Компенсаторна функція.

Не сподіваючись на можливість вирішити за допомогою безпосередньої
сексуальної соціалізації всі проблеми підліткової сексуальності, можна
висловити впевненість, що низка з них стане простішою для розв’язання. І
приклад тут демонструють західні країни. Переконавшись у безплідності
заборон і неефективності сімейної сексуальної соціалізації, більшість з
них наприкінці ХХ ст. пішли шляхом створення суспільних систем
сексуальної соціалізації дітей і підлітків. Сьогодні тут акцент робиться
не на заборонах, а на переконанні, просвіті і вихованні. Виявилось, що
сексуальна просвіта і виховання не прискорюють сексуального дебюту
учнів: безпосередня соціалізація або віддаляє початок статевого життя,
або робить його впорядкованішим. Сексуально активні школярі, які пройшли
відповідний курс, менше ризикують, ніж їх менш освічені однолітки.

Саме тому сьогодні насторожують методи, покликані вберегти молодь від
сексуальної активності, що ґрунтується на страху і соромливості:

1. Використання примітивних лозунгів і тактики залякування. Логіка
пропагандистської кампанії з розпалювання моральної паніки є
стандартною: а) констатація окремих тривожних явищ; б) їх інтерпретація
в термінах „падіння моралі”; в) пошук винних (а завжди винен Захід, його
спецслужби, які хочуть за допомогою контрацепції й сексуальної просвіти
винищити український народ). Таким чином морально-педагогічна проблема –
„Чи потрібні сексуальна просвіта і виховання” – переводиться у політичну
площину національної безпеки держави.

2. Відсутність інформації про контрацепцію і постійні нагадування про
неможливість знебезпечити себе від небажаної вагітності.

3. Підкреслювання негативних наслідків сексуальної активності і підміна
фактів тенденційними думками шляхом надання дуже односторонньої
інформації про такі суперечливі проблеми, як аборт, використання засобів
і методів контрацепції.

4. Дезінформація і неточності у викладі медичних аспектів абортів,
венеричних захворювань і сексуальних реакцій людини.

5. Відсутність обговорень гомоґендерної сексуальної орієнтації чи
засудження подібної орієнтації як „нездорового” вибору.

6. Акцентування уваги на традиційних стереотипних уявленнях про чоловічі
і жіночі статеві ролі.

7. Іґнорування сексуальності людей з різними відхиленнями.

Програми статевого виховання у школах, анкети, тренінги побудовані так,
щоб розповісти дітям якомога більше про різноманітні відхилення від
норми, збочення. Питальники насичені твердженнями про розповсюдженість
збочень серед однолітків і в сім’ї, про дитячі й дорослі статеві
злочини, дитячу проституцію, ранню вагітність. Тобто дітям дається
забагато інформації про гріхи як про норму, що негативно відбивається на
психіці дитини.

Якщо інтеґрувати зарубіжні і вітчизняні підходи, то базовою кінцевою
метою сексуальної соціалізації стають профілактика і корекція
високоризикованої сексуальної поведінки, сексуальне і репродуктивне
здоров’я людини, підготовка до виконання сексуальних ролей, що є
необхідним компонентом соціального здоров’я суспільства, а також захист
дітей і підлітків від можливих сексуальних домагань.

Розглядаючи сексуальну соціалізацію, ми чітко диференціюємо три її
складових компоненти: сексуальну просвіту, сексуальне виховання та
формування сексуальної культури. Незважаючи на тісний взаємозв’язок цих
трьох компонентів, вони суттєво відрізняються між собою. Їх ототожнення
або недостатнє диференціювання часто буває однією з причин труднощів і
непорозумінь, що виникають у вихованні дітей різної статі.

Загальновідомі слова А. С. Макаренка про те, що, виховуючи в дитині
чесність, працездатність, щирість, звичку говорити правду, повагу до
іншої людини, до її переживань та інтересів, тим самим виховують її і в
статевому відношенні. Не заперечуючи справедливості даного формулювання,
ми вважаємо, що не можна розуміти його надто буквально, не можна
сексуальне виховання звести до морального, бо така тактика ні до чого
доброго не приведе, що вже неодноразово доведено практикою виховання.

У науковій літературі тривалий час точиться дискусія з приводу того,
коли проводити статеву просвіту, сексуальне виховання чи формувати
сексуальну культуру. А. В. Петровський [56] вважав, що статеву просвіту
необхідно було б розпочинати лише тоді, коли сексуальне виховання
фактично завершується: у школяра сформований відповідний імунітет, а
тому просвіта може бути вичерпною. При цьому, фізіологічні знання про
інтимну сторону стосунків між статями не обов’язково виправдовувати
якимись моральними сентенціями. Тоді будь-які, найвідвертіші пояснення і
рекомендації не забруднять чистоту стосунків між чоловіком і жінкою і
лише сприятимуть створенню їх істинної гармонії. Ми не сприймаємо
позицію російського психолога, оскільки, на нашу думку, ці процеси мають
йти паралельно.

Л. Я. Верб [57], В. І. Доброва [58] та В. М. Колбановський [21]
дотримуються думки, що до початку періоду статевого дозрівання статева
просвіта має підійти до завершального етапу й діти повинні мати
необхідні і чіткі уявлення про анатомію статевих органів та фізіологію
статевого розвитку, основні факти фізіології і психології статевого
життя, про зачаття, вагітність, ембріональний розвиток і пологи. До
цього часу вони вже детально мають бути знайомі зі статевою гігієною і
нормами статевої моралі, щоб розумно керувати своєю майбутньою
поведінкою у відносинах з представниками протилежної статі.

Не можемо ми погодитись і з цією позицією, оскільки саме під час
статевого дозрівання і з настанням статевої зрілості, коли молодь все
більше починає усвідомлювати статевий потяг, зустрічається з його
проявами, їй потрібна ширша інформація з питань статі. Отже і з
настанням зрілості статева просвіта необхідна і її не можна ні в якому
випадку спрощувати.

Практично ніхто з українських вчених, за винятком Т. В. Говорун та О. М.
Шарган [60], не говорить про формування сексуальної культури молоді.
Наша позиція в цьому питанні полягає в тому, що сексуальне виховання і
сексуальна просвіта починаються від народження дитини, здійснюються
паралельно, взаємодоповнюючи одне одного, протягом всього періоду
формування особистості, створюючи базу для початку формування
сексуальної культури в старшому шкільному віці.

Перш ніж визначати зміст сексуальної соціалізації школярів, ми дослідили
за допомогою комплексу методик характер їх сексуальної освіченості,
сексуальної поведінки та володіння ними азами сексуальної культури. На
основі анкетного опитування, тестування, результатів розв’язання
конкретних задач з морально-сексуальним змістом, а також самооцінки було
виділено три групи школярів: які мають повні знання про статеві
проблеми, які мають достатній рівень цих знань і ті, які мають
недостатній рівень знань. Розподіл їх на групи за класами мав такий
вигляд (таблиця 1).

Вивчаючи ставлення старшокласників до сексуальних стосунків, ми
встановили, що відповіді на всі питання суттєво відрізняються в юнаків і
дівчат. Так, на питання анкети: „Чи вважаєте Ви обов’язковим для себе
дошлюбний сексуальний досвід?” відповіли

Таблиця 1

Рівень статевої поінформованості школярів Тернопільщини

Клас Рівень статевої поінформованості

повні знання достатні знання низький рівень

к-сть % к-сть % к-сть %

VIII 3 6,2 14 29,2 31 63,6

IX 7 12,5 22 39,3 27 48,2

X 11 15,7 29 41,4 30 42,9

XI 15 19,7 32 42,1 29 38,2

позитивно 87 % юнаків і лише 39 % дівчат. Не хотіли б мати цей досвід 11
% юнаків і 32 % дівчат. Інші не визначились. На питання: „Чи хотіли б
Ви, щоб Ваш майбутній шлюбний партнер мав сексуальний досвід до шлюбу?”
71 % дівчат відповіли позитивно, а 60 % юнаків – негативно. Аналіз
відповідей на питання: „Який вік Ви вважаєте для себе ідеальним для
початку статевого життя?” свідчить про те, що початок статевого життя
має різний особистісний і соціальний смисл у свідомості юнаків і дівчат.
Більшість юнаків (45 %) ідеальним віком для початку статевого життя
вважають 16–17 років, 38 % дівчат – 18–19 років. Порівнюючи ці
відповіді з думкою підлітків про ідеальний вік вступу до шлюбу
(більшість і юнаків, і дівчат вважають, що для дівчаток – це вік 19–20
років, для юнаків – 23–24 роки), виявилось, що в установках підлітків
розрив між початком статевого життя і вступом до шлюбу у дівчаток
становить від 0 до 2 років, а в юнаків – 6–8 років. Інакше кажучи,
досить часто дівчата починають статеве життя, вважаючи, що саме з цією
людиною вони створять сім’ю, тоді як юнаки цього не планують. Навіть
страхи й побоювання в ситуації сексуального дебюту в юнаків і дівчат
різні: „дівчат непокоїть, чи правильно вони чинять (у моральному
сенсі), юнаків – чи правильно вони діють (в плані техніки сексу)”. За
нашими даними, в шлюбі хотіли б почати статеве життя лише 12 % дівчат і
4 % юнаків.

Частина підлітків вважає, що момент початку статевого життя визначає не
вік, а „готовність” до цього вчинку. В той же час вони не можуть
визначити для себе якісь чіткі критерії цієї „готовності”. У юнаків
зустрічаються такі відповіді: „аби не зашкодило фізичному і психічному
здоров’ю”, „коли зрозумієш необхідність запобігання”, „як вийде”. У
дівчат відповіді дещо відрізняються: „кохання”, „відповідальність”,
„почуття статевої зрілості”, „коли обидва і фізично, і морально готові
до цього”, „залежить від обставин”. Юнаки готовність до статевого життя
визначають для себе ознаками фізіологічної зрілості. Дівчата опиняються
в стані невизначеності, їх критерії досить ефемерні.

Найчастішою відповіддю і юнаків, і дівчат на питання: „Що ви вважаєте
основним у сексуальних стосунках?” була – „кохання”. У дівчат таких
відповідей виявилось 42 %, у юнаків – 29 %. Друге місце у юнаків (26 %)
займає відповідь „задоволення фізіологічної потреби”, третє місце (19 %)
– „розвага”. У дівчаток на другому місці – „можливість зачати дитину”
(19 %), на третьому – „задоволення фізіологічної потреби” (11 %).
Ідеалом сексуальних відносин для юнаків і дівчат служить кохання, але в
реальних ситуаціях у юнаків з великим відривом переважає „сильний
сексуальний потяг”.

На питання: „Як ви вважаєте, що таке цнотливість?” не передбачалось
готових варіантів відповіді. Це дало можливість виявити широкий діапазон
думок підлітків. Цнотливість у свідомості підлітків частіше пов’язується
з жіночою сексуальністю, ніж з чоловічою (це історично склалось). Юнаки
надають велике значення фізичній стороні близькості, а дівчата –
духовній (навіть, якщо й були фізичні контакти, я в душі – незаймана).
Увесь спектр відповідей на це питання представлено таким чином: це
головна якість дівчини (3 %); це риса характеру (9 %); це стан души (11
%); це анатомічна особливість (24 %); це статева неграмотність (19 %);
це суспільний стереотип (10 %); це недолік (8 %); це цинічне визначення
(7 %); це природна риса (9 %). Аналізуючи відповіді, ми виявили певні
міфи, що існують в середовищі сучасних підлітків: міф про
„неповноцінність”, „невезучість” цнотливців; міф про те, що цнотливість
– доказ статевої неграмотності людини; міф про те, що це ознака
„дитячості” тощо.

У порівнянні відповідей юнаків і дівчат на питання „Які причини вступу в
сексуальні відносини до шлюбу у юнаків і дівчат?” виділені дві групи
мотивів: домінуючі в юнаків – „сильний сексуальний потяг” (99 %),
„набуття досвіду” (35 %), „розвага” (29 %), „самоствердження” (22 %) і
домінуючі у дівчат – „кохання” (61 %), „цікавість” (26 %), „прагнення
утримати партнера” (25 %). Серед мотивів початку статевого життя до
шлюбу у дівчат відсутнє „самоствердження”, у юнаків – „бажання створити
сім’ю”.

Наступне питання було виражене у формі незакінченої думки: „Ваш перший
сексуальний досвід відбувся…”. Запропоновані варіанти закінчення
відображали різну міру добровільності у вступі в перший сексуальний
контакт. „За обопільною згодою” він відбувся у 85 % юнаків і лише у 50 %
дівчат. „Це було бажанням хлопця” – відповіли 10 % дівчат, „за примусом”
– 5 % дівчат. Таким чином, наше дослідження підтвердило суттєву
психологічну відмінність у ставленні до сексуального дебюту в хлопців і
дівчат.

Після цього респондентам без огляду на клас було запропоновано висловити
задоволеність сексуальною поінформованістю, віднісши себе до одного з
трьох виділених нами рівнів: високого, задовільного, низького.
Результати розподілу вміщені в таблиці 2.

Таблиця 2

Залежність між рівнем сексуальної поінформованості і задоволеністю ним,
%

Рівень задоволеності Повні знання Достатні знання Низький рівень знань

Високий 35,4 49,1 35,5

Задовільний 21,1 18,7 28,7

Низький 34,8 24,6 21,9

Немає відповіді 8,7 7,6 13,9

Дещо інші (у порівнянні з хлопчиками) „стратегії розуміння” власної
сексуальності виявилися у дівчат-підлітків: 1) усвідомлення необхідності
бути більш психологічно розкутими, щоб подолати хвилювання і
соромливість у взаємних з протилежною статтю і вступити в еротичні
відносини; 2) прагнення краще розбиратися у питаннях статі, щоб подолати
різні психологічні комплекси і сформувати в собі впевненість у
спілкуванні з молодими людьми; 3) позитивна оцінка свого статевого
статусу, навіть у разі зовнішньої непривабливості прагнення більше
спілкуватися з хлопчиками; 4) усвідомлення важливості знань про
сексуальність і дотримання правил здорового способу життя, щоб бути
цікавою для хлопчиків і краще керувати ними в процесі спілкування; 5)
подолання в собі надмірної скритності і наявних психологічних
комплексів, формування любові до себе; 6) оцінку підлітками своєї
статевої поведінки з позицій установки на збереження здоров’я,
формування власної сексуальності як процесу врахування і задоволення
своїх домінуючих потреб у самопізнанні.

Факторний аналіз дав змогу виділити типові стратегії сексуальної
поведінки. Так, у хлопчиків-підлітків виділяються чотири стратегії: 1)
загальнозміцнююча – берегти своє здоров’я, вивчати свою сексуальність і
основи статевого життя, займатися тим, що викликає повагу дівчат; 2)
„здоров’язберігаюча” – все знати про хвороби, що передаються статевим
шляхом, при підозрах на хвороби статевої сфери негайно звертатися до
лікаря, виробляти свій індивідуальний стиль сексуальної поведінки,
вивчати основи статевого життя; 3) еротико-гігієнічна – дотримуватись
гігієни статевих органів, виявляти увагу дівчаткам і відчувати еротичні
почуття; 4) „здоров’ятвірна” – зміцнювати власний організм і розвивати
свою психіку, виробляти в собі статеву індивідуальність, формувати зрілу
сексуальність, утримуватись від передчасних статевих зв’язків.

У дівчаток-підлітків були виявлені також чотири стратегії сексуальної
поведінки: „загальне фемінінне самовдосконалення”: прагнення стати більш
жіночними, навчитись подобатися хлопцям, вивчення основ статевого життя
і бажання відчувати еротичні почуття; „здоров’язберігаючий” підхід до
статевої поведінки: турбуватися про збереження своїх статевих органів і
утримуватися від передчасних статевих зв’язків, систематично
консультуватися у гінеколога і все знати про хвороби, що передаються
статевим шляхом; розвиток своєї фемінної індивідуальності і здатності до
саморегуляції (ця стратегія, мабуть, типова для акселерованих
дівчат-підлітків, які раніше від інших починають задумуватися про шлюб);
вивчення власної сексуальності й основ статевого життя (ця стратегія,
зазвичай, типова для дівчат, які тільки вступають у період еротичних
стосунків).

Вивчення мотиваційної сфери сексуальності підлітків дало можливість
виділити три найтиповіших варіанти статевої мотивації хлопчиків, що
пройшли експериментальне навчання: 1) мотивація здорового способу життя
(більше типова для ретардантів); її основу становить прагнення до
збереження і зміцнення власного здоров’я, в т. ч. своєї статевої
системи, завдяки здоровому способу життя (прагнення займатися фізичними
вправами, добре харчуватися, менше хвилюватися і нервувати, не палити,
не вживати спиртні напої і наркотики, менше втомлюватися від навчання,
дотримуватися гігієни статевих органів і тіла загалом, менше хворіти,
вивчати основи статевого життя, але не проявляти великого інтересу до
дівчат, тим більше не вступати з ними в інтимні стосунки); 2) прагнення
подобатися дівчатам (передовсім своєю зовнішністю) і вступати з ними у
відкриті еротичні стосунки, які підтримуються з боку однолітків і
схвалюються дорослими; а також підвищений інтерес до уроків статевого
виховання, які дають змогу краще пізнати свої статеві особливості і
навчитися управляти власною сексуальністю; 3) прагнення „посмакувати”
статеве життя безпосередньо в інтимній близькості, але без негативних
наслідків для себе.

Складніша структура статевої мотивації була виявлена у дослідженні
мотиваційної сфери формування сексуальності дівчаток-підлітків, що
пройшли через експериментальне навчання: 1) прагнення бути фізично
привабливою (нерідко на шкоду навчанню), частіше спілкуватися з
хлопчиками і відчувати еротичні почуття, а також вивчати основи
статевого життя і особливості своєї сексуальності; 2) прагнення
ґрунтовно готуватися до майбутнього статевого (подружнього) життя:
берегти і зміцнювати своє здоров’я, формувати в собі впевненість (добре
одягатися, мати хоббі, консультуватися у лікаря; знати, як відбувається
зачаття і народження дитини) і в той же час уникати статевих контактів;
3) здоров’язберігаюча мотивація: зберігати спокій, не палити, не вживати
спиртні напої і наркотики, дотримуватися особистої гігієни, вивчати
основи підліткової сексуальності, слухатися лікарів; 4) прагнення
„заводити дружбу” з дівчатками, знаходити з ними спільне захоплення й
уникати інтимних зв’язків з представниками чоловічої статі.

Характер сексуальної поведінки вивчався за допомогою тривалого
спостереження за учнями, бесід з педагогами і батьками, а також
питальника „Ваша сексуальна поведінка”. Аналіз матеріалів, отриманих при
констатуючому зрізі, показав, що у 17,5 % школярів є відхилення від
норми в міжстатевому спілкуванні, 39,4 % не дотримується елементарних
вимог гігієни статевих органів (переважна більшість тут – юнаки), у 23,6
% дівчат та 31,4 % юнаків відсутні прояви статевоспецифічної поведінки.
49,8 % старшокласників зізналися, що не завжди можуть адекватно оцінити
свій стан, свої сексуальні переживання, 36,8 % відчуває труднощі в
налагодженні контактів з представниками протилежної статі (тут знову ж
таки переважають хлопці). Все це, а також матеріали, викладені вище, що
стосуються дошлюбних статевих контактів, підтверджують припущення про
низький рівень сексуального виховання учнівської молоді.

Еротичним змістом пронизані конвенційні форми міжстатевої комунікації.
Серед них передовсім варто виділити:

1. Добровільні неігрові генітально-ознайомчі практики (побут дитячих
дошкільних закладів, коли хлопчики і дівчатка сплять поруч і на горщиках
сидять поруч; взаємні за домовленістю роздягання). Як казали діти,
згадуючи про це: „Було цікаво, моторошно, соромно – все відразу”.

2. Добровільні квазіігрові генітально-ознайомчі практики. Ігри, що
включають оголення й дотики до оголеного тіла, зокрема до геніталій, ми
називаємо квазііграми (лат. – quasi – несправжній, уявний). Сексуальне
спілкування такого плану характерне як для дітей однієї статі, так і для
різностатевих. Головною метою цього спілкування стає бажання взнати:
„Чим я відрізняюсь від інших?”; „Чим відрізняються люди іншої статі від
мене?”. Іншою рушійною силою є прагнення доторкнутися до чогось
забороненого і подивитись на реакцію оточуючих. Практично всі в
дитинстві брали участь у подібних іграх. В. Є. Каган відмічав: „У таких
іграх як „лікар”, „сім’я” діти можуть побачити тіло інших і показати
своє, доторкнутися до чужого тіла і дати іншим доторкнутися до свого. Ці
ігри називаються соціосексуальними, хоча власне сексуального в них дуже
мало” [61].

Почуття задоволення від споглядання еротично маркованих частин тіла і
дотиків до нього тісно пов’язане із усвідомленням „непристойності” акту
взаємо роздягання. Ігрове (квазіігрове) прикриття еротичного сенсу гри
спрацьовує не завжди і багато-хто соромиться цього процесу.

3. Еротично забарвлені формалізовані ігри. Вони характерні більше для
старшокласників. Серед них найпопулярнішими є:

– ігри в карти на роздягання (хто програв, той роздягався);

– „знайди прищепку” (брали кілька прищепок, чіпляли їх на одяг у різних
місцях, зав’язували один одному очі, і переможець той, хто швидше збере
всі прищепки. А для цього, природно, необхідно було промацати все тіло.
Часто прищепки чіплялись на кінець галстука, на грудях і т. д.

4. Слабко конвенційні форми міжстатевої комунікації, тобто сукупність
еротично забарвлених вербальних і невербальних практик однієї статі
стосовно іншої без згоди на це останньої, але таких, що не мають
характеру цинічної насильницької дії. Серед таких форм можна виділити:

– підглядування за протилежною статтю (передусім за дівчатами в
туалетах, на сходах, за допомогою дзеркальця на черевичках тощо);

– „ігрове” оформлення задирання спідниць;

– ігри з бюстгальтером („перевірки наявності”, „відтягування і
розстібування”, „нездорові жарти” );

– шкільні затискання за неявною згодою. Вони з’являлись із введенням
спільного навчання. Тут часто дівчата (окремі, щоправда) дають підстави,
не реагують гостро негативно і т. п. Дехто з них вважає, що затискання
підносить їх статус.

5. Ігри з поцілунками.

6. Неконвенційні форми статевої комунікації.

Відмінність неконвенційних практик міжстатевої комунікації від слабо
конвенційних полягає в наступному: по-перше, неконвенційні практики
обов’язково мають контактний характер; по-друге, елемент ігрового
„рівноправ’я”, який привносився ініціаторами слабоконвенційних практик,
тут зведений до мінімуму, і еротична агресія майже не приховується.

Основні форми еротичної агресії, яким, зазвичай, піддаються дівчатка в
процесі статевого дозрівання:

– насильне оголення (спостерігається ще в дошкільному віці, коли
хлопчики насильно знімають з дівчаток трусики);

– неігрове задирання спідниць (як символ статусу, отриманої перемога);

– насильницькі „затискання” („жертви” протестують), коли наслідком
можуть бути психічні травми, приниження.

Досліджуючи ставлення старшокласників до сексу та їх уявлення про
сексуальну культуру, ми запропонували їм питальник „Що Ви знаєте про
секс і сексуальну культуру?”. В опитуванні взяли участь 146 учнів
випускних і передвипускних класів (80 дівчат і 66 юнаків). Аналіз
відповідей засвідчив, що школярі мають недостатню інформацію з даної
проблематики. 29,7 % респондентів допускають сексуальні контакти без
наявності почуття кохання, 48,6 % не мають уявлення про ерогенні зони,
67,1 % не усвідомлюють чинників сексуальної гармонії, не знають причин
фригідності та імпотенції, 61,2 % вказували на неправильні шляхи
досягнення інтимної сумісності, 78,7 % не орієнтувалися в особливостях
чоловічої і жіночої сексуальності.

На наступному етапі дослідження ми запропонували старшокласникам оцінити
рівень сформованості у них елементів сексуальної культури, скориставшись
тестом „Моя сексуальна культура”. Результати тестування вміщені в
таблиці 3.

Таблиця 3

Рівень сексуальної культури старшокласників загальноосвітніх шкіл
Тернопільщини, %

Твердження-показники сексуальної культури Кількість школярів, які
відповіли:

так ні

юнаки дівчата юнаки дівчата

Вважаю, що я небагато знаю про ротсуальну культуру 65,2 75 34,8 25

Можу чітку розрізнити те, що ротикне, від того, що сексуальне 21,2 32,5
78,8 67,5

Розумію відмінності між еротикою і порнографією 33,3 42,5 66,7 57,5

Вважаю, що говорити про еротику і секс – це вияв збочення 9,1 22,5 90,9
77,5

 Еротизм більше асоціюється для мене із задоволенням, ніж з бажанням 50
67,5 59 32,5

Я дуже люблю книги про еротику і кохання 28,8 72,5 71,2 27,5

Особливо з великим задоволенням читаю про сексуальні стосунки 69,7 23.75
30,3 76,25

Люблю розмовляти з друзями (подругами) на сексуальні теми 78,8 15 21,2
85

У мене бувають досить яскраві сексуальні фантазії 81,8 21,25 18,2 78,75

З радістю дивлюся еротичні відеофільми 83,3 28,75 16,7 71,25

Я соромлюся своїх сексуальних мрій 12,1 73,75 87,9 16,25

Мені важко уявити себе водному ліжку з чоловіком (жінкою) 6,1 36,25 93,9
63,75

Ніколи не бужу вступати в інтимне спілкування, якщо не кохатиму 28,8
77,5 71,2 22,5

Люблю оглядати себе оголеним(ою) у дзеркалі 31,8 42,5 68,2 57,5

Не маю комплексі щодо свого тіла і зовнішності 78,8 41,25 21,2 58,75

Вважаю, що чоловік повинен нести відповідальність за наслідки
сексуального спілкування 37,9 52,5 62,1 47,5

Думаю, що мені слід знати, як досягти гармонії в інтимному спілкуванні
66,7 61,25 33,3 38,75

Якщо хтось у результаті інтимного спілкування не отримав задоволення, це
його проблеми 74,2 40 25,8 60

Я зможу вільно обговорювати сексуальні питання з партнером 22,7 17,5
77,3 82,5

Я вважаю принизливим для жінки еротично вдягатися 37,9 37,5 62,1 62,5

Мені здається, що ініціатива в інтимному спілкуванні має належати
чоловікові 69,7 55 30,3 45

Мені подобається цілуватися 51,5 76,25 48,5 23,75

Я розумію особливості сексуальності статей 151 27,5 84,9 72,5

Мій сексуальний досвід набагато ширший, ніж у моїх друзів 69,7 21,2 30,3
78,8

Отримані результати підтвердили наше припущення щодо низького рівня
сформованості сексуальної культури у майбутнього сім’янина і корелюють з
попередніми даними. На їх основі у відповідності з умовою тестування ми
умовно виділили три рівні сексуальної культури. В результаті
діагностування виявилось, що немає жодного зі 146 старшокласників, у
кого б цей рівень був високим. Всього 26 школярів (18 дівчат і 8 юнаків)
було віднесено нами до середнього рівня сформованості сексуальної
культури. Переважна ж більшість старшокласників (82,2 %) показала
низький рівень сексуальної культури.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи