Реферат на тему:

Проблеми морально-релігійного виховання студентської молоді

 

На сучасному етапі суспільного розвитку моральність виступає одним із
чинників, який визначає поведінку людини, її відношення до суспільства,
включає в себе внутрішню потребу особистості до здійснення моральних дій
та вчинків.

Дослідження основних закономірностей професійної діяльності особистості
свідчить, що моральність виступає в якості важливої умови повноцінного
розвитку людини. Встановлено, що розвиток особистості припиняється, коли
починають домінувати негативні моральні якості егоїстичної
спрямованості, і, навпаки, прискорюється, коли особистість спрямовується
на альтруїзм, віддаючи перевагу у власних вчинках саме духовним
аспектам. Професійні якості особистості (наполегливість, професійність,
рішучість, комунікабельність і інші) не повинні розглядатися ізольовано,
а у сукупності із моральністю. Моральність бере своє коріння в
духовності людини. Таким чином, людина постає перед нами в двох можливих
вимірах – як людина “вихована”, що знає моральні правила поза сферою
віри, і як людина, котра увібрала в себе християнські засади на основі
віри.

“Як прояв духовного життя суспільна мораль відображає суспільну
свідомість і суспільну волю людей…” – зазначає Л.Олексюк – “…Вона
носить історичний характер, зі зміною суспільно-економічних умов життя у
людей змінюються погляди і поняття, тобто їхня суспільна свідомість. У
наукових працях Г.Ващенко на перше місце у виховній справі ставить
формування світогляду, що є немислимим, на його думку, без релігійного
виховання. Він переконливо доводить необхідність ідеалістичного
світогляду, бо людина керується певними нормами моралі, а мораль
опирається на релігію. У своїй книзі “Виховний ідеал” Г.Ващенко визначив
мораль як свідомість норм поведінки або обов’язків людини щодо Бога,
людини, самого себе й природи.” Йдеться про високу духовну культуру, про
багатий духовний світ особистості, в якому гармонійно поєднуються
загальнолюдські та релігійні цінності. Адже “релігія впливає на
внутрішній стан людини, формує загальнолюдські цінності суб’єкта,
визначає для нього певні правила поведінки в суспільстві”. Однією з
центральних категорій етики є совість, яка характеризує здатність особи
здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формувати для себе
моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати
самооцінку вчинків.

Сьогодні в розвинених країнах школа та церква є чи не єдиними
бастіонами, які намагаються виховувати підростаюче покоління на засадах
чуйності до ближнього, терпінню, свідомого приглушення гордині, віри в
добро. Більшість педагогів вважають, що результатом цілісного виховного
процесу є формування морально цілісної людини у всій сукупності її
духовних рис. Українські педагоги І.А.Зязюн і Г.М.Сагач у книзі “Краса
педагогічної дії” з особливою силою наголошують: “Нинішнє покоління
жителів планети, отже, й ми з вами, має виконати особливу місію –
достойно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності з перевагою
духовного над матеріальним, подолати кризу духу як найстрашнішу кризу
людства і людини, бо духовно-моральна проказа породжує великі страждання
й душевні муки, негативно відбивається на житті суспільства, природи,
призводить до панування егоїзму в політиці, нестримного прагнення до
влади і збагачення, панування техносфери над ноосферою”.

Так як суспільство висуває до людини певні моральні вимоги, що
відображаються у вигляді відповідних уявлень і понять, то система їх
становить моральну свідомість людини, яка передбачає стиль життя людини,
допомагає зрозуміти його смисл, сутність щастя і нещастя, обов’язку і
відданості; суб’єктивно регулює поведінку людини. Багато педагогів,
філософів, психологів виділяють у розвитку моральної свідомості три
основні етапи: 1) доморальний рівень (коли людина виконує встановлені
правила, виходячи з егоїстичних міркувань); 2) конвенційна мораль
(орієнтується на зовнішні норми поведінки); 3) автономна мораль
(орієнтація на внутрішню, автономну систему принципів).

В навчально-виховному процесі моральна свідомість студентів (внутрішня
система норм і правил поведінки в суспільстві) “виявляється спочатку у
знаннях (категорії, поняття, концепції, теорії), нормах (плани, проекти,
технології, еталони), життєвих цінностях (ідеї, ідеали, ставлення,
мотиви), а пізніше – в духовних (віра, краса, істина, справедливість
тощо). Знання набуваються студентами через раціональне переконання,
нормами вони оволодівають під час наслідування, а цінності обстоюються
ними у ситуаціях самостійного здійснення морального вибору” (Гуменюк
О.Є. Психологія впливу: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2003.
– 304 с.). Моральний вибір сприяє усвідомленню кожним його розумових
можливостей, нових способів розв’язку світоглядних проблем і норм
поведінки, осмисленому відбору пріоритетів розвитку моральних цінностей,
а також активізує внутрішнє індивідуальне поле розкриття, творення,
самоствердження і самовизначення себе у світі.

Моральні почуття, переходячи в стан рефлексії, формують канву морального
мислення. Переживання, муки совісті викристалізовують моральну
свідомість, в основі якої лежать знання, усвідомлення, оцінка своїх й
чужих вчинків. Шлях до вчинку педагогіка визначає у такій послідовності:
життєва ситуація – породжене нею морально-чуттєве переживання – моральне
усвідомлення ситуації і мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень –
вольовий стимул – вчинок – постдійове усвідомлення.

Ситуативний аспект вчинку – своєрідне поєднання зовнішніх та внутрішніх
умов, що зумовлюють певну форму активності особистості – вчинкової
активності (сукупність соціальних, індивідуальних, культурно-історичних
умов, обставин, подій). Першим визначенням і формою вияву вчинкової
активності є визначення і подолання залежності від ситуації, умов та
обставин шляхом перетворення своїх внутрішніх позицій, або внесенням
змін у саму ситуацію, що дає змогу отримати бажані свободу і
незалежність. Інформаційно-пізнавальна навчальна ситуація (за О.Гуменюк)
сприяє обміну знаннями, думками, уміннями, навичками, пізнавальними
діями, стимулює творення смислів у життєактивності наступника, спричинює
його суб’єктну дієздатність. Крім того, освітньо-виховна ситуація
супроводжується внутрішнім конфліктом, квінтесенцією якого становить
кульмінація “Що?” Таким чином продукуються позитивні потреби та
установки щодо структурування знань у вигляді закономірностей, законів,
категорій, понять.

При спроможності суб’єкта визначити напрямок “використання свободи,
відвойованої у ситуації” виявляється мотиваційний компонент, котрий
виступає властивим особистості первинним усвідомленням спонукаючого
характеру ситуації, що приводить до актуалізації певних мотивів
вчинкової активності, до їх протиставлення чи поєднання. Розгортання
циклу мотивування триває аж до постановки освітньо-виховних цілей.
Цілевизначення й цілепокладання логічно трансформується в актуалізацію
дійового компоненту вчинку. Себто, вчинковим підпорядкуванням процесу
творення засобів меті діяльності, коли здійснюється вчинок обов’язку,
який дає змогу суб’єкту перейти від наміру до дії. Весь комплекс
реально-практичних дій особистості, спрямованих на прийняття нею рішення
щодо морального змісту актуальної ситуації та на реалізацію прийнятого
рішення. Якщо вихованець у навчальній ситуації вміє структурувати знання
у вигляді законів, закономірностей, понять, спроможний застосувати їх у
процесі спільної соціальної діяльності із наставником, тобто
реорганізовувати у плани, програми, технології, проекти, то в освітній
ціннісно-смисловій вчинковій дії самоствердження чи самовизначення кожен
самостійно прагне зробити щось значуще, індивідуальне, неповторне й
водночас відповісти на питання “Для чого?”

Освітня вчинкова дія самоствердження і самовизначення суб’єктів
навчального процесу інтегрує два етапи: перший полягає в “суб’єктивній
готовності до практичного виконання вчинку і формується в яскравому
уявленні того, що треба здійснити. Відбувається психологічне моделювання
акції учинку, а також його можливих наслідків. Об’єктивна готовність
визначається тим, наскільки ситуація є сприятливою для здійснення
вчинку. Готовність до здійснення вчинку засвідчується тим, що певна
наступна подія виявляється не просто умовою, а приводом для цього
здійснення” (Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття.
– К.: Либідь, 1998. – 992 с.). Суб’єктивна та об’єктивна готовність
вихованців до здійснення освітнього вчинку передбачає наявність
морального вибору, котрий сприяє усвідомленню кожним його розумових
можливостей, нових способів розв’язку світоглядних проблем і норм
поведінки, осмисленому відбору етнічних пріоритетів розвитку
національних цінностей, а також активізує внутрішнє
індивідуально-вчинкове поле розкриття, творення, самоствердження і
самовизначення себе у світі.

Заключним є післядійовий (рефлексивний) компонент вчинку – це комплекс
пізнавально-перетворюючих дій особистості, спрямованих на вторинне,
постдійове усвідомлення, оцінювання, осмислення змісту та результатів її
вчинкового діяння. Учасники навчально-виховного процесу, створивши
власний продукт на підґрунті привласнених знань, норм, цінностей, мають
змогу його співвіднести із освітньо-вчинковою дією і пізнати себе шляхом
внутрішнього осягнення сенсу життя. За цих обставин у молодого покоління
природно виникає запитання: які ж наслідки чекають їх на етапі вчинкової
післядії, що викликає амбівалентні почуття, котрі є
соціально-психологічними умовами для здійснення наступних вчинків.

У життєвій практиці всі компоненти, як правило, реалізуються в єдності.
Особливо зростає значення християнського виховання в умовах ринку.
Дотримання слова, пошана до професіоналізму, результатів чужої праці,
самокритичність, несприйняття пустодзвонства, демагогії, — ось декілька
з тих норм, які формуються в середовищі бізнесменів і підприємців.

Період академічного навчання пов’язаний з певною стабілізацією, спробою
зінтегрувати різнорідні досвід і знання про людину й світ, щоби
побудувати досить цілісний світогляд. “Оскільки юність є часом
доленосних рішень, то окрім шансу для сформування істинної віри виникає
загроза відходу від релігії, який може бути досить тривалим, особливо,
коли він – результат дії оборонних механізмів або породжений
примітивними релігійними поглядами” (Психологія. З викладом основ
психології релігії / Під ред. о. Юзефа Макселона. Пер. з пол. Т.
Чорновіл. – Львів: “Свічадо”, 1998. – 320 с.) Знову постає проблема
морального вибору.

На базі Тернопільського державного економічного університету було
проведено опитування серед студентської молоді, яке мало на меті
дослідити і проаналізувати розвиток системи моральних цінностей в
особистості студента економічного ВНЗ, і переслідувало низку завдань:
вияснити зміст та дослідити ієрархію моральних цінностей
студентів-економістів; виявити морально-релігійний аспект виховання
наступників; вивчити значимість розвитку моральних цінностей у
формуванні економічної культури майбутніх фахівців. Дослідження
проводилось серед студентів ТДЕУ факультету фінансів і охопило 150
чоловік (віком 19-20 років).

Безперечно, релігійність, як людський акт – це проблема вибору. Вибір
духовних реалій проходить диференційовано: в одних він глибокий, а в
інших зачіпає лише другорядні проблеми життя. Результати опитування
свідчать, що більша частина студентів (60,6% із 150 опитаних) вважають
себе релігійними і мають потребу відвідувати церкву (53,3%), однак лише
2,9% відвідують церкву декілька разів на тиждень, 19,5% присутні на
богослужінні щонеділі, 31,95% – за внутрішньою потребою і 36,6% — на
великі свята. Найбільше молодь дотримується заповідей “Не вбивай”
(26,1%) і “Не кради” (21,3%). Отже, релігія для визначного числа
студентів все ж таки є джерелом духовності, проте відношення до церкви
як до святині релігійної освіти і виховання є неоднозначним.

Сьогодні в складних умовах ринкових відносин молодим спеціалістам
доводитиметься постійно робити вибір щодо орієнтації на справедливе
ставлення до інших чи на врахування власних інтересів, на активність чи
пасивність, на агресію чи альтруїзм, на любов до людей чи байдужість до
них. І це буде залежати від рівня сформованості в ділової людини системи
моральних цінностей, морально-релігійного світогляду.

Тому одне з головних завдань виховного процесу полягає в тому, щоб
молоде покоління вчилося поводитися під впливом усвідомлених суспільно
важливих рішень щодо свого духовного розвитку. Цей образ мети,
цілеспрямованості найбільше буде мобілізувати вихованців. І від того,
наскільки багата й різноманітна духовна система особистості, залежить
чистота і моральність її вчинків. А плин за течією агресивно
налаштованого соціуму веде до бездуховності. Бездуховність стає
атрофією, або нерозвинутістю соціально-моральних відчуттів чи “моральної
глухоти”, тобто, коли людина не відчуває сорому, не чує докорів совісті.
Особа, якій невідомі почуття провини чи покаянні ні за особисті гріховні
дії, ні за трагічні зигзаги історії своєї країни і народу, не володіє
духовністю” (Ксенофонтов В.И. Духовность как экзистенциальная проблема
// Философские науки. – 1991. – № 12. С. 41-52). При духовній смерті,
вказує А.І.Зелінченко, людина залишається у власній шкарлупі. Вона
закрита для етичних, естетичних, релігійних та інших цінностей. Поняття
совісті, краси, істини, смислу життя, Бога не наповнені живими
переживаннями. За відсутності духовного сенсу в людини виникає
екзистенційний вакуум.

А тому, важливим аспектом суспільного життя є навернення до основ
морально-релігійного світогляду. Ця потреба спричинюється тим, що
релігія впродовж тисячоліть виявилася неперевершеною і незмінною основою
життєтворення більшості людей, у релігії людина знаходить універсальну
систему захисту від негативних впливів сьогодення, у релігії можна
віднайти істинну свободу самовизначення і самоствердження себе у житті.

І саме навчальний заклад через призму скоординованих навчальних
дисциплін “на основі цілісного бачення змісту освіти, який адекватно
відображає картину світу” (Л.Олексюк), має відтворювати в наступному
поколінні кращі соціально-культурні традиції нації, моральні норми,
етичні, естетичні, релігійні та інші цінності через призму
навчально-виховної програми; стимулювати студентську молодь до
здійснення моральних вчинків, котрі розвиватимуть їхню ціннісно-смислову
сферу, тобто систему вартостей і ціннісних поглядів, які є супутниками
суспільної поведінки, діяльності і вчинків загалом.

Похожие записи