Реферат на тему:

Питання професійної підготовки вчителя музики у загальноосвітній школі

На сучасному етапі розвитку суспільства особливо гостро постає питання
якості освіти, духовності нації. Сьогодні особистість, її знання,
інтелект, компетентність, духовність, інформаційна культура є найвищою
цінністю суспільства, яке прагне посісти чільне місце серед
цивілізованих країн XXI століття.

Демократизація суспільства, яка відбувається в Україні, ставить перед
педагогічною наукою завдання, пов’язані з докорінним переосмисленням
виховного процесу в школі.

Здійснення завдань у галузі музичної освіти підростаючого покоління
загальноосвітньої школи вимагає серйозної уваги до підготовки тих, хто
завтра прийде в школу, хто покликаний запалити вогонь любові до музики в
серці кожної дитини. Без перебільшення можна сказати, що повноцінне й
досконале музично-естетичне виховання вчителів – ключ до піднесення
музичної культури мас.

Сучасні дослідження стану професійної підготовки вчителя незаперечно
доводять необхідність реформування української системи педагогічної
освіти. Стало очевидним, що в сучасній соціально-педагогічній ситуації
школі потрібні нові науково обґрунтовані концепції, парадигми та
методики виховання, які зможуть забезпечити підготовку учнів до життя в
суспільстві з новим політичним і соціально-економічним устроєм.

На сьогоднішній день особистісно орієнтована парадигма освіти визначила
нові змістовно ціннісні орієнтири освітнього процесу. Увага
громадськості звертається на важливість і актуальність максимального
розкриття потенціалу кожної людини, підготовки її до саморозвитку,
самовизначення та самореалізації. Учитель з авторитарно-педагогічним
світоглядом, який не вважає важливим особистісний саморозвиток людини,
не визнає внутрішній світ джерелом особистісного зростання, сам
неспроможний до повноцінного особистісного та професійного вдосконалення
та становлення. Підготовка вчителя традиційно була спрямована на
реалізацію передусім навчальної (дидактичної) функції.

У школі все починається з учителя. І хоча результати навчання й
виховання учнів залежали від трьох чинників: хто навчає, кого навчають,
як навчають, – важко сказати, що важливіше. Безумовно, величезною у
справі музичного виховання є роль учителя, його особистості. Він, як
носій знань, передає їх учням, і чим більше володіє знаннями, вміннями й
навичками з музичного мистецтва сам учитель, тим краще засвоять зміст
дисципліни діти.

Соціальна зумовленість проблеми формування професійно компетентного типу
особистості вчителя, оцінка його фахового рівня як важливої передумови
оновлення у справі професійно-художньої освіти, виділення в ній
професійно й соціально значущих особистісних характеристик педагога
сучасної школи зумовили потребу ще раз звернутися до такого поняття, як
професійна компетентність.

Огляд педагогічної літератури свідчить, що проблема професійної
компетентності педагогічних кадрів розглядалася в різних аспектах у
працях В.Адольфа, Ш.Амонашвілі, І.Ареф’єва, С.Висоцької, М.Коломійця,
А.Орлова, В.Пилипівського та інших науковців [13, с.8].

За аналізом праць науковців можна виділити ключові компоненти
професійної компетентності вчителя: інформаційна компетентність
(володіння інформаційними технологіями, вміння опрацьовувати різні види
інформації); комунікативна (уміння вступати в комунікацію, бути
зрозумілим, спілкування без обмежень); автономізаційна (здатність до
саморозвитку, творчості, самовизначення, самоосвіти,
конкурентоспроможність); соціальна (вміння жити та працювати з
оточуючими); продуктивна (вміння працювати, отримувати прибуток,
здатність виробляти власний продукт, ухвалювати рішення та відповідати
за них); моральна (готовність, спроможність та потреба жити за
традиційними моральними нормами); психологічна (здатність
використовувати психологічні ЗУН в організації взаємодії в освітній
діяльності); предметна (ЗУН у сфері конкретного навчального предмета –
спеціальність); особистісні якості вчителя (доброзичливість, чуйність,
урівноваженість, толерантність, рефлексія, людяність).

Слід зазначити, що сучасні науковці розглядають професійну
компетентність учителя як сукупність трьох складових:
предметно-технологічної, психолого-педагогічної, загальнокультурної.

Основними показниками педагогічної компетентності вчителя передусім
виділяють: особистісні якості, особливо перетворювальні й психологічні;
усвідомлення ролі педагога у вихованні громадянина; безперервне
підвищення загальної і професійної культури; пошукова діяльність
педагога; володіння методами педагогічного дослідження; конструювання
власного педагогічного досвіду; результативність навчально-виховного
процесу; активна педагогічна діяльність, спрямована на перетворення
особистості учня й учителя [13, c.12].

Педагог має справу з дітьми різних вікових груп, проте його знання не
лише особистісно, а й суспільно зумовлені – підготовка підростаючого
покоління до активної участі в житті суспільства, тобто відбувається
процес виховання.

Виховання як соціальне явище належить до так званих вічних проблем,
вичерпне розв’язання яких у принципі неможливе. Підвищення інтересу до
виховання виявляється завжди в період радикальних політичних та
соціально-економічних змін у суспільстві.

Зміни, що відбуваються в усіх сферах сучасного суспільного устрою
України: економіці, політиці, науці, освіті, – потребують радикального
переосмислення вимог щодо професійної підготовки майбутніх спеціалістів
певної галузі і, в першу чергу, системи освіти.

Адже вчитель є тією особою, на професійну діяльність якої покладена
відповідальність за інтелектуальну й морально-естетичну, тобто базисну
підготовку підростаючого покоління. Від нього, таким чином, залежить
прогрес сучасного й майбутнього стану суспільства, країни. Але вчитель
тоді зможе успішно виконувати ці завдання, коли рівень його професійної
підготовки буде адекватний вимогам, поставленим суспільством перед
системою державної освіти. Серед основних завдань, що стоять перед
сучасною школою XXI століття, досить важливого значення набувають
питання художньо-естетичної освіти та виховання учнів.

Д.Кабалевський, автор концепції музичного виховання школярів, покладеної
в основу сучасної програми з музики для шкіл України, вважав головним
орієнтиром у навчанні формування музичної культури школярів як важливої
та невід’ємної частини їх духовної культури.

У новітніх державних документах – Національній доктрині розвитку освіти
України в XXI столітті та Концепції загальної середньої освіти (12-річна
школа) – визначаються основні цілі, пріоритети, умови, очікувані
результати та інші найважливіші положення розвитку освіти в нашій
країні. Як підкреслюється у зазначених документах, суттєвого
вдосконалення потребує художньо-естетичне виховання школярів.

Так, у Концепції 12-річної школи визначено стратегії варіативності та
інтегративності в реалізації змісту шкільної художньої освіти [4]. Ці
стратегії втілюються в Державних освітніх стандартах [2; 3], що
визначають оптимальний зміст шкільної мистецької освіти та вимоги до
його засвоєння.

Змістовна програма – це необхідна, але недостатня передумова хорошої
музичної роботи в школі. Як влучно сказав Д.Кабалевський, програма –
лише “компас”, що вказує напрямок, у якому повинен іти розвиток музичної
культури учнів [6, с.92].

“У сучасній культурі, що характеризується глобальним поширенням
мас-медіа простору і створенням інформативного аудіовізуального
середовища нового типу, зазнають змін форми залучення школярів до
мистецтва, посилюються механізми поліхудожнього впливу на особистість
(ЗМУ, кінематограф, телепередачі, комп’ютерні програми, відеокліпи,
естрадний шоу-театр тощо)” [5, с.5].

Музичне мистецтво як важлива складова світового полікультурного простору
завдяки універсальності його інтонаційно-образної мови, що кодує і
передає зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дає змогу
сучасній молоді вступати в діалог з різними культурами, розширювати
таким чином свій власний духовний світ.

Безпосереднє здійснення завдань музичної освіти й виховання залежить від
учителя, рівня і якості його кваліфікації. Через це підготовка
педагогів-музикантів загальноосвітнього профілю набуває такого великого
значення в наші дні.

Як зазначено в “Концепції національного виховання”, принципи гуманізації
і демократизації мають бути провідними в роботі вчителя. Сьогодні можна
стверджувати, що одним з найважливіших чинників гуманізації і
демократизації школи є педагогіка співробітництва, покладена в основу
навчально-виховного процесу.

&

ля до дитячих захоплень, у вмінні ненав’язливо “вплести їх у канву
уроку” [8, с.138].

Педагогіка співробітництва в процесі музичного навчання й виховання
здійснюється також в індивідуально-диференційованому підході до учнів.
Урок музики в школі як основна форма утруднює можливість
індивідуально-диференційованого підходу до кожного учня, проте досвід
дає підстави для виділення таких параметрів диференціації навчання: а)
обсяг і складність навчального матеріалу на уроках; б) методи і прийоми,
що застосовує вчитель; в) особливості спілкування й педагогічна оцінка.

У педагогіці співробітництва дуже важливим є надання учням вільного
вибору у всьому, де є для цього можливість і доцільність: як треба
виконувати той чи інший твір; запропонувати учням одну з кількох
рівноцінних пісень на вибір; закріпити навчальний матеріал,
організовуючи цей процес по-різному, з перевагою того виду музичної
практики, який оберуть діти; надання учням домашнього завдання з
можливістю вільного вибору, випробовування власних сил у різних видах
художньо-творчої діяльності.

Педагогіка співробітництва розкриває ще й інший напрямок – організацію і
тактовне спрямування вчителем роботи учнів між собою. “Як відомо,
значення колективної праці особливо велике під час систематизації та
узагальнення того, що вивчають. Те, чого учень не може зробити
самостійно, під силу колективу, який підтримує, заохочує, дає кожній
дитині відчуття належності до групи, змогу вчитися в інших, порівнювати
свої досягнення з успіхами однокласників. Так у школярів формуються
вміння й навички роботи в колективі” [8, с.142].

У процесі навчальної діяльності у школярів розвиваються здібності,
мислення, мовлення, пам’ять та інші психічні функції. Як зазначає
Л.Виготський, кожна психічна функція соціально-психологічного
пристосування як форма взаємодії і співробітництва між людьми, а вже
потім – як форма індивідуального пристосування, як психологія
особистості [1].

Суттєвим для музичного навчання є методологічне положення про
необхідність міжособистісного контакту вчителя й учнів, який має
ґрунтуватися на рівноправності учасників навчального процесу. Уміння
вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як
і власну, є необхідною умовою занять музикою, створення творчої
атмосфери на уроці.

Результати досліджень свідчать, що класи, де застосовували різні форми
навчання, значно відрізняються за вмінням оцінювати свої знання. У
галузі навчальної оцінки більш самостійним є той клас, який має досвід
організованого навчального співробітництва як школярів, так і контакту
вчителя й учнів.

Процес гуманізації та гуманітаризації сучасної освіти вимагає всебічного
розвитку потенційних можливостей кожної дитини. Тому у програмі з музики
для загальноосвітніх шкіл “головною метою дисциплін художнього циклу,
які складають освітню галузь “Мистецтво”, є розвиток особистісно
оціночного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і
творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації [9,
с.4].

Ефективність процесу навчання та виховання учнів багато в чому залежить
від особистості вчителя, його світогляду, професійної підготовки,
педагогічного таланту і майстерності, багатства інтелекту.

Учитель загальноосвітньої школи повинен бути організатором
художньо-творчої діяльності учнів, спрямовувати свою діяльність у річище
постійного творчого пошуку. У системі підготовки вчителя музики чи не
найперше місце належить питанням його творчого розвитку. І це не
випадково, адже творче начало має наскрізь проймати всю його діяльність
у загальноосвітній школі.

Вирішення різноманітних ситуацій на уроці або спілкування з вихованцями
під час дозвілля, добір ефективних методів викладання предмета,
виконання музики прямо апелюють до творчих здібностей учителя, його
музичного й педагогічного натхнення. Проблеми творчості вчителя останнім
часом досліджуються досить інтенсивно. Повною мірою вже вивчені
психолого-педагогічні, методичні закономірності професійної діяльності
вчителя загальноосвітньої школи.

Як відомо, творчий характер має нести не тільки вирішення учителем
педагогічного завдання, а й утілення його у спілкуванні з учнями. Тобто,
творчість необхідна в процесі підготовки до уроку й на самому уроці, у
процесі взаємної діяльності та у спілкуванні з дітьми.

Суттєвою умовою успішного творчого процесу є впевненість у своїх силах.
Учитель, який хоче виховати у дітей справжні творчі нахили, повинен мати
в своєму педагогічному арсеналі широкий вибір прийомів та методів, які б
спонукали до творчих пошуків школярів, а це і є провідним завданням
музичної педагогіки – художньо-творчий розвиток школярів. Отже,
творчість учителя є необхідною умовою високоякісної музично-педагогічної
праці, засобом використання професійної підготовки.

У цьому напрямку великого значення набуває підготовка вчителя до
здійснення виховної роботи з дітьми загальноосвітньої школи. Творча
ініціатива вчителя, його активна життєва позиція, політична зрілість
допоможуть йому правильно побудувати виховну роботу з учнями.

До числа факторів, які визначають професійну підготовку вчителя музики,
слід віднести також його педагогічну майстерність, під якою ми розуміємо
складний комплекс взаємопов’язаних компонентів. Основними з них є
педагогічне мислення, педагогічні знання, вміння й навички.

Курс на гуманітаризацію системи освіти спричинив появу нового
педагогічного мислення, просунув уперед процес оновлення освітньої
політики й основних підходів до конструювання педагогічних систем та
технологій. Пошуки ефективних способів удосконалення професіоналізму
вчителів приводять до розробки нових технологій, пов’язаних з
орієнтацією на саморозвиток і самовдосконалення.

Принциповими питаннями особистісно-розвивальної освіти є створення умов
для її розвитку, рівноправність та взаємна зацікавленість у розвитку
всіх суб’єктів навчання, стимулювання саморозвитку в стратегічних видах
життєдіяльності, включаючи визначення цілі, завдань та професійне
становлення.

Художньо-педагогічна освіта знаходиться на шляху створення ефективних
технологій і методик індивідуально-особистісного творчого розвитку
педагога, подолання обмежень у цьому напрямі. І насамперед мова йде про
обмеження, що стосуються проблем розвитку особистості фахівця.

Готовність майбутніх учителів музичного мистецтва до професійної
художньо-педагогічної діяльності ми можемо визначити за такими
елементами: ціннісне ставлення до професії вчителя; знання об’єкта
професійної діяльності; бачення змісту навчальної дисципліни як частини
культури; оволодіння системою конструювання змісту навчального предмета;
високий рівень самореалізації вчителя; цілеспрямованість; творча
самостійність; потреба у самовихованні.

“Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості,
тільки характером можна створити характер”, – пише К.Ушинський [12].

Підбиваючи підсумки, хотілося б відзначити, що основними компонентами,
які складають фундамент професійної підготовки вчителя музики
загальноосвітньої школи, є його громадсько-політична активність,
педагогічна майстерність, музична культура, професійне становлення.

Розвиток цих якостей учителя має здійснюватися в тісному взаємозв’язку
та систематично в процесі його підготовки.

Виховна мета уроків музики у загальноосвітній школі буде досягнута в
тому випадку, якщо у сьогоднішніх учнів і після школи не зменшиться
бажання та вміння займатися одним із видів музичної діяльності,
спілкуватися з високохудожньою музикою, з мистецтвом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Выготский Л.С. Развитие высших психических функций (из
неопубликованных трудов). – Москва, 1960.

2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. –
2000. – №1. – С. 28-54.

3. Державний стандарт загальної середньої освіти. Художня культура
(Проект) // Мистецтво та освіта. – 1997. – №3. – С. 2-10.

4. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна
газета. – 2002. – №1. – С. 2-4.

5. Масол Л.М., Очаковська Ю.О., Беземчук Л.В., Наземнова Т.О. Вивчення
музики в 1-4 класах: Навч.-метод. посібник для вчителів. – Х.: Скорпіон,
2003. – 144 с.

6. Основные методы и принципы экспериментальной программы по музыке для
общеобразовательной школы // Муз. воспитание в СССР. – М.: Сов.
композитор, 1978. – С. 92.

7. Падалка Г.М. Учитель, музика, діти. – К.: Муз. Україна, 1982. –
144 с.

8. Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах: Навч. посібник. –
К.: Либідь, 2001. – 272 с.

9. Програми та поурочні методичні розробки для середніх загальноосвітніх
шкіл. Музика: 1-4 класи / Авт. кол.: О.Ростовський, Р.Марченко,
Л.Хлєбникова, З.Бервецький. – К.: Перун, 2002. – 128 с.

10. Сисоєва С.В. Підготовка вчителя до формування творчої особистості
учня. – К.: Поліграфкнига, 1996. – 406 с.

11. Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник
наукових праць / Вип. кол. Гузій Н.В. (відпов. за вип.) та інші – К.:
НПТУ, 2001. – Вип. 6. – 295 с.

12. Ушинский К.Д. Собрание сочинений / Упор. М.Голубенко. – М. – Л.: АПН
Школа молодого вчителя. – К.: Вид. дім РСФСР, 1948. –Т.3. – 680 с.

Похожие записи