Реферат на тему:
Педагогічна технологія як проміжна ланка між теорією та практикою
диференційованого навчання
Сучасні теорії диференційованого навчання, як і багато інших теорій, не
дають відповіді на багато питань, які потребують практичного
розв’язання, оскільки вони розроблялись безвідносно до технології
навчання.
Разом з тим практичним педагогам технологія необхідна „як інструмент, за
допомогою якого педагогічні явища можна було б представити зрозумілою
для всіх „мовою” проектування навчання – для керування переробкою і
засвоєнням знань, для прогнозування стану і тенденцій розвитку
педагогічних об’єктів” (В.Е. Штейнберг [3, с.205]).
У сучасній педагогіці термін „педагогічні технології” ще не отримав
свого остаточного визначення. Як підкреслює М.В.Кларін, у вітчизняній
освітній практиці звернення до цього поняття базується, перш за все, на
ознаках: діагностичності опису мети, відтворюваності педагогічного
процесу (визначення етапів, відповідних їм цілей навчання та характеру
діяльності педагога і учнів), відтворюваності педагогічних результатів
[2, с.17]. Тобто під педагогічною технологією розуміється сукупність
відтворювальних способів організації навчального процесу, чітко
зорієнтованих на досягнення діагностично заданої мети. Незважаючи на те,
що названий автор вважає це визначення строгим, на наш погляд, воно ще
не є вичерпним, оскільки у ньому проігноровано такий важливий момент, як
умови, в яких здійснюється навчання. Адже може бути чітко визначеною
мета, запрограмовані певні способи, але бажаний результат не може бути
досягнутий, якщо відсутні необхідні умови. При цьому слід розділяти
умови вихідні (ті, що обумовлюють вибір і процедури впровадження певної
технології) і умови поточні (ті, що створюють фон, на якому відбувається
діяльність педагога).
Аналіз точок зору, як згаданих вище вчених, так і інших авторів, що
займаються питаннями педагогічних технологій (О.С.Падалка, О.М.Пєхота та
ін..) показав, що окремі питання є дискусійними. Зокрема, як показує
проведений аналіз, сьогодні спостерігається тенденція надмірно
розширювати зміст поняття „педагогічна технологія”, передаючи їй
функції, які традиційно виконували дидактика (загальна теорія навчання)
та методики викладання відповідних предметів. Тому внесемо таке
уточнення. Ми розуміємо під педагогічною технологією: а) теоретично
обґрунтовану сукупність педагогічних засобів і дій, які відповідають
певній теоретичній концепції (забезпечують її безпосереднє впровадження
у педагогічну практику); б) певні педагогічні умови, або інакше
сукупність вимог до педагогічної системи, необхідну для реалізації
відповідних дій; в) чітко визначений кінцевий результат (той продукт
функціонування педагогічної системи, який у прогностичному вигляді
закладений у вихідну концепцію).
Враховуючи це, ми дотримуємося такого робочого визначення: педагогічна
технологія – це теоретично обґрунтована упорядкована і алгоритмізована
сукупність педагогічних засобів і дій, необхідність використання якої
обумовлена зовнішніми умовами (потребою у відповідному впливі на учнів),
а можливість реалізації – наявністю певних нормативних обставин. Склад і
структура цих засобів і дій, послідовність і інтенсивність їх реалізації
підпорядковані певній педагогічній меті, досягнення якої вони
забезпечують з найбільш вірогідним результатом, перетворюючи об’єктивну
і суб’єктивну складові педагогічного процесу у заданому напрямі (тобто,
створюючи нові педагогічні умови). Тобто, технологію можна розглядати як
певну систему, окремі частини якої між собою взаємо узгоджені і
спрямовані на досягнення визначеного результату.
В.В. Юдін [4.] наголошує, що педагогічна технологія задає каркас,
створює алгоритм заняття, але сама вона мертва і може жити лише в
оболонці певної методики, що є результатом творчості педагога.
Виходячи з того, що поняття „педагогічна технологія” певною мірою
збігається з поняттям „методика”, визначимо останнє. Як пише
С.У.Гончаренко: „Методика конкретного навчального предмета – це галузь
педагогічної науки, що досліджує зміст навчального предмета і характер
навчального процесу, який сприяє засвоєнню учнем необхідного рівня
знань, умінь та навичок, розвитку мислення, формуванню світогляду,
вихованню якостей громадянина своєї країни. Іншими словами, предметом
методики є дослідження теоретичних основ навчання в різних типах
навчальних закладів. До завдань методики входить дослідження змісту
навчання, процесу викладання й процесу учіння” [1, с.53].
Таким чином, методика являє собою прив’язане до конкретного предмета
співвідношення змісту (предметна сфера), загальних принципів і
теоретичних положень (філософія освіти, дидактика, психологія) і
алгоритмізованих дій (технологія). Отже, технологія може розглядатись як
сукупність нормативних прийомів і дій, які, спираючись на певну
предметну область, разом з тим є відносно незалежними від неї і можуть
бути у своїй основі перенесені і на іншу предметну сферу, зберігаючи при
цьому свою відповідність вихідним загальнотеоретичним і методологічним
положенням і принципам. Основу технології складає певний алгоритм (тобто
послідовність дій), і спосіб фіксації змістових та організаційних
процедур (модель упорядкування змісту предмета і способів організації
уроку або дій учасників педагогічного процесу). Останній містить такі
складові: технологічна схема (текстова модель як відображення тієї
частки змісту навчального предмета, який підлягає засвоєнню) та
технологічна карта (графічна модель, що упорядковує процедурний момент у
наочній формі).
Сказане вище дає нам право стверджувати, що проблему диференціації
урочної пізнавльної діяльності, як одну з найскладніших проблем
дидактики, можна розв’язати тільки шляхом технологізації навчання,
розробки теоретичної моделі технології диференціації урочної
пізнавальної діяльності учнів як інваріантної дидактичної основи
часткових методик викладання. Головним орієнтиром технології
диференціації урочної пізнавльної діяльності як психолого-дидактичного
проекту процесуальної частини навчального процесу має бути забезпечення
відповідності технології навчання визначеним індивідуально-типологічним
особливостям учнів на всіх етапах уроку. .
Розроблена нами технологія диференціації урочної пізнавальної діяльності
учнів містить теоретичну модель, визначення необхідних педагогічних
умов, алгоритмізовану сукупність дій та відповідне
методично-організаційне забезпечення. Позитивний результат її
застосування на уроках математики, української та іноземних мов свідчить
про її відповідність такому критерію технологічності як
„відтворюваність”.
В основу створення моделі покладено системні принципи, тому ми вважаємо
за доцільне використання такого поняття, як системно-технологічний
підхід до розв’язання проблеми диференційованого навчання на уроці.
Отже, важливою умовою ефективності організації диференційованого
навчання на уроці, реалізації його оптимізуючої, гуманізуючої і
розвивальної функції є уніфікація і конкретизація стратегій
диференціації шляхом розробки відповідної технології навчання як певного
алгоритму діяльності суб’єктів навчального процесу.
Бібліографічні посилання
1. Гончаренко С. І. Методика як наука// Шлях освіти.-№1.-2000.-С.
2-6.
2. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе: Анализ
зарубежного опыта. – М.: Знание, 1989. – 80 с.
3. Штейнберг В.Е. “Семантические фактралы Штейнберга» для технологий
обучения // Школьные технологии. – М.: Народное ообразование. – 2002. –
№1 – С. 204-210.
4. Юдин В.В. Анализ занятия. Технологический подход //Школьные
технологии. – М.: Народное образование. – 2002. – №1 – С. 28-35.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
