Реферат на тему:

Особливості підготовки майбутніх вчителів до здійснення
особистісно-орієнтованого навчання

Державна програма „Вчитель” визначила, що освіта є пріоритетною сферою
в соціально-економічному, духовному і культурному розвитку України.
Надзвичайно важлива роль у системі освіти належить вчителю. Саме через
діяльність педагога реалізується державна політика, спрямована на
зміцнення інтелектуального і духовного потенціалу нації, розвиток
вітчизняної науки і техніки, збереження і примноження культурної
спадщини. Усе гостріше відчувається необхідність принципової перебудови
і удосконалення організації навчально-виховного процесу у вищих закладах
освіти на користь тих форм навчання, які формують знання, уміння і
навички та тих, що створюють умови для формування у майбутніх вчителів
здатностей до самостійного прийняття рішень, вирішення нестандартних і
нетипових завдань, високої професійної мобільності. Визначаючи
теоретичні й методичні основи особистісного підходу в навчанні, доцільно
базуватися на певних наукових положеннях щодо формування цього підходу в
педагогіці та на результатах психолого-педагогічних досліджень
особистості.

Звернення освіти до людини, її звернення на новому етапі історії до
гуманістичних ідей викликало підвищений інтерес освітян та науковців до
концепцій особистісно-орієнтованої освіти [6].

На основі проведених нами досліджень, а також спираючись на ідеї і
досвід учених, що досліджували цю проблему, ми дійшли висновку про
необхідність виявлення та вивчення педагогічних умов та засобів
забезпечення ефективної підготовки студентів до здіснення
особистісно-орієнтованого навчання у школі.

Теоретичні проблеми професійної підготовки і формування особистості
вчителя розглянуто в працях О.А.Абдуліної, В.Х.Гашимової, О.А.Дубасенюк,
І.А.Зязюна, М.П.Лещенко, С.О.Сисоєвої, В.О.Сластьоніна. Проблему
особистісно-орієнтованого навчання поставлено в дослідженнях
М.І.Алєксєєва [1], Д.А.Бєлухіна [2], О.Г.Асмолова, І.Д.Беха [3],
О.В.Бондаревської [4], О.А. Коваленка [7], В.В.Сєрікова [9],
С.І.Подмазіна [8], В.Д.Пилипенка [7], І.С.Якіманської [10].

Нині маємо всі підстави говорити про становлення парадигми
особистісно-орієнтованої освіти. Причому йдеться не лише про розробку
теоретичної моделі, проведення відповідних досліджень, а й про процес
швидкого впровадження досягнень науки в практику, а інколи навіть про
випередження, порівняно з розробками у фундаментальній науці,
експериментально-практичної діяльності з побудови
особистісно-орієнтованого освітнього процесу в закладах освіти. З одного
боку, цей факт засвідчує необхідність якнайшвидшого філософського і
наукового осмислення феномена особистісно-орієнтованої освіти; з іншого
боку це свідчить про реальність становлення нової парадигми освіти як
соціального феномена.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні системи та
експериментальній перевірці системи підготовки майбутніх вчителів до
здійснення особистісно-орієнтованого навчання учнів загальноосвітніх
шкіл, виявленні педагогічних умов її ефективної реалізації. У зв’язку з
цим необхідно: проаналізувати теорію і практику підготовки майбутніх
вчителів до здійснення особистісно-орієнтованого навчання учнів;
обґрунтувати педагогічні умови забезпечення ефективної підготовки
студентів до здіснення особистісно-орієнтованого навчання у школі;
розкрити основні засоби впровадження даних педагогічних умов у
навчально-виховний процес у вищій школі.

Стратегію сучасної педагогічної освіти складають суб’єктивний розвиток і
саморозвиток особистості вчителя, здатного не тільки обслуговувати
педагогічні технології, що існують, але й виходити за межі нормативної
діяльності, здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості тощо. Ця
стратегія втілюється у принциповій спрямованості змісту і форм
навчального процесу вищої школи на пріоритет особистісно-орієнтованих
технологій педагогічної освіти. Особистісно-орієнтовані технології
означають персоналізацію і діалогізацію педагогічної взаємодії.
Персоналізація і діалогізація освітнього процесу спираються на
застосування цілої системи форм співробітництва. При їх застосуванні
повинна спостерігатися певна послідовність, динаміка: від максимальної
допомоги педагога студентам з вирішення навчальних завдань до
поступового зростання їх власної активності і появи стосунків
партнерства між ними.

Студенти при цьому повинні усвідомити, що починається новий етап
розвитку світової педагогічної думки, особливості якої полягають у
наступному: змінюється загальний погляд на освіту від більш глибокого
розуміння її як культурного процесу, сутність якого виявляється в
гуманістичних й творчих способах взаємодії його учасників; змінюється
уявлення про особистість, яка, крім соціальних якостей, наділяється
різними суб’єктивними властивостями, які характеризують її автономію,
незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції, у зв’язку з
чим змінюється і її роль в педагогічному процесі – вона стає його
системостворюючим початком; підлягає перегляду відношення до учня як
об’єкту педагогічних впливів й за ним остаточно закріплюється статус
суб’єкта освіти й власного життя, що має унікальну індивідуальність.
Створення умов для розвитку й усвідомлення ним суб’єктного досвіду,
індивідуально-особистісних здібностей, властивостей, педагогічна
підтримка дитячої індивідуальності розглядаються як головні цілі освіти;
активно проникають й стають необхідними результати найновіших досліджень
про психологічні механізми розвитку особистості. Поряд з інтеріоризацією
(переведенням зовнішніх впливів у внутрішній план особистості), яка
раніше розглядалася як головний механізм особистісного розвитку
(соціалізації), важливе значення надається персоналізації,
самоідентифікації, прагненню до самоактуалізації, самореалізації та
іншим внутрішнім механізмам індивідуального саморозвитку.

і перебудови, які відбуваються у сучасному суспільстві збігаються на
особистості – головній діючій особі та суб’єкті соціально-історичного
процесу. В основі формування особистості нині знаходяться насамперед
ідеї гуманістичної парадигми особистісно-орієнтованої освіти та
виховання, сутність якої полягає у тому, щоб знайти, підтримати,
розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації, само
актуалізувати, сформувати інтелектуально і духовно багату творчу
особистість.

Особистісно-орієнтована освіта – це процес, спрямований на розширення
можливостей вибору особистістю життєвого шляху, на саморозвиток
особистості. Найважливішими функціями особистісно-орієнтованого розвитку
є людиноуттворююча функція та функція соціалізації. Для того, щоб
індивід засвоював та перетворював соціальний досвід, швидко адаптувався
до умов життя, що постійно змінюється, освіта та виховання повинні
закласти у ньому механізм рефлексії, збереження його індивідуальності.
Особистісно-орієнтована освіта передбачає таку модель, в якій дитина з
її індивідуальними особливостями, здібностями і схильностями знаходиться
в центрі уваги педагога. Одним з напрямків, в яких може здійснюватися
особистісна орієнтація навчання, є диференціація, яка спирається на
відмінності індивідуальних психічних особливостей школярів. У сучасному
розумінні особистісно-орієнтований підхід в освіті – це визнання учня
головною діючою фігурою всього освітнього процесу, створення таких умов,
в яких учень знаходився б не в ролі виконавця, або спостерігача, а був
би повноправним автором своєї життєвої позиції, відповідальним за свої
вчинки. Відомо, що процес формування підростаючої особистості найбільш
інтенсивно відбувається на ранніх етапах її соціалізації.

Таким чином, місія педагога не в тому, щоб механічно перекладати знання
із своєї голови в голову дитини. Його основне завдання — розбудити
інтерес до пізнання світу; розвивати природні здібності не заважаючи
саморозвитку; піднести підготовлену до життя особистість у
громадянському суспільстві; сприяти освітнім потребам юних громадян
держави; підготувати майбутніх будівничих України.

Тому в умовах перебудови шкільної освіти, забезпечення її сучасних
потреб гостро стоїть питання формування творчої особистості вчителя,
який здатний здійснювати особистісно-орієнтоване навчання.

Аналіз наукової та методичної літератури, а також експерименту,
здійсненого у нашому дослідженні, дозволили зробити такі висновки:

В організації навчально-виховного процесу вищої школи не відбулося
істотних змін, щодо переходу на гуманістичну парадигму освіти, не повною
мірою реалізуються принципи особистісно-орієнтованого навчання. Існуюча
традиційна організація навчання неповною мірою сприяє реалізації та
самореалізації потенційних можливостей студентів, розвитку їх творчих
особистісних якостей.

Таким чином, особистісно-орієнтоване навчання базується на урахуванні
особистісних якостей та інтересів студентів і сприяє подальшому їх
розвитку. Організація особистісно-орієнтованого навчання це процес
створення таких педагогічних умов, які б сприяли активному розширенню
комунікативної компетенції студентів та становленню їх суб’єктності у
процесі особистісно-орієнтованої розвиваючої взаємодії у системі
„викладач-студент”.

Проведений експеримент дає нам підстави стверджувати, що педагогічними
умовами, які забезпечують ефективність підготовки студентів до здіснення
особистісно-орієнтованого навчання у школі є: усвідомлення студентами
місця і ролі особистісно-орієнтованого навчання; забезпечення
особистісно-орієнтованої спрямованості викладання академічних дисциплін;
формування у студентів позитивної мотивації до прагнення самостійно
оволодівати необхідними знаннями в даному напрямку; домінування активних
методів навчання, які спонукають студентів до самостійних пошуків,
педагогічного мислення та посилення практичної спрямованості навчальних
занять, що сприяють формуванню практичних умінь і навичок професійної
діяльності.

Основними засобами особистісно-орієнтованого навчання можна вважати:
створення ситуацій успіху на заняттях; управління спілкуванням за
допомогою рольових ігор; урахування прав студентів на вибір власних
способів виконання завдань; дотримання суб’єкт-суб’єктних відносин
викладачів та студентів; створення позитивної емоційної атмосфери під
час занять тощо.

Дана робота не вичерпує усіх аспектів проблеми. Подальшого дослідження
потребують питання обґрунтування інноваційних методик підготовки
студентів до здійснення особистісно-орієнтованого навчання у
навчально-виховному процесі вищого педагогічного навчального закладу.
Важливим, на наш погляд, є з’ясування динаміки становлення особистості
студентів під впливом особистісно-орієнтованого навчально-виховного
процесу, а також можливостей запровадження особистісно-орієнтованого
вивчення окремих академічних дисциплін.

ЛІТЕРАТУРА

Алексеев Н.И. Личностно-ориентированное обучение: вопросы теории и
практики. – Тюмень, 1997.

Белухин Д.А. Основы личностно-ориентированной педагогики. – М., Воронеж,
1996.

Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного
образования //Педагогика, 1997. — № 4. – С. 11-17.

Гашимова В.Х. Деякі аспекти розвитку творчої особистості вчителя
//Педагогіка і пихологія. – № 3. – 1996. – С. 255-261.

Кульневич С.В. Педагогика личности от концепций до технологий:
Учеб.-практич. пособие для учителей и классных руководителей, студентов,
магистрантов и аспирантов. – Ростов-н/Д: Творческий центр «Учитель»,
2001. – 160 с.

Пилипенко В.Д., Коваленко О.А. Впровадження особистісно-орієнтованих
освітніх технологій у школі (з досвіду роботи). – Запоріжжя: Просвіта,
2001.

Подмазін С. Особистісно-орієнтована освіта як особливий вид діяльності
//Директор шк. – 2002. – № 8 – С. 4-5; Подмазін С.І. Сутність парадигми
особистісно-орієнтованої освіти //Директор школи України. – 2000. — № 6.
– С. 49-53.

Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектирования
образовательных систем. – М., 1999. – 272 с.

Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе.
– М.: Сентябрь, 1996. – 95 с.

Похожие записи