Реферат на тему:

Проблеми розвитку післядипломної економічної освіти

 

Суспільством усвідомлено необхідність та важливість побудови системи
безперервної освіти, визначені її зміст, мета та завдання. В Україні
реалізуються державні програми розвитку освіти „Освіта. Україна 21
століття”, „Національна доктрина розвитку освіти”; Верховною Радою
прийнята низка законів, що регулюють освітню діяльність; знаходиться на
етапі розгляду проект реформування освіти за підтримкою Світового банку.
З метою адаптації системи вищої освіти України до вимог Європейської
кредитної трансферної системи та забезпечення мобільності та
конкурентоспроможності фахівців з вищою освітою Міністерством освіти і
науки затверджено програму та проводиться педагогічний експеримент щодо
впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Все це позволяє сказати, що є позитивні тенденції в вирішенні проблем
освіти, в тому числі післядипломної.

Існують деякі проблеми практичної реалізації таких інноваційних
установок розвитку післядипломної освіти, як, „безперервність впродовж
життя”, „наступність”, „освіта дорослих як чинник політичної
стабільності держави”, „доступ до післядипломної освіти кожного
громадянина як принцип соціальної справедливості” та т. і. Безумовно ці
аспекти є дуже важливими для розвитку післядипломної освіти та в
кінцевому рахунку для аналізу успішності її діяльності. Але слід
звернути увагу на те, що головним критерієм оцінки функціонування
системи післядипломної освіти є затребуваність випускників ринком праці
та їх висока конкурентоспроможність при оцінюванні рівня кваліфікації
роботодавцями.

За оцінками спеціалістів з кадрових агентств та керівників підприємств
різноманітних галузей бізнесу на ринку трудових ресурсів України
останнім часом склалася проблема недостачі кваліфікованих кадрів
(технічних, економічних, управлінських). Ця ситуація є зрозумілою з
технічними спеціалістами, що пояснюється десятилітньою стагнацією
виробничої сфери економіки держави, але пострибує пояснень щодо
спеціалістів з економіки та менеджменту. Проаналізуємо рівень
післядипломної бізнес-освіти з точки зору задовольняння дефіциту
кваліфікованих економістів та менеджерів та з’ясуємо, що є причиною
такого дефіциту.

Якщо десять років тому існуючі економічні навчальні заклади не в змозі
були задовольнити попит на підготовку та перепідготовку кадрів за
декількома економічними спеціальностями, то зараз ситуація кардинально
змінилася. В столиці, обласних центрах функціонують навчальні заклади
(державні та недержавні), що спрямовано готують та спеціалістів з
менеджменту та економіці більш ніж за 20 спеціальностями, пропонують
самий широкій спектр курсів з бізнес-освіти навчальні центри та
бізнес-школи. Також практично всі технічні навчальні заклади готують та
перепідготовляють спеціалістів з економіки та менеджменту. Біля 20
відсотків випускників денного навчання мають бізнес-освіту або як
основну, або як другу спеціальність, а якщо врахувати післядипломну
освіту, то пропозиція спеціалістів з менеджменту та економіки, здавалось
б повинна задовольнити самого вимогливого роботодавця. Але чому то
великі компанії змушені залучати іноземних спеціалістів, хоча витрати на
їх утримання вищи в декілька разів ніж на вітчизняних, також вони
недостатньо добре зрозуміють специфіку економіки України.

Якщо проаналізувати вимоги до кандидатів на посади бізнес-управлінцєв з
боку великих компаній, то важливі три складових. По-перше-природні
задатки до бізнесу, тобто вроджені здібності. По-друге-наявність
теоретичних знань, що надає бізнес-освіта. По-третє-практичні знання та
уміння вирішувати конкретні проблеми. Це обумовлює необхідність
підготовки бізнес-кадрів за методологією, яка суттєво відрізняється від
тієї, що використовувалась в навчальних закладах ще кілька років тому.

Звичайно, що не існує офіційних методик (міністерства освіти та інших
офіційних установ) щодо визначення наявності у слухачів природних
задатків до бізнесу, але є багато літератури з деонтологічних та
психологічних вимог до спеціалістів з управлінської діяльності
вітчизняних та зарубіжних авторів. Тому важливо використовувати активні
форми навчання: тренінг, імітацію нестандартних ситуацій, мозкові
„штурми”, тобто надати можливість слухачу виявити свої здібності в
ситуаціях, наближених до екстремальних. На першому етапі навчання є
необхідним максимально відмовиться від таких форм, як традиційні
лекції-монологі та активізувати роль учня при засвоєнні та відтворенні
знань, рішень, інформації. Ці заходи повинні надати слухачеві можливість
самому виявити наявність у себе здібностей до бізнес-освіти, а в
результаті на основі внутрішньої мотивації визначиться щодо продовження
навчання.

При організації навчального процесу необхідно використовувати засади
кредитно-модульної системи, що ґрунтується на поєднанні двох складових:
модульної технології навчання та кредитів (залікових одиниць) і охоплює
зміст, форми та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань
та вмінь. Але при цьому є необхідним врахувати особливості
бізнес-освіти. Чим відрізняється бізнес-освіта від традиційної:

1) Традиційна освіта орієнтована на засвоєння визначеного набору знань,
а бізнес освіта орієнтована на отримання слухачем додаткових можливостей
на підставі того, що він отримав деяку суму знань;

2) Традиційна освіта базується на дослідженні причинно-наслідкових
зв’язків, на розвитку здібностей виявляти причини та передбачати
наслідки. У бізнес-освіті за головне приймається творчість, розвиваються
здібності уявлення, здібності створення результату. Відповідно і погляд
у традиційної освіти спрямовано у минуле: студенти вивчають розроблені
теорії, існуючий досвід, відпрацьовують створені раніше методи
розв’язання завдань. Погляд бізнес освіти спрямовано у майбутнє. Слухачі
навчаються формувати цілі, шукати шляхи досягнення, передбачати можливі
наслідки власних рішень та дій.

3)Важливим є відмінність цих освітніх підходів до змісту навчання . Якщо
традиційна освіта розглядає саме зміст як найголовніше у навчальному
процесі, то у бізнес навчанні більшу увагу приділяють не самому змісту,
а процесу передачі цього змісту, тобто йдеться про методику та
технологію навчання. Саме тому для традиційної освіти вирішальну роль
відіграють лекції, семінари, а для бізнес-освіти характерна не тільки
більша різноманітність методів навчання, а також те, що ці методи самі
собою уособлюють навчальний процес, а не лише є засобом передачі знань.
Така розбіжність у підходах до процесу навчання пов’язана з тим, що
традиційна освіта має навчати „вірним” знанням та діям. Бізнес-освіта
спрямована на те, щоб навчати студентів на підставі отриманих знань
виявляти та компенсувати проблеми, які завжди ситуаційні та конкретні.
При традиційному підході відхилення від „вірного” є помилкою. При
навчанні виявляти та компенсувати проблеми „вірні” рішення знаходяться в
деякому інтервалі, тому однозначне оцінювання не можливе, а оцінювати
необхідно за уміння оптимізувати свої дії в конкретної ситуації.
Навчання за традиційною формою відбувається за певним часовим графіком.
Бізнес-освіта припускає більш гнучкий підхід до реалізації навчальних
планів. По-перше це модульний принцип побудови, коли слухач в певних
межах має можливість обирати дисципліни, а по-друге-можливість внесення
змін та доповнень залежно від ходу виконання навчального плану. Це надає
змогу не лише постійно адаптувати навчальні плани до вимог часу, а
сприяє залученню тих, хто навчається у процес планування власної
навчальної діяльності.

Щодо проблеми підвищення практичної цінності знань. Якщо ціллю навчання
є розвиток вміння мислити або розвиток навичок вирішувати проблеми, або
розвиток таких особистісних якостей, як інтуїція, готовність до
співпраці та прагнення до нових звершень, то активні методи навчання
мають більше переваг щодо традиційних.

Інноваційні методи навчання пов’язані із значними змінами ролі викладача
та його обов’язків в аудиторії. При традиційному навчанні, наприклад на
лекції, викладач грає головну роль. Все, що відбувається у аудиторії,
зумовлено тим, як викладач подає матеріал, а заняття відбуваються за
заздалегідь складеним планом. Слухачі відіграють другорядну роль.
Інноваційні форми навчання ґрунтуються на іншому розподілу ролей та
інших відносинах поміж вчителем та слухачами і використовують активну
участь слухачів. Звичайно велика роль самостійної роботи слухача, тобто
активної участі у процесі власного навчання.

Єдиним засобом підвищення якості викладання є розробка таких методів,
які дають змогу активізувати, заохочувати та спрямовувати процес
мислення. Мислення є методом розумного навчання, яке використовував
розум і забезпечує його розвиток. Мислення у навчанні–це метод розумного
набуття досвіду у вибраному напрямку. Таким чином процес надання
навчанню практичної спрямованості має наступні ознаки: -той, що
навчається повинен потрапити у реальну ситуацію, отримати реальний
досвід у якому він зацікавлений;- в цій ситуації повинна виникнути
реальна проблема, яка стане стимулом для мислення;- той, що навчається
повинен мати інформацію і робити спостереження, які необхідні для
вирішення проблеми;- він повинен відпрацювати та продумати варіанти
рішення ;- мати можливість перевіряти власні ідеї на практиці для того,
щоб визначити їх значення та самому встановити їх доцільність. Корисним
є використання методу конкретних ситуацій в навчальної діяльності.
Ситуація повинна ініціювати процес мислення. Це означає, що вона має
передбачати здійснення будь-яких ідей, які не є випадковими або
рутинними, вона повинна пропанувати зробити щось нове.

Характерна для традиційної освіти роль викладача обумовлює пасивне
залучення студентів до навчального процесу, виконанні того, що їм задає
викладач. Внаслідок чого зніжується пізнавальна активність слухачів,
відсутня творчість у процесі навчання та внутрішня мотивація до
навчання. У бізнес-освіті викладач виграє роль не ментора або
наставника, а скоріше організатора та помічника. Його завдання полягає в
такій організації навчального процесу, щоб студенти за його допомогою
були головними творцями процесу навчання та брали активну участь в
проведенні занять.

Говорючі про проблеми та методологію розвитку післядипломної
бізнес-освіти в Україні необхідно підкреслити, що тільки на підставі
розробки власної методології та підходів, які враховують особливості
економічної ситуації в державі можливо забезпечити
конкурентоспроможність спеціалістів та задовольнити потреби у
кваліфікованих кадрах в економіці.

Похожие записи