Реферат на тему:

Освіта культури миру – ознака демократичного суспільства

Поняття мир глибоко відчувається кожним з нас. З ним ми пов’язуємо
благополуччя своєї домівки, сім’ї, своєї Батьківщини, рідної країни,
всього світу. Відчуття впевненості у завтрашньому мирному дні дає
наснаги для плідної праці та успіхів у дні сьогодняшньому. Але світова
історія насичена війнами та конфліктами різних рівней, які можуть
продовжуватися роками. Сьогодні нас жахають террористичні акції,
нестабільні політичні ситуації, напружені відносини між різними
етнічними та релігійними групами. Мир, мирне співіснування дедалі стають
більш значущими поняттями для кожного. З появою озброєння, яке здатне
знищити весь світ, будь-який конфлікт може спричинити загрозу для всього
людства та для життя планети в цілому, якщо своєчасно не змінити
світоглядну систему людства та визначити, що збереження миру в усіх
регіонах нашої планети, створення умов для взаєморозуміння між народами
світу, навчання взаємному подоланні конфліктів та кризових ситуацій,
об»єднання для суспільного розвитку є одними з пріоритетних у сфері
загальнолюдських відносин.

Тлумачний словник С.І Ожегова дає два основних визначення слова «мир»,
перше з яких має сім понять, що пов’язані з усім світом, планетою,
всесвітом, а також зі спільним життям людей; друге – це «злагоджені
відносини, спокій, відсутність війни, сварок». Очевидним є те, що
будь-яке з цих тлумачень відноситься не до однієї людини, а до групи
людей, спільноти, всього світу. Таким чином боротьба за виживання
людства потребує пошуку діючих ненасильницьких способів вирішення
групових конфліктів. Одним з можливих та вагомих важілів розв»язання цих
ситуацій є навчання миру, культурі миру, яке проходить через все наше
життя, але все ж таки більш ефективним воно буде якщо розпочати його ще
з малку.

Наше майбутнє в руках дітей, яких ми зараз виховуємо і воно залежить
від того по якому шляху ми їх направимо і чому навчимо. Бажання створити
дійсно демократичну, незалежну, процвітаючу державу Україна вимагає від
овітян виховувати громадян свого суспільства в дусі демократії,
толерантності, поваги одне до одного, зважаючи на майбутнє не тільки
своєї держави, але й всього світу.

Ще з давньої давнини люди шукали шляхи вирішення проблеми мирного
співіснування, «всесвітньої правди», як писав видатний український
вчений та педагог М.Драгоманов, яка б допомогла в мирі та злагоді жити
різним націям та народам.

Зараз ми намагаємося втілити у життя демократичні принципи одними з
яких є толерантність, повага до прав людини, політична активність
кожного громадянина, усвідомлення їм власної ролі і значення в житті
суспільства, а також його дії у відповідності до власних переконань і
цінностей.

Однією із складових у вихованні громадянина є освіта культури миру, яка
не є тотожною політиці миру. Термін “культура миру” означає внутрішні
фактори, які ведуть по шляху до миру. Культура передбачає спосіб
мислення, самоусвідомлення і спосіб життя людей. Це колективний комплекс
уяв, цінностей і переконань групи людей, на основі яких вони організують
своє спільне життя. Культура глибоко пов’язана з національністю,
релігією, мистецтвом і традиціями.

Організуючим принципом культури миру є життя на благо інших. Вона не
може бути нав”язана ззовні, вона починається з повсякденного та
грунтується на загальнолюдських цінностях та принципах.

Мир часто визначають від протилежного – того, чим він не є. Його
розуміють як протилежність війні, як кінець конфлікту і відсутність
боротьби. Але якщо подивитися глибше, то мир є активним принципом
балансу, гармонії та співпраці на рівнях – від індивіда, сім’ї, громади
до нації і світу. Крім того, культура миру включає відносини між
людством і природою.

Загрозою мирного існування є багаточисленні міжнаціональні, міжнародні
конфлікти, які відбуваються за браком недостатнього усвідомлення
необхідності збереження миру, та базуються на розпалюванні національних
амбіцій та ворожнечі.

Однією з причин виникнення таких ситуацій — недостатня розробка заходів
виховання основ співіснування в дусі збереження миру в галузі освіти
багатьох країн світу. Не менш важливим є усвідомлення загальноприйнятих
норм основних понять у сфері людських взаємостусонків на різних рівнях (
починаючи від підсвідомого сприйняття відмінностей в широкому розумінні
цього поняття до свідомих культурних, національних, політичних та інших
уподобань).

Враховуючи політичні та соціальні ситуації, що склалися по всій планеті
Генеральна Асамблея ООН проголосила 2000 рік Міжнародним роком культури
миру і ухвалила документ під назвою “Декларація 2000. Принципи”, в якому
окреслено основні принципи: повага до життя і гідності кожної людини без
дискримінації і упереджень; практика активного ненасильства, заперечення
насильства в усіх формах: фізичного, сексуального, психологічного,
економічного і соціального, особливо по відношенню до найбільш
вразливих, таких як діти та підлітки; захист свободи вираження і
культурного розмаїття, завжди віддаючи перевагу діалогу і слуханню
замість фанатизму, приниження і відкидання інших; заохочення поведінки
споживача, яка є відповідальною, і розвиток діяльності, яка поважає всі
форми життя та забезпечує баланс в природі на планеті та інші.

Розвиваючи цю ініціативу Генеральна Асамблея ООН проголосила 2001-2010
роки Міжнародним десятиліттям культури миру і ненасильства над дітьми
світу плануючи провести за цей період такі заходи, які б сприяли
всебічному розвитку демократії, створенню умов для розвитку духу
толерантності, солідарності, співробітництва, виховання почуття поваги
до культурного розмаїття, практиці діалогу та примирення, навчанні у
сфері вирішення конфліктів та інші, спрямовані в першу чергу на
підростаюче покоління, на сферу освіти та школу зокрема. .

Більшість європейських країн створюють необхідні умови для втілення
новітніх технологій в системи освіти, спрямованих на виховання та
розвиток необхідних основ мирного співіснування. Ще у 1967 році було
засновано Світову Асоціацію Шкіл Миру (ЕІР), штаб-квартира якої
знаходиться у Женеві (Швейцарія), яка є міжнародною неурядовою
організацією, що має право надання консультативної та експертної
допомоги таким міжнародним організаціям як ЮНЕСКО, ООН, Рада Європи та
іншим. До Асоціації залучено багато шкіл з різних країн світу, що
створило мережу шкіл миру.

Діяльність та розвиток мережі базується на міжнародних актах та
конвенціях – Декларації Прав Людини (1948), Конвенції Прав Дитини
(1989), Конвенції про захист прав та основних свобод людини (1950) та
ін., в основі її концепції лежать Універсальні Принципи Громадянської
Освіти, які висловлені в таких положеннях: школа існує для служіння
людству, сприяє взаєморозумінню всіх дітей в світі, навчає поважати
життя та людське буття, навчає толерантності та поваги до людей різних
національностей, розвиває почуття взаємної відповідальності, навчає
дітей перемагати почуття егоїзму, даючи їм зрозуміти, що людство може
лише розвиватися завдяки особистим зусиллям та активному
співробітництву.

?

?

?????????Основні цілі та завдання Асоціації Шкіл Миру можна сформулювати
таким висловом – “сьогоднішня дитина, що отримала освіту, може бути
майбутнім громадянином світу, що житиме у мирі та злагоді”.

Асоціація працює в різних напрямках систем освіти. Вона проводить
оцінювання систем освіти та постійного моніторінгу, виявляючи
застосовуються чи ігноруються стандарти в галузі освіти прав людини;
залучає структури, які вміщують права людини та навчання миру в своїх
програмах; організує міжнародні контакти, які сприяють усвідомленню
понять прав людини та освіти миру; створює мережі підтримки та
інформаційного забезпечення вчителів; підтримує діяльность міжурядових
організацій, зокрема ЮНЕСКО, ООН; організує конференції та семінари.

Асоціація також всебічно підтримує наукові розробки, які досліджують
проблеми спрямовані на освіту в галузі прав людини та освіту миру.
Основними напрямками вона визнає моральне виховання та громадянську
освіту, виховання цінностей, а також нові, прогресивні форми та заходи
навчання та виховання, які активно впроваджуються (системний підхід,
реалізація проектів, кооперативне навчання та ін.); норми поведінки при
життєвих змінах; рівні можливості в одержані освіти; усунення всіх форм
дискримінації в змісті підручників; використання методики гри в навчанні
прав людини та освіті миру.

В результаті своїх досліджень проводиться розробка навчальних
матеріалів та посібників з освіти культури миру, особливу увагу
приділяється проблемі національностей та національних меншин. Саме в цій
галузі основні акценти направлені на: розповсюдження та ознайомлення з
Універсальною Декларацією Прав Людини, Конвенцією Прав Дитини та іншими
документами; організацію навчальних сесій для вчителів з проблем прав
людини та політики миру; оцінювання освітньої політики країн; збір
інформації стосовно попрання освітніх прав та ігнорування навчання прав
людини.

Одним з переконливих свідчень активної діяльності та розповсюдження
досвіду є постійне інформування громадськості шляхом публікації
бюлетенів, монографій, періодичних видань, окремих документів та
довідників з питань прав людини таких як журнал „Thematique” ,
присвячений проблемному аналізу з юридичних, соціально-політичних,
педагогічних питань, проблем, присвячених правам людини. Особливої уваги
заслуговують публікації документів Ради Європи, міжнародним конвенціям з
прав людини та дитини та спеціальним виданням для дітей молодшого та
середнього віку, серед яких „Права людини в іграх”, „Намалюй мені права
людини”, „Відкриваємо Конвенцію прав дитини”,”50 років прав людини” та
ін. Асоціація регулярно випускає власний бюлетень „Школа за мир”, а
також журнал з одноіменною назвою.

Існування та плідна праця Асоціації та мережі шкіл освіти миру
підтримується такими міжнародними організаціями як ЮНЕСКО, ООН та
іншими. В Україні роботу в цьому напрямку проводить Українська Рада Миру
заснована у вересні 1951 року як Український республіканський комітет
захисту миру з ініціативи видатних представників української творчої
інтелегенції та вчених – Є.Патона, О.Палладіна, Н.Рибака, В.Комісаренко,
М.Семененко, М.Рильського, Н. Ужвій, П.Тичини та інших знаних в Україні
людей.

Першим Головою – з 1951 по 1962 рік був академік Микола Семененко, з
1962 по 1975 рік її очолював академік Василь Комісаренко, а з 1975 цілих
двадцять років – до останніх хвилин життя – головою Ради Миру був
письменник академік Олесь Терентійович Гончар. Період його керівництва
співпав з кардинальними змінами у системі міжнародних відносин,
радикальним переглядом підходів вирішення кризових ситуацій.

З 1997 року і по цей час Українську Раду Миру очолює перший президент
незалежної України – Леонід Макарович Кравчук, саме та людини, яка
започаткувала державний без”ядерний рух, як приклад державної
миротворчості, здорової громадянської психології, що спрямована на
утвердження миру і є прикладом для інших держав.

Розглядаючи свою діяльність як невід”ємну частину світового
миротворчого процесу, Українська Рада Миру декларує відкритість і
постійну готовність, на основі народної дипломатії, бути партнером і
учасником різних форм і структур міжнародного співробітництва по лінії
ООН, ЮНЕСКО та інших неурядових організацій, національних миротворчих
рухів і фондів. До її складу входять 15 обласних осередків в різних
областях України.

Головною метою Рада Миру вбачає об”єднання зусиль громадськості на
утвердження миру та злагоди в Україні та за її межами. Саме тому
пріоритетними напрямками її роботи було визначено:

— розроблення і здійснення програм, що сприяють утвердженню в Україні
конституційних принципів і законів мирної, нейтральної без”ядерної
цивілізованої держави, що гарантує своїм громадянам право жити в умовах
миру, злагоди та міжнародного співробітництва;

активна протидія пропаганді війни, мілітарним ідеям, спробам
національно-територіального розмежування, допомога у мирному та
справедливому вирішенні конфліктів на умовах взаємозацікавленості,
пошуку загальноприйнятих компромісів;

участь у розвитку різноманітних форм народної дипломатії з метою
активного пошуку моделей ненасильницького світу, забезпечення умов для
вільних контактів, спілкування і взаєморозуміння між країнами і
народами, представниками громадських сил, створення позитивної
громадської думки про нашу державу за її межами;

сприяння інформаційному забезпеченню у пропагуванні миролюбної політики
іноземних держав в Україні;

надання допомоги жертвам війни, агресії, національних конфліктів і
катастроф.

Українська Рада Миру співпрацює з міжнародними організаціями багатьох
країн світу.

Виконуючи миротворчу міссію Рада Миру приділяяє значну увагу освіті, її
розвитку, напрямкам , та пріоритетам, які обираються у цій сфері. Тому
вона є співзасновником фонду “Відродження”, міжнародного дитячого фонду
“Мир дітям”, Інституту управління конфліктними ситуаціями діяльність
якого спрямована на сприяння збереження стабільності в українському
суспільстві, зокрема, попередження етнічних, екологічних, міжконфесійних
та інших конфліктів, впровадження практики європейських країн у сфері
вивчення та вирішення конфліктних ситуацій, розвитку економіки, участі
громадян у суспільному житті.

Українська Рада Миру на громадських засадах акумулює функції державних
та недержавних структур і втілює їх через свої програми такі як „Мир і
культура”, „Виховання в дусі миру”, „Мир в нашому домі”, „Міжнародна
освіта” та інші.

Для нашої країни життєво важливими є питання пов”язані з визначенням
нового шляху, по якому треба рухатися незалежній державі, усвідомлення
нової політичної ситуації, в котрій опинилася Україна, створенння
національної матеріально-технічної бази. Усе це треба вирішувати,
пов”язуючи з головним – збереженням миру та злагоди в Україні. Саме тому
в час загострення міждержавних, міжнаціональних, етнічних і політичних
протиріч є актуальним пропагувати і нести ідею миротворчості з метою
запобігання конфліктів та насильництва через систему освіти,
навчально-виховні процеси, створюючи відповідні механізми спрямовані на
виховання демократичних норм поведінки, усвідомлення необхідних для
мирного співіснування знань та навичок.

Похожие записи