.

Лисенко Валентина Миколаївна. ‘Етика спілкування: загальний огляд проблеми’. 

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
145 1544
Скачать документ

Чигиринський р-н

Лисенко Валентина Миколаївна

Рацівський НВК І-ІІІ ступенів

практичний психолог

вул. Шкільна,30

0-98-39-44-594

Етика спілкування: загальний огляд проблеми

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні.
Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного
знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає
засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим,
що в процесі спілкування суб’єктивний світ однієї людини розкривається
для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями
та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи
свої індивідуальні особливості. Результат спілкування – налагодження
певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється
інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв’язок людей
у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.
Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в
психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних
потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному
контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте
спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви
спілкування. М.І. Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в
спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше
півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у
зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній
дошкільний вік), у взаєморозумінні та співпереживанні (старший
дошкільний вік). Основні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку –
пізнавальні, ділові та особистісні.

Спілкування впливає на емоційну сферу людини. В емоційній сфері
виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й
соціального. Однією з особливостей спілкування є формування
міжособистісних стосунків.

Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін
інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини
людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією,
проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії.
Спілкування – це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки
принаймні двох осіб, де кожна є активним суб’єктом взаємодії. Крім
обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто
аналізуються мотиви, цілі, установки об’єкта інформації (іншого
суб’єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють
значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст.

Не кожна людина здатна почути та зрозуміти іншу людину. Це залежить від
різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людини, її
індивідуально-психологічних особливостей тощо. Внаслідок цього виникають
так звані комунікативні бар’єри. Щоб їх подолати, необхідно
абстрагуватися від особистих почуттів, переживань та власної точки зору.

При спілкуванні важливо бути хорошим слухачем. І. Атватер вказує на те,
що слухати дуже важко. Людина насамперед зайнята власним мовленням. Крім
того, якщо людина в процесі діалогу замовкла, то це ще не означає, що
вона слухає. Слухання – активний процес, що вимагає уваги. Але
уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина
більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо
це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи
зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод
уникнути його – нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у
невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання).

Залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися
підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що
допомагають продовжити бесіду (репліки типу «так», «розумію», «це
цікаво»). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають
напруження. Проте нерефлектсивне слухання не доцільне в ситуаціях, коли
у співрозмовника немає бажання вести розмову; коли наше бажання слухати
й зрозуміти сприймається як згода, співучасть; коли цей метод суперечить
інтересам співрозмовника й заважає йому самовиразитися. Інший метод –
рефлексивне слухання («активне слухання»). Він полягає в налагодженні
зворотного зв’язку із співрозмовником для того, щоб проконтролювати
точність сприймання інформації. Він передбачає активне використання
вербальної комунікації для підтвердження розуміння інформації. Метод
рефлексивного слухання допомагає з’ясувати наше розуміння почутого для
критики та уточнення.

Одним з важливих параметрів у спілкуванні є міжособистісний простір –
дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього
спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша
просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція
залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку,
психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція
негативно відбивається на ефекті спілкування. «Найближче» спілкуються
знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати
неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують
дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань.
Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки.
Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками-друзями
становлять 0,5 – 1, 2 м (міжособистісний простір), для неформальних
соціальних та ділових стосунків – 1,2 – 3,7 м (соціальний простір);
простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування
або перевести його в площину формальних стосунків.

f h r z „ † ? ?

o

%ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати,
обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного,
можна з’ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися на
тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва, провини.
Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до
нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з
учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника,
очікуючи на продовження бесіди.

Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції
(від лат. еxpressio – виразність). До них належать: міміка, пантоміміка,
жести, інтонація голосу. Вони характеризують інтенсивність вияву
переживань людини. З одного боку, міміка зумовлена природженими
факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах,
радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого – міміка
залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм,
еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на
мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка
означає позитивне ставлення до іншої людини, сльози є універсальною
ознакою скорботою, одначе форма вияву цих реакцій – коли, як, як довго
слід посміхатися чи плакати – залежить від національних, соціокультурних
особливостей. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох
боках обличчя, негативні емоції – чіткіше на лівому боці. Найбільш
експресивними є губи людини, її брови, рухи м’язів у нижній частині
обличчя.

Процес міжособистісного розуміння тісно пов’язаний з емоційною сферою.
Почуття, співчуття та співпереживання допомагають адекватному розумінню
інших людей. Уміння сприймати почуття іншої людини як власні, здатність
до емоційного відгуку – необхідний компонент спілкування та специфічний
засіб пізнання людини людиною. Цей феномен має у психології назву
емпатія.

Деякі дослідники протиставляють емпатію розумінню людини людиною.
Емоційна природа емпатії виявляється саме в тому, що ситуація іншої
людини не стільки «продумується», скільки «відчувається». Але без
емпатії навряд чи можливе адекватне розуміння. Емпатія сприяє
збалансованості міжособистісних стосунків. Прояв емпатії в спілкуванні
свідчить про загальну установку не стільки на розуміння формального боку
спілкування, скільки на входження в його прихований зміст, психічний
стан іншої людини, що відображується передусім невербальними засобами –
інтонацією, жестами, позами.

Розуміння та адекватна відповідь на емоційні вияви важливі тому, що в
спілкуванні люди, як правило, обмінюються тим, що має для особистості
смисл, що найбільш суттєве. Адекватно відображуючи почуття іншої людини,
ми сигналізуємо їй, наскільки розуміємо її внутрішній стан.
Продуктивність спілкування і розуміння залежить у таких випадках не
тільки від фактичної інформації, а й від установок, почуттів, емоційних
виявів.

І. Юсупов зазначає, що емпатійні якості розвиваються тим інтенсивніше,
чим багатшими й різноманітнішими є уявлення про інших людей. Розуміння
інших пов’язане з розумінням самого себе.

Емпатійні тенденції є в кожної людини, але їхній розвиток залежить
значною мірою від умов виховання та соціального оточення. Формуючи образ
свого «Я», дитина нерідко адресує вчинки собі, так, як це робили щодо
неї дорослі. Вона програє соціальні ролі інших, переносячи власне «Я» в
об’єкти своєї уяви. Така децентрація «Я» дедалі частіше здійснюється у
внутрішньому плані.

Стиль спілкування безпосередньо пов’язаний з емоційним співчуттям
партнерові. Емпатійність особистості визначає не тільки її орієнтацію в
соціальному середовищі, а й значущість засобів впливу на людей.

Кожен із нас почуває себе комфортно лише за умови приязного та щирого
оточення. Нам приємно, коли нас розуміють, чують ті, хто поруч.
Розуміння – це любов, прийняття іншого як себе. Людина, яку чують та
розуміють, відчуває психологічний комфорт. Якщо ж цього не відбувається,
у неї виникає дискомфорт, вона стає конфліктною, різкою,
неврівноваженою і навіть нервозною. Тому так важливо вміти знайти форму
спілкування залежно від емоційного стану співрозмовника, навчитися
відчувати її стан, уміти висвітлювати свої емоції без оцінювання, образ.

У своїй практичній діяльності з метою профілактичної та просвітницької
роботи серед учнів по формуванню почуття поваги до емоційного світу
кожної людини; навичок конструктивного спілкування; розвитку навичок
рефлексії та емпатії використовую притчу «Скільки важать наші слова?»

Одного разу маленька синичка, сидячи на гілці дерева, запитала в дикого
голуба:

– Скажи, скільки важить одна сніжинка?

– Не більше, ніж нічого, — відповів він їй.

– Тоді я хочу розповісти тобі дуже цікаву історію, — вела далі синичка.
– Одного разу я сиділа на ялиновій гілці, аж раптом почав падати густий
сніг. Це ще не була снігова буря, і легкі сніжинки спокійно лягали на
дерева. Я нарахувала 7 475 679 сніжинок, які опустилися на гілку. І коли
остання сніжинка, яка, як ти сказав, «важить не більше, ніж нічого»,
впала на неї – гілка зламалася. – Після цього синичка злетіла, залишивши
голуба у глибокій задумі.

Використана література:

Андреева Г.М. Социальная психология. Москва, 1080.

Атватер И. Я Вас слушаю. Советы руководителю как правильно слушать
собеседника. Москва, 1988.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. Москва, 1982.

Газета «Психолог». №1 (385), січень, 2010.

Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. соціальна психологія. Київ, 1995.

Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. Киев, 1990.

Петровский А.В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива.
Москва, 1978.

Психология: Словарь / Под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского.
2-е изд., испр. И доп. Москва, 1990.

Свенцицкий А.Л. Социальная психология управления / Под ред.
Е.С.Кузьмина. Ленинград, 1986.

Трофімов Ю.Л., Рибалка В.В., Гончарук П.А. та ін. Психологія. Видання
п’яте, стереотипне. Київ «Либідь», 2005.

Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. Казань, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020