Реферат на тему:

Педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального
педагога у вищому педагогічному навчальному закладі

Сучасне оновлення соціально-економічного життя суспільства, зміна
духовних, національних пріоритетів призвели до трансформації соціального
замовлення у системи виховання. Саме тому, сьогодні, бажаним результатом
роботи освітян є формування та розвиток активної особистості,
громадянина, здатного до самостійної продуктивної соціально-позитивної
діяльності. Вирішення завдання формування й впровадження нових
суспільних цінностей безпосередньо залежить від розв’язання педагогічною
наукою загальних проблем в освіті, модернізації змісту, форм та методів
практики соціально-педагогічної роботи.

Сьогодні перед педагогічною наукою та практикою постає завдання значно
підвищити ефективність соціально-виховної роботи, створити педагогічні
умови для розвитку особистості студента на основі максимального
врахування індивідуальних особливостей, талантів, обдарувань. В сучасних
дослідженнях шляхів оптимізації професійної підготовки майбутніх освітян
предметом критики стали педагогічний формалізм, абстрактне ставлення до
особистості студента, заорганізованість та інші негативні явища, що не
сумісні з сучасною державною політикою у галузі освіти. Саме тому
надзвичайної актуальності набуває визначення ролі та місця
інноваційних педагогічних технологій у вирішенні завдання особистісного
розвитку майбутніх фахівців. За цих умов, вища школа повинна виступити
координатором роботи по створенню сприятливих умов й узагальненню
системи впливів всіх соціально-виховних інститутів з метою оптимізації
особистісного розвитку майбутнього соціальних педагогів. Тому системі
вищої, а особливо вищої педагогічної освіти потрібна політика
протекціонізму з боку держави, суспільства, звернення до її інтересів і
запитів. Без такої допомоги неможливе створення ефективних систем
методичної роботи, які б сприяли розвитку особистості педагога,
забезпечували б йому можливість активно включитися в діяльність по
відтворенню суспільства, його духовності, внутрішньої культури і
гідності. У свою чергу, демократизація та гуманізація освіти стимулюють
діяльність вищих навчальних закладів по створенню сприятливих умов для
формування педагога нової формації – який своїм прикладом активної
життєдіяльності сприяв би особистісному розвитку молодої людини.

Гуманізація вищої школи — це поворот від політики «людини-гвинтика» до
людини вільної, ініціативної, якій притаманна соціальна гідність, висока
мораль, яскраві особистісні характеристики, громадськість, суспільна
свідомість і високий творчий потенціал. Саме педагоги з такими якостями
повинні здійснити кардинальний поворот, стати трансляторами оновлення в
межах суспільства. Це є проблемою і одночасно програмою дій для кожного
педагога, сутність якої — сприяння формуванню та розвитку нової системи
мотиваційних орієнтирів, мислення, рис характеру сучасної студентської
молоді.

Розгортання вітчизняної системи соціально-педагогічної роботи базується
на глибокому вивченні і творчому осмисленні позитивного
навчально-виховного досвіду минулого, який не тільки збагачує сучасну
педагогіку теоретичними положеннями, але і дозволяє орієнтуватись на
певну модель особистості, сприяючи виконанню сучасного соціального
замовлення.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемі
формування та розвитку окремих якостей педагога завжди приділялась
належна увага, зокрема таким її аспектам як: концептуальним засадам
професійної підготовки майбутніх фахівців ( В.П.Андрущенко, Р.С.Гуревич,
А.О.Лігоцький, О.Г.Мороз, Л.О.Хомич, Я.В.Цехмістер); підготовці
майбутніх фахівців у контексті особистісно-орієнтованої освіти
(Г.О.Балл, І.Д.Бех, С.І.Подмазін, В.В.Рибалка, Л.П.Сущенко ),
психолого-педагогічним основам формування особистості педагога
(І.А.Зязюн, В.Н.Козленко, Г.С.Костюк, Н.В.Кузьміна, В.О.Моляко,
Я.О.Пономарьов, Л.О.Савєнкова, С.О.Сисоєва); характеристиці її рис
(Л.І.Божович, В.К.Вілюнас, В.А.Крутецький, О.Н.Лук, А.К.Маркова,
Н.Т.Петрович, О.Я.Савченко,); дослідженню шляхів формування та розвитку
особистості педагога (В.О.Кан-Калик, О.В.Киричук, Н.В.Кичук,
М.М.Поташник, Т.І.Сущенко, Л.О.Хоміч).

Проблема професійної підготовки майбутнього соціального працівника і
соціального педагога, зокрема, знайшла відображення в працях
вітчизняних вчених (О.В. Безпалько, І.П. Григи., І.Д.Звєрєвої,
А.Й.Капської, Л.І.Міщик, В.М. Оржеховської, В.А.Поліщук, Г.В.Троцко,
С.Я.Харченко ); російських дослідників (В.Г. Бочарової., А.Я. Варги,
А.Н.Дашкіної, А.В.Мудрика, В.Н. Келасова,
Є.І.Холостової,. Н.Б. Шмельової та інших ); білоруських вчених (Г.А.
Бутрим., Л.С.Барисік, Т.І.Бразовської, Н.Н. Полещук ); чисельних
дослідженнях зарубіжних фахівців (Е.Енвал, Р.Гарбера, М.Грей, А.Келли,
Д.Кокоса, Д.Максвелл, Е.Уілкінсон, Е.Уолша,).

Проте, проблема особистісного розвитку майбутнього педагога недостатьо
досліджена, що й зумовило вибір пріоритетів нашого дослідження, а саме:
вивчення педагогічних засад та закономірностей особистісного розвитку
майбутнього соціального педагога та визначення особливостей цього
процесу в умовах вищого педагогічного навчального закладу.

Означена проблема постає як наслідок тих суперечностей, які з’являються
у процесі функціонування сучасної навчально-виховної системи, яка має
створювати найсприятливіші умови для особистісного зростання майбутніх
соціальних педагогів. Сутність наявних суперечностей полягає, по-перше,
у недостатній розробленості поняття “особистісний розвиток”, у
суперечності між соціальною потребою в досвідчених, кваліфікованих
фахівцях соціально-педагогічної сфери з розвинутими якісними показниками
і недостатньо розробленими змістом і формами роботи сучасної вищої
школи, що забезпечують формування та розвиток вищезгаданих якостей
особистості соціального педагога; по-друге, між сприятливими умовами для
самостійної, незалежної, творчої професійної діяльності, які складаються
в період розвитку та оновлення незалежної держави і відсутністю
скоординованої підготовки майбутнього соціального педагога до діяльності
в досить складних умовах сучасної вищої школи. Такі суперечності суттєво
впливають на ефективність навчально-виховного процесу вищого навчального
закладу в цілому і кожного педагога, зокрема. На нашу думку, подолання
означених суперечностей можливе внаслідок системного впровадження
особистісного підходу до підготовки майбутнього соціального педагога та
створення сприятливих організаційно-методичних умов особистісного
розвитку майбутнього соціального педагога, а саме: влучного відбору
змісту, форм та методів особистісного розвику майбутнього соціального
педагога; орієнтації змісту навчальних предметів на особистісний
розвиток студентів; визначення взаємозв’язків особистісного розвитку та
форм організації самостійної навчальної діяльності студентів; розробки
системи педагогічних технологій самоактуалізації майбутніх соціальних
педагогів в процесі професійної практики тощо.

Зміст нашого дослідження базується на припущенні, що особистісний
розвиток майбутнього соціального педагога набуває ефективності, якщо:
він базується на педагогічних концепціях особистісного та
особистісно-орієнтованого підходів до розвитку майбутнього соціального
педагога в процесі його професійного становлення; педагогічні засади
особистісного розвитку майбутнього соціального педагога будуються з
урахуванням вітчизнняного та зарубіжного досвіду професійної підготовки
майбутнього фахівця; процесу особистісного розвитку майбутнього
соціального педагога надані якості технологічної моделі; зміст, форми та
методи професійної підготовки майбутнього соціального педагога
спрямовані на створення сприятливих для його особистісного розвитку
умов.

 

Похожие записи