Метафоричність мови твору
Зробимо спробу розкрити особливості сприймання учнями початкових класів
метафоричності поетичної мови
Насамперед з’ясуємо, що означає «метафоричність».
Метафора – це художній засіб, що полягає в переносному вживанні слова
або виразу на основі аналогії, схожості чи порівняння, а також слово або
вираз, ужиті в такий спосіб. Явище метафоричності привертає велику увагу
дослідників не випадково. Це пояснюється, перш за все, загальним
інтересом до вивчення тексту в широкому значенні цього поняття (вивчення
всіх функціональних стилістичних різновидів літературної мови, вивчення
мови художньої літератури), прагнення дати лінгвістичне обґрунтування та
тлумачення різним стилістичним прийомам, що створюють експресивність
тексту.
Метафора з часів античної риторики та філософії була та є в центрі уваги
вчених-лінгвістів, філософів, психологів, письменників і поетів, а не
тільки вчителів. Не дивлячись на те, що вивчення метафори походить ще
від Аристотеля, до цих пір не можна сказати, що існує загальноприйнята
система поглядів на це явище. При намаганні дістатись до суті метафори,
дослідити її природу та механізм такого продуктивного процесу, як
метафоризація, висловлюються різні думки стосовно того, чим є метафора,
що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність.
Опрацювання спеціальної літератури переконує нас у тому, наскільки
складним і різноаспектним явищем є метафоризація, наскільки розгалуженою
й багатовимірною є метафора як троп.
Мистецтво слова – це особлива організація художнього часу та простору,
що розкриває людині світ засобами епічних, поетичних і драматичних
творів. Художній зміст слова реалізується в мові художньої літератури,
яка здатна виховати особистість. Способи викликати враження в душі
читача І. Франко визначав як поетику твору літератури. Саме поетика
допомагає відійти від предметності буквального смислу слова, здійснювати
вплив на читача. Тому завдання слова в художньому тексті полягає не лише
в донесенні змісту до читача. Вона здатна впливати на внутрішній стан
того, хто його сприймає.
У психолого-педагогічній літературі досить детально охарактеризовано
психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Так, дослідники
вікових особливостей молодших школярів зазначають, що сприймання дітей
цього віку малодиференційоване, позбавлене оранізованого й
цілеспрямованого аналізу.
Художнє сприймання розуміється як результат розвитку особистості, яке не
дається їй від народження. Дитина сприймає художній твір як твір
мистецтва не відразу – на початкових стадіях для неї характерний дієвий
характер сприймання. Вирішальна роль у формуванні цієї здатності
віддається навчанню та вихованню.
Зазначимо, частина психологів наголошують, що молодші школярі під час
вивчення художніх творів займають позицію «всередині твору», їм
притаманний так званий «наївний реалізм», тобто дітям важко
відсторонитись від конкретних деталей, образів, подій, проникнути в суть
твору. Часто вони відзначають випадкові деталі, а суттєве, важливе
залишається поза їхньою увагою.
Особливо помітною в учнів початкових класів є перевага
конкретно-образного мислення у ставленні до творів мистецтва. Однак
поступове накопичення знань про окремі абстрактні та конкретні поняття
впливає на підвищення рівня розвитку пізнавальних процесів.
Сприймання художньої мови – це пізнання естетичного смислу слова, яке
має суттєві особливості й відмінності в порівнянні з процесами пізнання
навколишньої дійсності. З найвищим, найяскравішим виявом мовлення учні
зустрічаються в художньому тексті, де слово переливається всіма барвами,
висвічує всіма гранями, набуває здатності виражати естетичну функцію,
виступає в такій ролі, до якої його може спонукати тільки справжній
митець, майстер і його цінитель – письменник. Саме в художньому тексті
діти зустрічаються зі словом-образом, що вже є сферою мовлення, а не
явищем мови.
У підручниках для читання в початковій школі значне місце відводиться
творам, у яких зображена природа. У цих творах розкриваються її поетичні
картини, що значно впливають на настрій, почуття та переживання дітей.
Ознайомлення з лірикою допомагає учням навчитись виражати своє власне
ставлення до прочитаного, до навколишнього світу.
b d a
ae
d ae
жливо навчити школярів адекватно сприймати ті засоби, з якими вони
зустрічаються у процесі читання, проникати у структуру висловів, речень,
фраз, усвідомлювати авторський вибір слова й на цій основі відтворювати
в уяві художній образ.
Особливість роботи над пейзажною лірикою полягає у визначенні ідеї
художнього твору, виявленні сили та динаміки почуттів поета, впливу
твору на читача, сприйманні та оцінюванні засобів художньої виразності,
за допомогою яких автор створив художній образ природи, та формуванні в
молодших школярів умінь використовувати відповідні засоби у власних
судженнях.
Сприймання лірики вимагає значної підготовки учнів: розуміння ролі
ритмічної побудови віршованого тексту, прямого й переносного значення
слів, особливостей поетичного синтаксису, емоційної палітри. При цьому
важливо враховувати, що діти молодшого шкільного віку ще не мають
достатнього життєвого досвіду, необхідного запасу уявлень для виникнення
потрібних асоціацій, а також читацького досвіду. У літературному творі
молодшого школяра цікавить перш за все яскравий захоплюючий сюжет,
події, що відбуваються з героями. У творах пейзажної лірики такий сюжет
відсутній. Процес ознайомлення з пейзажним твором вимагає від дитини
образної уяви і, що найважливіше, сприймання переданих у ньому почуттів.
Серед багатьох поетичних творів українських авторів особливо привертають
увагу вірші Ліни Костенко та Миколи Вінграновського. Ці твори
вирізняються емоційною виразностю, красою поетичного слова, яскравою
індивідуальністю авторського стилю. У творах Ліни Костенко зустрічаються
індивідуально-авторські прикметникові епітети, наприклад, метільна
мітла, день полив’яний тощо. Письменниця вибирає оригінальні форми для
вираження епітетів, які за своїм характером метафоричні («гусей лебедина
низочка огинає струни беріз»). Незвичайна сполучуваність слів надає
додаткових відтінків у значеннях понять «худесенький», «заслужений» («А
я був молодиком, був худесеньким серпком», «Може, він заслужений
горобець?»).
Природа рідного краю в більшості поезій Ліни Костенко, змальована в
описах-пейзажах, нагадує картинки-мініатюри. Цьому сприяє використання
кольорової гами з таких барв: жовтої, янтарної, золотої, червоної,
рожевої, срібної, зеленої, синьо-голубої, сірої. За допомогою цього
поетесі вдається зображати яскраві картини природи, використовуючи різні
види метафор.
Наприклад, у вірші «Красива осінь вишиває клени…» картинам осені
додається зелена фарба, яка є символом живої природи літньої пори.
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
У віршах збірки для дітей «Бузиновий цар» пори року, явища природи
персоніфікуються. Вони наділяються властивостями діяти, мислити,
відчувати: «серпень випустив серп», «вже брами літа замикає осінь».
Метафора Ліни Костенко «відкриває завісу» до розуміння її поезії,
постійно вимагає домислення, розгадування тексту, уміння вловлювати
логіку руху поетичного образу. Метафора як шлях до підтексту й ідеї
твору допомагає зрозуміти твір, розшифрувати його.
Микола Вінграновський по-своєму підходить до проблем пейзажної лірики.
Його вірші для дітей мають свою цілком виразну палітру. Поетові завжди
вистачає таких емоційних тонів і півтонів, яких більше ніде і ні в кого
не знайдеш. У поезіях М. Вінграновського казка не вичерпується, вона
перегукується з життям.
Під рябими кущами вухатими,
Де стерня босі ноги коле,
Зайці котять передніми лапами
По городу капусту в поле.
Поняття в поезіях М. Вінграновського дуже конкретні, мають своє особливе
значення. Він ніколи не скаже випадково «наша хата», «наша річка», «наш
двір» тощо. За цими словами стоїть уособлення характерних національних
якостей людини, її світовідчуття. Такі вірші носять патріотичний
характер. Наприклад: «Ластівко біля вікна, Ластівко нашої хати».
Змальований пейзаж у його віршах зігрітий, пройнятий людською ласкою.
У ластівки – ластовенятко,
В шовковиці – шовковенятко,
В гаю у стежки – стеженятко,
У хмари в небі – хмаренятко,
В зорі над садом – зоренятко
Вже народилися.
Лиш зажурилися
Старезна скеля над урвищем
Та дуба всохле стовбурище.
Така пестлива лексика та слова-новотвори відіграють у віршах М.
Вінграновського значну роль. Для письменника важливі неповторні відтінки
почуття, стану душі, вони висловлюються за своїми законами, говорять
по-своєму.
Таким чином, поезії Ліни Костенко та Миколи Вінграновського не лише
відтворюють картини навколишнього світу в цікавих художніх образах, а й
прилучають дітей до сприймання літературної мови, розвивають творчу уяву
та мислення, допомагають формувати естетичний смак, відчуття
літературного стилю. Але розумінню такої поезії – поезії незвичайної
краси й довершеності – маленьких читачів необхідно навчати.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
