Без строку давності…

(О. М. Філіпчук – учитель української мови та світової літератури
середньої загальноосвітньої школи №66 Дніпровського району м. Києва.

Стаття містить опис і узагальнення досвіду роботи навчального закладу з
проблем національно-патріотичного виховання молоді. Зокрема в загальних
рисах відображено систему роботи із впровадження загальношкільних
програм, спрямованих на реалізацію завдань національного та
військо-патріотичного виховання школярів в умовах сучасності)

«Історія – це союз між тими, кого вже немає, живими та ще не
народженими» — так ще понад 200 років тому стверджував англійський
політичний діяч Едмунд Берк. І, безперечно, мав рацію. Наступні
століття неодноразово засвідчили істинність цих слів: майбутнього без
минулого не існувати не може. Проте історія – це не лише
причинно-наслідковий ланцюжок подій. Історія – це, перш за все, люди.
Ті, кому довелося жити у своєму часі — і прийняти його. Бо це був
їхній час.

Саме усвідомлення нерозривного зв’язку між поколіннями, на нашу
думку, має стати тією основою, на якій здійснюється патріотичне
виховання сучасної молоді. Здобутки світової та вітчизняної педагогіки
переконливо свідчать про те, що вагомі результати у вихованні школярів
досягаються тоді, коли в ньому переважають найвищі моральні цінності.
Серед них, перш за все, почуття патріотизму, основане на усвідомленні
національної приналежності, повазі до минулого, розумінні шляхів
історичного розвитку своєї нації. Та попри все вищесказане слушно буде
наголосити, що проблема існує, і вирішувати її слід як на державному
рівні, так і в умовах кожного навчального закладу конкретно. Не будемо
зайвий раз наголошувати на тому, що громадськість країни сьогодні
глибоко схвильована процесами, які відбуваються і в Україні, і в усьому
світі, призводячи до формування покоління, позбавленого почуття
національної гідності. На думку заслуженого вчителя України, ветерана
війни і праці Петра Щербаня, в державі «відбувається процес
деморалізації, дебілізації і денаціоналізації сучасної молоді, яка
втрачає не тільки національне, а й людське обличчя» (8) Чупрій Л.В. у
своїй статті «Патріотичне виховання в Україні: cтан і перспективи»
наводить невтішну статистику:

«Згідно результатів соціологічного опитування серед молоді, зокрема
випускників загальноосвітніх навчальних закладів, що проводилося фондом
«Демократичні ініціативи» у кінці 2008 року тільки близько 30 % опитаних
школярів вважає, що головне, що об’єднує населення України у єдину націю
це патріотичні почуття громадянина України. Об’єднуючими чинниками також
були визнані рівні права громадян України (34%), єдина державна мова
(31%), спільна історія (25%). У частини школярів можна відмітити
прагнення до виїзду за кордон ( зокрема 40% молодих українців не хотіли
б проживати в Україні, а прагнуть виїхати в країни зарубіжжя (у країнах
Західної Європи бажають жити 18%, у США – 12%, у Росії – 10%). Частина
студентства також прагне до виїзду за кордон. За даними Державного
інституту розвитку сім’ї та молоді майже 30 % українських студентів
планують назавжди залишити Україну після навчання, а ще 25% хотіли б
поїхати на заробітки за кордон . Хоча ці прагнення зумовлені не стільки
відсутністю патріотичних почуттів, скільки неможливістю в повній мірі
реалізувати свій потенціал і мати достатній рівень матеріального
благополуччя на Батьківщині» (9).

Безперечно, такі дані оптимізму не викликають. І все ж стверджувати
безапеляційно, що національна свідомість сучасної молоді фактично не
формується, теж не можна. По-перше, в країні існує відповідна
нормативно-правова база, яка покликана спрямовувати процес у потрібному
руслі. Хоча, звичайно, можливо більш уважно придивитися до зарубіжного
досвіду. Адже загальновідомо, скільки уваги проблемі патріотичного
виховання приділяють у США. А в Російській Федерації , наприклад,
реалізується державна програма «Патріотичне виховання громадян РФ на
2006-2010 роки», під яку, до речі, закладено досить серйозне
фінансування.

По — друге, як уже зазначалося вище, відповідно до державної
нормативно-правової бази у кожному навчальному закладі всіх ланок освіти
вибудовується своя система роботи.

Далі , власне, і йтиме мова про те, як розв’язуються проблеми
патріотичного виховання в умовах загальноосвітнього навчального закладу
– середньої школи №66 Дніпровського району м. Києва (директор Л.С.
Птіцина, заступник директора з виховної роботи С. О. Сайко, військовий
керівник М. Д. Тосхопоран)

Перш за все, діяльність педагогічного та учнівського колективів,
батьківської громади визначається метою:

1.Формування в молодого покоління почуття національної само
ідентифікації, високої патріотичної свідомості, почуття любові до свої
країни, пошани до її визначних діячів, історичного минулого.

2. Готовність до виконання своїх громадянських і конституційних
обов’язків

3. Виховання прагнення розбудовувати свою державу, творити власне
майбутнє в нерозривній єдності з майбутнім своєї країни.

4. Формування готовності до захисту своєї країни і її державних
інтересів.

Беручи до уваги той факт, що почуття національної свідомості,
патріотизму починає формуватися перш за все в родині, діяльність
шкільного колективу має багатовекторне спрямування. До процесу залучені
батьки, колишні випускники школи, представники громадськості. У цілому
система патріотичного виховання у школі має таку структуру:

: Oe

O

станніх років широко використовуються можливості нововведеного курсу
«Художня культура». Вивчення предмета дає змогу плідно поєднувати
навчальний процес із позакласною роботою. Зокрема, у формі масових
заходів проводяться презентації учнівських проектів із навчальних тем,
що стосуються культури рідного краю.

— реалізація програми військово-патріотичного виховання. Цей проект має
на меті, перш за все, формування готовності юнаків до служби у Збройних
Силах України і здійснюється він у тісній співпраці з радою ветеранів
Дніпровського району м. Києва, радою ветеранів мікрорайону Каунаський,
де розташована школа. Залучення учнів школи до спортивно-масової роботи
також у значній мірі містить у собі виховний потенціал, оскільки
здійснюється у школі під гаслом «Здоров’я людини – здоров’я нації».
Вихованці навчального закладу — багаторазові призери та переможці
районної та міської спартакіади допризовної молоді. У рамках
профорієнтаційної роботи до школи постійно запрошуються студенти
Київської військово – медичної академії, школярі також часто бувають у
стінах вишу. Ветерани та учасники бойових дій, діти війни – постійні і
бажані гості навчального закладу. Їх запрошують до школи на всі свята,
учні знають їх поіменно. 2009 року розпочато спільний проект із
створення кімнати Бойової Слави, до участі в якому залучено і
старшокласників, і педагогів школи, і батьківську раду. Теплі і
товариські стосунки склалися в шкільного колективу із спілкою
воїнів-інтернаціоналістів району. Цьогоріч у стінах школи відбулися
урочистості з нагоди 20-річчя створення спілки, і вони надовго
залишаться в пам’яті учасників заходу:

«19 лютого 2011 року, напередодні Дня захисника Вітчизни, СЗШ № 66 уже
не вперше гостинно розчинила свої двері для ветеранів Великої
Вітчизняної війни, воїнів-інтернаціоналістів — учасників і очевидців
воєнних подій на Кубі, в Афганістані та в інших країнах. Зустріч —
традиційна. Але цьогоріч була ще й особлива нагода: 20-річчя створення
спілки воїнів-інтернаціоналістів кубинців. Серед гостей Масалов М. І.
заступник голови об’єднання воїнів-інтернаціоналістів – кубинців м.
Києва, Неумивакін І.. І.. — письменник і воїн-інтернаціоналіст із
Житомира, Васильченко В. В. – заступник голові об’єднання
воїнів-інтернаціоналістів Афганістану Дніпровського району м. Києв,
Кукса І. В. – голова спілки воїнів-інтернаціоналістів – кубинців
Дніпровського району, Лисаков Г. Ф. – полковник запасу, ветеран Великої
Вітчизняної війни, Жданович А. Д. – ветеран Великої Вітчизняної війни,
учаcник Карибської кризи, Томасевич П. Ф. – голова організації ветеранів
війни та праці Дніпровського району м. Києва, Лямар А. Г. – методист
науково-методичного центру Управління освіти Дніпровської
райдержадміністрації.

У залі – і сиві поважні чоловіки, і трішки молодші…На грудях кожного
– ордени та медалі… Щирі вітання, обійми і навіть сльози на очах… На
останніх рядах наймолодші – діти інформаційної епохи,
інтренет-покоління – нинішні учні школи. Розкутість у рухах і словах,
легка іронія в поглядах…Що ж, вони такі – діти третього тисячоліття.
Проте не мине й десяти хвилин, як іронія зміниться на зацікавлення, а
то й захоплення, розкутість – на увагу й здивування. До них говоритиме
сама історія. І не сухими фразами шкільних підручників, а й досі живим
болем пережитого, того, що випало на долю цим чоловікам тоді, коли були
вони ровесниками нинішніх ще безвусих хлопчаків.

Один за одним виходять до присутніх воїни. І назвати їх колишніми –
неможливо. Колишніх воїнів не буває. Людина, яка хоч раз опинилася
перед необхідністю захищати, виконувати наказ, – залишиться ВОЇНОМ
назавжди.

Спогади…спогади…спогади… У них сплелися смуток і радість, минуле й
сьогодення….сплелися так, як сплітаються життя і смерть. Щирі слова,
теплі усмішки, дужні потиски рук, нагороди з нагоди свята…І наостанок –
дитячий подарунок, традиційний концерт шкільної самодіяльності. Але вже
якось трішки по-іншому, ніж під час репетицій, світяться дитячі очі. І
дрижить голос у дівчинки, яка співає для гостей пісню. І в поглядах
юнаків зринає прагнення долучитися до цього братства справжніх чоловіків
– воїнів і захисників. І, здавалося, зникає межа між поколіннями,
стираються грані часу.

Ще не раз перепишуть підручники історії, щось додаючи і щось
викреслюючи — чи то дошукуючись істини, чи то на догоду ідеології. Ще
не раз розставлять акценти, поділяючи події на важливі і не дуже. Але
ніхто не в змозі переписати людське життя. Ніхто не має права викреслити
з нього бодай дещицю. І жодна ідеологія не замінить людині її долю.
Війна не питала, по чийому життю їй пройтись. Вона просто йшла. І
залишала сліди. Випалювала їх у душах. А загартоване вогнем не має ні
терміну давності, ні забуття»

Отож, підсумовуючи все вищесказане, ще раз зазначимо, що це – лише
спроба окреслити основні шляхи, форми та прийоми виховної діяльності,
спрямовані на формування національно свідомих громадян країни —
майбутніх активних учасників суспільного життя. Наостанок додамо лише,
що будь-яка ідея нівелюється, не приносить жодної користі, а подекуди й
шкодить, якщо вона не підкріплена реальною життєвою позицією
безпосередніх керманичів виховного процесу – педагогів. Активна життєва
позиція, демонстрація поваги й шани до рідної мови, вияв любові до свого
краю, до людей, знання історичного минулого і, зрештою, найголовніше –
правильна розстановка акцентів в оцінці сучасності – це ті фахові і суто
людські якості вчителів, батьків , що можуть зробити в царині виховання
значно більше, ніж будь-які методично виважені програми.

Виховання патріотизму в стінах СЗШ №66 Дніпровського району м. Києва
розпочинається саме із виховання патріотів рідної школи. У стінах
навчального закладу панує родинна атмосфера, яка активно підтримується
всіма членами шкільної спільноти. Відстоювання честі й гідності своєї
школи — чи то на предметних олімпіадах, чи то під час спортивних
змагань, чи то просто в розмові з однолітком – ось ознака, яка свідчить,
що формування майбутнього громадянина вже почалося. А значить, усупереч
невтішним даним статистики і сумним прогнозам окремих соціологів і
політологів, Україна як держава таки має майбутнє.

Література

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. 1998.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал — Полтава 1994.

3. Винниченко В. Відродження нації ч. І-ІІІ — К. 1992.

4. Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Львів, 1996.

5. Вишневський О. Національно-духовне відродження в українській школі. —
Трускавець, 1992.

6. Державна національна програма «Освіта» К: Райдуга, 1994.

7 . Каюков В.І. Виховуємо патріотів України. — Кіровоград. 2000

8. Щербань П. Проблеми сучасної освіти. //Літературна Україна». – 13
липня 2006.

9. Чупрій Л.В. «Патріотичне виховання в Україні: cтан і перспективи»
(електрон – ресурс) режим доступу HYPERLINK
«http://sd.net.ua/2009/11/05/patrotichne_vikhovannja_v_ukran_ctan__persp
ektivi.html»
http://sd.net.ua/2009/11/05/patrotichne_vikhovannja_v_ukran_ctan__perspe
ktivi.html

Похожие записи