Реферат на тему:

Шкільництво в Україні від 13 до 20 століть

Важливий елемент культурного та соціально-політичного розвитку
будь-якого народу, який передбачає створення мережі освітніх закладів з
метою поширення освіти.

Унаслідок складних історичних умов укр. землі протягом тривалого часу
перебували під владою ін. держав і націй, що позначилося на становищі
укр. Ш. Діапазон шовіністичної, асиміляторської політики
держав-окупантів був надзвичайно широкий. Українців як етнокультурну
спільноту намагалися позбавити власної історичної самоназви. З цією
метою замість терміну «українці» нам нав’язували ін. назви: «малороси»,
«рутени» тощо. Політичне безправ’я народу супроводжувалося духовними
утисками. В залежності від конкретної історичної ситуації змінювалися
методи, проте метою усіх колонізаторських режимів було прагнення
розчинити українців, збільшити відсоток посадників із числа
представників народу-завойовника та їхніх прибічників за рахунок
зменшення корінного укр. населення. У загальному наступі на українство
різні політичні режими особливо послідовно й жорстоко переслідували укр.
школу. На противагу цим намаганням укр. провідники вважали школу
джерелом і вихідною точкою перетворення укр. етнографічної маси в націю.
Тому, залежачи від конкретних історичних умов, укр. ІІІ. на Коломийщині
мало кілька етапів.

Доба давньої України (13-14 cт.)

Початковий період розвитку Ш. припадає на добу Галицько-Волинського
князівства (13-14 ст.) Після запровадження християнства в Київській
Русі-Україні Ш. розвивалося як складова частина культури давньоруської
народності. Князі намагалися заснувати школи у княжих столицях (Києві й
Галичі) та при церквах. У багатьох містах та селах діяли «школи грамоти»
і «школи майстрів грамоти», в яких дидаскали (учителі) знайомили з
основами грамоти. До тогочасних шкіл ходили не лише діти
священнослужителів, але й діти знатних людей, дружинників та містян.
Зазвичай, з шкіл виходили церковнослужителі, а також писарі й
перекладачі. Окрім загальноосвітніх шкіл, існували також школи малярства
та співу.

Історичних документів про існування шкіл на терені Коломийщини в цю
епоху нема, проте не викликає сумніву те, що специфіка господарського
життя тогочасного міста вимагала освічених людей у різних царинах
суспільного життя.

Перші школи належали до візантійського типу, за яким священик учив
одного, рідше — кількох учнів. Найголовнішим вважалося навчити грамоти
(читати, писати та рахувати), грецької мови, яка була необхідна для
взаємин з Візантією та вищою церковною ієрархією грецького походження, а
також лат. мови, яку практикували в канцелярії галицько-волинських
князів. Важливою особливістю Ш. галицько-волинського періоду було те, що
воно продовжило успадковану від Київської Русі традицію різномовної
освіти, а також охоплювало навчанням не тільки чоловіків, але й жінок.
Вирішальний вплив на школи цього періоду мала церква.

Доба першої Польщі (14 cm. -1772)

Унаслідок занепаду Галицько-Волинського князівства галицькі землі в 1387
році перейшли під владу Польсько-Литовської держави. Коломийський повіт,
разом із Галицьким та Теребовлянським, став складовою частиною Галицької
землі. Відбувалися зміни у сфері суспільних та культурних взаємин, на
підставі яких можемо виділити другий період у розвитку Ш.

Велику просвітницьку роботу провадив Манявський скит, ченці якого
поширювали книги серед людей. Зрозуміло, що монастирі Коломийщини не
могли залишатися осторонь освітніх процесів. Монастирська культура того
часу передбачала створення церковно-приходських та парафіяльних шкіл,
які були своєрідними форпостами освіти і культури.

В цей час поряд із церковними школами починають з являтися і світські.
Як зазначали сучасники, «…в містах, в прицерковних спорудах і
приватних будинках відкриваються школи грамотності, вчителями в яких
були письменні громадяни, світські дячки, писарчуки».; Приміщення однієї
такої школи зберігається й досі (під назвою «шкілка») в смт. Печеніжині
Коломийського р-ну.

Важливою формою боротьби за збереження Національної автентичності
українців братства вважали заснування шкіл. Створені братствами школи
передбачали навчання за поширеною в той час в Європі схоластичною
системою. До програми цих шкіл входили наступні, предмети: граматика,
риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія та музика.

Період Австрії і Австро-Угорщини (1772—1918)

Наступним етапом розвитку Ш. стало перебування укр. земель у складі
Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії.

Політика освіченого абсолютизму австр. правителів передбачала
реформування окремих, сфер суспільного життя, в т. ч. й Ш. Іван Франко,
характеризуючи школи того часу (кін. 18 ст.), зазначав, що «се були
школи старого типу, витвореного ще перед XVI в., мабуть за князівських
часів, т. зв. дяківки, де наука від букв І церковного письма переходила
зараз до Часослова таї Псалтирі». Однак існували школи тільки в тих
селах і містах, де були прихильні до освіти священик і дяк.

Перша офіційна згадка про існування в Коломиї школи належить до 1778,
коли тут заснували початкову німецько-єврейську школу. Загальний перепис
подає, ще в 1787 в Коломиї школи існували тільки при костелі та
синагозі. Нім. тривіальну школу зав’язали аж 1790. До першого класу цієї
школи в 1790 ходило 55 дітей, а до другого — 10. Проте шкільний будинок
перебував у такому жахливому стані, що учитель Георг Ханіш вважав його
небезпечним для життя.

У 1811 в Коломиї заклали т. зв. головну окружну польсько-німецьку школу
для дітей шляхти й багатих містян, в якій у 1818 нараховувалося 6 класів
і працювало 6 учителів. Протягом 1824-1856 її очолював українець — дир.
Верещипський М., відомий суспільно-політичний діяч та меценат
просвітницького руху. Серед найголовніших предметів, які викладали в
ній, були нім., полита лат. мови, що, крім навчання дітей грамоти,
виконувало й завдання денаціоналізації українців.

Особливо гостро стояло в цей період і питання забезпечення шкіл
навчальними підручниками. «Зоря Галицка» в 1851 році так характеризувала
цю ситуацію: «Нестача відповідних книг навчальних є така велика, що
найшвидше видання таких дуже потрібним виявляється. З причини тої
нестачі наука в рускому язиці не може до цих пір порядочно в школах
відбуватися, бо теперішні книги наукові а саме букварі, потребам
шкільним дуже лихо відповідають; кожен писав як хотів, не тримаючися
жодних граматичних правил, зовсім в простому дусі і смаку, як для
темного люду тим способом много упереджень проти нашого язика утвердив і
мимовільно окрив нашу мову ганьбою…

Відкриття гімназії у Коломиї не змінило важкої ситуації в П галузі
освіти корінним чином. Так, за даними Крайової І шкільної ради, в К-кому
шкільному окрузі тільки один з 1329 учнів відвідував гімназію.

Доказом наявності на Коломийщині значної к-ті освічених людей є той
факт, що 1862 в Коломиї відчинила двері перша книгарня, яка торгувала
популярною укр. літ., молитовниками та образками. Попит на літ. був
доволі високим, оскільки, за свідченням сучасників, торговці мали добрий
заробіток.

У 1912 засновується 4-класна сопівська укр. школа, в якій навчали Йосип
Пушкар, Іванна Витвицька, Ольга Герасимовичівна, Микола Гринів, Ольга
Витвицька. Пізніше дир. школи стає Теодор Бундзяк, за ним — Йосип
Пушкар. У тих населених пунктах, де не вдавалося заснувати звичайні
школи, відкривали покутні школи, je вчили тільки час до часу найчастіше
в зимові місяці.

Протягом цього періоду найхарактернішою рисою розвитку укр. Ш. на
теренах краю була гостра конфронтація представників освічених верств
українців з представниками пол. верхівки краю.

Характеризуючи стан Ш. в Австро-Угорській імперії, історики приходять до
висновку, що українці не використали сприятливі обставини, які склалися
на той час.

Перша світова війна (1914-18)

У воєнний період (1914-18) Ш. на К-ні зазнало величезних змін, оскільки
на її території вели активні бойові дії, а населення відчувало на собі
усі складнощі військового становища. Протягом першої рос. окупації
(вересень 1914 — лютий 1915) школи фактично не зазнали якихось великих
змін, окрім, хіба що, тимчасового закриття.

Підсумовуючи перший етап діяльності цивільної влади на окупованій
території, рос. окупаційна влада 1 березня 1917 стверджувала, що «в
областях Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни, всюди в Буковині й
Галичині школи відкриваються виключно за рахунок місцевих сільських
общин… навіть в більше розорених сільських общинах знаходиться
можливість підшукати не тільки/ приміщення, але й засоби для утримання
школи».

У Коломиї станом на 31 травня 1917 існувало 10 навчальних закладів, з
них 5 з укр. мовою викладання і 5 — з пол. Укр. школи:

1) школа на вул. Собіського, 41;

2) школа на Кутському передмісті;

3) жіноча семінарія;

4) укр. гімназія;

5) жіноча гімназія сестер-служебниць уршулянок. Останній навчальний
заклад в документі названо укр., хоча таким він ніколи не був.

Визначальним у подальшому розвитку Ш. був закон від 31 липня 1924 «Про
деякі постанови в організації шкільництва», який отримав назву «закону
Ґрабського»

У 1921 при Народному домі в Коломиї заснували першу в регіоні укр.
музичну школу — філію Вищого муз. ІН-туту ім. Лисенка у Львові.

Перший період CРCP (1939-41)

Розуміючи важливість освітньої системи для становлення ідеологічної
системи, керівництво СРСР одним із першочергових завдань на
західноукраїнських землях вважало корінне «виправлення недоліків» пол.
освітньої системи. Якщо станом на 1 вересня 1939 у Західній Україні
працювало 5166 шкіл (з них укр. — 135, пол. — 2731, змішаних — 2205),
то у 1940/41 н. р. І в західних обл. УРСР кількість загальноосвітніх
шкіл досягла 6739, безкоштовним навчанням охоплено 1 189 100 дітей.

Одними з перших завдань, за вирішення яких взялися органи місцевого
самоврядування на теренах Коломийщини в галузі освіти, були питання,
пов’язані з відновлення мережі/ освітніх закладів, упорядкування їхньої
діяльності в дусі рад. освітньої системи та подолання неписьменності й
малописьменності. Так, уже на засіданні виконкому К-кої міської ради
депутатів трудящих від 2 березня 1945 затвердили мережу гуртків
малописьменних та неписьменних в к-ті відповідно 7 та 9, якими охопили
42 та 59 учнів.

Кожен окупаційний режим спрямовував систему освіти, а властиво школу,
на досягнення своїх геополітичних цілей. Шовіністична, асиміляторська
політика окупантів гальмувала природний процес національного
самовизначення українців. З проголошенням незалежності України (1991)
постала нова ситуація в укр. Ш.

Третя школа

Загальноосвітня школа І-ПІ ступенів з поглибленим вивченням предметів
музично-естетичного циклу (1 вересня 1995). Заснована 1946 у приміщенні
кол. пол. 7-річної школи ім. Святого Казимира (1907-44). Упродовж
1944-46 тут функціонувала пол. НСШ, 1946-58 — Коломийська семирічна
школа № 3 з укр. мовою навчання, 1958-89 — Коломийськака ВШ № 3. Стоїть
на вул. Гетьмана І. Мазепи, 132а. Загальна площа 1418 кв. м. Є
спортмайданчик, сад, подвір’я, аудіовізуальні технічні засоби навчання,
муз. інструменти, шкільна б-ка, яка нараховує майже 7000 шкільних
підручників та 7876 книжок художньої літ. У 1962 добудували двоповерхове
приміщення на 8 класних кімнат, спортивний зал, кухню, зал-їдальню та
допоміжні приміщення. Окремо стоїть шкільна майстерня, де діти
займаються обробкою металу та дерева. К-ть учнів: 667 (1981), 441
(1991), 407 (2003), які вивчають 20 предметів. К-ть учителів: 40 (2003).
Дир. школи: Б. С. Мельник (1946-52), В. П. Лапченко (1952-55), І. Г.
Поліщук (1955-59), М. П. Шевченко (1960-72), В. Ю. Камінський (1972-79),
В. Ю. Бойцан (від 1979).

Похожие записи