Наукова стаття на тему:

«Моральні проблеми людської

діяльності.

Проблема співвідношення

цілей і засобів діяльності»

Музика Світлана Петрівна

Товстівський НВК

заступник директора НВК

з навчально-виховної роботи

19525

Городишенський район

с. Товста

вул. Молодіжна, 3

т. 3-05-42

Моральні проблеми людської діяльності. Проблема співвідношення

цілей і засобів діяльності

Сутність віри не в тому, щоб поселитися на небесах,

а тому, щоб поселити небеса в собі.

Харді Т.

На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства навіть вкрай

неспостережлива людина може відзначити хиткість позицій моральних

цінностей людства, в загальному, і конкретно віри та релігії в житті
кожного

з нас.

Перш за все, слід визначити, що ми розуміємо під термінами «моральна

цінність», «віра», «релігія».

Моральна проблема сучаної цивілізації виявляється у гострому

неспівпаданні поставлених цілей та завдань із людською реальністю.
Засоби

масової інформації, сучасна література та телебачення переконують
кожного

в тому, що він може стати таким самим щасливчиком як персонаж з голубого

екрана, який обов’язково всіх переможе та стане вкінці кінців мало не

національним героєм… Чи в тому, що мало не кожен є супер талановитим

генієм музикантом-поетом-письменником, якого просто не розуміють

сучасники.

А реальність полягає в тому, що комусь все таки треба бути і

двірником, і просто робітником на заводі. Але хто ж з цих потенціальних

героїв погодиться настільки «принизити» себе? Як то кажуть «в країні не

вистачає металургів, самі гітаристи»!

Іншою, але не менш важливою моральною проблемою виступає

питання віри та духовності. Віра в світле, щасливе майбутнє, в самого
себе, в

долю чи просто в Господа Бога? Адже по суті це абсолютно різні речі-

атеїста, що свято вірить в відсутність вищих сил можна логічно назвати

глибоко віруючою людиною. Але ж «віруючий атеїст» — виходить абсурд?

Тому зупинимося саме на визначеності понять віри та релігії для того,
щоб

зрозуміти яку нішу вони займають в нашому суспільстві.

Релігія, з точки зору звичайної середньо статичної людини, складає

собою сукупність норм, приписів та догм і людина, яка розділяє позиції
даної

течії, повинна виконувати ці настанови. Віра — безсумнівне утвердження
на

певних положеннях, критика яких, для цієї персони, просто неприпустима.

Тобто релігія іманентно властива вірі. Саме так, а не навпаки. Тому що,
якщо

людина у щось вірить, то це можна назвати певною релігією. ЇЇ РЕЛІГІЄЮ.
І

вона буде дотримуватися певних рамок поведінки, ці рамки будуть

накладатися і на її світогляд тощо.

В сучасному суспільстві віра є засобом спасіння. Не у релігійному

сенсі, а в тому, що якщо людина у щось вірить і живе за переконаннями,
які

відповідні цій вірі, вона має свій особистий світ, свою печеру, в якій
вона

може знайти прихисток від різноманітних негативних речей, якими насичене

сучасне життя. Віра, на думку Бенедикта Спінози, є невід’ємною частиною

людського життя. Тобто можна зробити висновок, що якщо в житті людини

відсутня віра, то вона не живе, а просто існує.

Якщо говорити про релігію з точки зору духовності, то духовність є

вимираючим явищем в сучасному суспільстві, адже невелика частина

b

d

?

®

uooiiiiaUOOI???F?

1$`„a$

d th1$

®

b

$ься про цей

аспект життя, або не надають йому важливого значення чи навіть
зневажають

його. Тобто вони забувають, що духовне завжди є більш важливим, ніж

матеріальне. І саме ці слова характеризують сучасний стан суспільства: в

першу чергу до уваги береться матеріальний фактор, а внутрішній світ

залишається нікому не важливим І не потрібним. Внаслідок таких тенденцій

у більшості людей склалася думка, що над розвитком духовності,

підтриманням внутрішньої гармонії та порядку не слід замислюватися. Цим

зумовлюється той стан віри та релігії, який наразі присутній у нашому

соціумі.

За Біблією, коли Христос був на землі, він говорив про те, що прийшов

врятувати тих, що загубилися. Саме так можна сказати про людей сучасного

суспільства — ми просто загубилися на нашій землі. Але ж як можна

загубитися в епоху комп’ютерів та атому? Як не парадоксально це звучить,

але це так. Забувши релігійні правила та заповіді, забувши Бога, ми
часто

забуваємо про своїх батьків. Ми «загубили» совість, призвичаївшись

говорити неправду та хитрити. Ми «загубили» власну честь та гідність,

йдучи на будь-яке приниження, переступаючи через мораль

заради матеріальних цінностей, заради «місця під сонцем». Ми «загубили»

поняття дружби, «загубили» милосердя.

Ми «загубилися», шукаючи, але не знаходячи щастя в житті. Ми

«загубилися», шукаючи і не знаходячи справжнього кохання, ми

«загубилися», шукаючи вихід із складного положення, в якому зараз

знаходимося, але не знаходимо його. Ми «загубилися», шукаючи людину,

яка хотіла б зрозуміти і прийняти нас такими, якими ми є.

Ми щодня ходимо по вулицях великих міст в оточенні тисяч людей,

але всі вони зайняті собою, ми їх не цікавимо, а вони в свою чергу не

цікавлять нас. Знаходячись на вулицях мегаполіса, все ж відчуваємо себе
так

само самотньо, як в лісних хащах, де не зустрінеш людей. Розум наш також

заблукав серед різноманіття філософій та віруваннь, яких ми маємо наразі
з

лишком. Екстрасенси та маги, езоретика та кришнаїзм, харизматія, буддизм

та маса різних християнських конфесій та сект…

Але де ж правда? На чому слід зупинитися серед всіх цих вірувань та

доктрин? Як знайти вірну дорогу у тому, що ми називаємо словом життя?

Це доволі складне питання, відповідь на яке знаходить і вибирає кожен

свою. Дехто потрапляє в тенета релігії, інші знаходять щастя в
наркотиках чи

алкоголі, щоб утекти хоча б на якийсь час від реальності і забутись, а
дехто

просто приєднується до покоління конформістів, яким абсолютно байдуже

що діється навколо. Останній вибір є найбільш легким і не вимагає ані

філософствуванням над питанням про сенс життя і роль людини в
навколишньому світі. А відповідь на це питання є головним для

самоідентифікації людини як представника роду людського і лише після
того

як певна особистість дасть собі нарешті відповідь «Хто Я?», в чому до
речі

значну допомогу надають віра та релігія, лише тоді вона може з гордістю

сказати «Я людина».

PAGE 4

PAGE 6

PAGE 5

Похожие записи