Контрольна робота

Розвиток в Україні системи дистанційної освіти

Вступ

Третє тисячоліття не лише ставить перед нашою країною нові завдання, а й
пропонує одночасно засоби для їх вирішення. Одним з таких завдань є
інтеграція України у Світове співтовариство, що передбачає активну
участь її громадян у глобальних процесах, а відтак і підготовку значної
кількості спеціалістів, здатних ефективно працювати в умовах світової
інтеграції. Для здійснення цього традиційними засобами необхідні значні
кошти на закордонні відрядження, організацію міжнародних зустрічей,
запрошення іноземних викладачів для підготовки українських фахівців
тощо. За нинішньої соціально-економічної ситуації в Україні знайти їх
досить проблематично. Вирішувати цю проблему значною мірою покликані
сучасні інформаційні та телекомунікаційні технології, технології
дистанційного навчання.

Зокрема, з 1999 року з Ініціативи Світового банку реалізується проект
створення Навчальної мережі глобального розвитку (НМГР), опорними
вузлами якої мають стати Центри дистанційної освіти в різних країнах. До
2005 року в мережі мають функціонувати 50 аналогічних центрів. Донорами
проекту виступають урядові і неурядові організації різних країн. За
період 1999 по 2001 рік будуть побудовані і започаткують свою роботу
перші 10 пілотних центрів (6 — в Африці та Латинській Америці, 4 — в
Азії і Центральній Європі, у тому числі один з них — в Україні).

НМГР використовуватиме найсучасніші технології (комп’ютери, Інтернет,
супутниковий зв’язок, цифрові камери, інтерактивне відео, лазерні диски)
з тим, щоб проводити курси, семінари, заняття, дискусії з різних тем і
джерел знань для учасників НМГР в усьому світі.

Україні для побудови та підтримки протягом перших трьох років
Українського центру дистанційного навчання у 2000 році Уряд Канади
виділив у вигляді гранту близько 1,9 млн. доларів США. Такий Центр
створено на базі Української Академії державного управління при
Президентові України.

В Україні функціонує земна станція супутникового зв’язку для прийому і
передачі даних. Радіозв’язок «Вашингтон — Київ» здійснюється через
супутник LORAL ORION.

Завдяки НМГР географічні відстані перестали бути перепоною
розповсюдженню знань. З відкриттям Українського центру
дистанційного_навчання учасники НМГР у нашій державі зможуть слухати
презентації з інших частин світу, беручи інтерактивну участь як у
традиційному навчальному процесі, так і організовуючи свої презентації
для іноземних партнерів. Слід зауважити, що НМГР не спрямована на те,
щоб розповсюджувати західні цінності серед інших країн. Метою створення
Українського центру дистанційного навчання є підтримка громадянського
суспільства та відкритості в Україні, покращання іміджу та збільшення
довіри до нашої держави у світі, сприяння її європейській інтеграції,
підтримка ринкових реформ і стабільного розвитку та нарощування
управлінського потенціалу.

Для органів державного управління та громадських організацій Український
центр дистанційного навчання НМГР може надавати такі послуги:

Перший досвід діяльності Українського центру дистанційного навчання
засвідчив, що значний науково-педагогічний потенціал Української Академі
державного управління при Президентові України зможе значне посилити
реалізацію освітніх можливостей Центру в галузі підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців. Залучення
до навчання у Центрі широкого кола підприємств, організацій та громадян
України дасть змогу створити на базі Академії Інститут
адміністративного, економічного та політичного менеджменту, який
надаватиме широкий спектр освітніх послуг не лише в галузі державного
управління, а й сумісних спеціальностей.

У той же час у діяльності Центру необхідно враховувати необхідність
забезпечення його ефективної взаємодії з навчальними закладами України,
які здійснюють підготовку спеціалістів у галузі державного управління і
сумісних спеціальностей, та подальшого розвитку мережі дистанційного
навчання державних службовців. Для цього Центру дистанційного навчання
НМГР слід забезпечити вихід на український ринок освітніх послуг, що
посилить його подальшу життєздатність. Створення потужної
міжрегіональної інформаційно-освітньої мережі дозволить використовувати
можливості НМГР не лише в Києві, а й на всій території України.

1. Загальні положення і визначення.

Світовий процес переходу від індустріального до інформаційного
суспільства, а також соціально-економічні зміни, що відбуваються в
Україні, вимагають суттєвих змін у багатьох сферах діяльності держави. В
першу чергу це стосується реформування освіти. Національною програмою
«Освіта. Україна XXI» сторіччя передбачено забезпечення розвитку освіти
на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у
навчально-виховний процес новітніх педагогічних технологій та
науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного
забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему
комп’ютерної інформації.

Розвиток освітньої системи в У країні повинен призвести до:

появи нових можливостей для оновлення змісту навчання та методів
викладання дисциплін і розповсюдження знань;

розширення доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості і
одержання для великої кількості молодих людей, включаючи тих, хто не
може навчатись у вищих навчальних закладах за традиційними формами
внаслідок браку фінансових або фізичних можливостей, професійної
зайнятості, віддаленості від великих міст, престижних навчальних
закладів тощо;

реалізації системи безперервної освіти «через все життя», включаючи
середню, до вузівську, вищу та післядипломну;

індивідуалізації навчання при масовості освіти.

Для досягнення зазначених результатів необхідно швидкими темпами
розвивати дистанційну освіту, запровадження якої в Україні передбачено
Національною програмою інформатизації.

ВИЗНАЧЕННЯ :

Дистанційна освіта — це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою,
заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями
дистанційного навчання.

Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та
інформаційних технологій дистанційного навчання.

Педагогічні технології дистанційного навчання — це технології
опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з
використанням телекомунікаційного зв’язку та методології індивідуальної
роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у
електронному вигляді.

Інформаційні технології дистанційного навчання — це технології
створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і
супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою
телекомунікаційного зв’язку.

Незначна за часом та обсягом частина навчального процесу дистанційної
освіти може здійснюватись за очною формою (складання іспитів, практичні,
лабораторні роботи тощо). Кількісні та змістовні показники цієї частини
залежать від напрямку підготовки (спеціальності) та етапу розвитку
дистанційної освіти і визначатимуться нормативними документами
міністерства освіти і науки України.

Технології дистанційного навчання можуть використовуватись не тільки в
дистанційній освіті, а й в інших формах навчання: очній, заочній,
екстернаті; крім того — в окремих дисциплінах або блокад дисциплін, що
призначені для підвищення освітнього рівня чи кваліфікації окремих осіб
та (або) груп слухачі.

2. Загальні положення і визначення

Гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в
основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для
себе час та у зручному місці.

Модульність: в основу програми дистанційної освіті покладається
модульний принцип; кожний окремій курс створює цілісне уявлення про
окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів-модулів
сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим
потребам.

Паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю
(або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва
або іншого виду діяльності.

Велика аудиторія: одночасна звернення до багатьох джерел навчальної
інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, слідкування
за допомогою телекомунікаційного зв’язку студентів між собою та з
викладачами.

Економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних
засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації
використання і розвиток комп’ютерного моделювання повинні призвести до
зниження витрат на підготовку фахівців.

Технологічність: використання в навчальному процесі нових досягнень
інформаційних технологій, які сприяють входженню людини у світовий
інформаційний простір.

Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від
місця проживання, стану здоров’я і соціального статусу.

Інтернаціональність: можливість одержати освіти у навчальних закладах
іноземних держав: не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні
послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за
кордоном.

Нова роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль
викладача, робить його наставником-консультантом, який повинен
координувати пізнавальний процес, постійно удосконалювати ті курси, які
він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до
нововведень та інновацій.

Позитивний вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та
інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за
рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використаний сучасних
інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно
приймати відповідальні рішення.

Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми
навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається
найкращий професорсько-викладацький склад і використовуються
найсучасніші навчально-методичні матеріали; передбачається введення
спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти та відповідність її
освітнім стандартам.

3. Законодавчі та нормативно-правові акти,

на основних засадах яких грунтуються вихідні положення Концепції:

Конституція України;

Закон України «Про освіту»;

Закон України «Про Національну програму інформатизації»,

Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000р. № 1851-III «Про
затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002
роки;

Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 «Про заходи щодо
розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет
та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні;

Наказ Міністерства освіти і науки України «Про створення Українського
центру дистанційної освіти» від 07. 07. 2000р. №293.

4. Доцільність створення системи дистанційної освіти в Україні

Стан розвитку дистанційної освіти в Україні на сьогоднішній день не
відповідає вимогам до інформаційного суспільства, що прагне
інтегруватись у європейську і світову спільноту. По-перше, Україна
відстає від розвинутих країн в застосуванні технологій дистанційного
навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації
фахівців різних галузей і рівнів. По-друге, має місце суттєве
відставання телекомунікаційних мереж передачі даних, які відзначаються
недостатньою пропускною здатністю, надійністю зв’язку та його низькою
якістю. По-третє, в Україні відсутня нормативно-правова база, яка б
регламентувала і забезпечувала діяльність навчальних закладів у напрямку
впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очному
заочною та екстернатом.

Незважаючи на зазначені проблеми, кількість студентів та слухачів, що
здатні і бажають навчатись за дистанційними технологіями, вже зараз
досить велика і зростає дуже швидко.

Важливим кроком у поліпшенні телекомунікаційного зв’язку при
використанні його у науковому і освітньому процесах стало створення
національної телекомунікаційної мережі для установ науки і освіти
України з доступом до Інтернет (мережі УРАН). Ця мережа була створена в
рамках Національної програми інформатизації.

З метою розробки технологій дистанційного навчання та застосування їх в
освітньому процесі Міністерством освіти і науки України створено
Український центр дистанційної освіти.

Певні кроки у розвитку та впровадженні дистанційних технологій у
навчальний процес зроблені у багатьох навчальних закладах, організаціях
та установах України, де накопичені науково-методичний, кадровий та
виробничий потенціал, інформаційні ресурси та технології, існує
телекомунікаційна інфраструктура. Але переважна більшість навчальних
закладів, організацій та установ, які використовують або намагаються
використовувати технології дистанційного навчання, потребують об’єднання
їх зусиль та зусиль державних інституцій щодо: прискорення цього
процесу; координації дій, нормативно-правової захищеності; надання
дистанційній освіті статусу рівноцінної з очною, заочною, екстернатом
навчання; зменшення інтелектуальних, матеріальних та фінансових витрат
на впровадження і розвиток дистанційної освіти.

Для забезпечення зазначених потреб, а також системності, комплексності і
узгодженості дій у реформуванні освітньої системи у напрямку
встановлення дистанційної освіти необхідна державна підтримка —
створення, впровадження і розвиток національної системи дистанційної
освіти в Україні (СДО), яка стане частиною освітньої системи України та
буде інтегруватись в Європейський та світовий освітній простір. При
цьому СДО забезпечує функціонування дистанційної освіти як рівноцінної
форми навчання з видачею державних документів, а також дистанційного
навчання за окремими курсами чи блоками курсів — з видачею свідоцтв
(сертифікатів) відповідних навчальна закладів системи дистанційної
освіти.

Формування СДО повинно базуватися на системному підході та програмно
цільовому методі, що реалізуються шляхом виконання Програми створення
системи дистанційної освіти в Україні.

5. Мета створення та основні завдання системи дистанційної освіти в
Україні

Головною метою створення СДО є забезпечення загальнонаціонального
доступу до освітніх ресурсів шляхом використання сучасних інформаційних
технологій та телекомунікаційних мереж і надання умов для реалізації
громадянами своїх прав на освіту.

Соціальне значення СДО полягає у можливості позитивного впливу на
вирішення таких проблем як:

підвищення рівня освіченості суспільства і якості освіти;

реалізація потреб населення в освітніх послугах;

підвищення соціальної і професійної мобільності населення, його
підприємницької і соціальної активності;

збереження та поновлення знань, кадрового і матеріально-технічного
потенціалу, що накопчені вітчизняною системою освіти;

формування єдиного освітнього простору в рамках усього світового
співтовариства.

Основні завдання СДО:

формування нормативно-правового, організаційного, навчально-методичного,
інформаційно-телекомунікаційного, матеріально-технічного кадрового,
економічного та фінансового забезпечення, впровадження та розвитку як
дистанційної освіти, так і дистанційного навчання за окремими курсами
або блоками курсів;

організація та розвиток дистанційної освіти за будь-якими напрямками
підготовки фахівців: гуманітарної, економічної юридичної, природничої,
інженерної, військової, аграрної тощо;

застосування дистанційних технологій не тільки в дистанційній освіті, а
й в усіх формах навчання: очній, заочній, екстернаті;

впровадження технологій дистанційного навчання на всіх рівнях як повної:
освіти (середньої, професійно-технічної, довузівської, вищої та
післядипломної), так і навчання за окремими курсами або блоками курсів;

забезпечення професійної підготовки та психологічної підтримки за
допомогою дистанційного навчання соціально-незахищених груп населення:
безробітних осіб з фізичними вадами; осіб, що позбавлені волі;
військовослужбовців строкової служби тощо;

забезпечення професійної орієнтації та самовизначення для майбутніх
фахівців;

використання технологій дистанційного навчання для перепідготовки та
підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва; державного та
муніципального управління, митної та податкової служб, фінансово
банківської системи; викладачів середніх шкіл, професійно-технічних і
вищих навчальних закладів тощо;

створення державної електронної бібліотеки дистанційних курсів
(нормативних дисциплін);

удосконалення і розвиток телекомунікаційної інфраструктури для
реалізації технологій дистанційної освіти, включаючи розвиток мережі
УРАН — телекомунікаційної мережі для установ науки і освіти України з
доступом до Інтернет.

інтеграція СДО у світову систему сучасної освіти;

прискорення експорту новітніх дистанційних технологій за кордон з метою
зміцнення економічної бази і підвищення авторитету освіти України на
міжнародній арені.

6. Принципи створення та функціонування СДО в Україні

При створенні системи дистанційної освіти необхідно у повному обсязі
використати накопичений у вищої школі України науково-методичний
потенціал, інформаційні ресурси та технології, досвід у здійсненні
дистанційного навчання, існуючу спеціалізовану телекомунікаційну
інфраструктуру та мережу вищих навчальних закладів України. При цьому
потрібно забезпечити ефективне об’єднання зусиль Українського центру
дистанційної освіти, вищих навчальних закладів та інших освітніх установ
і організацій.

В Україні повинна бути створена така система дистанційної освіти, яка б
реалізовувала наступні принципи:

Безперервність. Забезпечення в дистанційній освіті всіх рівнів, які
прийняті в системі безперервної освіти в Україні — початкової, загальної
середньої, професійної підготовки, вищої, додаткової, післядипломної
освіти.

Демократизація. Надання рівних можливостей всім закладам освіти, що
увійдуть до СДО, у рішенні нормативно-правових, навчально-методичних,
фінансово-економічних питань функціонування СДО.

Інтеграція. Створення віртуальної електронної бібліотеки навчальних
дистанційних курсів, банків даних та баз знань із захистом відповідних
авторських прав.

Глобалізація. Відкритість інформаційних ресурсів та організація
навчальних процесів для всіх учасників СДО з використанням
телекомунікаційних мереж, включаючи мережу УРАН.

Створення СДО не перешкодило самостійній діяльності навчальних закладів
і сприяє розвитку різноманітним форм дистанційної освіти, що
забезпечують державні стандарти освіти. СДО не передбачає руйнування
існуючих регіональних центрів, інших об’єднань навчальних закладів та їх
структурних підрозділів, які здійснюють дистанційну освіту.

7. Організаційна структура СДО

Організаційна структура об’єднує усі складові СДО і базується на
наступних компонентах:

організаційно-управлінському;

нормативно-правовому;

навчально-методичному;

інформаційно-телекомунікацйному;

економічно-фінансовому.

Організаційна структура дистанційної освіти України на даному етапі
включає:

Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті
Міністрів України;

Координаційну Раду Міністерства освіти і науки України з питань
дистанційної освіти;

Український центр дистанційної освіти; — регіональні центри ДО у містах:
Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ;

базові центри ДО за напрямками фахової підготовки,

локальні центри ДО;

науково-методичні комісії за напрямками діяльності СДО.

Рада з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті
Міністрів України (Рада при Кабінеті Міністрів)

Складається з представників міністерств, відомств і організацій, що
мають можливість і повноваження забезпечити належні умови для розвитку
Системи дистанційної освіти в Україні.

Забезпечує:

координацію усіх робіт для розвитку СДО;

створення належних умов і розробку механізму фінансування та
матеріально-технічного забезпечення СДО;

контроль за діяльністю усіх структурно складових СДО;

Координаційна Рада Міністерства освіти Науки України (Координаційна
Рада)

Складається з представників Міністерства освіти і науки України та його
інституцій; УЦДО регіональних, базових і локальних центрів ДО;
навчальних закладів і організацій, що мають відповідні напрацювання в
сфері ДО.

Склад Координаційної Ради визначається Міністерством освіти і науки
України.

Забезпечує:

формування і контроль за організаційною структурою СДО, включаючи всі її
компоненти;

формування нормативно-правової бази СДО;

участь у розробці механізму фінансування і створення
матеріально-технічної бази СДО;

координацію діяльності структурних складових СДО;

координацію міжнародної діяльності СДО;

популяризацію дистанційної освіти в Україні.

Український центр дистанційної освіти.

Створений Міністерством освіти і науки України і є головною організацією
СДО.

Забезпечує:

підготовку проектів нормативно-правових документів СДО;

координацію розробок та впровадження технології дистанційного навчання
та навчальних планів;

розробку дистанційних курсів з урахуванням міжнародних стандартів ДО,

координацію діяльності центрів ДО щодо взаємодії з регіональними та
обласними телекомунікаційними центрами мережі УРАН, що є базовою
транспортною системою передачі даних СДО;

розробку і впровадження найбільш ефективних інформаційних навчальних
програмних засобів;

створення розподіленої інформаційної структури СДО, а також систем
адміністрування і контролю знань;

розробку програм, проведення навчання та перепідготовки кадрів для СДО;

участь у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів (нормативних
дисциплін);

розробку системи інформаційно-аналітичного забезпечення СДО, включаючи
маркетингові дослідження та рекламну діяльність.

Регіональні центри СДО (РЦДО).

Створюються на базі тих вищих навчальних закладів, які є регіональними
центрами телекомунікаційної мережі науки і освіти — УРАН.

Надають можливість користуватись телекомунікаційним зв’язком мережі УРАН
базовим та локальним центрам відповідних регіонів.

Приймають участь:

у вдосконаленні і розвитку телекомунікаційної інфраструктури для
реалізації технологій дистанційної освіти;

у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;

у розробці та впровадженні технології дистанційного навчання та
навчальних планів;

у розробці та впровадженні найбільш ефективних інформаційно- навчальних
програмних засобів;

у створенні розподіленої інформаційної структури СДО;

у підготовці кадрів СДО;

у створення державної бібліотеки дистанційних курсів.

Регіональні центри можуть бути одночасно і базовими центрами за
напрямками фахової підготовки.

Базові центри СДО за напрямами фахової підготовки (БЦДО)

Створюються на базі вищих навчальних закладів, що мають визначні
навчально-методичні та наукові нароби за одним або декількома напрямами
фахової підготовки; мають суттєвий внесок у розробку і впровадження
технологій дистанційного навчання та відповідно підготовлений кадровий
склад.

Мережа БЦДО визначається Координаційною Радою за поданням Міністерства
освіти і науки України,

Забезпечують:

розробку дистанційних курсів за визначеним Координаційною Радою
напрямком фахової підготовки;

впровадження дистанційної освіти за відповідним напрямком фахової
підготовки.

Приймають участь:

у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;

у розробці методик навчання за напрямками підготовки фахівців;

у виробленні рекомендації щодо впровадження інформаційних технологій і
дистанційних курсів у різні форми навчання;

у створенні системи адміністрування і контролю знань;

у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.

Телекомунікаційний зв’язок БЦДО з УЦДО та іншими центрами може
здійснюватись через відповідні регіональні центри СДО.

Локальні центри СДО (ЛЦДО).

Створюються на базі вищих, професійно-технічних або середніх навчальних
закладів, що мають доступ до телекомунікаційних мереж, сучасну
комп’ютерну базу та підготовлений кадровий склад.

Мережа ЛЦЦО визначається Координаційною Радою за поданням УЦДО або
регіональних центрів СДО.

Приймають участь:

у розробці дистанційних курсів;

у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.

Здійснюють:

навчання за дистанційними технологіями відповідно до ліцензованої
освітньої діяльності.

Сприяють перепідготовці своїх кадрів для участі у СДО і розповсюдженню
дистанційної форми навчання в місцевих закладах освіти

Телекомунікаційний зв’язок з УЦДО та іншими центрами може
забезпечуватись за допомогою відповідних РЦДО.

Науково-методичні комісії (НМК) за напрямками діяльності СДО:

координують розробку теоретична і науково-психологічних засад ДО,
виходичи з державних стандартів освіти;

координують розробку теоретичних і науково-психологічних засад ДО;

проводять попередню експертизу усіх складових СДО, включаючи
рекомендації щодо акредитації закладів освіти у реалізації ДО і
сертифікації окремих дистанційних курсів.

8. Етапи створення і розвитку СДО.

Створення базових основ системи дистанційної освіти може бути здійснено
у наступні етапи:

Перший етап (протягом 2001 р.):

створення організаційної структури СДО;

розробка нормативно-правових основ і стандартів ДО;

проведення моніторингу з вивчення умов впровадження ДО та оптимізаціі
цього процесу;

створення матеріально-технічної бази регіональних і локальних центри ДО;

створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх
експериментального впровадження;

розробка засад фінансування СДО;

реалізація пілотних проектів впровадження ДО.

Другий етап (2002-2003 р.):

повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми
навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;

впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних
осіб СДО;

розробка і впровадження системи пільг щодо використання комп’ютерних
мереж і телекомунікаційна інфраструктури для складових СДО (юридичних і
фізичних осіб);

впровадження системи ліцензування, атестації і акредитації закладів ДО;

інтеграція СДО України у світову систему.

9. Соціальні групи, на які орієнтується система дистанційної освіти

Створення і розвиток СДО орієнтується на наступні соціальні групи:

учні старших класів, бажаючі одержати додаткові знання паралельно з
навчанням у школі;

особи, які готуються до вступу у вищі навчальні заклади;

молодь, яка не має можливості одержати високоякісні освітні послуги в
традиційні системі освіти із-за обмеженості пропускної спроможності цієї
системи, необхідності суміщення навчання з роботою, географічної
віддаленості від обласних центрів і престижних навчальних закладів;

особи, які мають медичне обмеження для одержання регулярної освіти;

військовослужбовці, які звільняються зі Збройних Сил України і члени
їхніх родин;

військовослужбовці строкової служби Збройних Сил України, МВС України та
прикордонних військ України;

фахівці конверсійних підприємств, які підлягають звільненню;

безробітні;

керівники державних органів управління різник рівнів;

студенти, які бажають одержати другу паралельну освіту;

особи; які бажають одержати післядипломну освіту;

особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

українські та російськомовні громадяни зарубіжних країн.

11. Фінансування СДО

Фінансуванні СДО здійснюється за рахунок бюджетних коштів відповідно до
державної Програми створення системи дистанційної освіти в Україні на
2000 — 2002 роки; міжнародних грантів та за рахунок позабюджетних коштів
від діяльності окремих структур системи дистанційної освіти.

12. Очікувані наслідки створення системи дистанційної освіти в Україні

Система дистанційної освіти в Україні забезпечить:

розширення кола споживачів освітніх послуг, у тому числі у
важкодоступних, малонаселених регіонах, у районах, віддалених від
наукових і культурних центрів України;

підвищення якості навчання слухачів, студентів і школярів незалежно від
їхнього місцезнаходження;

створення додаткових робочих місць для громадян України;

створений фахових курсів ДО, які спрямовані на підвищення кваліфікації і
перепідготовку кадрів:

створення програм і курсів психологічної підтримки;

можливість одержання освіти за українськими програмами громадянам
зарубіжних країн;

реалізацію системи безперервної освіти «через все життя»;

індивідуалізацію навчання при масовості освіти.

Список використаних джерел

http:/www.uapa-dlc.org.ua/library/zhur_comm.html

www.children.edu-ua.net/storage/897.doc (109 КБ) · 27.11.2004

Похожие записи