.

Наступність початкової, дошкільної та середньої освіти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
234 3441
Скачать документ

Наступність початкової, дошкільної та середньої освіти

Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному освітянському
просторі, зумовлюють нагальність розв’язання комплексних
соціально-педагогічних завдань, одним з яких є перехід до систематичного
навчання дітей із шести років

Відомо, що одним із найвідповідальніших життєвих циклів людини є
дошкільний період, тому інноваційні шляхи творчого розвитку дошкільників
сприяють опануванню ними не тільки премудростей шкільної науки, а й
науки життя, набувають у сучасних умовах особливого значення.

Сьогодні вже не стоїть питання про те – можна чи ні вчити шестилітніх
дітей. Учені, медики, педагоги і психологи дійшли єдиної думки: діти
шестилітнього віку можуть навчатись в школі. Інше запитання: як учити
цих дітей? Адже за своїми психофізичними особливостями шестилітні дітки
різко відрізняються від учнів семилітнього віку. Дуже активні,
допитливі, вони потребують особливої уваги, детального вивчення вікових
особливостей, нових підходів до навчання.

Що змінюється в дитячій душі зі вступом до школи? Серед гармонійних
стосунків, які не порушують балансу природної пізнавальної активності
дитини, з’являються нові речі, які складають світ важливих, необхідних,
але незнайомих за своїм призначенням явищ. Усе це стає змістом нової
діяльності – навчання. Для тогою, щоб засвоїти невідоме, необхідно
виконати складні дії, набути нових умінь, навичок, стереотипів. Вони і
складають розумову діяльність у зовсім нових умовах – умовах масової
школи, коли власна активність підкоряється законам навчання.

Отже, у шість років дитина від природи активна, вона хоче пізнавати,
учитись, але це бажання можна дитині реалізувати лише з власної
внутрішньої позиції дослідника, а не школяра. Школярем дитина стане лише
в сім років, коли почне володіти навичками діяльності.

Ось тут і виникає головна дитяча проблема. Справа в тому, що дитина хоче
й активно прагне пізнавати, але не може спрямувати свої дії на навчання,
яке потребує самозміни, а не природного саморуху. У поведінці шестиліток
домінує пізнавальна активність, яка виявляється у грі – конструктивній,
образотворчій, хореографічній та інших видах діяльності, в яких пізнання
йде через предмету дію, рух, образ.

У шестиліток є пізнавальна потреба, але немає внутрішньої позиції
школяра. Це означає, що в цьому віці діти не готові до шкільного
навчання, яке базується на традиційній схемі навчального процесу, а
стосунки з учителем для них ще не передбачають довільності психічних
процесів і соціальних мотивів уміння. Учитель для шестиліток виконує ще
опікувальну роль організатора діяльності, він співучасник спільних дій
із дитиною, співучасник гри.

Навчально-виховний процес має будуватися на глибоких знаннях учителем
вікових психофізичних дітей сьомого року життя через співпрацю та
психолого-педагогічну підтримку маленького учня. Завдяки організації
навчання з урахуванням стану здоров’я дитини, впровадження інноваційних
освітніх технологій учитель зможе не тільки сформувати в учня потребу в
навчанні та спілкуванні, та і зберегти його здоров’я.

Проблемною підготовки дітей до шкільного навчання стурбовані всі:
батьки, дошкільні працівники, учителі, органи управління освітою, і
кожен по-своєму намагається вирішити цю проблему.

Уся система нашої освіти, прочинаючи з першої ланки – дошкільного
виховання, гартує дітей до виконавської діяльності через репродуктивні
методи навчання, розвиваючи саме виконавські здібності. У даний час
потрібні такі заклади освіти, які працюють на інших педагогічних і
психологічних принципах, а саме на основі розвитку творчих здібностей
дітей. У пошуковій творчій діяльності відбувається розвиток пізнавальних
інтересів, включаються механізми саморозвитку особистості. У наш час
набуває цінності особисте формування дитини.

Розвиток творчої особистості потребує відповідних умов, від яких
залежить його ефективність, продуктивність виявів особистості як
суб’єкта діяльності. Цьому найбільшою мірою сприяє навчально-виховний
комплекс з єдиними підходами та вимогами до кожної дитини, наданням їй
максимальних можливостей для виявлення і розкриття творчих здібностей,
обдаровань на всіх етапах – від дошкільника до молодого школяра і в
подальшому житті.

Навчально-виховний процес у дитячому закладі, початковій школі
забезпечує творчий розвиток і особистісно зорієнтовану підготовку,
гуманістичну систему взаємовідносин дитини й дорослого, взаємодію у
діяльності сім’ї, дошкільної і початкової освітніх ланок, створює єдиний
соціально-педагогічний простір для успішного творчого розвитку
дошкільника та школяра, здійснення завдань навчання й виховання.

Процес творчого розвитку дитини в умовах навчально-виховного комплексу
передбачає на першому етапі – достатньо організовану взаємодію сім’ї,
дошкільного закладу й початкової школи як цілісного
соціально-педагогічного середовища навчально-виховного комплексу, на
другому – уключення різних форм підготовки до школи, на третьому етапі
виникають якісні зміни особистості (активність, самостійність,
творчість).

Залучення батьків до співпраці з педагогами щодо творчого розвитку
дитини та підготовки до школи – це одне з базових завдань дошкільного
компонента навчального закладу. У межах програми роботи з батьками можна
застосовувати найрізноманітніші заходи: анкетування, індивідуальні
консультації, відриті контрольно-перевірочні уроки, тематичний лекторій
і родинний клуб. Унаслідок такої співпраці виробляються однакові погляди
на процес розвитку, виховання та навчання дитини.

У роботі з дошкільниками важливо встановлювати комунікативні зв’язки під
час спілкування через гру. Саме через гру діти засвоюють норми
поведінки, взаємостосунків у колективі. Відомо, що навчальний матеріал
засвоюється у продуктивних видах діяльності: малюванні, ліпленні,
аплікації, конструюванні з паперу і природного матеріалу, виготовленні
іграшок. Такі заняття сприяють інтелектуальному розвитку дітей через
їхню активність, розвивають дрібну моторику рук, необхідну для навчання
письма.

Наступність дошкільного навчального закладу й початкової школи
передбачає опору на знання, уміння, творчі якості та здібності, які
дитина здобула у дитячому садку, і така наступність між дошкільним
навчальним закладом і початковою школою здійснюється як за змістом, так
і за методами, прийомами, організаційними формами.

Найважливішим показником розвитку дошкільника є рівень оволодіння
різними видами діяльності, що, по-перше, є джерелом і рушійною силою
розвитку, а, по друге, – виявом досягнень. Рівень розвитку будь-якого
виду дитячої діяльності оцінюється двома найважливішими
характеристиками. Перша – це ступінь оволодіння діяльністю, друга рівень
– освоєння операційно-технічного боку діяльності, тобто оволодіння
необхідними навичками.

Найважливішою сферою, яка характеризує рівень готовності дитини у роботі
навчального закладу, є соціальний розвиток, тобто ті якісні зміни, від
яких залежить можливість жити в суспільстві, взаємодіяти з іншими
людьми, дітьми і дорослими. Соціальний розвиток, насамперед,
характеризується рівнем освоєння дітьми різних норм і правил поведінки.

Наступність у навчально-виховному комплексі, виступаючи основною умовою
переходу дитини від дошкільного навчального закладу до початкової школи,
забезпечує неперервність освітнього простору дошкільників і молодших
школярів, цілісний особистісний творчий розвиток кожної дитини, створює
середовище для повної соціальної життєдіяльності дитини, її творчого
розвитку, навчання, виховання, реалізації пізнавальних потреб протягом
дошкільного дитинства і планового переходу до вищих освітніх ступенів.

то чого стає новим: учителі, форма навчання, яка в середній школі стає
предметною, а інколи і однокласники. Крім того, нерідко діти переходять
із одного приміщення в інше, де їм доводиться звикати і до нового
приміщення.

П’ятикласникам у школі і цікаво, і тривожно: хочеться бути активним,
розумним і незалежним, потрібним і успішним; хочеться, щоб новий учитель
побачив і оцінив все саме найкраще в них.

Розглянемо ситуації з життя п’ятикласників.

1. Маленька Діна спускається з третього поверху сходами, обережно
притуляється до стіни, із тривогою торкаючись до пробігаючи мимо
«здоровенних» старшокласників. Проходивши мимо, учитель вітається з
дівчинкою, запитує, де у неї повинен бути урок, упевнено бере за руку і
проводжає до кабінету. По дорозі Діна задає питання, які чує у школі
майже кожен дорослий: «А ви хто? Ви будете у нас щось викладати? А по
яким дням ви буваєте у школі?».

2. Оля відповідальна і дуже скромна дівчинка, ось уже другий день
відносить журнал 5-го «А» класу додому – бо так безпечніше, не пропаде.
Завуч школи випадково побачила, як Оля заштовхує журнал в портфель, який
ніяк не закривається. «Ти додому його несеш? Ти що? Це ж важливий
документ!» У Олі закапали сльози. «Звісно, спасибі, ти не розгубилась.
Уберегла журнал, але наступного разу…» – сказала Ольга Миколаївна й
розповіла про правила зберігання шкільної документації.

3. На занятті у психолога Катя малює фарбами малюнок ситуації щастя.
«Учителька математики похвалила мене на уроці. Раніше у мене все було
добре з математики. А тепер усе по-іншому», – переживає п’ятикласниця.

4. Саша, тільки після дзвоника встигнувши купити булочку в буфеті
(старшокласники виштовхали його в кінець черги), тепер стоїть у коридорі
й не розуміє, куди ж ділись усі діти з кабінету та який наступний урок.
Він не пам’ятає, як звуть нову вчительку, і не знає, що ж робити далі.

5. Учитель інформатики розповідає про 5-й «А». «Діти активні, добрі,
розумнію, смішні, але маленькі. У деяких ще ноги до підлоги не достають,
коли вони займаються в комп’ютерному кабінеті на стільцях
старшокласників. Сьогодні по доброті душевній вирішили допомогти й
виключили всі комп’ютери після того, як я сказав, що урок закінчився.
Мені прийшлось усе переробляти: усе знову включати, загружати, і
виключати – це ж система, тому затримався на цілий урок».

Що переживають у цих ситуаціях діти?

Діна погано орієнтується у школі, для неї, як і для інших дітей, в новій
ситуації навчання дуже необхідний дорослий, який виділяє її серед інших,
звертає увагу тільки на неї, утримуючи тим самим почуття безпеки і до
школи.

Оля, чекаючи похвали зі сторони педагога, відчула провину і тепер
невпевнена у правильності своєї поведінки. Хоча ніхто ніколи не
пояснював, що робити в подібній ситуації.

Катя розгублена, тому що вчителя пред’являють різні вимоги. Вона
проявляє велике хвилювання в навчальній ситуації, постійно чекає
задовільної оцінки зі сторони педагога.

Саша невпевнений у правильності своєї поведінки, погано орієнтується у
шкільному приміщенні та не знає, де подивиться розклад занять.

5-й «А» клас не знає правил поведінки в комп’ютерному класі.

Звісно, є діти, які легко й вільно вливаються в систему шкільного життя,
вимог, норм і соціальних відношень, але більша половина учнів 5-х класів
відчувають дезадаптацію: становляться неуважними, безвідповідальними,
тривожними, невпевненими в собі, гірше навчаються в порівнянні з
початковою школою, відчувають труднощі у спілкуванні з ровесниками та
вчителями.

Учителям теж важко запам’ятати всіх учнів в умовах великої школи і
швидко впізнавати дітей, щоб успішно організувати навчання і
спілкування, переключитися з психологічних особливостей випускників
школи 16-річного віку на можливості дітей 10-11-ти років.

Наскільки легко та швидко молодший підліток адаптується до умов
середньої школи, залежить не тільки й не стільки від його
інтелектуальної підготовки до навчання. Важливо, щоби були сформовані
вміння та навички, даючи в результаті успішність адаптації:

осмислювати вимоги вчителя і співвідноситися їм;

установлювати міжособистісні стосунки з педагогами;

приймати та підтримувати правила життя класу і школи;

спілкування та належної поведінки з однокласниками;

упевненої поведінки;

колективної діяльності;

самостійного розв’язання конфліктів мирним шляхом;

самопідтримки;

адекватної оцінки своїх можливостей і здібностей.

Слід відзначити, що виділення саме цих навичок обумовлено не тільки
теоретично, скільки багаторічними спостереженнями за дітьми в цей
складний для них час – період адаптації середньої школи.

Головна мета – створювати умови, які дозволяють кожному п’ятикласнику як
можна легше й радісніше вступити в новий етап шкільного навчання:
підтримувати та розвивати в дітях цікавість до знань; допомогти їм
спілкуватися з однокласниками та вчителями.

Окреслюються й задачі:

формування у дітей позитивної «Я-концепції» та стійкої самооцінки,
зниження рівня шкільної тривоги;

формування стійкої навчальної мотивації дітей;

утворення класного колективу й формування єдиних обумовлених вимог;

підвищення рівня готовності до навчання, формування навчальних навичок;

освоєння дітьми шкільних правил;

формування норм і правил життя класу;

формування адекватних форм поведінки в нових шкільних ситуаціях;

розвиток соціальних і комунікативних умінь, необхідних для формування
міжособистісних відношень один з одним, із новими вчителями та другими
працівниками школи.

На першому етапі роботи основна увага приділяється формуванню колективу,
навичок поведінки в нових шкільних ситуаціях, умінню орієнтуватись у
приміщенні школи. Дуже важливо утворити у класі доброзичливу атмосферу.
Найбільш ефективні на даному етапі наступні прийоми: надання допомоги в
нових ситуаціях; надання допомоги в осмисленні досвіду співробітництва.

На другому етапі проводиться робота з основними проблемами осмислення
нових правил. Важливішою задачею являється допомога дітям в осмисленні
вимог учителів. Паралельно вирішується ще одна задача – встановлення
міжособистісних стосунків із педагогами. На цьому етапі необхідно
допомогти дітям відчути себе самостійним не тільки у спілкуванні, але й
у діяльності навчання, тому можна виділити напрями роботи: формування
конструктивного ставлення до невдач, помилок; аналіз уже набутих
успіхів.

На третьому етапі формується поняття критеріїв оцінки усної та писемної
роботи (правильність, акуратність, краса тощо), критеріїв ставлення
педагогів до правил поведінки у шкільному кабінеті; до правил ведення
зошитів; освоюються способи роботи, які дають високий результат. На
цьому етапі починається робота щодо сприймання дітьми своїх негативних
почуттів. Тому окрему увагу заслуговують прийоми зниження напруги у
шкільних ситуаціях.

На четвертому етапі особливу увагу приділяють формуванню деяких
навчальних навичок, зв’язних із самоорганізацією та самоконтролем у
навчальній діяльності, продовжується робота над розвитком комунікативних
умінь. На цьому етапі ми використовуємо прийоми, які дозволяють
працювати над шкільною тривогою та хвилюванням, виникаючому в дітей у
різних ситуаціях на уроках.

На п’ятому етапі відбувається осмислення особистісних цілей на період
навчання в 5-му класі. Підбиваються підсумки групової роботи.

Критеріями ефективності занять виступають: зниження рівня шкільної
тривоги; підвищення рівня колективізму; позитивна динаміка
емоціонального розвитку дитини, характеризується ростом ступеня
осмислення почуттів; гармонізація образа «Я» (позитивна самооцінка);
підвищення впевненості в собі та своїх можливостях; формування в дітей
позитивного ставлення до школи, до вчителів і однокласників.

Методи і техніка:

рольові ігри;

дискусії;

малюнок (арт-терапія);

моделювання зразків поведінки;

метафоричні історії притчі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020