Патріотичне виховання молодших школярів

на традиціях українського народу

Анотація

Учителем початкових класів Харківської загальноосвітньої школи I-III
ступенів №68 Безуглою Людмилою Іванівною в даній статті представлений
матеріал з патріотичного виховання молодших школярів на традиціях
українського народу.

Сучасна українська школа перебуває в процесі інтенсивного розвитку,
плідного пошуку, активізації науково педагогічних ініціацій. Школа
покликана стати для учня та вчителя місцем духовного збагачення кожного
з учасників навчально-виховного процесу, де формувалася б громадянська
зрілість, особиста відповідальність за свій внесок у
національно-культурне відродження України, у розбудову держави. Велику
роль в цьому відіграє патріотичне виховання молодших школярів.

Історичне джерело патріотизму – століттями й тисячоріччями закріплене
існування держав, що формували прихильність до рідної землі,
мови,традицій. В умовах утворення націй і утворення національних держав,
патріотизм стає складовою частиною суспільної свідомості, що відбиває
загальнонаціональні моменти в його розвитку.

Патріотичне виховання в сучасній школі містить взаємопов`язану
діяльність вчителя та учня з розвитку сукупності моральних норм та рис
поведінки, а саме: повага до Батьківщини, відданість їй, активна праця
на благо Вітчизни, примноження трудових звичаїв країни,прагнення до
зміцнення честі й гідності своєї держави,любов до рідного краю,дружба з
іншими народами,тощо. Школа має невичерпні можливості для здійснення
патріотичного виховання. Під час навчального процесу молодші школярі
ознайомлюються з історією українського народу, його багатовіковою
боротьбою за свої права за незалежність, з багатонаціональною культурою,
унікальними традиціями, звичаями та обрядами.

М. Стельмахович зазначав,що без опори на українські народні звичаї,
виховати справжнього українця не можливо. Тому їх збереження,збагачення
і дотримання має доленосне значення як для нації в цілому, так і для
кожного українця. «Застосування знань і засобів етнопедагогіки ставить
реальний заслін без духовності, національному нігілізму, допомагає дітям
усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій
».[3,с. 227].

У початкових класах важливого значення набувають такі інтерактивні
засоби виховання, як народні обряди та традиції, що спрямовані на
розвиток творчого потенціалу особистості, кооперування та гуманізацію
стосунків у колективі. Саме під впливом системи народознавчих заходів
діти проходять шлях свого розвитку від підсвідомого розуміння своєї
етнічної належності у молодшому віці до національної зрілості.

Рідна мова ,історія народу,йог традиції, звичаї та обряди,
зокрема, фольклор, різні види народного мистецтва й художня творчість,
народні символи та народна символіка, — все це є тим благодатним
ґрунтом, на якому зростає національна свідомість. Звичай, обряд,
обрядовість – це способи відтворення національних знань через пошукову
діяльність, спрямовану на світорозуміння, а також розуміння свого місця
у світі.

Засвоєння, зберігання і розвиток традицій і звичаїв українців є важливим
засобом зміцнення національної свідомості. У народі побутує повір’я
той, хто забув звичаї своїх батьків карається людьми і Богом. Знання
своєї сім’ї охоплює походження батька й матері, їхнє соціальне
становище, місце і роль у сімейній ієрархії; родинні зв’язки. З цією
метою з учнями починаємо збирати фото найстарших членів родини:
прапрадідуєів, прапрабабусь, прадідусів, прабабусь, дідусів, бабусь.
Діти не лише приносять фотографії, але й вчаться розповідати про членів
своїх родин (їх ім’я, по батькові, скільки років прожили, чим
займалися). Весь зібраний фотоматеріал кожний учень із своїми батьками
оформлює в альбом «Моя родина». Це яскравий альбом з візерунками,
малюнками, справжній витвір мистецтва! На уроці кожний учень захищає
свій альбом. Ця робота цінна тим, що діти, вивчаючи свій родовід,
проймаються великою повагою і любов’ю до тих своїх далеких предків, яких
навіть ніколи не бачили. Я намагаюсь підкреслити, що давнім українським
звичаєм неодмінно було знати про всіх родичів до 7-го коліна.

Найбільш улюбленою формою прилучення дітей до народного джерела є
родинні свята. Вони посідають особливе місце у навчально-виховному
процесі. Це ніби підбиття підсумків великої роботи, яка проводиться
заздалегідь. Традиційними стали такі свята, як «Щедрий вечір» та «Ой
прилинь, прилинь, весна красна».

Готуючись до свят, діти вивчають безліч колядок, щедрівок, посівальних
пісень, веснянок, гаївок, хороводів. До цих свят обов’язково залучаються
й батьки. Вони готують дітям подарунки, якими обдаровують після
щедрування, колядування. А до свята весни випікають коровай та справжніх
жайворонків з тіста.

Крім цих свят, проводимо свято «Мій рід, моя родина», «Хліб — усьому
голова», «Рідна мати моя», «Батьківщина — то найкращий край». Дуже
приємно на родинних святах бачити не лише батьків, а й дідусів, бабусь.
Такі заходи сприяють зміцненню сімейних стосунків, кращому розумінню
поколінь, збереженню і відродженню тих традицій, які існували
багато-багато років на нашій Україні.

Таким чином, вивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися
історичним минулим українського народу. Відроджується культура рідного
народу, входять в життя прадавні ігри дітей. Вивчення фольклору
допомагає розвинути творчі нахили учнів, спонукає їх до пізнавальної
активності, є запорукою виховання любові до рідної української мови, до
рідної української землі.

У сучасній педагогіці активності набуває метод проектів як освітня
технологія, метою якого є орієнтування учня актуалізацію власного
життєвого досвіду і набуття на його основі нового. Цей метод набув
широкої популярності та широкого впровадження завдяки таким аспектам :

— закономірний зв’язок між навчальними проблемами та практичним життєвим
досвідом самих учнів;

— самостійна пізнавальна діяльність школяра;

— наявність індивідуалізації навчання;

— динамічність проблем навчання;

— висока емоційна активність;

— чітко організована структура роботи.

Саме використання народних традицій, обрядів у навчанні, через
цілеспрямованість і підпорядкованість цього навчання власним уподобанням
молодших школярів – одна з важливих ідей сьогодення.

Відображення народознавчого аспекту в навчально-виховному
процесі можуть буті сформовані відповідно до народного календаря. Однієї
з форм цього аспекту є проведення шкільних декад, в організації яких
учитель використовує засоби виховного впливу різних видів мистецтв, що
розкривають природні здібності кожного школяра. Проведення таких
тематичних декад у початковій школі сприяє формуванню певних знань про
народ, особливості його трудової діяльності й побуту, матеріальну та
духовну культуру, історичний досвід і нинішній спосіб організації
життєдіяльності, його традиції, звичаї, знання про родовід, отчий край
тощо. Їх доцільніше проводити щосеместру.

Результати цієї народознавчої роботи можуть бути висвітлені у
підсумковому огляді-заліку, де кожний клас,що брав участь у декаді,
звітує про виконану роботу. Це – оформленні сторінки рукописної
книги,альбоми з малюнками, експонати для шкільного музею.

Наводжу приклади завдань для молодших школярів :

1 клас Кожному учневі запам’ятати та записати імена своїх матусь,
татків, бабусь, дідусів, прадідів. На основі зібраних відомостей
виготовити альбом «Наш родовід».

2 клас Зібрати та описати народні приказки та прислів’я. Намалювати до
них ілюстрації.

3 клас Вивчити самим та показати іншим учням народні ігри та розваги.
Записати їх, проілюструвати.

4 клас Вивчити та підготувати театралізацію 2-3 народних пісень.
Створити «Пісенник» з малюнками і текстами до пісень.

Таку роботу слід продовжувати і в наступних класах, що сприятиме
глибокому та свідомому засвоєнню народних звичаїв, вивченню та
дотриманню обрядів, виховання національно свідомої особистості. Серед
інтерактивних методів, що широко впроваджують у навчанні молодших
школярів, є проведення брейн-рингів, КВК, конкурсів «Розумники та
розумниці» тощо. Завдання слід будувати на матеріалі народних традицій,
обрядів, звичаїв. Наприклад:

яке значення має український вінок(оберіг);

що є символом дівочої краси (коса);

атрибутом якого українського зимового свята є кусання калити(Андрія);

який птах перший прилітає з вирію і є благовісником весни(жайвір);

яку страву варили українці на знак примирення з ворогом(кашу);

що символізує кутя(обрядова страва Різдва Христового, символ поминання
предків);

чому в деяких місцевостях веснянки називаються гаївками(тому що
виконувалися в гаях);

назвіть українські народні пісні, де згадуються рослини – символи
українців;

назвіть народні повір’я або прикмети;

назвіть українські народні пісні, де згадуються улюблені народом птахи й
тварини тощо.

Як свідчить практика,використання в проектній діяльності учнів
народних традицій є доцільною та цікавою для молодших школярів формою
інтерактивного навчання. Адже вона розвиває інтелектуальні здібності,
формує творчий підхід до проблеми, сприяє самовираженню та розвитку
самостійності, стимулює пізнавальну активність молодших школярів,
поглиблює знання та виховує повагу до українських традицій, формує
патріотичні почуття у дітей.

Народні символи України

(Позакласний виховний захід у 2 класі)

Мета: Поповнювати й розширювати уявлення дітей про народні

символи, народні традиції України, виховувати
почуття

патріотизму, любов до Батьківщини, повагу до
народних

символів.

Обладнання: українські рушники,кетяги калини, хліб-сіль, гілочки верби.

Учні 1-й. Є в центрі Європи чудова країна,

Сягає корінням у сиві часи.

І це — незалежна моя Україна!

Тут гори Карпати, степи і ліси.

2-й. Моя Батьківщина – велика країна.

Весь Всесвіт – для мене вона.

Найкраща у світі моя Україна,

У цілому світі одна.

3-й. Я тут народився у добру годину,

Тут світ пізнавати учусь.

Люблю я всім серцем свою Україну!

І нею пишаюсь, горджусь.

?

?

????????:??

?

c

?

????????:

» Що краще у світі за рідні місцину?

Вкраїна, як ненька – одна.

Люблю я всім серцем свою Батьківщину,

Для мене – найкраща вона.

Звучить пісня «Немає України без калини»(муз. М.Ведмедері, слова
Г.Клок). Діти займають місце в залі.

Ведуча. Вельмишановні гості, дорогі діти!Сьогодні ми зібрались,
щоб пригадати українські народні звичаї, поговорити про народні символи
України. Кожен народ має свої звичаї, що формувались протягом багатьох
століть. Це ті прикмети, за якими його розпізнають не тільки в наш час,
а й в історичному минулому. Народні символи та звичаї – це святі обереги
українського народу.

Розпочнемо сьогоднішнє свято з чудової традиції – зустрічати
гостей хлібом-сіллю.

Дівчинка і хлопчик в українських костюмах виносять на вишитому
рушнику коровай, прикрашений кетягами калини. Дарують його гостям зі
словами:

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом віншувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

Учні 5-й. Україна славиться самобутньою культурою – весь світ знає
український запальний гопак, милозвучні та задушевні пісні славетних
кобзарів. Є в Україні власні традиції. Вишитий рушник – один із символів
українського народу. Не було, мабуть, жодної хати в Україні, яку б не
прикрашали рушниками.

«Хата без рушників, що родина без дітей».

«Рушник на кілочку – хата у віночку».

«Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей

шанувати».

6-й. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров’я в
сім’ї. Він був оберегом домівки. Традиційно українські жінки вміли
прясти, шити і вишивати. Тож вишивали матері своїм синам у дорогу
сорочки і рушники, щоб доля їхня була світлої, доброю і щоб поверталися
діти додому.

7-й. Все наше життя минає поряд з рушником: ним зустрічають дорогих
гостей, з рушником виходять вперше навесні в поле чи справляють обжинки,
з рушником проводжають хлопців в армію, дівчина подає рушник на знак
згоди під час сватання, молоді стають на рушник, коли одружуються,
вишитими рушниками вшановують народження нової людини, з рушником
проводжають в останню путь.

Виконується українській танок з рушниками.

Звучить фонограма козацької пісні. До зали заходить козак
Голота.

Козак Голота. Доброго дня Вам, люди добрі. Ви мене впізнали? Я ж
Козак Голота! До нас на Січ дійшла чутка, що в Українському колежі
зібралися діти, щоб що б познайомитись із народними звичаями та
символами. От я і вирішав завітати до вас у гості, бо хто ж як не
я,справжній січовий козак, знає українські традиції?

Ось наприклад, у кожного народу є улюблене дерево: у росіян –
береза, у канадців – клен. А яке дерево найбільш шанували українці?
(Відповідь дітей). Правильно, це верба, символ краси, неперервності
життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку, і виросте дерево: а
якщо поранишся, то засип рану порошком меленої вербової кори, і кров
зупиниться. А що ви знаєте про вербу?

8-й. Верба дуже любить воду, тому росте на берегах водойм, або біля
криниці. З давніх-давен люди помічали, що там, де росте верба, вода
чиста, прозора і смачна. Про цю властивість верби навіть прислів’я
склали:

Де сріблиться вербиця, там холодна водиця.

Де вода – там верба, де верба – там вода.

Там криниця, де вербиця.

Козак Голота. А знаєте, як у давнину люди обирали місце для
криниці? Коли збиралися копати криницю, знахар брав гілочку верби в
долоню і ходив з нею. Якщо вода була близько, листочки лоскотали йому
долоню. В тому місці і копали криницю.

9-й. А ще українці вважали вербу святим деревом і вірили в її магічну
силу. Остання неділя перед Великоднем називається Вербною. На Вербну
неділю святили вербу в церквах, ці гілочки слугували оберегом, їх
зберігали за образами. Коли йшов сильний дощ або град, люди кидали ці
гілочки на вулицю, щоб зупинити негоду.

10-й. Свяченою вербою окурювали хату, щоб її мешканці не хворіли.
Свяченою гілочкою верби підганяли худобу, коли перший раз весною гнали
на пасовисько. Свячену вербу садили на городі, щоб вона рятувала людей
від різної напасті.

11-й. Свяченими вербовими прутиками діти хльоскали один одного,
приказуючи:

Не я б’ю, верба б’є.

За тиждень – Великдень.

Недалечко – червоне яєчко.

Будь великий, як верби,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля.

На це хльоскання не можна було ображатися, оскільки верба давала силу і
здоров’я .

Козак Голота. Спасибі вам дітки. Потішили ви мене. А тепер
спробуйте відгадати мою загадку:

У вінку зеленолистім, у червоному намисті,

Видивляється у воду на свою хорошу вроду.
(Калина).

Калина – це ще один символ України,не менш вшанований, ніж
верба.

Недарма в народі кажуть: «Без верби і калини – немає України».
Не було в Україні хати, біля якої не кущувала б калина. А що ви знаєте
про калину?

12-й. Калина – це символ кохання,краси і щастя. Навесні калина
вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні. Дівчата
весною прикрашали коси її квітом. А восени, коли кетяги калини
достигали,їх чип ляля попід стріхою.

13-й. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж
калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали під час кашлю та
серцевих захворювань, а дівчата соком калини очищали обличчя, щоб шкіра
була гладенькою та рум’яною. Калину використовували у чисельних обрядах,
особливо у весільному. Коли випікали коровай,неодмінно прикрашали його
гілочками калини.

Козак Голота. А чи знаєте, ви діти, звідки з’явилася в Україні ця
чудова рослина?

Було це тоді, коли на нашу землю напали татари. В одному селі
справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралось. Красуні-українки,
щоб не потрапити до рук бусурманів, почали тікати на болото, де й
загинули… А на тому місці згодом виріс калиновий кущ з ягідками, що були
схожі на краплини крові.

Отже, калина – це символ мужності, героїчної боротьби з
ворогами. Як символ пам’яті її саджали на цвинтарях, на козацьких
могилах.

Про калину існує багато пісень. Може і ви їх знаєте?

Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина». Виходить
дівчина-Калина.

Калинка. За хатою у садочку, у зеленому віночку

Задивлялась у воду на свою чарівну вроду.

Тож збігайтеся всі діти,щоб на мене
поглядіти,

Ягідками посмакуйте та круг мене
затанцюйте!

Всі виконують хоровод «Ой єсть в лісі калина»(українська народна пісня,
обробка Л.Ревуцького).

Козак Голота. Побачив я серед вас, діти, хлопчики у козацькому
вбранні. А ходіть до мене і скажіть, чи справжні ви козаки?

Хлопці. Справжні!

Козак Голота. А вас уже прийняли у козаки?

Хлопці. Ні! А як це?

Козак Голота. А ви не знаєте? Тоді слухайте. Був у давнину такий
звичай.

Коли хлопчик підростав, його мали обрати козаком. Збиралась уся
громада, і старший з козаків підносив молодим хлопцям кислий калиновий
узвар. Хлопці мли випити повний кухоль цього узвару. Якщо хлопець вип’є
і не скривиться, його обирали козаком, дарували йому шапку, пояс, спис,
а батьки мали справити синові гарні чоботи. Якщо ж скривиться, то його в
козаки не обирали і він мав чекати ще рік.

Отже перевіримо,чи справжні ви козаки! (Дістає глечик з калиновим
узваром, розливає його і пропонує хлопцям).

Ведуча. Ну як? Годні наші хлопці в козаки?

Козак Голота. Годні!(Роздає хлопцям списи).

Заспівайте нам тепер козацьку пісню.

Звучить пісня «Будем козаками»(слова та музика А.Загрудного).

Ведуча. Діти, ми живемо в чудовій країні, яка зветься Україною.
Для нас вона – найкраща, найрідніша, мила й дорога серцю, бо своя. Тут
ми народилися, тут ростемо, живемо, вбираємо всю культуру і традиції,
притаманні лише українському народові.

14-й. Мені Україна за все наймиліша –

Це рідна Вітчизна, як мати – одна.

Для кожного мила, ясна, найсвітліша,

Найкраща у цілому світі вона!

15-й. Верба тут над річкою й диво-калина,

У луках волошки… Пшеничні поля…

Найкраща у світі моя Україна,

Моя найсвітліша, чудова земля!

16-й. Для мене усе тут – найкраще, єдине

І серденьку миле, чарівне, своє.

І думкою кожен в куточок свій лине,

Дорожче за край свій, ну що в світі є?

17-й. Тут навіть повітря найкраще у світі,

На квітах настояне і на меду.

І по-особливому сонечко світить,

Ну де я у світі щось краще знайду?

Козак Голота. Єднаймося ж, люди, у дружній родині,

Бо ж ми – українського роду,

Хай злагода буде у нашій країні,

Добробут і щастя народу!

Звучить пісня «Це моя Україна»(музика М.Ведмедері, слова А.Камінчука).

Список використаної літератури

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. пос. – К.: ІСДО,
1986. – С. 227.

Сиротенко Г. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Х;
“Освіта”, 2003р.

Стефаник С.К. Українське народознавство (Практичне народознавство):
Навч. пос. – 2-е вид., доповнене. – Харків: БНН, 2003. – С. 6-44.

Полищук О., Пироненко Л. Сучасний урок . Інтерактивні технології
навчання. К. 2004 р..

HYPERLINK «http://www.parta.com.ua/ukr/referats/view/1942/»
http://www.parta.com.ua/ukr/referats/view/1942/

http://www.experts.in.ua/inform/smi/detail.php?ID=23701

Похожие записи