Реферат на тему:

Культура міжнаціонального виховання як один з пріоритетних напрямків
полікультурної підготовки соціальних педагогів у контексті європейської
інтеграції

Інтеграційні, політичні та економічні процеси, що відбуваються в
сучасному світі, актуалізують полікультурне виховання. Саме таке
виховання покликане підтримати існування великих і малих націй в умовах
інтеграції України до Євросоюзу та приєднання до Болонського процесу.

За переконанням О.Гукаленко, сучасна проблема глобалізації ініціює
обговорення питання виховання громадянина, здатного до відродження,
збереження та примноження добробуту Батьківщини, цінностей вітчизняної
культури. До цього покликане полікультурне виховання як
складноорганізована система, у якій не просто сумарно представлена
різноманітність культур, а мають місце різні культурні прояви на рівні
нації, етносу, конфесій, рас, статевих, соціальних та інших
відмінностей. При цьому вони взаємодіють, доповнюючи та збагачуючи один
одного, на основі принципів гуманізму [4].

Підтримуючи думку дослідниці, науковці А.Джуринський, А.Капля та інші
вважають, що полікультурне виховання має знімати суперечності між
системами й нормами виховання домінуючих націй, з одного боку, та
етнічних меншостей – з іншого. Воно сприяє адаптації етнічних груп одна
до одної за умови відмови етнічної більшості від культурно-освітньої
монополії. Процес полікультурного виховання спрямований на формування
соціально важливих якостей особистості, на створення і розширення кола
її відносин у навколишньому світі – до оточуючого соціуму, до людей, до
самої себе.

Загальновідомо, що активне залучення людини до надбань національної
культури, прищеплення загальнолюдських цінностей, розвиток моральності,
толерантності, гуманізму сприяє не лише пробудженню національної
самосвідомості особистості, а й її духовному зростанню. Ця теза тотожна
з однією з вимог, що ставляться до сучасного соціального педагога,
покликаного діяти у полікультурному соціумі.

Отже, метою означеної статті є розкриття особливостей виховання культури
міжнаціонального спілкування як одного з пріоритетних напрямків
полікультурної підготовки майбутнього соціального педагога в умовах
європейської інтеграції.

Завдання статті: 1. Розглянути сучасні підходи до полікультурного
спілкування. 2. Дослідити основні аспекти підготовки майбутнього
соціального педагога до роботи в полікультурному соціумі. 3. Розкрити
особливості виховання культури міжнаціонального спілкування як одного з
пріоритетних напрямків полікультурної підготовки майбутнього соціального
педагога в контексті європейської інтеграції.

На сучасному етапі з дослідженням проблеми полікультурного виховання
пов’язані імена відомих зарубіжних учених Д.Бенкса, Ж.Гей, С.Нієто,
П.Фрере та ін. Серед вітчизняних дослідників окремі аспекти
полікультурної освіти вивчали О.Гукаленко, І.Лощенова, О.Сухомлинська,
Н.Терентьєва, Г.Філіпчук та інші.

У результаті вивчення феномену полікультурності українськими науковцями
(І.Лощенова, Н.Терентьєва та інші) було встановлено, що полікультурне
виховання – це одночасне набуття знань та відповідне виховання,
“передача більш точної та докладної інформації при повазі до груп
меншин, подоланні упереджень та заохоченні терпимості, сприянні
досягнень ідеалів демократії та плюралізму” [6].

Погодимося з Н.Терентьєвою, що полікультурне виховання слід розглядати
як частину педагогічних зусиль, що забезпечують культурно-соціальну
ідентифікацію особистості, відкриту іншим культурам, національностям,
расам, віруванням. Для вирішення проблеми полікультурного виховання
сучасної молоді є важливим розв’язання таких завдань: 1) формування
планетарного світогляду, базової культури особистості; орієнтація на
національні й загальнолюдські моральні цінності, на важливі досягнення
людської цивілізації; 2) глибоке й різнобічне оволодіння молоддю
культурою свого народу; формування у підростаючого покоління уявлень про
різноманітність культур у світі та Україні, виховання миролюбності,
віротерпимості, позитивного ставлення до культурних відмінностей; 3)
культивування шанобливого ставлення до людей як представників різних
культур та субкультур; розвиток толерантності, вмінь та навичок
продуктивної взаємодії з носіями інших культур.

Виходячи з цього, зміст полікультурного виховання будується навколо
чотирьох орієнтирів: соціокультурна ідентифікація особистості, засвоєння
системи понять та уявлень про полікультурне середовище, виховання
позитивного ставлення до диверсифікованого культурного оточення,
розвиток навичок міжнаціонального спілкування (О.Гукаленко,
Н.Терентьєва, Т.Якадіна та інші).

Поряд із цим ООН, ЮНЕСКО та інші міжнародні організації у своїх основних
документах розглядають виховання людей у дусі миру та дружби між
народами як найважливішу мету системи виховання та навчання. У
Всезагальній декларації прав людини ООН вказується, що освіта має
сприяти взаєморозумінню, терпимості й дружбі між усіма народами,
расовими та релігійними групами, а також діяльності Організації
Об’єднаних Націй у підтримці миру.

Останнім часом у документах міжнародних організацій, інструктивних
листах Міністерства освіти і науки України, сучасних вітчизняних
дослідженнях усе більшу роль у вирішенні цієї проблеми відводять саме
соціальному педагогу, покликаному працювати в поліетнічному середовищі.
Важливим є те, що серед пріоритетних напрямів підготовки майбутніх
соціальних педагогів є виховання в них культури міжнаціонального
спілкування.

Розглядаючи культуру міжнаціонального спілкування, одні вчені
(А.Авксентьєв, В.Авксентьєв, Р.Кадієва та інші) визначають її як певні
взаємозв’язки і взаємостосунки, у процесі яких люди, що належать до
різних національних спільнот і дотримуються різних релігійних обрядів,
обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками, почуттями. Культура
такого спілкування залежить від загального рівня розвитку людей, від їх
уміння сприймати й дотримуватись загальнолюдських норм та моралі.

Рис. 1. Модель виховання культури міжнаціонального спілкування у
студентів вищого навчального закладу.

Інші науковці (Т.Атрощенко, В.Заслуженюк, В.Присакар та інші) вважають,
що культура міжнаціонального спілкування – це система прогресивних
національних установок і принципів, що стали загальнонаціональними
нормами й використовуються представниками різних націй і народностей у
процесі їх спілкування.

Ідучи за вітчизняними дослідниками, ми побудували модель виховання
культури міжнаціонального спілкування у майбутніх соціальних педагогів в
умовах поліетнічного педагогічного середовища ВНЗ.

Дамо деякі пояснення до моделі. Вивчаючи проблему виховання культури
міжнаціонального спілкування у підростаючого покоління, українські
науковці В.Заслуженюк та В.Присакар визначають такі її принципи, що, на
наш погляд, є основоположними у полікультурній підготовці майбутніх
соціальних педагогів, а саме: а) виховання на традиціях національних
культур; б) урахування національного складу студентського колективу; в)
єдність патріотичного, національного виховання й культури
міжнаціонального спілкування; г) урахування особливостей і специфіки
кожної навчальної дисципліни для виховання й розвитку особистості в
умовах полікультурності; д) єдність національної самосвідомості та дій
особистості в міжнаціональному спілкуванні; е) опора на кращий досвід,
досягнення ефективності та дієвості виховання культури міжнаціонального
спілкування [6].

Зазначимо, що культура міжнаціонального спілкування майбутнього
соціального педагога має бути підтримана колом його діяльності,
відповідним “виконавством”, що передбачає його призначення, роль,
обов’язки. Це зумовило необхідність визначити функції культури
міжнаціонального спілкування майбутнього соціального педагога. Ідучи за
Т.Атрощенко, З.Гасановим та іншими, ми визначаємо
пізнавально-гносеологічну, виховну, ціннісно-нормативну й
комунікативно-регулятивну функції.

Пізнавально-гносеологічна функція дає можливість оволодіти знаннями про
історичне минуле та сучасне того чи іншого народу, його культуру, мову,
національні традиції, звичаї, обряди; задовольнити прагнення особистості
в розширенні й поглибленні цих знань.

Виховна функція ставить за мету перетворити морально-етичні норми
поведінки щодо представників інших національностей в
особистісно-моральні цінності.

Ціннісно-нормативна функція відповідає за дотримання соціальним
педагогом загальнолюдських цінностей і виступає як система обов’язкових
норм і вимог до всіх сторін життєдіяльності суспільства.

Комунікативно-регулятивна функція культури міжнаціонального спілкування
покликана регулювати соціальні контакти особи з представниками різних
національностей у колективі, суспільстві. За сприятливої
соціально-психологічної атмосфери вона стимулює прагнення людини до
налагодження дружніх стосунків серед представників різних
національностей, сприяє подоланню психологічних перешкод у
міжнаціональних контактах.

Зауважимо, що цей процес у майбутніх соціальних педагогів є тривалим і
включає чотири етапи: ментальний, статусний, діяльнісний та оцінний.
Тривалість та позитивна результативність перебігу кожного з цих етапів
залежать від створення сприятливих умов. У даному разі такими, на наш
погляд, є: особистісно орієнтоване виховання й навчання студентів;
мотивація всіх учасників педагогічного процесу в отриманні позитивного
кінцевого результату; наявність системи діагностики, адекватної
проблемі, що розв’язується; психологічна підтримка студентів;
особливості навчально-виховного матеріалу; специфіка
корекційно-дидактичних форм і методів; рівень соціальної зрілості
майбутніх педагогів; професійна компетентність керівників виховного
процесу; зв’язок з представниками різних національностей та інші.

Як бачимо, процес виховання культури міжнаціонального спілкування – це
системне психолого-педагогічне явище, перебіг якого залежить не лише від
зовнішніх чинників (компетентні викладачі, належні умови, наявність
полікультурного середовища, методична база та інші), але й від
внутрішніх (особистісна позиція студентів, ставлення до представників
різних національностей, рівень пізнавальної активності майбутніх
соціальних педагогів, їх життєвий досвід тощо). Ці зовнішні і внутрішні
чинники та особливості розвитку студентського колективу ми враховували
при визначенні завдань, що мають виконуватись на кожному з етапів
виховання культури міжнаціонального спілкування у майбутніх соціальних
педагогів. Так, перший, ментальний, етап передбачає виконання таких
завдань: 1) вивчення національного складу студентської групи;
2) визначення рівня сформованості національної та етнічної свідомості;
3) виявлення основних ознак менталітету представників різних
національностей.

Виконувати поставлені завдання намагалися експериментальним шляхом, а
саме: провели опитування студентів соціально-педагогічного факультету
Бердянського державного педагогічного університету, які навчаються за
спеціальністю “Соціальна педагогіка”. Опитувальник включав такі
запитання: “Хто Ви за національністю?”, “Як Ви ставитесь до
представників інших національностей, які мешкають в Україні?”, “Як Ви
вважаєте, чи важливо для національних груп зберігати автентичну
етнокультуру?” та інші.

У результаті опитування ми, по-перше, встановили національну
приналежність респондентів: 44% – українці, 16% – росіяни, 14% –
болгари, 10% – греки, 8% – німці, 5% – євреї, 2% – поляки, 1% – чехи.
Отже, більшість опитаних студентів (56%) є представниками іноетнічного
населення поліетнічного українського Північного Приазов’я, на території
якого знаходиться БДПУ. По-друге, ми дізналися, що переважна більшість
респондентів (98%) позитивно ставиться до людей інших національностей,
які населяють Україну. Свої відповіді студенти обґрунтовували тим, що:
1) вони самі є представниками національних груп; 2) більшість родичів
іншої національності; 3) представники різних етносів їм нічого поганого
не зробили; 4) ми всі – український народ, і поділ на національності не
має значення.

Крім цього, всі респонденти одностайно переконані в тому, що для кожної
людини незважаючи на національну приналежність важливо зберігати й
примножувати свою національну культуру. Наша експериментально-дослідна
робота знаходиться на етапі констатації. Тому ми розкриємо сутність
решти етапів виховання культури міжнаціонального спілкування.

Отже, другий, статусний, етап є дуже важливим в аспекті вивчення статусу
кожного студента в групі. Важливо прослідкувати, чи не впливає наявність
ментальних ознак того чи іншого представника групи на його статус.
Виконати це завдання допоможе, на наш погляд, застосування традиційних
діагностичних методик (соціометрія, спостереження, бесіди, опитування та
інші).

На третьому, діяльнісному, етапі передбачається впровадження у
навчально-виховний процес спецкурсів, вивчення яких дозволить студентам
дізнатися про історичне минуле, культуру (матеріальну й духовну),
менталітет, проблеми тієї чи іншої нації тощо (пізнавальна
спрямованість). Такі спецкурси повинні відтворити комплексний підхід до
виконання завдань із виховання культури міжнаціонального спілкування у
студентів. Слід зауважити, що такі спецкурси покликані не лише підвищити
етнокультурну поінформованість майбутніх соціальних педагогів, а й
розкрити особливості розвитку національних груп як громад, основні
напрямки й технології роботи з національними спільнотами.

На діяльнісному етапі корекційного спрямування повинна проводитися
спеціальна робота з корекції негативного, інколи агресивного ставлення
до представників інших національностей та їх культурного спадку,
подолання комунікативних бар’єрів між студентами, формування
національного самоствердження молоді тощо. Цього можна досягти, на наш
погляд, за умови впровадження у педагогічний процес ВНЗ корекційної
програми, що включає групові тренінгові заняття, індивідуальні бесіди зі
студентами, арт-терапію з використанням полінаціональних елементів
різних видів мистецтва, колективну етнокультурну діяльність усіх членів
групи тощо.

На останньому, оцінному, етапі відбувається переоцінка поглядів кожного
студента щодо самого себе та представників інших національностей.

Насамкінець зазначимо, що в контексті європейської інтеграції проблема
виховання культури міжнаціонального спілкування в майбутніх соціальних
педагогів є актуальною і нерозв’язаною остаточно, тому що: 1) не
розроблено концептуальних засад її виховання в умовах педагогічного ВНЗ,
який знаходиться у полікультурному середовищі; 2) не розкрито основні
напрямки й технології роботи соціального педагога з національними
спільнотами; 3) не вивчені всі можливі шляхи взаємодії представників
різних національностей у поліетнічному регіоні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авксентьев А.В., Авксентьев В.А. Этнические проблемы современности и
культура межнационального общения. – Ставрополь: Издательство СГПИ,
1993. – с.

2. Атрощенко Т. Розвиток культури міжнаціонального спілкування у
студентському колективі // Наукові записки Тернопільського державного
педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль, 1999. – №6.
– С.92-95.

3. Арзамасцева Н.Т. Общекультурная компетентность будущих специалистов
как важный фактор их профессиональной подготовки // Подготовка
специалистов в области образования. – СПб.: РГПУ им. А.Герцена, 1999. –
С.53-57.

4. Гукаленко О.В. Поликультурное воспитание как процесс формирования
национальной и этнической толерантности у современной молодёжи //
Известия Академии педагогических и социальных наук. – Москва – Воронеж:
НПО “МОДЭК”, 2005. – С.121-128.

5. Джуринский А.Н. Зарубежная школа: современное состояние и тенденции
развития. – М.: Владос, 1993. – 356с.

6. Заслуженюк В.С., Присакар В.В. Соціально-педагогічні проблеми
виховання в учнів культури міжнаціонального спілкування // Нові
технології навчання: Наук.-метод. зб. / Редкол.: В.О.Зайчук (гол. ред.)
та ін. – К: ІЗМН, 1997. – Вип.19. – С.65-77.

Культура міжнаціонального спілкування

Етапи

Умови результативності

І. Ментальний

ІІ. Статусний

ІІІ. Діяльнісний (корекційного й

пізнавального спрямування)

IV Оцінний

Принципи

Функції

Похожие записи