Методологія педагогіки

Методологія науки (від грец. Methodos i logos) — вчення про принципи,
форми і методи наукового пізнання.

Методологічна засада педагогіки — наукове підґрунтя пояснення основних
педагогічних явищ і розкриття їх закономірностей.

Методологічна основа є багаторівневою системою, яку

Утворюють:

1. Філософська методологія, що виражає світоглядну інтерпретацію
результатів наукової діяльності, форм і методів наукового мислення у
відображенні картини світу.

2. Опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення
дійсності (системний підхід, моделювання, статистична картина світу).

3. Конкретна наукова методологія (сукупність методів, форм, принципів
дослідження в конкретній науці).

4. Дисциплінарна методологія, що стосується частини науки (дидактика).

5. Методологія міждисциплінарних досліджень.

Розглядаючи перший рівень методологи (філософський), українська
національна педагогіка передусім спирається на праці українських
філософів К. Ставровецького, Г. Сковороди, С. Гогоцького, П. Юркевича,
Д. Чижевсь-кого, В. Лосевича, О. Потебні, філософські ідеї Т. Шевченка,
П. Куліша, І. Франка та ін. Певну цінність мають ідеї української
народної філософії: нескінченність світу, вічна змінюваність життя,
людина — центр світобудови; природа, як матір — її треба любити; земля —
наша годувальниця; хліб — усьому голова; свобода — найбільша цінність
для людини; кожна людина має жити по праці та ін. Українська народна
філософія утверджує культ людини і природи.

Компонентами методологічних рівнів є: загальні закони філософії, зокрема
теорії пізнання; закони логіки, закономірності психологи; закони і
закономірності педагогіки; методи дослідження; вчення класиків
педагогіки.

Зазначені рівні методології утворюють систему, в межах якої наявна певна
супідрядність, причому філософський рівень є змістовою основою
будь-якого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до
процесу пізнання й перетворення дійсності.

Методи науково-педагогічного дослідження

У процесі педагогічного дослідження, організованого з метою отримання
нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного
дослідження.

Метод науково-ледагопчного дослідження — шлях вивчення й опанування
складними психолога-педагогічними процесами формування особистості,
встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс
методів, маючи на увазі, що таке поєднання покликане забезпечити
отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або
іншого об’єкта виховання чи навчання, а використовувані методи повинні
забезпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та інформованості
особистості. При цьому задіяні методи мають відображати динаміку
розвитку окремих якостей як на певному віковому відрізку, так і впродовж
усього процесу дослідження, забезпечити постійне отримання відомостей
про учня з якнайбільшого числа джерел, від найкомпетентніших осіб, які
постійно спілкуються, взаємодіють з ним, що дасть змогу аналізувати не
лише перебіг процесу, його результати, а й умови, в яких він
відбувається.

Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують розкриті нижче
методи:

Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване сприймання
педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють спостереження
пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження.
Організовуючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін,
фіксувати результати. Спостереження повинно бути систематичним. Якщо
педагог тільки реєструє поодинокі факти, що впадають у вічі, то поза
його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню
позицію. За зовнішньою поведінкою треба вміти побачити справжні причини,
а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем в
усіх видах його діяльності. Досвідчені педагоги намагаються бувати там,
де й їхні учні. Нерідко у схожих умовах учень поводиться по-різному: на
одному уроці він активний і уважний, а на іншому — пасивний і неуважний.
У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з’ясовують
причини розходжень, які нерідко зумовлені різним ставленням до учня
педагогів.

З метою забезпечення об’єктивності спостереження здійснюють за допомогою
технічних засобів: звуко- або відеозапис уроків, позакласних виховних
заходів, різних видів діяльності учнів. Для цього використовують і
замкнену телевізійну систему, і спеціальні класи, в яких спостереження
ведеться через віддзеркалювальну стінку. Приховане спостереження
ефективніше, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку школяра,
унеможливлює вплив педагога на дітей.

Оцінюючи педагогічне спостереження як загалом ефективний метод
науково-педагогічного дослідження, слід мати на увазі, що він не повною
мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, що вивчаються, дії учнів.
Небагато інформації дають спостереження й для висновків про мотиви дій і
вчинків школярів. Тому існує потреба поєднання спостереження з іншими
методами дослідження, зокрема з бесідою, анкетуванням.

Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через
безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних
умовах. Щоб вона була результативною, необхідно мати її план, основні й
додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну
думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявити
педагогічний такт; уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати
бесіди доцільно порівняти з інформацією про особистість, отриманою за
допомогою інших методів.

Різновид бесіди — інтерв’ю. На відміну від бесіди, яку проводять у
природній, невимушеній обстановці, під час інтерв’ю дослідник ставить
наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді
співбесідника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в
об’єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв’ю не передбачає
уточнювальних запитань. Використовуючи його, слід враховувати можливі
типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник,
сперечальник, самовпевнений. Результати інтерв’ю залежать від
продуманості запитань.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об’єктивність інформації про
педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає
отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

За характером анкети поділяють на: відкриті — передбачають довільну
відповідь на поставлене запитання; закриті — до поставлених запитань
пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного;
напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й
власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей
типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.

Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких вимог: запитання повинні
бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували
досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію;
використовувати прямі й непрямі запитання (наприклад: «Чи хотіли б ви,
щоб Ваша дочка стала вчителькою?» (пряме), «Як Ви ставитеся до професії
вчителя?» (непряме); у формулюванні запитань слід уникати підказок;
використовувати відкриті й закриті анкети; попередньо перевіряти ступінь
розуміння запитань на невеликій кількості учнів і вносити корективи до
змісту анкети.

Для анкетування батьків з метою виявлення домашніх умов для навчання
учня можна запропонувати такі запитання:

1. Як Ви організовуєте виконання домашніх завдань школярем?

2. Як Ви контролюєте їх виконання?

3. Чи звертається до Вас дитина по допомогу під час виконання домашніх
завдань? У чому полягає така допомога?

4. Як Ви привчаєте дитину до самостійності у виконанні домашніх завдань?

5. Що Ви робите, аби дитина зрозуміла: головне — не оцінка, а праця, яка
стоїть за нею?

6. З якими труднощами Ви стикаєтеся під час організації домашньої
навчальної праці дитини? Як їх долаєте?

7. Чи аналізуєте Ви разом з дитиною її труднощі у навчанні та шляхи їх
подолання?

8. Як Ви формуєте в дитини силу волі, самостійність, наполегливість,
працелюбність?

9. До яких методів заохочення і покарання у стимулюванні навчальної
праці дитини Ви вдаєтеся?

Для виявлення інтенсивності пізнавального інтересу учня батькам може
бути запропонована така закрита анкета:

1. Як часто учень тривалий час зайнятий розумовою працею? (1 —1,5 год. —
для молодшого школяра, кілька годин без перерви — для підлітка):

а) часто;

б) інколи;

в) дуже рідко.

2. Чому падає перевагу школяр, коли йому поставлено запитання на
кмітливість?

а) поміркувати, але знайти відповідь самому;

б) отримати готову відповідь від інших;

в) як коли.

3. Чи багато читає додаткової літератури?

а) постійно багато;

б) нерегулярно: часом багато, подеколи не читає нічого;

в) мало або нічого не читає.

4. Наскільки емоційно ставиться учень до цікавого для нього заняття, що
стосується розумової праці?

а) дуже емоційно;

б) як коли;

в) емоції чітко не виявлені.

5. Чи часто ставить запитання?

а) часто;

б) інколи;

в) зрідка.

Метод педагогічного експерименту — науково поставлений дослід
організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах.
Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного
експерименту: констатуючий — вивчаються наявні педагогічні явища;
перебірковий, уточнювальний — перевіряється гіпотеза, створена у процесі
усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються
нові педагогічні явища.

На відміну від педагогічного спостереження, педагогічний експеримент дає
змогу: штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано
змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; повторювати
педагогічні явища в приблизно таких самих умовах; поставити досліджуване
явище в умови, які піддаються контролю.

Педагогічний експеримент е комплексним, оскільки передбачає поєднання
методів спостереження, бесіди, анкетування, створення спеціальних
ситуацій тощо на всіх етапах кожного з видів експерименту.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Особові справи
учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін,
предмети, виготовлені в навчальних майстернях, дають дослідникові
об’єктивні дані, що характеризують індивідуальні особливості учнів, їх
ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та
навичок.

Шкільна документація (загальношкільний план роботи, плани роботи
предметних комісій, класних керівників, протоколи засідань педагогічної
ради та ін.) дає змогу скласти уявлення про стан навчально-виховної
роботи в школі загалом і на окремих її ділянках зокрема.

Під час дослідження проблем навчально-виховного процесу виявляють
чинники, які сприяють їх вирішенню, визначають рівень ефективності їх
впливу.

Метод рейтингу — оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями
(експертами). До експертів висуваються такі вимоги: компетентність —
знання сутності проблеми; креативність — здатність творчо вирішувати
завдання; позитивне ставлення до експертизи; відсутність схильності до
конформізму — наявність власної думки І здатність обстоювати її; наукова
об’єктивність; аналітичність і конструктивність мислення;
самокритичність.

Метод узагальнення незалежних характеристик — узагальнення відомостей
про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих
відомостей, їх осмислення.

У школі-інтернаті перебував Володя М., учень 6 класу. Батька не мав,
мати покинула його в трирічному віці. До цього виховувався в дитячих
будинках. Мати ним не цікавилась, і це його морально пригнічувало.

Він так характеризував себе: «Хотів би не битися, стати дуже
ввічливим…» Вихователь відгукувався про нього: «Сам на сам Володя
чудова людина, а в колективі неможливий, його кидає в усі боки», «Володя
з кожним днем наглішає…»; «Володя за дружбу, за ласкаве слово
розіб’ється, а зробить усе. Опирається, коли йому наказують». Учителька
була такої думки про Володю: «Якщо не виправиться, виросте
холоднокровним убивцею». Серед вихованців переважали такі думки: «Я
вважаю Володю товаришем, бо коли я приїхав до інтернату, всі до мене
чіплялися, а він заступився за мене»; «Я не знаю, що він там написав про
себе, але я гадаю, що він тільки про себе й думає».

Аналіз цих характеристик і спостереження стали підставою для висновків,
що Володя тягнеться до людей, хоче уваги, тепла, ласки, але приховує це.
Важко переживає відчуження від товаришів, неповагу до нього дорослих,
хоча сам дає для цього привід. Він вимогливий до інших, але менше до
себе, не визнає своїх недоліків. Це призводить До конфліктів з
товаришами і дорослими. Не впевнений, Що до нього добре ставляться. Хоче
посісти відповідне місце в колективі, проте йому бракує сили волі, щоб
добре вчитись і поводитися; хоче бути кращим, але не намагається змінити
себе.

У виховній роботі з ним виходили з бажання хлопця утвердитися в
колективі, відчувати увагу до себе, стати кращим.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися
через необ’єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість
висновків. В такому разі з’ясовують причини розбіжностей, аналізують
чинники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли характеристики
складалися в різний час, упродовж якого поведінка вихованця змінилася.

Метод психолого-педагогічного тестування — випробування учня на певний
рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за
допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати
тестування визначають підрахуванням відсотків розв’язання тестів.

Метод соціометрії — вивчення структури і стилю взаємин у колективі
(запозичений із соціології). Учневі пропонують відповісти на запитання
типу: «З ким би ти хотів…» (сидіти за однією партою, працювати поруч у
майстерні, грати в одній команді та ін.). На кожне запитання він має
дати три або більше «вибори». За числом виборів можна визначити місце,
роль, статус кожного члена колективу, наявність внутріколективних
угруповань, їх лідерів. Отримані дані дають змогу змоделювати
внутріколективні стосунки: рівень згуртованості колективу, способи його
впливу на важкого учня та ін.

Метод соціометрії використовують спільно з іншими методами, оскільки він
не розкриває мотивів взаємин у колективі, а лише відображає загальну їх
картину.

Метод аналізу результатів діяльності учня — аналіз результатів різних
видів діяльності учня (передусім успішності, виконання громадських
доручень, участі в конкурсах та ін.), який допомагає скласти уявлення
про нього за реальними справами. На підставі вивчення виробів учня в
майстерні, наприклад, можна зробити висновок про його акуратність,
старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать
про спрямованість інтересів і нахилів. Відповіді на уроках
характеризують його пам’ять, мислення, уяву, погляди, переконання.
Колекції поштових марок, малюнків і віршів в альбомі є матеріалом для
висновків про спрямованість уваги, спостережливості, творчої уяви,
естетичних почуттів і художніх здібностей школяра. У щоденниках учні
занотовують певні події свого життя і ставлення до них.

Чимало відомостей про загальний розвиток учня, культуру його мовлення,
мислення, інтереси, ідейну спрямованість тощо дає твір. Учитель пропонує
тематику, яка розкриває ставлення учня до себе, свого оточення,
навколишньої дійсності («Моє улюблене заняття», “Недоліки мого
характеру”, «Мої плани на майбутнє»).

Нерідко в творах розкриваються якості, які неможливо простежити за інших
обставин. Так, в одній з педагогічних газет розповідалося про написання
учнями твору на тему: «Мої радощі та прикрощі в шкільному році»:

«Михайло Б., грубий, упертий, насмішкуватий хлопчина написав твір у
вигляді щоденника:

10 вересня. Я схопив двійку навіть з фізкультури. Став відомою особою у
школі.

13 грудня. На виховній годині мене (????) обрали фізоргом. Невже вони
знають про мене більше, ніж я сам про себе?

12 березня. Урок історії. Вчителька назвала мене найголовнішим
анархістом. А що це таке?

14 квітня. Сьогодні за диктант отримав оцінку «чотири». Своя власна
оцінка. Весь день задоволений і пам’ятаю його.

5 травня. Виграли в баскетбол 15:12. Чудово.

17 травня. З історії оцінка «задовільно», з літератури «добре».

25 травня. “Уф! Перейшов до сьомого класу…”

Почерпнуті з творів відомості потребують перевірки іншими методами,
оскільки учні в них нерідко відображають не власні погляди і
переконання, намагаючись підвести їх під загальноприйняті норми моралі.
Перед написанням твору доцільно провести відверту бесіду, диспут,
торкнувшись питань, які необхідно буде розкрити в ньому. Така
психологічна підготовка спонукає учнів до відвертого викладу своїх
думок.

Важливими у педагогічних дослідженнях є й наведені нижче математичні
методи.

Метод реєстрування — виявлення певної якості в явищах даного класу і
обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості
скоєних учнями негативних вчинків).

Метод аранжування — розміщення зафіксованих показників у певній
послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду
об’єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності
та ін.). Метод моделювання — створення й дослідження моделей.

Наукова модель — смислове представлена і матеріально реалізована
система, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад,
моделює оптимізацію структури навчального процесу, управління
навчально-виховним процесом тощо).

Сутність цих методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою
кількісних характеристик, а також у використанні кібернетичних моделей
для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і
виховання. Застосування математичних методів для відображення
педагогічних явищ можливе за таких умов: масовий характер явищ; їх
типовість; вимірюваність явищ.

Теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки)
становлять особливу групу методів педагогічного дослідження.

У процесі педагогічного дослідження нерідко виникає потреба у
порівнянні, зіставленні педагогічних фактів, явищ і процесів за певними
параметрами. Для цього рівні якісних характеристик цих параметрів
позначають певними числовими показниками.

Метод вимірювання — присвоєння чисел речам відповідно до певних правил
(коефіцієнт інтелектуальності «IQ»).

Використовують такі вимірювальні шкали:

1. Виміри в шкалі найменувань (номінальні виміри): групування об’єктів у
класи, кожному з яких присвоюється певна цифра. Психологи часто кодують
стать, позначаючи особу жіночої статі нулем, а чоловічої — одиницею. При
цьому використовують винятково ту особливість чисел, що О відрізняється
від 1, і якщо предмет А має 0, а предмет Б — 1, то А і Б відрізняються
від вимірюваної якості. Але це не означає, що Б містить більше якості,
ніж А.

2. Порядок у шкалі виміру: виходячи з того, що у вимірюваних предметах
різна кількість якості, використовують якість “упорядкованих” чисел:
коли число, приписане А, більше від числа, приписаного Б, це означає, що
в А міститься більше даної якості, ніж у Б.

3. Інтервальні виміри: таке присвоєння чисел предметам, коли однакові
різниці чисел відповідають однаковим різницям значення вимірюваної
ознаки або якості предмета (час між 1940 і 1945 рр. дорівнює часові між
1980 і 1985 рр.).

4. Вимір відношень: відрізняється від інтервального тільки тим, що
нульова точка не довільна, а вказує на відсутність вимірюваної якості.
Прикладом цього виду шкали є ріст і вага. Нульового росту не існує, а
чоловік зростом 183 см удвічі вищий за хлопчика, що має зріст 91,5 см.

Педагогічні явища і процеси динамічні, постійно змінюються. Змінними є
характеристики людей або речей, наприклад, вага, вік, швидкість читання,
кількість дітей. Деякі з цих змінних неперервні, тобто виміри їх можуть
мати будь-яке значення (вага, вік, час реагування). Інші змінні
дискретні — виміри можуть давати тільки окремі значення (наприклад,
кількість дітей).

Зміни різних якостей особистості умовно можна оцінити таким чином;

“5” — якість виявляється дуже сильно і постійно;

“4” — якість виявляється сильно і часто;

“З “— важко визначити (вияви і невияви однакові);

“2” — якість виявляється слабко і зрідка;

“1” — якість виявляється дуже слабко або не виявляється взагалі.

Похожие записи