Реферат на тему:

Проблема навчання обдарованих дітей. Неуспішність учнів і шляхи її
подолання

Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її
гордістю. Тому перед суспільством, державою, школою і сім’єю постає
проблема навчання і виховання таких дітей.

Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в загальноосвітній школі є
його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони
характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим
запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю
в навчальній діяльності, великою працездатністю та ін. їм притаманна
неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість
різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й
науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює
сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної
діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне
навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не
стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості:
раціонально-мислительний — необхідний ученим, політикам, економістам;
образно-художній — дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам;
раціонально-образний — історикам, філософам, учителям;
емоційно-почуттєвий — режисерам, літераторам. Щодо обдарованих учнів
особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів
найпідготовленіших дітей у поглибленому вивченні предметів на основі
широкого ознайомлення їх із сучасною наукою; створення умов для
задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для
розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення
можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і
позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм
однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання
розвитку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну
недовантаженість. Форми роботи з цією категорією учнів — групові та
індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст
навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями,
які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той
самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки
навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають превалювати
самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до
засвоєних знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням
спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального
матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у нові
ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні
завдання для таких учнів повинні бути творчими.

Названі моменти в навчальних заняттях доповнюють системою позакласної та
позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань,
відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах:
вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів
творчості, зустрічі з ученими та ін.). Індивідуальні форми позакласної
роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в
олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають
налагоджувати контакти з позашкільними установами, де займаються їх
вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати
профіль позашкільних занять.

У роботі з цією категорією учнів не тільки створюють сприятливі умови
для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно
готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути
здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати
труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а
відсутністю сильних натур, здатних виявити мужність, наполегливість,
сувору дисципліну в самоосвіті — самовихованні, в критичному
самоосмисленні загальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового.

Розвиток обдарованих дітей гальмується через: відсутність
соціально-матеріальної бази, потрібної для вияву різнобічних талантів
дітей, їхньої творчості; формалізовану, механізовану та автоматизовану
систему навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою
культурою; відсутність психологічної допомоги дітям у подоланні
комплексу неповноцінності.

У вихованні цієї категорії дітей особлива відповідальність лягає на
сім’ю. Неправильний підхід до талановитих дітей у родинному колі, їх
обожнювання призводять до негативних наслідків. А. Макаренко у своїй
«Книзі для батьків» наводить цікавий приклад виховання єдиного сина в
сім’ї Кетових. Завдяки детально продуманій системі виховання Вітько
швидко випередив однолітків у навчанні. У п’ять років він правильно
говорив російською і німецькою мовами, в десять — почав знайомство з
класичною літературою, у дванадцять — читав в оригіналі Шекспіра,
«перескочив» через десятий клас, а в сімнадцять вступив на
фізико-математичний факультет університету, вразивши професорів своєю
обдарованістю та ерудицією. Проте він сформувався як егоїст, холодний
цинік, байдужий до всього і до всіх. Головним для нього був він сам,
його успіхи й задоволення. Тому так бездушно відмовляється він принести
з аптеки ліки хворому батькові.

Педагоги і батьки повинні керуватися твердженням В. Сухомлинського про
те, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної.

Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвитку здібностей,
обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим
вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки),
спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи
навчально-виховних колективів, об’єднань. Найбільш обдарованим дітям
держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і
стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних
центрів).

Важлива роль у підтримці інтелектуально здібної дитини, здатної до
наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її
територіальних відділеннях навчається до ЗО тисяч учнів шкіл та
профтехучилищ. Працюють з ними учені з більш як 35 вищих закладів освіти
та наукових установ НАН України.

Цікавою є зарубіжна практика роботи з обдарованими дітьми. В школах
Англії надають великого значення роботі з ними. Передусім цьому сприяє
жорстка диференціація навчання і селекція, раннє виявлення
обдарованості; надання допомоги сім’ям з низьким рівнем доходів для
оплати навчання дітей у приватних школах з тим, щоб допомогти
обдарованим дітям з робітничого середовища здобути найкращу освіту;
створення гомогенних груп, в яких є змога ефективніше організувати
навчання обдарованих; індивідуальний підхід у навчанні, гнучкість
навчального розкладу; створення міжшкільних спеціальних курсів для
обдарованих дітей; прискорене засвоєння курсу школи чи окремих курсів;
використання найсучасніших технічних засобів у навчальному процесі,
насамперед комп’ютерів, дослідницького та проблемного методів навчання,
а також методу проектів, що самостійно розробляються, організація
конкурсів та олімпіад.

У СІЛА для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання,
програма якого передбачає дострокове завершення шкільного навчання.
Обдарованій дитині можуть дозволити почати навчатися в школі раніше. В
її стінах створюють умови для засвоєння нею програми швидше, ніж це під
силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із
класу в клас. У роботі з такими дітьми практикують швидкий темп навчання
з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання,
складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Використовуються
програмоване та індивідуалізоване навчання і комп’ютер.

Неуспішність учнів і шляхи її подолання

Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтовно досліджували відомі
вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними,
контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить
приблизно 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою ускладнює
роботу вчителя.

У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які
характеризують це явище: неуспішність і відставання. В. Цетлін дає таке
їх визначення.

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти,
фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці
чверті, півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних
етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для
визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов’язані. Неуспішність — наслідок
процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому
розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18,
негативному ставленні до навчання — 14, негативному впливі сім’ї,
однолітків — 13, великих прогалинах у знаннях — 11, слабкому здоров’ї,
втомлюваності — 9, слабкій волі, недисциплінованості — 8%.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке
відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або
постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне
відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна
подолати.

В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у навчанні: а) не може
пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв’язання
самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв’язання;
б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти
правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; в)
пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук,
потрібні напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно
(міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не
контролює себе; ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи,
сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила,
пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат
і хід роботи; д) не може відтворити визначення понять, формул, доведень,
викласти систему понять, відійти від готового тексту; е) не розуміє
тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак
відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки
фізичного та психічного розвитку (слабке здоров’я, нерозвинута пам’ять і
мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень
вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі,
недисциплінованість, відсутність почуття обов’язку і відповідальності);
3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до
знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація
індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка
підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім’ї (низький
матеріальний рівень життя сім’ї, негативне ставлення батьків до школи,
відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і
дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке
здоров’я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у
дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трапляється втричі
частіше, ніж у дівчат.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну
роботу з учнями щодо його усунення. Подоланню епізодичного відставання
сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці;
посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на
окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних
заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного;
контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з
одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення
методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу,
розвиток мислення учнів; диференціювання завдань з усунення прогалин у
знаннях; спеціальне повторення недостатньо засвоєних тем; заходи,
спрямовані на розвиток інтересу до навчального предмета. Щоб подолати
стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо
усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх
учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та
навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву,
пам’ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують
інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до
неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з
невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх
проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях.
Більшість додаткових занять добровільні, але в окремих випадках вони є
обов’язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих
занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не
знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен
відповідати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів
заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одразу по закінченні
уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо
завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є
допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили,
бажання працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бути різноманітними і
водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять
спосіб розв’язання задач, працюють більше, повільнішими темпами.
Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять
розказати правило, навести відповідний приклад. З часом педагог пропонує
новий вид роботи з поступовим ускладненням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на
її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги
на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне
вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з
методикою подолання неуспішності, єдність їх дій, забезпечення
внутрішкільного контролю за станом роботи з невстигаючими учнями.

Вирішальним у запобіганні й подоланні неуспішності учнів є належна
підготовка вчителя до такого виду діяльності. Для цього він
зобов’язаний: усвідомити державну значущість цієї проблеми; уміти
встановити «діагноз захворювання» — причини неуспішності в кожному
конкретному випадку; володіти методикою навчання таких учнів; підходити
до них з «оптимістичною гіпотезою»; виявляти терплячість,
доброзичливість.

Певну роль у подоланні неуспішності школярів відіграють класи
вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл
мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявилися
непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також
з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого
класів. У них спостерігаються затримка розвитку сприймання і мислення,
послаблення пам’яті, нестійка увага, проте не настільки, щоб віднести їх
до категорії дефективних. Такі діти потребують посиленої уваги,
особливих зусиль. За два-три роки інтенсивної роботи вчителя вони
«вирівнюються» у знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і
можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Важливий чинник успішної роботи класів вирівнювання — відносна
однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість.
Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом,
використовувати його відповідно до обставин, що склалися під час
вивчення тієї чи тієї теми; за необхідності — тимчасово сповільнити темп
засвоєння навчальної програми як окремими учнями, так і класом загалом.
Головним є належне засвоєння матеріалу кожним учнем, усунення прогалин у
знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює підґрунтя для швидкого
просування, в процесі якого усувається колишнє відставання. Певне
значення має також наповнення класів вирівнювання (не більше 20 дітей).
У таких класах працюють учителі високої кваліфікації, здатні творчо,
залежно від умов, організувати пізнавальну діяльність учнів.

У зарубіжних країнах неуспішність учнів долають індивідуалізацією
навчання, створенням особливих класів вирівнювання. Для відстаючих
готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп’ютери для
індивідуальної роботи.

Література

Дидактика современной школы. — К., 1987

Цетлин В. С. Неуспеваемость школьников и ее предупреждение. — М., 1977.

Чудновский В. 3., Юркевич В. С. Одаренность: дар или испытание — М.,
1990.

Похожие записи