.

Критерії ефективності виховання творчої особистості старшокласника (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3418
Скачать документ

Критерії ефективності виховання творчої особистості старшокласника

Загальноосвітня школа завжди прагнула до оцінювання діяльності вчителя
та педагогічного колективу взагалі. Так, для оцінки рівня сформованості
в учнів системи компетентностей використовуються змістові показники, які
закладені в навчальних програмах і посібниках

Контрольні роботи, заліки, екзамени служать перевіркою того, у якій
мірі, як міцно та глибоко засвоїв учень відповідний матеріал програми.
Фахівці намагаються розробити критерії оцінки процесу навчання, рівня
вихованості учнів, цілком діяльності школи.

Критерії оцінки діяльності педагогічних систем прийнято ділити на
внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми статистичними показниками рівня функціонування педагогічних
систем виступають:

показники конкурсу;

рівень успішності;

збереження колективу учнів протягом усіх років навчання.

Зовнішні показники:

куди ідуть випускники (які нові педагогічні системи вони обирають);

як вони там адаптуються (яким за часом і якістю є процес входження у
нову систему);

яке число випускників і в який термін досягає високого рівня діяльності
у новій системі;

який відсоток випускників і в якій мірі в нових умовах зайнялися
самоосвітою;

в якій мірі випускник і його нові керівники задоволені підготовкою, яку
раніше здобув випускник.

Ці критерії відігравали і відіграють позитивну роль в оцінці діяльності
педагогічних систем (і такої як загальноосвітня школа), однак їх,
зрозуміло, недостатньо, і у плані системного дослідження вони не можуть
нас задовольнити. Причини такого незадоволення ми бачимо:

а) у тому, що вони не враховують специфіки відповідної педагогічної
системи;

б) названі показники носять досить узагальнений характер і не дають
можливості всебічно оцінити ступінь ефективності тих чи інших
педагогічних впливів.

Перш ніж перейти до обґрунтування критеріїв ефективності діяльності
ліцею, зробимо ряд зауважень щодо проблем ефективності в педагогіці.

Поняття «ефективність» широко використовується різними науками –
філософією, економікою, педагогікою тощо. Ці сфери його використання
говорять про те, що ми маємо справу із загальнонауковою категорією, яка
відображає ступінь досягнення мети у функціонуванні об’єкта у
відповідних умовах.

Ефективність – явище складне і багатопланове, опосередковане дією
багатьох умов і факторів. Поняття «ефективність» розповсюджується на
керовані і самокеровані системи і підсистеми.

У ньому знаходить вираження здатність системи добре пристосовуватись до
умов оточуючого середовища, користуватися її ресурсами, необхідними для
існування і розвитку, ставити перед собою посильні, обґрунтовані цілі та
досягати їх.

У цілому ефективність – досить широке поняття, яке важко піддається
однозначному визначенню. Відомо, що чим багатше явище, тим більше воно
допускає визначень, які розкривають його суть.

Нас цікавить ефективність цілеспрямованих керованих процесів, які
протікають у суспільстві. У цьому випадку під ефективністю розуміється
ступінь відповідності результатів процесу актуальним цілям, які задані
заздалегідь. Чим більш розвинутий процес, тим вище його дієвість, ефект,
тим більше можливостей скласти наукове уявлення про нього, охоплюючи
його від цілі, засобів, взаємодії, основних компонентів аж до
результатів, до їх оцінки. Не випадково категорія «ефективність» до
останнього часу найчастіше використовувалась у зв’язку з характеристикою
виробничих, економічних процесів.

Однак слід мати на увазі, що в економіці ефективність обґрунтовується,
головним чином, співвідношенням результату з витратами. Економісти,
завдяки знанням технологічних процесів і існуючих методів виробництва,
фізичних виробничих можливостей, потенційних витрат, здатні визначити
ефективність виробничої діяльності і прогнозувати витрати при
виробництві того чи іншого виду продукції. У такому розумінні
ефективність характеризує лише ту діяльність, яка визначається
економічними взаємовідношеннями виробництва, розподілу, обміну і
споживання. Окрім того, економічне поняття ефективності, як одне із
власне наукових, у значній мірі абстрагується від того, що результат
(ефект) є наслідком і ціледосягнення.

Особливість же виховання полягає в тому, що тут мова йде не про
виробництво продукції і матеріальні витрати, а про явища більш складні –
про діяльність, наслідки якої важко передбачити, а здобутий результат
важко оцінити, не пов’язуючи виховання з тією соціальною метою,
досягненню якої була підпорядкована ця діяльність.

Зі сказаного можна зробити висновок, що економічне розуміння
ефективності не можна автоматично переносити у сферу виховання, яке за
своїм характером суттєво відрізняється від економіки, хоча економічні
фактори впливають на результати виховної діяльності.

Ефективність характеризується співвідношенням цілі і результату,
адекватністю засобів, форми і змісту цілям.

Ефективність може бути більшою чи меншою, що залежить від того, як
реалізується поставлена мета. Іншими словами, щоб робити висновок про
ефективність виховання, треба чітко уявляти його цілі та мати можливість
співставити з ними фактично досягнуті результати.

У той же час слід підкреслити, що співвідношення між метою виховання та
його результатом являє собою ефективність виховання у вузькому
розумінні. Уся справа в тому, що виховання в динаміці – це
поліфункціональний, багатоцільовий і циклічний процес. Його соціальний
ефект за своїм характером різноманітний, прояви його не завжди очевидні.
Важливо також мати на увазі, що загальний підхід до розуміння
ефективності, коли за головне береться співвідношення між заданим і
кінцевим станом об’єкта виховання, не може повністю задовольнити.
Поняття ефективності тільки тоді є науковим, практично працюючим, коли
виражає суть відповідної виховної системи, розглядаючи її об’ємно, у
всій повноті, в параметрах і показниках, які охоплюють усе розмаїття
завдань, що стоять перед нею.

Наукове управління вихованням вимагає таких характеристик процесу, за
допомогою яких він міг би бути оціненим, «заміреним», тобто проблему
ефективності не можна вирішити, якщо не мати відповідних критеріїв.

Розробляючи критерії ефективності виховання творчої особистості
старшокласників, ми виходимо із того, що виховання особистості буде
ефективним, якщо цілями будуть братися не конкретні якості особистості,
а інтегративні. Останнє робить виховний процес комплексним, різнобічним,
багатогранним.

Ми також вважаємо за доцільне зниження другорядних показників заради
досягнення головної мети, бо тільки тоді можна розраховувати на успіх,
коли враховується весь спектр цілей, а не одна з них, яка б вона не була
важлива сама по собі, і коли при цьому використовується весь арсенал
найрізноманітніших засобів виховного впливу.

Вихідною позицією аналізу є безумовне визнання поступовості,
безповоротності прогресу розвитку особистості, тобто розвитку від
простого до складного.

Питання про закономірності прогресу особистості, про все більш високу
ефективність виховної діяльності суспільства має величезне
загальнотеоретичне і практичне значення. Сумнів у самій ідеї прогресу, а
часом і пряме її заперечення служить благодатним підґрунтям для
виправдання так званої «кризи особистості, її моральної деградації». Це
озброює науку, ставить під сумнів сам принцип неухильного вдосконалення
природи людини, який, безумовно, не заперечує глибокого протиріччя цього
процесу. Ось чому коли аналізується підвищення ефективності виховної
діяльності, то критерії оцінки позначають вузлові точки прогресивного
розвитку особистості.

Загальне розуміння ефективності і прогресивної спрямованості процесу –
лише перший крок аналізу. Якщо розуміти ефект як будь-який результат,
який здобутий у ході виховання, то природно уявити весь складний,
багатоаспектний процес формування особистості як систему ефектів і
відповідних критеріїв.

Філософський термін «критерій» означає ознаку, мірило, засіб перевірки
того чи іншого ствердження, гіпотези, теоретичного побудування. Під
терміном «критерій ефективності виховання особистості» ми розуміємо
міру, показник, використання якого може служити основою для оцінки
(кількісної чи якісної), для найбільш чіткої характеристики результатів
виховної діяльності.

Виходячи із суті і змісту основних закономірностей формування
особистості, визначається ряд вимог до критеріїв ефективності виховної
діяльності та їх класифікації. По-перше, як вираз цілісності, – з одного
боку, і всебічності, складності процесу – з іншого, система критеріїв
має включати і загальний показник, і комплекс приватних показників, які
оцінюють найбільш важливі, стійкі рівні, властивості, необхідні і
достатні для уявлення про об’єкт.

У той же час слід сказати, що визначення критеріїв ефективності
виховання пов’язане з рядом труднощів. Об’єкти виховного впливу, крім
своєї якісної різноманітності, володіють багатьма загальними та
індивідуальними ознаками, які не враховувати просто неможливо.

З результатами виховання безпосередньо пов’язані такі духовні утворення,
як знання, погляди, уявлення, потреби, переконання, мотиви, звички,
навички, уявлення про обов’язкове, ідеали тощо. Різні люди, як і
соціальні групи, мають різну за рівнем свідомість, поведінку. Окрім
того, існує розмаїття факторіальних ознак, які характеризують зовнішній
бік виховання, тобто саму виховну діяльність.

Особливого аналізу вимагає поняття «розвиток творчої особистості».

Ми виходимо з того, що основу творчості складає предметно-практична
діяльність, особливості якої визначаються не тільки суб’єктом, але й
об’єктом докладання зусиль. У науковій літературі, залежно від об’єкта,
іноді виділяються основні типи творчості – матеріально-технічна,
духовно-теоретична, соціально-організаційна і педагогічна творчість як
вид соціальної активності тощо. Така класифікація, безумовно, має
відповідне значення для характеристики прояву творчості у різних сферах,
однак нам здається більш правильною точка зору, де творчість
розглядається не як самостійний вид діяльності, а як її специфічна
якісна характеристика, ступінь її активності, тобто мається на увазі, що
творчість «пронизує різні види праці».

Це підтверджує необхідність урахування взаємозв’язку суб’єкта і об’єкта
в процесі творчості. Якщо розглядати як суб’єкт особистість, то більш
правомірним буде говорити не про тип творчості, а про тип діяльності,
точніше про конкретний її вид – наукову, педагогічну, технічну тощо.
Рівень творчості в цьому випадку виражається через характер діяльності в
процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта. Говорячи, наприклад, про технічну
творчість, ми маємо на увазі не діяльність взагалі, в цілому, а тільки
новаторську, винахідницьку – як міру активності суб’єктивного фактора в
умовах матеріально-технічної діяльності, окремі види і форми якої можуть
характеризуватися більш чи менш високим рівнем творчості. Визначається
він, як уже вказувалось, специфікою об’єкта, його змістом, умовами, в
яких ця діяльність протікає. Однак, якщо говорити про результати
творчості конкретної особистості, то вони залежать і від її здібностей,
уміння використовувати об’єктивні умови, а також від деяких інших
моментів.

Далеко не кожна людина здатна творити навіть у таких творчих за своїм
характером сферах, як наукова чи педагогічна діяльність. І навіть у
сфері художньої діяльності, яка характеризується найбільш високим
ступенем продуктивності, результати праці окремих індивідів можуть бути
неоднаковими.

Підсумовуючи сказане, ми ще раз підкреслюємо, що стоїмо на позиції, для
якої є правомірним розглядати творчість особистості не як тип (вид)
творчості, а як тип (вид) діяльності, що характеризується тим чи іншим
ступенем (рівнем) творчості. Визначення творчості як виду «людської
духовно-практичної діяльності», на наш погляд, не витримує критики не
тільки відносно окремого індивіда, але і суспільства в цілому, тому що
всі види діяльності останнього – творчі за своєю суттю.

Слід підкреслити, що в психологічному плані важливим, у першу чергу, є
те, що творчість, процес творчості переживається суб’єктивно. «Якщо з
філософської, соціально-політичної точок зору доцільним є вважати
творчістю тільки те, що пов’язане зі створенням нового продукту, який
ніколи раніше не існував, то з психологічної точки зору важливим є саме
створення будь-чого нового для даного суб’єкта, тобто мова йде про
суб’єктивну новизну. Адже в повсякденній практиці, а особливо в практиці
засвоєння дитиною-дошкільником, школярем, молодим працівником нових
понять, рішень завдань, які є для нього новими, ми часто маємо справу
саме із творчістю, яка відображає процес створення для даного суб’єкта
цінностей у вигляді понять, знань, умінь, рішень завдання, створення
деталі тощо. У цьому разі ми можемо говорити про творчість людини, яка
проявляється в його ігровій, навчальній, трудовій діяльності.

Ось чому важливо, щоб у психологічному визначенні творчості був
відображений саме цей момент суб’єктивної значимості: творчість – це
діяльність, яка сприяє створенню, відкриттю будь-чого невідомого для
даного суб’єкта» (В. Моляко).

У той же час слід уточнити, що і в цьому випадку творчість має
відповідну соціальну значимість, хоча і опосередковану. Сам процес
діяльності, творчий акт сприяє розвитку творчих здібностей особистості,
які при відповідних умовах можуть проявитися в її подальшій діяльності.

Сказане – тільки основний абрис, який ще не дає відповіді на два
особливо значних питання: як особистість стає творчою і як розвинути її
творчий потенціал?

Одні вчені вважають, що творчі здібності властиві не кожному індивіду.
Інші стверджують, що немає нічого такого у геніального мислителя, чого б
не було в зародку у звичайної людини. «Неталановиті – ті, хто не виявляє
та не розвиває своїх здібностей», – стверджує ряд учених.

Нам здається правильним твердження, що від природи людина завжди творча,
діяльна, бо перетворює природу і своє людське життя. Це значить, що
кожній конкретній людині, нормально розвинутій у психофізіологічному
розумінні, притаманні відповідні творчі здібності, хоча рівень їх
розвитку в окремих індивідів неоднаковий, як неоднакова їх
спрямованість. Історія знає чимало людей, яких називають геніями і
просто творчими особистостями.

Абсолютна більшість дослідників сходиться на тому, що творчо обдарована
особистість – це результат і природної обдарованості, сприятливих
соціальних обставин, і свідомої орієнтації людини на самовдосконалення.
Однак, дослідники мають різні точки зору в іншому: який із факторів
визначальний, яка роль кожного з них. Але «сучасна наука ще далека від
того, щоби зрозуміти, чому одна людина геніальна, а інша примітивна» (В.
Фролькіс).

У той же час дослідники висловили чимало цінного щодо факторів розвитку
творчої особистості. Тут слід виділити таку думку науковців: ми не
завжди точно можемо визначити, що саме формує творця, але встановити,
без чого творці не виростають, ми можемо з достатньою ймовірністю.

Питання про фактори, які народжують творця, або іншими словами, чи є
природженим дар творця, чи його формують соціальні умови, продовжує бути
предметом гострої полеміки. Якщо вважати, що творчість – це природжена
обдарованість, то всі зусилля педагогів навчальних закладів, наукових
керівників, суспільств у цілому по створенню умов, які сприяють розвитку
творчої особистості не мають ніякого смислу, бо все одно все залежить
від гри випадковостей, стихійного збігу щасливих факторів, «генетичної
лотереї».

Психологи відзначають, що найбільш загальною характеристикою і
структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні
потреби, які складають психологічну основу домінантності пізнавальної
мотивації в порівнянні з іншими її видами. Домінуюча у творчої дитини
пізнавальна мотивація виражається у формі дослідницької, пошукової
активності і проявляється у більш низьких порогах (тобто більш високій
сенситивності) до новизни стимулу, новизни ситуації, знаходження нового
у звичайному.

Говорячи про основні структурні компоненти обдарованості як загальної
психологічної передумови творчого розвитку і становлення творчої
особистості, психологи також підкреслюють, що всі фактори, які
включають:

а) домінантну роль пізнавальної мотивації;

б) дослідницьку творчу активність, яка виражається через знаходження
нового у постановці та вирішенні проблем;

в) можливість досягнення оригінальних рішень;

г) можливість прогнозування і передбачення;

д) здатність до створення ідеальних еталонів, які забезпечують високі
естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки, складають єдину інтегральну
структуру обдарованості, яка проявляється на всіх рівнях індивідуального
розвитку (А. Матюшкін).

Проаналізувавши поняття «творчість», спробуємо дати визначення поняттю
«творча особистість».

Відомо, що чим складніше та багатогранніше явище, тим важче
охарактеризувати його сутність, тим більше визначень, які часто
протилежні одне одному, воно породжує. «Чим багатший предмет, який
вимагає визначення, тобто чим більше басів він надає для розгляду, тим
більш різними виявляються дефініції, які йому даються» (Гегель).
Найменше для таких явищ підходять однозначні визначення, які значно
збіднюють сутність того, що визначається. Цим можна пояснити неповноту і
однобічність визначень такого складного феномену як творча особистість,
наприклад, такими формулюваннями: «творець – це виключно інтуїція», або
«творець – це колосальна ерудиція і енергія».

Іноді уявляють видатного творця як людину, яка вбирає в себе риси
багатьох людей. Однак, і ця точка зору не може бути прийнятою як вірна,
бо добре відомо, що іноді колектив вельми талановитих людей не може
замінити генія. Як говорять японські філософи, в однієї квітки більше
«квітучості», ніж у ста квітах.

Спроба розкрити сутність творчої особистості за допомогою кількісних
показників не може задовольнити дослідників, і вони ведуть активний
пошук вирішення проблеми через виявлення властивостей, особливостей і
рис, які характеризують геніальність.

Усі ці риси, разом узяті, характеризують узагальнюючий образ творчої
особистості. Однак немає жодної людини, якій могли б бути притаманні ці
блискучі характеристики. У великих творців якісь риси превалюють, маючи
вирішальний вплив на їх творчість, точніше, проявляються в людині
сильніше за інші, але ні в кого не є рівноцінними. Комбінація цих рис
завжди індивідуально неповторна.

Головна якість творця не просто у високому інтелекті, а в органічній
єдності універсальних знань, глибини проникнення в процеси чи об’єкти
дослідження, що дає можливість пізнати їх внутрішні закономірності і
прогнозувати їх подальший розвиток.

? ? :

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019