РЕФЕРАТ

на тему:

“Шляхи входження України в Болонський процес:

здобутки, реалії, перспективи”

ПЛАН

Вступ

1. Основні шляхи приєднання до Болонського процесу

2. Існуючі труднощі на шляху входження України до Болонського процесу
та можливі шляхи їх вирішення

3. Можливі переспективи Болонського процесу

для українського студентства

Висновок

Вступ

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів
країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись
внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до
роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного
європейського простору вищої освіти до 2010 року.

Залучення держави до Болонського процесу може мати метою дві основні
тези, в основі яких мала б лежакти ідея реалізації національного
інтересу. Вони виключають одна іншу і вибрати в такому випадку можна
лише одну. Національний інтерес держави передбачає вирішення проблем в
конкретній сфері а також підняття її на якісно новий рівень розвитку за
рахунок діяльності на міжнародній арені. Національна система освіти, яка
намагається ізолювати себе від зовнішнього світу, в умовах неефективної
діяльності, провокує свій застій та зумовлює вплив своєї ізольованості
на стан суспільства, де ця система функціонує. Таким чином не змігши
створити свою високоефективну національну конкурентоспроможну систему
освіти, ми повинні інтегруватися до Болонського процесу, щоб не бути
знищеними міжнародною конкуренцією в цій сфері, а також для цілей, котрі
зазначимо нижче.

1. Основні шляхи приєднання до Болонського процесу

Таким чином існують два можливі варіанти для реалізації національного
інтересу держави в контексті приєднання до Болонського процесу:
приєднання до болонського процесу держави становить перед соблю мету
вирішення національних освітянських проблем, покращення якості освіти за
допомогою можливостей, котрі надає Болонський процес (тобто реалізацію
національного інтересу у сфері освіти) за умови збереження
фундаментальних особливостей національної освіти та найбільш загальних
принципів діяльності власної системи освіти без подальшої інтеграції до
ЄС. Так вважають російські вчені та як приклад тут можна навести Росію,
яка була прийнята у члени Болонського процесу на вересневій берлінській
конференції у 2003 р.?- приєднання до Болонського процесу є проміжний
крок держави перед інтеграцією до Євросоюзу, що має кінцеву мету
реалізації національного інтересу, проте не лише в освіті, як в
попередній тезі, а в значному спектрі сфер суспільного життя.

По-перше, слід заперечити тим науковцям, які вважають, що за умов
ратифікації Болонського договору буде можливим збереження
фундаментальності національної системи освіти та її успішне
функціонування. Річ в тім, що йде процес формування європейського
освітнього простору з поки що єдиною найбільш загальною та
структуризованою системою освіти, яка з часом поглине зітре національні
особливості освіти країн-членів Болонської системи освіти.

В Болонській декларації уже розроблені єдині освітні стандарти: термін
навчання, єдині критерії оцінки сукупності знань – ECTS, незалежні від
держав комісії по акредитації навчальних закладів. Також з часом будуть
сформовані єдині навчальні профілі та спосіб їх викладання, що їх
потребуватиме єдиний європейський ринок, а також єдина мова, для зняття
комунікаційних бар’єрів.

Дані стандарти поступово зближуватимуть національні системи освіти і
врешті-решт зітруть їх особливості через прагнення останніх до
постійного підвищення конкурентоспроможності через наближення до
стандартів. А конкурентоспроможність сприятиме більшій популярності вузу
для студентів-іноземців – а значить приплив капіталу до нього.
Самоізоляція вузу в таких умовах та акцентування уваги ним на
національних стандартах призведе до його непрозорості в світлі
європейських стандартів, непопулярності для іноземних студентів,
викладачів, що заперечує твердження першої тези.Таким чином ефективно
функціонувати в таких умовах зможуть вузи, які перед приєднанням до
Булонської системи мали значний кадровий та матеріально-технічний
потенціал та відразу сприйняли розроблені стандарти. В результаті
внаслідок міграційних процесів навколо них і надалі будуть
концентруватися наукові кадри та матеріальні ресурси, а менш
конкурентоспроможні освітні заклади відійдуть на периферію і будуть в
скрутному становищі.В такому контексті неважко спрогнозувати майбутнє
України, включеної в єдиний європейський освітній простір.

В першу чергу на передові місця вийдуть вузи, які мають значний
ресурсний та викладацький потенціал і зможуть досить швидко
підлаштуватися під вимоги декларації та єдиного європейського ринку.
Таких вузів буде невелика кількість, зважаючи на сучасний економічний
стан держави, в переважній більшості національні університети, як
найпопулярніші заклади найвищого рівня акредитації та з найбільшим
ресурсним потенціалом. До них зможуть приїжджати іноземні студенти,
проте і серед них дані заклади не будуть користуватися значною
популярністю, через більшу привабливість європейських.

В свою чергу основним завданням даних вузів буде ‘експорт’
найталановитіших випускників закордон на високорозвинений європейський
ринок праці (як інтелектуальної так і фізичної).Інші ж вузи в державі,
менш конкурентоспроможні, зможуть надавати освіту решті
середньостатистичних випускників школи. Дипломи таких студентів будуть
користуватися невеликим попитом на європейському ринку праці, через
жорсткіші вимоги і відповідатимуть запитам хіба що вітчизняної
економіки. Хоча в принципі тут можливий варіант популярності нашої
дешевої робочої сили на європейському ринку, котра займатиметься фізично
важкою роботою. Тут же таки європейські країни не будуть зацікавлені в
рості безробіття в своїх країнах, тому в такому випадку будуть можливі
деякі обмеження.Болонська система буде вигідна, в першу чергу, для країн
високорозвинених.

У країнах з невисоким рівнем економічного розвитку буде спостерігатися
постійний ‘відтік мізків’ за кордон. Невелика частина з них зможе
повернутися назад, зважаючи на майбутні перспективи та цінності,
прищеплені їм європейською системою освіти.В результаті Болонського
процесу освіта врешті-решт перетворюватиметься в світовий ринок,
основним регулюючим важелем якого буде принцип конкуренції.Якщо ж освіта
перетвориться в ринкову цінність, то в освіті наперед вийдуть по
важливості ті освітні функції, на які є запит ринку в першу чергу, тобто
перший блок функцій, описаних спочатку, а другий не буде відігравати
важливої ролі або буде формувати у випускників світогляд, неспівставний
національному.

2. Існуючі труднощі на шляху входження України до Болонського процесу
та можливі шляхи їх вирішення

Приєднаня України до Болонського процесу містить ряд проблем, що в кінці
може мати наслідком стирання національної культури, спадом наукоємних
розробок, деінтелектуалізацію освіти в державі.Для України, в такому
випадку, виявити альтернативний підхід до вирішення національних
освітянських проблем досить важко. Можливий союз в освітній сфері з
країнами СНД (або Православно-слов’янської цивілізації ) міг би бути для
України менш руйнівним. Проте це вже є неможливо, оскільки Росія – один
із головних наших можливих союзників інтегрувалася до Болонського
процесу, як було уже зазначено. Відповідно можливу конкурентоспроможну
систему освіти, яка могла б конкурувати з високорозвиненими державами
світу формувати ні з ким.

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті
Болонського процесу:

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76
та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного
рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом
до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої
освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву звязків між освітянами і працедавцями, між сферою
освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З
одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і
магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з
іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах
освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових
ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює
мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої
розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що
їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV
рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої
економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової
системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не
створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через
усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі
реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів,
новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна.
Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від
середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів
заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня
кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV
рівнів акредитації.

Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що
для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Нам важче, ніж
будь-якій іншій країні, яка не має таких глибинних традицій у галузі
фундаментальної природничої й інженерної освіти, приєднатися до багатьох
загальноєвропейських рішень, нівелюючи власні багатовікові наробки у цій
галузі. Якраз наша вища освіта, лише в інженерії, виховала винахідника
вертольотів Ігоря Сікорського, відкривачів космосу Сергія Корольова і
Володимира Челомея, конструктора неперевершених авіаційних двигунів
Архипа Люльку, фундатора твердотільної електроніки Бенціона Вула, вона
дала світові п’єзодвигун і високошвидкісний транспорт на магнітній
подушці. І цей перелік можна довго продовжувати.

Тому нові виклики ми повинні прийняти не тільки переносячи на наше
підґрунтя досвід інших держав, але й пропонуючи європейському
співтовариству свої доробки, досягнення, пропозиції, своє бачення
проблем. Тобто потрібно досягти гармонійного поєднання європейських
нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто
визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо
технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на
порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких
факторів, як Болонський процес.

Для України важливими, зважаючи на сказане, є декілька положень:
моніторинг якості освіти має бути повним, постійним, прозорим,
об’єктивним; якість і акредитація, які міцно пов’язані між собою,
висувають перед непогано розвиненою нашою системою ліцензування й
акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів
якості, і тому наша участь в європейській мережі з гарантування якості у
вищій освіті (система ENQA) обов’язкова вже в найближчий час; контроль
якості повинен зосередитися не тільки на контролі навчального процесу,
кадрів, науково-методичного забезпечення, матеріальної бази тощо, а, в
першу чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників,
визначаючи їхню компетентність і спроможність задовольняти вимоги ринку
праці; акредитуватися мають не тільки навчальні заклади і спеціальності,
але й окремі освітні програми, це те, з чим поки що ми не стикалися;
окрім внутрішньої оцінки якості неминуча зовнішня оцінка, яку підтримує
ENQA і яка надає можливість оцінювати навчальні програми за межами своєї
країни за загальними критеріями.

Щодо узгодження дворівневої системи, то ця проблема не була б занадто
складною, якби перед нашою системою освіти не постала в повному обсязі
проблема вирішення долі технікумів і коледжів.

Вердикт громадськості та держави з цього питання може визначитись на
перетині декількох рішень, наприклад, повністю інтегрувати кращі
технікуми і коледжі в заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм
умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, решту ж
трансформувати в заклади середньої професійної освіти для надання
випускникам рівня висококваліфікованих робітників.

3. Можливі переспективи Болонського процесу

для українського студентства

«Болонський процес» є предметом жвавої дискусії західноєвропейської
інтелігенції, яка розділилася на прихильників ліберальної і соціальної
концепцій. Точку зору лібералів репрезентує Болонська декларація. Так,
соціалісти вважають, що політики, схвильовані інтеграційними процесами в
Європі, зопалу замислюють таку реформу, системні наслідки якої вони
загалом не в змозі передбачити.

Проблему «болонського процесу» досить складно вирішити ще й через
суттєві ментальні відмінності і в багатьох випадках через недостатнє
розуміння між українськими європейцями і європейцями Західної Європи. Не
потрібно бути провісником, щоб передбачити, до яких грандіозних
соціальних наслідків має врешті-решт призвести заявлений «болонський
процес».

Які ж перспективи відкриваються перед українськими студентами? Участь
вузу в болонському процесі дає українському студенту насамперед
можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних
викладачів і для зарубіжних роботодавців.

На жаль, незважаючи на те, що багато українських вузів видають дипломи
міжнародного зразка, нашим спеціалістам розраховувати на перспективу за
кордоном не доводиться. Для того, щоб документи про освіту котирувались
у тій чи іншій країні, необхідна наявність відповідних угод на
державному рівні. На сьогодні Україна має такі домовленості лише з
деякими країнами СНГ – Азербайджаном, Білорусією, Вірменією,
Казахстаном, Узбекистаном, Росією, а також з Естонією, Болгарією,
Китаєм, Румунією, Словаччиною та Угорщиною. Для працевлаштування і
визнання українських дипломів у цих країнах не вимагається жодних інших
підтверджень, не потрібно складати додаткові іспити на профпридатнiсть,
достатньо лише надати документ про кваліфікацію спецiалicта. Але для
того, щоб визнати наш диплом і зробити кар’єру в Європі чи інших країнах
світу, необхідно пройти процес нострифікації.

Ця процедура проходить по-різному в кожній конкретній країні. Диплом
оцінюється спеціальними комісіями, які аналізують навчальну програму, а
також кваліфікацію випускника. Процес цей довготривалий і, на жаль, не
завжди закінчується позитивним результатом.

Крім, того сьогодні вирішується питання про паралельний перехiд на
систему кредитів і на так звану гармонізовану систему оцінки знань за
стандартами ЕСTS (European Credit Transfer System).

Слід відразу зробити застереження: система академічних кредитів – це
усереднено-кількісний показник оцінки участі студента в освітньому
процесі. Так, для вiдповiдностi європейським критеріям студент має
отримати 60 кредитів (за курс навчання за програмою бакалаврата) і,
відповідно, 180 або 240 кредитів за весь період навчання. Кредити
заробляються студентами як з предметів обов’язкового компоненту, так і
за елективними (тими, що обираються) курсам. При цьому враховуються всі
аспекти участі студента в освітньому процесі.

Незважаючи на європейську практику самостійного набору студентами
кредитів, більшість українських студентів поки що можуть покластися на
університетських методистів – укладачів навчальних планів, а не на свої
уподобання при виборі дисциплін.

Стан речей з другою складовою системи ЕСTS – гармонізованою системою
оцінки знань – виглядає інакше. Оцінка знань за стандартом ЕСTS можлива
здійснюється за літерами від А до F: оцінка А відповідає отриманій в
українському вузі «п’ятірці», B і З – оцінці нашій «добре», D і E –
«задовільно”, це прохідні оцінки. Оцінка F не є прохідною, а студент має
скласти іспит з предмета в наступну сесію.

Правила такі, що оцінки А в системі ЕСTS гідні тільки 10% кращих
студентів академічної групи. На добрі оцінки можуть розраховувати
наступні 25% і 30% успішних студентів. Прохідні задовільні оцінки
одержують 25% і 10% студентів, що залишилися.

Студент українського університету – учасника “болонського процесу” вже
зараз може розраховувати на отримання додатку до диплома, в якому
традиційні оцінки дублюватимуться оцінками за системою ЕСTS.

Передбачається, що цей додаток до диплома може допомогти нашим студентам
з працевлаштуванням за кордоном. Проте поки що більш реальним видається
продовження освіти в магістратурi одного з європейських університетів
або проходження стажування за програмою міжвузівського обміну. Система
ЕСTS може стати в нагоді й за межами Європи, наприклад, у США або
Канаді: при продовженні освіти в цих країнах зарахувати «європейські
оцінки» набагато легше, ніж українські „відмінно” й „добре”. Додаток до
диплома може зацікавити не тiльки тих, хто навчаться за програмою
магістратури, а ще й тих, хто має бажання вступити до докторантури
одного з європейських університетів.

Разом з тим, для того, щоб посісти місце в магістраті університету
однієї з європейських країн, необхідно пройти досить тривалу і складну
процедуру узгодження з координаторами українського університету, що
випускає, і вузу, який приймає. Координатори програм у межах
“болонського процесу” мають працювати в кожному вузі – учаснику цього
європейського освітнього проекту. Головний координатор вузу забезпечує
повноцінну участь вузу в системі обміну студентами. Крім головних
координаторів, у вузі мають працювати і факультетські координатори. До
сфери їхніх обов’язків входить складання описів навчальної програми
факультету, з огляду на її сумісність із вимогами ЕСTS. Факультетські
координатори надають консультації студентам, якi збираються виїхати на
стажування за кордон, допомагають у виборі вузу, який приймає.
Факультетські координатори програм ЕСTS також складають докладний пакет
опису факультету. Ці пакети є своєрідним рекламним проспектом
факультету, навчатись на якому може зажадати кожний зацікавлений у
навчанні іноземний студент. До цього рекламного проспекту входять
відомості про факультет, починаючи з поштової адреси й закінчуючи
детальним описом обов’язкових і елективних курсів. До цього документа
включають також кількість годин, відведених на вивчення кожного курсу, і
кількість кредитів, якi можна заробити, якщо вибрати той чи інший курс.

На Україні сьогодні немає жодного вузу, який зможе похвалитися
повноцінною участю в “болонському процесі”.

Висновок

Якщо майбутнє України пов’язане з Європою, то не можна надалі
стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та
пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти
не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

Всесвітнє визнання нашої освіти та висока якість навчання – це
досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього
покоління.

Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення
освіти, які забезпечує нова соціополітична система (демократичність,
гнучкість, незаідеологізованість), в масовому вимірі освіта стала менш
якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів
(особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці. Це
зобов’язує менше говорити про власні досягнення, а все більше
аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і
відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу
професійну сферу діяльності.

Водночас участь системи вищої освіти України в болонських перетвореннях
має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а
не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її
якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної
перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко
осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та
визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому
еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер
суспільства. Вона має розвиватися в гармонійному взаємозв’язку з
суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон «Про вищу освіту» та
ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні
ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але
за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов’язано з тим, що
вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на
інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони
більшою мірою мали «внутрішній» характер і переважно зводилися до
«прилаштування» системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій. На
сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно
переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським
освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яке б
ґрунтувалося на потребі проведення зазначених реформ та було б покладено
в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію
вітчизняної системи вищої освіти в європейський простір.

Використана література

Гофрон А. Різні погляди на Європу і проектування освітніх концепцій
// Вища освіта України.- 2005.- №1.- С.37-43.

Добрянський І. Вища освіта України: європейський вимір // Рідна
школа.- 2005.- №9-10.- С.12-16.

Есенькин Б.С. Болонский процесс -стандартизация или свободный полет/
Б.С.Есенькин, Ю.Ф.Майсурадзе// Высшее образование сегодня.- 2005.- №5.-
С.22-24.

Коміренко В. Приєднання до болонського процесу, як євроінтеграційна
стратегія України: аспекти, проблеми, прогнози// Вісник економічної
науки України.- 2005.- №2.- С. 52-55.

Применко В.І. Болонський процес — перший досвід роботи у внз/
В.І.Применко, Г.М.Білокінь, А.В.Лук’янчиков // Безпека життєдіяльності.-
2006.- №5.- С. 40.

Шубин О. Адаптація університету до Болонського процесу// Вища школа.-
2005.- №6.- С. 13-23.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи