Проблема невстигаючих учнів

Доповідь

 

Серед проблем, які одвічно хвилювали і хвилюють, є одна більш-менш
сприятливе вирішення якої багато в чому залежить не стільки від
педагогічних, а головним чином, від суто психологічних чинників. Це
проблема невстигаючих учнів.

Першою і основною причиною поганого шкільного старту нормальної дитини
стає її глибока педагогічна занедбаність. Якими б прекрасними не були
вроджені задатки, вони потребують постійного тренування і розвитку, без
яких, залишаючись певний час у вигляді прихованих можливостей,
поступово, але невблаганно втрачають свій потенціал. Початкова школа –
це чи не остання межа, коли ще можна зупинити процес занепаду розумових
здібностей дитини. Але для цього вчитель має орієнтуватися не на
сьогоднішній стан учня, а хоча б на «зону його найближчого розвитку”. На
жаль, більшість учителів просто не в змозі визначити приховані
можливості дітей, а водночас стратегію і тактику свого педагогічного
впливу на них. Саме тут на педагогів чатує небезпека поцінувати
обмеженість знань як обмеженість розумових здібностей. Є певне коло
загальновідомих знань, наявність яких у дитини шкільного віку
сприймається як аксіома. Наприклад: удень світить сонце, а вночі темно;
є права і ліва рука, на руці п’ять пальців. Але чи задумувалися ми, яким
чином засвоює дитина цю інформацію? Для цього, принаймі, потрібні дві
умови:

1.    Щоб дитина запитала і отримала зрозумілу для неї відповідь.

2.    Щоб дорослі звернули увагу дитини на певне явище.

Але якщо дитина росла у такому середовищі, де на нього просто не
звертали уваги? Якщо вдома запитувати було марно, а в садку незручно?
Тоді й виникає ситуація, коли, орієнтуючись на чисто зовнішні прояви
вчитель оцінює дитину як нездатну до повноцінного оволодіння навчальним
матеріалом і починає зменшувати для неї програмні вимоги, прилаштовуючи
її до свого заниженого уявлення про потенціал дитини і тим самим уже
міцно фіксуючи її навчальну неповноцінність, оскільки зведений до
мінімуму базовий рівень знань, умінь і навичок не дасть змоги повноцінно
засвоїти програму загальноосвітньої школи. Так за даними Б.Зайцева
сформованість на кінець початкової школи такої б, здавалося, суто
формальної навички, як швидкість читання на рівні 130-170 слів на
хвилину, дає змогу навчатися дальше на 10-12 балів, швидкість 100-130
слів на хвилину давала шанс оволодіти програмою на 7-9 балів. Якщо ж
дитина читала повільніше 80 слів за хвилину, то надії на поліпшення її
шкільного статусу в майбутньому були надто мізерними. Причому слід
наголосии, що швидкість читання є формальною навичкою, безпосередньо з
розумовими здібностями не пов’язаною. Але коли дитина не вміє швидко
читати, то в умовах звичайної школи вона приречена на роль невдахи,
оскільки просто не встигатиме охопити той же обшир інформації, що решта
учнів. Другою причиною невстигання дитини може стати мовна
нерозвиненість. Природа таких ускладнень та, що дитина розуміє суть
поставленого завдання, знає правильну відповідь, але лексичне і
синтаксичне оформлення її відрізняється від загальновживаного і вчитель,
не дослухавши, починає коригувати мову відповіді. Такий підхід
дезорієнтує учня, він збивається, забуває, що хотів сказати. Через
деякий час учень уже боїться говорити в класі і поступово втрачає
інтерес до навчання.

     Багато учнів мають логопедичні проблеми. Плутають звуки, зокрема
парні, за дзвінкістю-глухістю. На письмі змінюються букви, мають вади у
вимові звуків. Не визначають кількість слів у реченні. Погано розвинений
фонематичний слух. Зрозуміло, що без спеціальної допомоги дитині такі
розбіжності з мови та математики далі стиратимуться і у неї
збільшуватимуться труднощі з математики в міру того, як в оперуванні
математичним матеріалом зростатиме роль мовлення, зокрема, під час
розв’язування задач, ускладнюватимуться записи. Є й такі, що мають
тотожні труднощі. Наприклад, хлопчик читає за хвилину 4-7 слів, не
списує з друкованого тексту. Які причини зумовлюють навчальні труднощі
цих дітей?

     Причинами невстигання учнів може бути і є умови сімейного
виховання, і ослаблення здоров’я сучасних дітей, відвідування
дошкільного закладу та вік, у якому дитина вступила до школи.

     Зрозуміло, що потрібна психолого-педагогічна діагностика хоча б під
час прийому дітей до школи. Але не припустимо розглядати її як
дискримінацію: вона здійснюється для того, щоб допомогти дитині, і чим
раніше, тим краще. Добре було б якби  в дитячих дошкільних навчальних
закладах діагностувався розвиток дітей і надавалася спеціальна
корекційна допомога тим із них, хто її потребує.

     Чому ж так погано коригується рання шкільна неуспішність,
незважаючи на значні зусилля школи щодо її подолання. Тут діють
абсолютно різні суб’єктивні й об’єктивні фактори.

1.    Об’єктивний фактор недостатньої готовності дитини до шкільного
навчання.

2.    Суб’єктивний – невіра дитини у власні сили.

3.    Об’єктивний фактор недостатньої психологічної озброєності
вчителів.

4.    Об’єктивний фактор відсутності спеціальних методик для вчителів
щодо спілкування з особливими дітьми.

Якби всі фактори можна було швидко і безболісно врахувати, то, мабуть,
шкільною неуспішністю було б давно покінчено. На жаль, це не так.

     У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти
зазначено, що добір змісту предметів 12-річної школи грунтується на
принципі наступності між початковою та основною, основною та старшою
школами. Забезпечення такої наступності та здійснення заходів,
спрямованих на адаптацію дітей до основної школи, є важливою передумовою
успішного навчання школярів у 5 класі. Для розв’язання цих завдань
необхідно враховувати психологічні особливості 10-11-річних школярів,
рівень пізнавальної діяльності, з яким діти прийшли до 5 класу;
проаналізувати проблеми, з якими учні стикаються в адаптаційний період,
і виробити шляхи їх подолання.

За свідченням психологі, у цьому віці, у зв’язку з початком етапу
статевого дозрівання, відбуваються зміни у пізнавальній сфері молодших 
підлітків: уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів
робіт потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути
роздратованими, неуважними, неадекватно реагувати на зауваження тощо. Це
може спричинити зниження рівня навчальних досягнень, втрату мотивації до
навчання, породжувати конфліктні ситуації між однолітками і дорослими.

AE

     Нової якості у 5-тикласників набувають стосунки з однолітками. Діти
хочуть почувати себе частиною цілого колективу, жити з ними спільним
життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною
діяльністю. Вона існує, з одного боку, як вчинки підлітків стосовноодин
одного, а з іншого – у форму осмислення вчинків однолітків і стосунків
із ними і має значення для формування уявлення про себе. Ця сфера життя
і спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою і особистісно
значуущою.

     В одночас, досить часто у школярів цієї групи проявляються так
звані «почуття дорослості”: діти потребують поваги і самостійності,
серйозного та довірливого ставлення до них дорослого. А якщо основна
школа не пропонує учням засобів самореалізації їхнії почуттів
дорослості, то у підлітків формується установка на вчительську
несправедливість і необ’єктивність.

     Результат тієї чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить
часто є другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому якщо
вчитель не стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише
«контролює” результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає
для підлітка привабливість і актуальність.

     Учителі з конктерних предметів повинні враховувати, що всі ці
особливості є об’єктивними, але й минущими. Щоб знайти оптимальні форми
і методи взаємодії, вчителі, які працюватимуть у 5-х класах, мають
ознайомитися з навчальними програмами для початкової школи, методикою
роботи з дітьми вчителя початкової школи, від якого класу переходить в
основну.

     Шкільне життя п’ятикласників ускладанюється також часто
невиправдано високими вимогами вчителів-предметників, які
спеціалізуються на роботі переважно у старших класах.

1.    Цього не можна допустити щонайменше з трьох причин:

Зміст навчальних предметів основної школи вибудовується системно, що, у
свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого
теоретичного мислення. А в п’ятикласників воно лише формуєтьс; вони
звикли працювати з одиничними поняттями та термінами. Тому, щоб не
перевантажувати п’ятикласників, наукові терміни і поняття необхідно
водити поступово, вчити дітей їх виокремлювати, характеризувати,
використовувати в різних ситуаціях під час уроків з різних предметів.
Причому не лише на репродуктивному рівні (запам’ятай, повтори), а й на
основі вже сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності.

2.    Високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без
врахування їхніх вікових особливостей можуть становити загрозу для
емоційного благополуччя дитини.

3.    Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей,
співіснувати з нми на принципах рівноправності та толерантності. А,
наприклад, у п’ятикласників ці властивості лише починають формуватися, і
їх розвиток потребує терпіння, обережності, діалогового навчання,
створення ситуацій, у яких підлітки навчаються враховувати різні точки
зору.

За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно
методи навчання і форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5
класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної
діяльності. Напочатку вони повинні відповідати засобам навчання
останнього року перебування дітей у початковій школі. Водночас,
спостереження і дослідження свідчить про те, що у 4 класі школярі
засвоюють навчальний матеріал тими самими методами, що й у перші 2 роки
шкільного життя. Відбувається збільшення обсягу знань, умінь, навичок,
але не відбувається помітних змін у розвитку дитини. Наприклад, деякі
школярі недостатньо розуміють прочитаний текст, не повністю володіють
технікою читання, грамотним письмом як загальнованвальними вміннями, в
них не розвинена здібність розв’язувати творчі завдання тощо.

     Умовою успішної адаптації випускників початкової школи до навчання
у 5 класі є також забезпечення можливості формування в них уміння робити
усвідомлений вибір. На відміну від початкової школи, де варіативність
освіти задається ззовні (батьки, школа, вчитель має право вибору
прийомів навчання), у підлітковому віці необхідно навчити дитину обирати
додаткові предмети, форми позакласного навчання, пізніше – готуватися до
вибору профілю навчання у старшій школі.

     Успішність самореалізації підлітків тісно пов’язана з мікрокліматом
в учнівському колективі. Важливо, щоб вчителі предметники створили
ситуації, які давали б змогу підлітку проявити ініціативу, мати право на
помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати
в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну
атмосферу навчання.

     Урок, де учням надається можливість працювати у власному темпі й
здобувати знання відповідно до рівня навченості, залишається основною,
але не єдиною формою організації навчального процесу в 5 класах. Важливо
ширше застосовувати й інші форми організації навчання: екскурсії,
дидактичну або рольову гру, дискусії, практичні роботи тощо.

     Для визначення стратегії організації адаптаційного періоду
керівникам навчальних акладів, учителям, батькам необхідно:

—            створити атмосферу доброзичливості, щирості, будувати
стосунки зі школярами з урахуванням їхньої індивідуальності, готовності
до навчальної діяльності;

—            поряд з індивідуальними розвивати групові форми занять,
якісно змінюючи ступінь відповідальності кожного за загальний результат;

—            розвивати рефлексивні вміння учнів дивитися на себе
«збоку”, формувати навички самоконтролю та самооцінки.

Подоланню труднощів періоду адаптації учнів 5 класів до навчання в
основній школі може сприяти цілеспрямована координація дій вчителів, їх
професіоналізму і досвідченість. Організаційними формами роботи щодо
підготовки педагогів, які працюють у п’ятих класах, можуть бути:

—            спеціальні курси та семінари підвищення кваліфікації для
вчителів, які працюють у 5-х класах;

—            проведення спеціальних тренінгів з проблем наступності
навчання;

—            система відкритих уроків, на яких самі педагоги
відслідковують динаміку форм іметодів навчання учнів упродовж 1-5-х
класів;

—            організація різнорівневого співробітництва дітей 1-5-х
класів з активною участю вчителів початкової та основної школи;

—            використання інформаційних ресурсів і технологій для
організації різноманітних форм взаємодії дорослих і дітей з метою
розв’язання особистісно значущих проблем молодших підлітків.

Похожие записи