.

Козубенко Тетяна Михайлівна ‘Психологічні механізми гендерної соціалізації’

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
168 1749
Скачать документ

Козубенко Тетяна Михайлівна,

Психологічні механізми гендерної соціалізації

Становлення української держави, утвердження цивілізаційних норм життя,
інтеграція в європейське співтовариство неможливі без гармонізації
суспільних відносин на засадах гендерної соціалізації. Предметом
гендерної педагогіки є корекція процесу соціалізації молоді залежно від
статі відповідно до соціально-економічних вимог.

Важливими компонентами ґендерної соціалізації особистості є ґендерна
освіта та ґендерне виховання. Ґендерна освіта включає в себе:
систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження
ґендерних знань і ґендерної культури), стимулювання ґендерної
самоосвіти.

Ґендерна освіта вирішує наступні завдання в загальному процесі
соціалізації:

– ознайомлення молоді з інституційними цінностями, нормами і правилами
міжстатевого спілкування

– формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних
ознак, проявів і якостей;

– формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний
психосоматичний потенціал;

– розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також
відмінностей поведінки представників різної статі

– формування у підлітків і молоді правильного уявлення про взаємини
статей, засновані на системі загальнолюдських і національно- моральних
цінностей.

Отримані ґендерні знання мають знайти місце в адекватній поведінці. А
це вже сфера виховання.

Ґендерне виховання – процес, спрямований на формування якостей, рис,
властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до
представників іншої статі. Тому у сферу ґендерного виховання входять не
лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої
статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці,
відпочинку тощо.

Мета ґендерного виховання полягає не лише у формуванні правильного
розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей,
але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі
ґендерного виховання необхідно вирішити конкретні педагогічні завдання
до яких відноситься формування:

– соціальної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і
в сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства;

– прагнення мати міцну, дружну сім’ю, що відповідає сучасним вимогам
суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, народження кількох
дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання як до свого
обов’язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;

– здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до
людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі,
здатності враховувати й поважати їх специфічні статеві особливості в
процесі спільної діяльності;

– здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з
урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого й поганого
вчинку в сфері цих відносин;

– усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і
почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації;

– необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння, а також здатності
приймати усвідомлені рішення в сфері міжстатевих стосунків;

– уміння дружити і любити, досвіду нестатевої любові.

Ґендерне виховання пов’язане з вчинковим, моральним, фізичним,
естетичним, розумовим і трудовим. Наприклад, у процесі трудового
виховання створюються уявлення дітей про те, що праця людей різної статі
має свою специфіку, яка пов’язана з фізіологічними особливостями та
історичним аспектом розвитку людини: праця чоловіків традиційно
передбачає більші фізичні навантаження, ніж праця жінок. Зв’язок
ґендерного виховання з фізичним аналогічний: на заняттях фізкультури
підбирають такі вправи, які розвивають різні фізичні якості і формують
певне ставлення до стилю поведінки (фігура, постава, хода, динаміка
рухів). Ґендерне виховання пов’язане з естетичним, наприклад, в
організації дозвілля, де враховуються надання переваги дітьми, залежно
від статевих відмінностей. Зв’язок ґендерного виховання з моральним
виявляється в ознайомленні дітей з елементарними поняттями про мораль,
роллю в суспільстві людей різної статі, орієнтації дітей на майбутню
соціальну функцію.

Сутність ролевих ігор полягає не в акторській майстерності. Сценки
(ігри) допомагають учням поставити себе в конкретну ситуацію й відчути
на собі не свої почуття, а почуття й установки людини, особливо іншої
статі, в заданій ситуації. Корисно уявити себе в становищі людини, яка
сильно відрізняється від тебе. Наприклад, якщо молода людина розігрує
роль одного з батьків, вона може зрозуміти позицію й точку зору батьків.

У шкільному віці відбувається формування рольових позицій чоловіка і
жінки. І те, в яку жінку перетворюється дівчинка чи в якого чоловіка
виросте хлопчик, значною мірою визначається характером виховної роботи.
Тож у школі протягом 4 ролків впроваджувалася виховна система школи
«Вчинкове виховання в аспекті становлення органів шкільного учнівського
самоврядування». Соціалізація учнівської молоді базувалася на гендерних
відносинах, так як в роботі активу школи, волонтерського загону,
проектів учнівського самоврядування участь брали як дівчата так і
хлопці. Впровадження проекту учнівського самоврядування «Культура – це
МИ!», «Всі ми рівні, всі ми різні» дало можливість скорегувати поведінку
хлопців та дівчат, можливість взаєморозуміння між ними, бажання
організовувати та проводи спільно КТС (колективні творчі справи), добрі
справи, волонтерські акції.

Провідною ідеєю проекту «Всі ми рівні, всі ми різні» є:

навчитися жити разом, враховуючи що всі ми рівні і всі ми різні

$

e

*B

D

F

a

$

F

a

gd:%o

&

виховувати толерантність, розуміння іншої людини

відчуття взаємозалежності «Один за всіх і всі за одного!»

здійснення загальних та творчих справ на основі КТС ( 5-11 класи)

бути готовими до врегулювання конфліктів, впроваджуючи принцип «ТИ живеш
серед людей»

взаєморозуміння та мир

усвідомлювати потреби й погляди інших

розуміти значення свободи поглядів

уміти вести зацікавлений діалог

володіти культурою спілкування

нести відповідальність за молодших школярів

бути зацікавленими у спільному пошуку щодо впровадження КТС

виявляти готовність подати допомогу один одному

сприяти взаєморозумінню між учасниками навчально-виховного процесу

дотримуватись взаємоприйнятих норм і правил

усвідомлювати масштаб своєї особистості в рамках проекту

обґрунтування поведінки інших та власних вчинків

адекватність оцінки моральних наслідків своїх вчинків та дій

уміння будувати реальні стосунки допомоги, любові, захисту іншої людини

І що , насамперед, важливо, що ідея створення проекту належить саме
учням. За ці роки ми побачили, що змінювалася вчинкова аура наших
вихованців, на вищий щабель стала культура поведінки, культура
спілкування, культура дозвілля та відпочинку. Так в школі діє проект
учнівського самоврядування «Легіон порядку» до якого долучилися учні, що
перебувають на обліку школи, учні з «групи ризику». Підтримкою хлопцям є
дівчата-активісти, лідери школи. Спільна робота в активі дала змогу
реалізувати учням свої можливості, свої таланти, відчути поруч друзів.

Соціально-психологочною службою «Родинне коло» проведено ряд анкетувань,
досліджень, уроків гендерної рівності, індивідуальних бесід з учнями з
питань гендерної рівності. У школі діє проект «Вчинок- як духовне
надбання особистості».

Саме готовність учня до вчинку і здатність вчиняти є найвагомішим
показником його душевно-духовного, особистісного розвитку, а, отже,
підставою вважати такий підхід грунтовним і актуальним. Бо тільки
завдяки реальним вчинкам людина вдосконалюється, самоактуалізується,
долаючи пасивність і випадковість свого існування, прокладаючи власний
шлях „від царства необхідності до царства свободи”.

Дослідження вчинкового потенціалу особистості учня та
психолого-педагогічних умов його формування обумовлюється необхідністю
побудови такої моделі потенціалу вчинкової активності, яка б, з одного
боку, відповідала онтопсихологічним критеріям пізнання і самопізнання,
творення і самотворення як способів специфічно людського буття, а з
іншого – могла б використовуватися для розробки та впровадження у
шкільній практиці методичного комплексу для діагностики, формування й
актуалізації вчинкового потенціалу підростаючої особистості.

Вчинковий потенціал, який має певну природну основу, може з різною
ефективністю відтворюватись і реалізовуватись в онтогенезі залежно від
соціальної ситуації розвитку підростаючої особистості та її власної
суб’єктної активності. Особистість найповніше, найвиразніше проявляє
себе у вчинку. Сам вчинок визначається як “дія, що розглядається з точки
зору єдності мотиву та наслідків, намірів та справ, цілей та засобів,
котра, є найсуттєвішим, найглибиннішим осередком психічного в широкому
розумінні цього слова, що знімає в собі і суб’єктне, і суб’єктивне в їх
різноманітних формах прояву людського в людині . З психологічної точки
зору, як відзначено, чоловік – перш за все „лідер”. Він визначає
позиції, приймає відповідальні рішення, проявляє ініціативу, розв’язує
стратегічні задачі, висуває нові цілі і завдання. У зв’язку з цим дуже
важливо постійно і послідовно вчити хлопчика, юнака самостійно приймати
рішення. Йому необхідно вміти і бути лідером і, коли необхідно, строго
коритися дисципліні, втіленій у вимогах старшого, ведучого,
організатора, керівника. Він повинен здійснювати вчинки, що дають йому
змогу перевірити свої сили і мужність. Будучи вільним від зверхопіки,
хлопчик, врешті-решт, сам прийде до усвідомлення відповідальності.
Відповідальність слід виховувати в усьому. Тут немає винятків, немає
половинчастості: людина або в усьому відповідальна або в усьому
безвідповідальна. Дівчині особливо необхідні стійкість до буденних
навантажень і турбот, терпіння, оптимізм, уміння йти на компроміси,
вміння приймати знаки уваги з боку юнаків, доброта і уважність.

Сьогодні виділяють ряд напрямків роботи з дітьми з доповнення й
розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто ґендерному
підходу:

– доповнення зон самореалізації дітей ;

– організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і
дівчаток у спільній діяльності;

– зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження
хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

– створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки
;

– залучення обох батьків до виховання дітей.

Таким чином, ґендерний підхід у педагогіці й освіті – це індивідуальний
підхід до прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині
більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким
і вміти використовувати різні можливості поведінки.

Використана література:

1.Інтернет-ресурси HYPERLINK “http://osvita.ua” Освіта.ua

2. Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. –
С. 207–218.

3. Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.:
Освіта, 1996. – С.293–297.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020