Підвищення інтересу до підготовки викладачів ВНЗ у Великій Британії та
США у 90-х роках ХХ століття

У зв’язку зі швидкими змінами у всіх сферах життєдіяльності, зокрема і в
освіті, актуальною є проблема підготовки спеціалістів з вищою освітою
для різних галузей. Ефективність їхньої діяльності, вважаємо,
безпосередньо залежить і від компетентності викладачів, які забезпечують
навчальний процес у вищій школі. Особливої актуальності ця проблема
набула у 90-х роках ХХ століття, коли в суспільстві виникло інформаційне
середовище. Важливим є і той показник, що підвищення інтересу до
підготовки викладачів вищих навчальних закладів, створення відповідних
органів і програм спостерігалося майже одночасно у всіх країнах світу,
зокрема і у Великій Британії та США.

Отже, метою цієї статті є розкриття причин підвищення інтересу до
підготовки викладачів ВНЗ у 90-х роках ХХ століття у Великій Британії та
США; аналіз наслідків такої ситуації. Для цього було досліджено праці
Р.Діарінга, Н.Еванса, Я.Пелікена, О.Прохорової, Дж.Дудерштадта.

Історично склалося так, що у кар’єрі викладача вищої школи як США, так і
Великої Британії довгий час головним напрямом діяльності була наукова
робота, а не власне викладання; академічне визнання, фінансові
винагороди, просування у кар’єрі насамперед залежали не від якості
викладання або процесу організації навчального процесу, а від наукових
досягнень. З часом американськими і британськими педагогами була визнана
необхідність змін у парадигмі підготовки майбутніх викладачів ВНЗ.
Наприклад, Рон Діарінг, голова Національного комітету з досліджень
проблем вищої освіти, звернув увагу на існування протиріч та
неузгодженості між системою винагород, визнанням
професорсько-викладацького складу і потребами студентів [3].
Американський дослідник Ярослав Пелікен зазначає, що очевидно логічним
було б те, щоб сфера наукових досліджень і викладання розвивалися
паралельно, в одних і тих же закладах, одними і тими ж людьми [6]. У
1996 році Національна наукова рада (США) рекомендувала визнати, що
інтеграція наукових досліджень і освіти є національним інтересом, вона
повинна стати національною метою [5].

Зміна системи підготовки кадрів для вищої школи обумовлена реформою
вищої освіти взагалі, яка розпочалася у 80-х роках і продовжилася у 90-х
роках минулого століття. У цей період (80-і роки) було внесено низку
законодавчих змін у систему вищої освіти США. Найбільше дискусій при
цьому викликало не питання якості професійної підготовки спеціалістів,
а проблеми розподілу та витрат бюджетного та позабюджетного фінансування
вищої освіти, ефективного витрачання фінансів на професійну підготовку
спеціалістів на внутрішньому ринку праці. При цьому політики і
законодавці переклали на розгляд та розсуд самих вищих навчальних
закладів та їх професорсько-викладацького складу проблеми стандартів,
якості, змісту і методів навчання для надання вищої освіти [2].

У середині 80-х років в Америці було застосовано більш сувору політику з
оцінки якості навчання, також було впроваджено проекти стимулюючого
фінансування з метою наближення вищої освіти до завдань суспільства і
задоволення громадських пріоритетів. Ці зміни були спрямовані на
підвищення ефективності використання бюджетних і позабюджетних коштів
для професійної підготовки кваліфікованих спеціалістів, цілеспрямованої
підготовки найбільш потрібних для американського суспільства фахівців,
переорієнтації і перепідготовки випускників ВНЗ, спеціальність яких не
знаходить попиту в американському суспільстві, більш гармонійного
задоволення американського ринку праці [3, c.43].

Економічний спад кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття примусив
федеральний уряд та уряди штатів відкласти нові ініціативи з підвищення
якості вищої освіти США. Так, на початку 90-х років було винесено на
розгляд політиків і законодавців чимало проблем вищої освіти, серед
яких були і такі:

– професорсько-викладацький склад витрачав більше часу на публікації,
ніж на викладацьку діяльність;

– навантаження професорсько-викладацького складу та його увага до
навчального процесу у вищому навчальному закладі; федеральні органи та
відповідні установи штатів з нагляду за використанням бюджетних і
позабюджетних асигнувань звертали увагу на найбільш актуальні
дослідження і значне спрямування діяльності викладачів ВНЗ на навчальний
процес (традиційно переважна більшість ВНЗ повинна вчити та виховувати,
і тільки деякі вищі навчальні установи, що мають необхідний потенціал,
залучаються до серйозних досліджень) [2].

О.Г.Проворова визначає причини, що викликали підвищення інтересу до
викладання у вищих навчальних закладах і сприяли розвитку програм
підготовки майбутніх викладачів США [1].

На початку 80-х років минулого століття у США різко підвищився відсоток
іноземних студентів. Пізніше вони залишилися працювати асистентами
викладачів. Ці люди недостатньо володіли англійською мовою, і тому в
американських університетах постало питання про навчання англійської
мови цієї категорії викладачів.

Десятиріччя по тому критичне ставлення до викладання вийшло за мовні
межі. Це було викликано такими обставинами:

– різноманітність американської освіти;

– підвищення сподівань на студентські успіхи з боку уряду, індустрії,
суспільства;

– велика конкуренція;

– незначна кількість випускників ВНЗ (3% від загалу), які продовжують
науково-дослідницьку діяльність;

– наявність досліджень психологів і педагогів про особливості процесу
навчання: у цих роботах визначено, що ефективне навчання вимагає
спеціальної підготовки викладачів.

Щодо вищої освіти у Великій Британії, то, як свідчить доповідь
Національного Комітету 1997 року, вища освіта у цій країні може законно
пишатися своїми досягненнями за останні 30 років. Майже третина
випускників шкіл і коледжів вступає до вищих навчальних закладів. Вища
освіта намагається пристосуватися до нових потреб студентів, наслідком
чого є різноманітні дослідження у галузі вищої освіти, розробка нових
підходів до навчання та викладання, системи оцінки їх якості. Зрозуміло,
що всі досягнення безпосередньо пов’язані з професійною діяльністю
людей, які зайняті у секторі вищої освіти [9].

Отже, за останні 20 років у Великій Британії наявні такі зміни у системі
вищої освіти:

– кількість студентів виросла більше, ніж удвічі;

– загальне державне фінансування у секторі вищої освіти збільшилося на
45%;

– фінансування на кожного студента зменшилося на 40%.

Сучасність характеризується використанням ефективних технологій, що веде
до інтеграції економіки європейських країн, підвищення ролі змагання у
сфері економіки, що властиво й освіті. Новий економічний порядок
призводить до того, що економіка стає більш залежною від вищої освіти,
тобто від людей з високим рівнем знань і вмінь, їх внеску в наукові
дослідження. Саме тому, як зазначається у доповіді Р. Діарінга, Велика
Британія має інвестувати більше коштів у сферу вищої освіти. Проте для
збільшення фінансування вища освіта повинна довести, що вона є вигідною
сферою для інвесторів [9].

ue

і, створенню нових форм здобуття вищої освіти, наприклад, віртуального
університету. Студенти „інформаційної епохи” вимагають змін у методах
навчання, надаючи перевагу інтерактивному, співробітницькому навчанню.
І, як зазначає Джеймс Дудерштадт, нині вже існують нові форми навчання:
асинхронне навчання (навчання будь-коли і будь-де). Таким чином, у
суспільстві безперервної освіти люди будуть огорнені, заглиблені,
залучені у навчання і постійне здобуття знань [4].

Проте, незважаючи на появу нових навчальних технологій, форм навчання,
головним академічним джерелом в університеті залишається
професорсько-викладацький склад. Саме від цих людей значною мірою
залежить якість академічних знань студентів. Тому на початку 90-х років
минулого століття у багатьох країнах, зокрема у США та Великій Британії,
набуло актуальності питання про зміни у парадигмі підготовки кадрів для
викладання у вищій школі, створення нових програм підготовки й
акредитації науково-педагогічного складу, заснування закладів, які
займаються проблемами підготовки персоналу для вищої школи.

Так, у Великій Британії у 1993 році Асоціацією професійного та
освітнього розвитку було введено першу схему акредитації для вищої
освіти; до цього часу не було ніяких національних критеріїв з
акредитації персоналу, який викладає у цьому секторі.

У 1997 році у доповіді Рона Діарінга було доведено, що існує
необхідність, щоб викладання у секторі вищої освіти стало окремою
професією.

У рекомендації 13 Національного Комітету у Сфері Вищої Освіти
наголошено: „Ми рекомендуємо всім вищим навчальним закладам розробити
програми підготовки викладачів вищої школи (якщо ВНЗ не мають таких); і
всім закладам прагнути до національної акредитації таких програм
Інститутом Навчання і Викладання у Вищій Школі (Institute for Learning
and Teaching in Higher Education – ILTHE) [3, c.7].

Створення ILTHE було також запропоновано у Рекомендації 14: „Наша
рекомендація полягає в тому, щоб уповноважені органи після узгодження з
органами фінансування негайно заснували професійний інститут з навчання
та викладання в секторі вищої освіти. Функції цього інституту будуть
полягати в акредитуванні програм підготовки викладачів сектора вищої
освіти, а також у призначенні досліджень і розвитку ідей у практиці
навчання і викладання й стимулюванні інновацій” [3, c.7].

Таким чином, у квітні 1999 року у Великій Британії було засновано новий
унікальний державний орган – ILTHE, основними завданнями якого є такі:

– підвищення статусу викладання у вищій школі;

– удосконалення досвіду викладачів;

– підтримка інновацій у вищій освіті [3].

Проте ILTHE – не єдиний орган у Великобританії, який займається
питаннями підвищення якості підготовки викладачів ВНЗ.

Залученими до навчального і професійного розвитку у сфері вищої освіти є
такі організації, як Агентство з розвитку персоналу в секторі вищої
освіти (Higher Education Staff Development Agency – HESDA), Агентство з
розвитку працівників університетів і коледжів (Universities and Colleges
Staff Development Agency – UCoSDA), Мережа підтримки навчання та
викладання (Learning and Teaching Support Network – LTSN), Національна
асоціація викладачів сфери подальшої і вищої освіти (National
Association for Teachers in Further and Higher Education – NATFHE),
Асоціація викладачів університетів (Association of University Teachers –
AUT), Фонд розвитку викладання та навчання (Fund for the Development of
Teaching and Learning – FDTL). При цьому варто зазначити, що майже всі
ці організації були засновані або набули важливого значення саме у 90-х
роках ХХ століття.

У цей же час у США з’явилася нова програма підготовки майбутніх
викладачів ВНЗ під назвою “Preparing Future Faculty” (PFF), яка нині є
національною.

Основна мета цієї програми – підвищення якості освіти на основі
підготовки нового покоління викладачів. Програму заснували та
фінансують: Асоціація американських коледжів й університетів (the
Association of American Colleges and Universities – AAC&U), Рада
аспірантур (the Council of Graduate Schools – CGS). Грантову підтримку
надають також церковні благодійні трести (the Pew Charitable Trusts). Ця
програма спрямована на активізацію підготовки викладачів саме у
дослідницьких університетах з числа тих студентів, які досягли певних
успіхів у наукових дослідженнях.

Перший етап програми розпочався влітку 1994 року. Заснована на принципах
партнерських відносин і кооперації, PFF спрямована на удосконалення
університетських функцій, що відповідають трьом основним видам
діяльності викладача університету: наукові дослідження, викладання і
суспільна робота (під суспільною працею розуміється та корисна
діяльність, яку виконує університет для суспільства).

Другий етап розпочався 1997 року; основна увага у його процесі була
спрямована на те, щоб допомогти PFF перейти від статусу демонстраційних
проектів до національної моделі вищої освіти.

Третій етап (1998-2001) було розпочато для того, щоб розробити модель
програм для природничих і математичних факультетів у співробітництві з
Американською асоціацією вчителів фізики (the American Association of
Physics Teachers), Американською спілкою хіміків (the American Chemical
Society), Американською математичною спілкою (the American Mathematical
Society) і Математичною асоціацією Америки (the Mathematical Association
of America). У листопаді 1999 року було ініційовано наступну фазу PFF
для розроблення моделей програм для соціальних та гуманітарних наук у
співробітництві з Американською історичною асоціацією (the American
Historical Association), Американською асоціацією політичних наук (the
American Political Science Association), Американською психологічною
асоціацією (the American Psychological Association), Американською
соціологічною асоціацією (the American Sociological Association),
Асоціацією Національних зв’язків (the National Communication
Association) і Національною радою вчителів англійської мови (the
National Council of Teachers of English) [8].

Отже, такі питання, як виконання викладацьких обов’язків, професійна
компетентність професорсько-викладацького складу у 90-і роки ХХ століття
стали актуальними як ніколи до цього у багатьох розвинених країнах
світу, зокрема і у Великій Британії та США, що, в свою чергу, спричинило
створення унікальних закладів і програм з підготовки і професійного
розвитку викладачів ВНЗ.

Список використаної літератури

1. Проворова О. Г. Подготовка преподавателей высшей школы. – Красноярськ
: Изд-во Красноярского государственного университета, 2001. – С. 10.

2. Романовський О.О. Хроніка вищої освіти США (на прикладі діяльності
державних і недержавних закладів) / О. О. Романовський – К. : НПУ ім. М.
П. Драгоманова, 1997. – 78 с.

3. Dearing R., Evans N. The institute for learning and teaching in
higher education: institutions, academics, and the assessment of prior
experiential learning. – London : Routledge Falmer, 2001. – 152 p.

4. Duderstadt J. J. Preparing future faculty for future universities //
Liberal Education. – 2001. – V. 87. – № 2. – P. 24-31.

5. National Science Board. Science and indicators. – Washington, D C :
National Science Foundation, 1996.

6. Peliken J. The idea of the university: A re-examination. – New Haven
: Yale University Press, 1992.

7. Peterson M. W., Drill D. D. Understanding the competitive environment
of the postsecondary knowledge industry // Peterson M. W., Drill D. D.,
Mets L. A. Planning and management for a changing environment. –
San-Francisco : Jossey-Bass, 1997. – P.3-29.

8. The Preparing Future Faculty Program. Brochure, 2004 //
www.preparing_faculty.org/Brochure.pdf.

9. The NCIHE. Report of the National Committee, 1997 //
http://www.leads.ac.uk/educol/ncihe/natrep.htm.

Похожие записи