Реферат на тему:

Регіональні особливості впровадження інновацій у навчанні історії в
школі

„Концепцією загальної середньої освіти” (12-річна школа) наголошується
на тому, що загальноосвітня школа України має здійснити прорив до якісно
нової освіти усіх дітей шкільного віку. Це вимагає пріоритетної уваги до
навчального змісту і методик, які формують в учнів світогляд, ціннісні
орієнтації, вміння самостійно вчитися, критично мислити, користуватися
комп’ютером, здатність до самопізнання і самореалізації особистості у
різних видах творчої діяльності, вміння й навички, необхідні для
життєвого та професійного вибору. Особливе місце в реалізації цих
завдань посідає впровадження в практику навчання освітніх інновацій.

Автором уже досліджувалися деякі проблеми інноваційної діяльності
вчителів історії України, насамперед, аспекти поширеності інновацій у
практиці навчання, впливу різних чинників на впровадження інновацій,
залежності інноваційної діяльності вчителя від визначення ним мети і
завдань навчання історії [1; 2; 3; 4]. Дана стаття має метою на основі
аналізу результатів анкетування вчителів України, здійсненого у
2000-2001 рр. за підтримки Міністерства освіти і науки України, виявити
регіональні особливості перебігу інноваційних процесів у навчанні
історії. Опитуванням було охоплено 2152 особи. Вчителям було
запропоновано самостійно визначити, яку мету вони ставлять, навчаючи
учнів історії, які типи, методи та засоби навчання використовують і
наскільки часто, що заважає впроваджувати нововведення у власну
практику, хто є ініціатором нововведень у викладанні історії в їхній
школі, а також навести приклади новинок, уведених протягом останнього
року.

Аналіз анкетних даних, отриманих у Вінницькій, Волинській,
Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій,
Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській,
Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській,
Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській
областях, АР Крим, м. Києві і м. Севастополі, показав що перебіг
інноваційних процесів у різних регіонах має певні особливості, пов’язані
з існуючими у цих регіонах новаторськими традиціями, проблемними
тематиками, над якими працюють викладачі педагогічних ВНЗ та інститутів
післядипломної підготовки вчителів, поінформованості й досвідченості
методистів, налагодженості системи розповсюдження передового
педагогічного досвіду тощо. Ці особливості спостерігаються вже на етапі
визначення викладачами мети навчальної діяльності. Так, у вчителів
історії Дніпропетровської області переважає виховна орієнтація навчання
історії: виховувати особистість – 14,29%, виховувати патріота – 25,00%,
формувати світогляд – 10,71%, тоді, як інші варіанти цілевизначення
складають 17,86%. У Запорізькій і Херсонській областях учителі надають
перевагу розвитку в учнів історичного мислення і прищепленню в них
інтересу до історії (30,77% та 19,23% у Запорізькій і 25,40% та 12,70% –
у Херсонській).

Найбільший відсоток учителів, які визначили метою навчання історії
виховання особистості учня, був виявлений в Одеській (15,63%).
Дніпропетровській (14,29%), Черкаській (13,04%), Сумській (10,87%), та
Рівненській (10,64%) областях, проте, в матеріалах, отриманих з
Миколаївської та Чернігівської областей, таке формулювання зовсім не
зустрічається. Серед учителів, які наголошують на необхідності
спрямування шкільного навчання історії на патріотичне виховання, високий
показник виявився у Миколаївській (25,93%), Дніпропетровській (25,00%),
Львівській (23,53%), Закарпатській (22,45%), Донецькій (22,22%) і
Волинській (20,43%) областях, найнижчий – в АР Крим (4,11%), Запорізькій
(7,69%) області та у м. Севастополі.

Наголос на необхідності розвитку творчої особистості школярів роблять
учителі Одеської (9,38%), Луганської (8,89%), Волинської (4,30%), м.
Севастополя (4,00%), Житомирської (3,68%) областей, а Вінницької,
Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Черкаської, Чернігівської
областей та м. Києва про творчий розвиток особистості не згадують.
Значна кількість учителів Чернігівської (27,00%), Хмельницької (26,58%),
Тернопільської (22,55%), Полтавської (20,00%) областей та м. Києва
(25,81%) вважають, що головне – дати учням історичні знання, проте цю
думку не поділяють учителі Вінницької та Дніпропетровської областей.
Частина вчителів Херсонської (4,76%), Житомирської (4,29%), Полтавської
(4,17%), Дніпропетровської (3,57%) областей та м. Києва (3,23%)
схиляються до того, що на уроках історії учні мають навчитися здобувати
знання, чого немає в анкетах учителів Запорізької, Кіровоградської,
Миколаївської, Сумської, Черкаської, Чернігівської областей та м.
Севастополя.

Формування світогляду назвали основним завданням вивчення історії 16%
опитуваних з м. Севастополя, 15,38% – Запорізької, 10,71% –
Дніпропетровської областей і значно менше – в інших областях. З тих
учителів, які вважають головною метою навчання історії формування в
учнів історичної свідомості, більшість мешкає в Одеській (9,38%),
Миколаївській (9,22%), Хмельницькій (8,86%) областях і у м. Севастополі
(8%). За орієнтацію навчання історії на розвиток мислення школярів
висловилися найбільше вчителів Волинської (29,03%), Житомирської
(28,89%), Херсонської (25,40%), Вінницької (20,51%) областей та м. Києва
(19,31%). Максимальна кількість прибічників необхідності прищеплення
учням інтересу до історії як головного завдання навчання цього предмета
в школі – у Запорізькій (19,23%), Херсонській (12,70%), Чернівецькій
(8,16%) областях та в АР Крим (8,22%).

Аналіз анкетних даних показав наявність суттєвих відмінностей у
використанні вчителями окремих інновацій. Проблемне навчання постійно і
систематично застосовують у навчанні здебільшого вчителі Кіровоградської
(81,40%), Черкаської (75,11%), Сумської (71,74%), Житомирської (71,17%),
Харківської (70,94%) областей, а найменше – Запорізької області
(42,31%), м. Києва (45,48%) та м. Севастополя (52%) (Рис. 1).

До використання елементів програмованого навчання більш схильні вчителі
Чернівецької (36,73%), Тернопільської (34,31%), Вінницької (33,33%),
Львівської (30,39%) областей, а найменше – Одеської (0%), Луганської
(3,92%), Запорізької (3,85%) областей (Рис. 2).

Комп’ютери частіше використовують в Одеській (6,25%), Кіровоградській
(3,49%), Донецькій (3,47%) областях, а інші технічні засоби – у
Чернівецькій (20,41%), Хмельницькій (18,35%), Миколаївській (18,52%),
Житомирській (17,79%), Черкаській (17,33%) областях.

Театралізовані вистави регулярно застосовують учителі у Житомирській
(4,29%), Рівненській (4,26%), Дніпропетровській (4,14%), Сумській
(4,35%) областях, а найменше – у Волинській, Миколаївській (0%),
Чернігівській (1%) областях та у м. Києві (0%). Змагання, турніри,
різноманітні конкурси, вікторини активно впроваджують учителі
Кіровоградської (31,40%), Луганської (28,89%), Черкаської (26,09%)
областей, м. Севастополя (28%) (Рис. 4).

Рольовим іграм у навчанні історії надають перевагу вчителі
Кіровоградської (20,93%), Харківської (20,93%) областей, і значно менше
– Херсонської (3,17%), Запорізької (3,85%), Черкаської (4,35%),
Волинської (6,45%).

Дискусії та диспути знаходяться у методичному арсеналі значної частини
вчителів м. Севастополя (36%), Кіровоградської (33,72%), Луганської
(33,33%), Житомирської (29,46%), Закарпатської (26,53%) областей. А їх
використання вчителями м. Києва (9,68%), АР Крим (13,01%), Запорізької
(15,38%), Дніпропетровської (14,29%) областей дещо обмежене (Рис. 5).

Семінари і практичні роботи більше використовують вчителі Одеської
(28,15%), Черкаської (26,09%), Кіровоградської (25,58%), Хмельницької
(22,15%), Вінницької (20,51%), Харківської (20,75%) і менше –
Запорізької (7,69%), Волинської (8,60%), Львівської (8,82%), Луганської
(8,89%) областей.

?

??e????$????e?Учнівські дослідження і лабораторно-практичні роботи
користуються популярністю серед учителів історії Чернігівської (16%),
Кіровоградської (15,2%), Полтавської (15%), Вінницької (12,82%) областей
і м. Києва (12,9%). Зовсім мало їх застосовують у Дніпропетровській
(3,57%), Миколаївській (3,7%), Закарпатській (6,12%) області, АР Крим
(5,48%) і м.Севастополь (4%) (Рис. 6).

Екскурсії та подорожі постійним компонентом власної педагогічної
діяльності вважають вчителі м. Севастополя (24%), Черкаської (26,09%),
Запорізької (15,38%) областей, а у Рівненській області – лише 3,09%, у
Тернопільській – 3,92%. А в анкетах учителів Волинської й Одеської
областей взагалі не зазначено про постійне і систематичне використання
цих інновацій.

Прибічників систематичного використання у навчанні історії опорних
сигналів і структурно-логічних схем більше у Харківській (49,06%),
Луганській (48,89%), Житомирській (44,79%), Запорізькій (42,31%),
Чернігівській (42%) областях і м. Севастополі (40%), значно менше у м.
Києві (25,82%), Тернопільській (25,49%), Рівненській (24,49%),
Полтавській (23,33%), Закарпатській (23,47%) областях.

Захист проектів користується популярністю у м. Севастополі (24%),
Луганській (20%), Кіровоградській (19,77%) областях; індивідуальна
реєстрація навчальних досягнень учнів – у Чернігівській (40,82%),
Сумській (39,13%), Чернівецькій (39%), Вінницькій (38,46%), Запорізькій
(34,62%) областях; тестування – у м. Києві (64,52%), Одеській (50,19%),
Житомирській (49,08%), Харківській (48,3%), Вінницькій (46,15%),
Кіровоградській (46,67%) областях.

Щодо визначення основних перешкод на шляху впровадження вчителями
інновацій у шкільну практику викладання історії, то в різних областях їх
перелік мав різний вигляд. Але вчителями головною перешкодою
інноваційного процесу була визначена відсутність інформації про
нововведення у багатьох областях. Лише у Вінницькій, Донецькій,
Запорізькій, Луганській областях та у м. Севастополі цей показник
учителі поставили у переліку на 2 або 3 місце. Найбільше страждають
через відсутність інформації педагоги Одеської (46,88%), Полтавської
(36,67%), Житомирської (35,58%), Рівненської (35,11%), Закарпатської
(31,63%) областей та АР Крим (33,56%).

Значний відсоток опитаних зазначають, що не впроваджують інновації у
власну практику через досягнення високих результатів за допомогою
традиційних методів навчання (Запорізька – 23,08%, Луганська – 20%,
Полтавська обл. – 10%, м. Київ – 12,9%). Суттєвими причинами гальмування
інноваційного процесу називають також побоювання зруйнування інноваціями
існуючої системи викладання (Запорізька – 11,54%, м. Київ – 9,68%,
м.Севастополь – 32%), відсутність підтримки з боку адміністрації школи
(Миколаївська – 18,62%, Херсонська – 14,29%, АР Крим – 14,38%, м. Київ –
16,13%), небажання учнів щось змінювати у навчанні (Тернопільська –
19,11%, Запорізька – 15,38%, Чернівецька – 14,29%, Закарпатська –
11,22%), критичне ставлення учнів до нововведень (Запорізька – 11,54%,
Луганська – 8,89%), відсутність технічних засобів навчання (Вінницька –
38,46%, м.Севастополь – 28%, Дніпропетровська – 225%, Луганська –
24,44%, Полтавська – 21,67%, Черкаська – 21,74%), брак досвіду роботи
(Одеська – 12,5%, Вінницька – 10,26%), великі витрати часу (Черкаська –
21,74%, Сумська – 20,65%, Донецька – 19,44%, Волинська – 18,28%,
Рівненська – 15,96%), незадоволеність результатами праці (Херсонська –
12,7%, м.Київ – 9,68%, Закарпатська – 9,18%, Одеська – 9,38%,
Тернопільська – 9,8%), розбіжність поглядів у педагогічному колективі
(Черкаська – 10,2%, Донецька – 7,64%, Дніпропетровська – 7,04%).

Значними виявилися розбіжності у відповідях учителів різних регіонів на
запитання: “Хто є ініціатором інновацій у вашій школі?”. Такими себе
вважають найбільше вчителі у Миколаївській (51,85%), Вінницькій
(48,72%), Закарпатській (45,92%), Кіровоградській (45,35%) областях та
АР Крим (45,89%), і менше – Одеської (15,63%), Сумської (16,3%),
Львівської (17,65%). Найбільший відсоток тих, хто назвав учнів
ініціаторами нововведень, зафіксовано в Луганській (13,33%),
Дніпропетровській (10,71%), Херсонській (12,7%) областях. Проте взагалі
не називають учнів як ініціаторів інновацій учителі Миколаївської
області, міст Києва та Севастополя. Директора школи та його заступників
віднесли до ініціаторів інновацій найбільше у Запорізькій (26,92%),
Дніпропетровській (25%), Донецькій (25%), Луганській (24,44%),
Полтавській (23,33%), Хмельницькій (22,15%) областях, і значно менше у
Чернівецькій (6,12%), Херсонській (9,52%). У методичних об’єднань
учителів як збуджувачів інноваційних процесів у навчанні історії
найвищий рейтинг у м. Києві (32,6%), Тернопільській (29,41%), Сумській
(28,26%), Чернівецькій (28,57%), а найнижчий – у Дніпропетровській
(10,71%), Миколаївській (11,11%) областях і м. Севастополі (8%). Творчі
групи вчителів визначені ініціаторами нововведень в Одеській (18,75%),
Херсонській (17,46%), Запорізькій (15,38%) областях та м. Севастополі
(16%). Батьків учнів у такій якості згадали лише в Одеській (6,25%)
області, м. Києві (3,23%), АР Крим (1,37%), а також у Тернопільській
(0,98%), Хмельницькій (0,63%), Харківській (0,38%) областях. Кабінети
історії інститутів післядипломної освіти вчителів мають найвищий
показник у Донецькій (15,97%), Рівненській (10,64%), Одеській (9,38%)
областях.

Висновки.

Якщо спробувати згрупувати отримані дані за вище зазначеними показниками
за географічними регіонами (Захід, Схід, Південь, Центр, Північ), то
можна зробити досить попередні (враховуючи обмеженість проведеного
анкетування) узагальнення щодо інноваційних уподобань учителів різних
регіонів.

При визначенні мети навчання історії в школі вчителі усіх регіонів майже
однаково вказують необхідність патріотичного виховання молодих громадян
України. Проте вчителі Центральної та Південної України частіше
наголошують на особистісному спрямуванні навчання та розвитку творчості
учнів; учителі Західного регіону більше зосереджують увагу на здобутті
школярами знань та розвитку на їх основі мислення; учителі Південного
регіону підкреслюють значущість формування світогляду та інтересу учнів
у навчанні історії.

У використанні інновацій педагоги східних і центральних областей надають
перевагу проблемному навчанню, організації учнівських змагань,
застосуванню структурно-логічних схем, а вчителі західного регіону більш
рівномірно використовують інновації, хоча є більшими прихильниками
програмованого навчання, ніж їхні колеги з інших регіонів.

Невеликі розбіжності у результатах, розкиданість отриманих даних в
різних областях у межах одного регіону свідчать про відсутність чітко
визначених регіональних тенденцій у інноваційних процесах. Можна лише
констатувати, що їх перебіг у різних областях відбувається неоднаково і
залежить, в свою чергу, від існуючих у цих областях новаторських
традицій, проблемних тематик, за якими працюють викладачі педагогічних
вищих навчальних закладів та інститутів післядипломної освіти вчителів,
поінформованості й досвідченості методистів, налагодженості системи
поширення передового педагогічного досвіду.

ЛІТЕРАТУРА

Баханов К.О. Мета навчання історії в школі: погляд сучасних учителів //
Історія в школі. – 2002. – № 1. – С.2-8.

Баханов К.О. Мета і завдання шкільної історичної освіти в суб’єктивних
оцінках учителів // Імідж сучасного педагога. – 2002. – №4-5 (23-24). –
С.55-60.

Баханов К.О. Інновації в сучасній практиці вчителів історії // Збірник
наукових праць Бердянського державного педагогічного університету
(Педагогічні науки) – № 1. – Бердянськ: БДПУ, 2003. – С.29-40.

Баханов К.О. Проблеми впровадження інновацій у практику навчання історії
в школі // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного
університету (Педагогічні науки) – № 4. – Бердянськ: БДПУ, 2003. –
С.5-15.

Похожие записи