Короленко Наталія Григорівна, вихователь Золотоніської загальноосвітньої
санаторної школи-інтернату І-ІІІ ступенів Черкаської обласної ради.
Педагогічний стаж – 17 років, вища категорія.

Матеріали на інтернет-конференцію „Використання спадщини В.
О.Сухомлинського для оновлення соціокультурного простору сучасної школи”

Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело
світла, енергії і любові.

АНОТАЦІЯ

Матеріали висвітлюють досвід роботи класного керівника щодо використання
спадщини В.Сухомлинського. Подано погляд автора на ефективні умови
морального виховання підлітків.

У вихованні немає ні головного, ні другорядного, як немає головної
пелюстки серед багатьох пелюсток що творять красу квітки.

У вихованні все головне: і урок, і розвиток різнобічних інтересів дітей
поза уроком, і взаємовідносини вихованців у колективі

В. Сухомлинський

“Школа – це маленька держава із своїм парламентом і законами,
традиціями. Їй притаманна мрія, ідея, яку реалізують діти, батьки і
вчителі. Без цілі, ідеї – то лише побудований корпус з дверима і
вікнами. Я за те, щоб і велика держава – Україна мала свою чітку
національну ідею, якою захопився б і уряд, і парламент, і президент і
кожен житель, і кожен вчитель. І кожен учень знав про цю ідею,” – писав
О.А. Захаренко. Ці слова надзвичайно актуальні і сьогодні. Читаючи їх
задумуєшся над тим, яка ж сьогодні мета нашої школи.

Мені здається, що ідея всебічного і гармонійного розвитку має високу
загальнолюдську цінність, тому що вона передбачає безкінечне
удосконалення задатків, сутнісних сил людини і на цій основі змінюється
все суспільство.

Найбільше завдання практичної педагогіки – створити соціально –
психологічні умови розвитку особистості на різних етапах навчання і
виховання.

Досить часто керівники шкіл, вчителі запитували Василя Олександровича
Сухомлинського: “Що робити? Як зробити ефективним виховання учнів?”. І
він розумів, що немає рятувальної відповіді, рецепту, який завтра все
змінить у школі, але як всі великі педагоги, основну умову бачив у
головних рисах всього життя школи. Тому вважав, що “ефективно виховувати
– означає створювати той невловимий, на перший погляд, тонус шкільного
життя…, адже школа має стати джерелом енергії, світла, добра”.

Чи є в школі-інтернаті місце для всебічно – гармонійного розвитку? Так
є. Є, тоді, коли школа створює відповідне середовище, коли педагогічний
колектив націлений на виховання дитини, як цілісної особистості.
Особливо це актуальне для нашої школи, як школи-інтернату, де діти
перебувають на цілодобовому утриманні. Основне завдання для кожного
працівника, вихователя, класного керівника – створити реальні умови для
того, щоб кожна дитина могла проявитися у навчальній, пізнавальній,
суспільно-корисній, спортивній, образотворчій і в усіх видах діяльності,
бо людина має бути багатовимірна це, власне, полягає в тому щоб сказати:
“Школа створила все, щоб вихованець проявив себе, як особистість.” Тут
повинна бути гармонія і педагогічних впливів, і у змісті навчання,
виховання, у тому як організовано навчально – виховний процес.

Для виховання принциповим орієнтиром стало психологічне вирішення
проблеми про співвідношення розвитку і виховання, оскільки саме від
цього залежить методична організація виховного процесу.

Розвиток дитини відбувається під час привласнення нею суспільно заданих
здібностей, через спілкування дитини з дорослими. Коли такому
привласненню надається необхідна спрямованість, то виникає виховання, як
форма розвитку. Виховання досягає своїх цілей, якщо вміє спрямувати
власну діяльність дитини.

Практично створюючи соціально – психологічні умови для розвитку
особистості вихованця, педагог у школі моделює майбутнє суспільство:
досягнення цієї мети пов’язано з синтезом професійних та індивідуальних
рис вихователя. Така позиція характеризується такими рисами:

мета: сприяння становленню і розвитку особистості вихованця;

у спілкуванні з дітьми вихователь дотримується принципу: “Не поруч і не
над, а разом, поряд”;

основна лінія поведінки: не притягувати вихованця до деяких заздалегідь
відомих стандартів, а координувати свої очікування і вимоги, максимально
розгорнути можливості особистісного росту учня, що помічаються під час
спілкування;

способи спілкування: розуміння, визнання і прийняття іншого.

Таким чином створення соціальних психологічних умов розвитку особистості
– вбачає у дитині повноцінного партнера, допомогти їй знайти себе.

Велике значення для створення доброзичливої атмосфери в навчально –
виховній групі є створення міжособистісних стосунків. Основною ідеєю
стає: “Поступай з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою.” Серед
дітей важливо пропагувати думку: “Ми живемо і вчимося в одному класі,
своєю великою сім’єю тому важливо не ображати один одного, не називати
грубими словами, зневажати, насміхатися, вважати когось гіршим.”

Проблеми створення і функціонування виховної системи не може не
хвилювати батьків, адміністрацію школи, учителів та інших дорослих, які
беруть участь у виховному процесі і життєдіяльності класного колективу.
Однією з традиційних форм роботи класного керівника з батьками є класні
батьківські збори. Вирішувати якусь проблему окремого учня потрібно
тільки індивідуально, щоб не принижувати ні батьків, ні дітей. Збори
доцільно проводити неформальні. Мета таких зборів – привернути увагу
батьків до школи, до власних дітей, згуртувати батьківський колектив
навколо дитячих і шкільних проблем і, таки, підняти авторитет школи в
очах батьків.

В. Сухомлинський зазначав: “Щоб добре вивчити дітей, треба добре знати
сім’ю – батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь”.

>

P

? ¬ ¦

„\

^„\

„?

^„?

gdi[A

&

%, взаємин батька з матір’ю, матері і батька з сином чи донькою є
основою формування характеру дитини, зародком для розвитку її позитивних
рис. Досвід Павлиської школи є яскравим прикладом злиття батьківської та
наукової педагогіки.

Класний керівник… Посада чи обов’язок, робота чи покликання? Його день
неймовірний: ненормований і неорганізований, робота повсякчасна і
непомітна, життя складне і напружене, як і саме виховання. Та знайшовши
шлях до дитячих сердець, отримуєш велику радість і втіху: тому що саме
до тебе, до класного керівника, приходять учні зі своїми радощами і
болями, повертаються за порадою випускники.

Відомий педагог В.О. Сухомлинський заповідав молоді: “Умій відчувати
поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний
духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай як твої
вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не причиняй
своїми вчинками, своєю поведінкою болю, переживань іншим людям. Умій
підтримати того, у кого горе. Умій виховати себе так, щоб ти ненавидів
хамство, некультурність, неввічливість.” Саме такими принципами
керується в житті вихователь і намагається навчити цьому дітей. Радісно,
коли, маючи право вибору, вони чинять так, як того вимагає мораль,
причому без підказки чи вказівки, а оцінивши ситуацію, співставивши свій
досвід з досвідом набутим людством.

Особлива увага звертається на розвиток у дітей сфери спілкування, адже в
спілкуванні людина самовиражається, формує своє особисте “Я”. У своїй
роботі педагог надає перевагу схваленню та заохоченню – це розвиває в
дітей відповідальність, додає їм впевненості в собі і бажання бути
кращими.

Одне з основних педагогічних завдань – це виховання дитини з високими
моральними якостями. Шляхи досягнення цієї мети: по-перше, це тісний
зв’язок патріотичного, громадянського, морально-правового,
художньо-естетичного, трудового і родинного виховання. Виховна робота
націлюється на розвиток у дітей любові до рідного краю, до України,
сприяє розвитку пізнавальної активності учнів, уміння відстоювати свою
думку, оцінювати події, виховувати почуття власної гідності, гуманне
ставлення до людей. Це виховання активної життєвої позиції, свідомого
ставлення до громадського обов’язку, коли єдність слова і діла стає
повсякденною нормою поведінки. Поліпшення професійної орієнтації учнів,
їх естетичного і етичного виховання. Виховання високоморальних якостей,
стати душевно красивою, глибокою людиною, стати на правильні життєві
позиції, утвердження позитивних поглядів немислиме без вироблення у
вихованців своєї системи самовиховання і самоосвіти.

“Прагнення до ідеалу – перший поштовх, стимул до самовиховання, а без
самовиховання, не можна уявити духовного життя. Навчити підлітків,
юнаків і дівчат виховувати самих себе – це одна з вершин майстерності і
мистецтва в педагогіці”, – писав В. Сухомлинський.

Самовиховання – це одна з найефективніших форм виховання особистості
учнів. Підлітковий вік сприятливий до такого виховання. Дітей хвилює
питання: “Який я? Як стати іншим?.” Класний керівник має допомогти дітям
розібратися в своїх почуттях, думках, характері, навчитися критично
оцінювати свої вчинки. Для досягнення цієї педагогічної ідеї в школі
впроваджується система заходів морального спрямування.

Організовуючи спілкування дітей в колективі, з природою, В.
Сухомлинський наповнював його високим моральним змістом, думками про
себе, про людей, про світ, який необхідно зберегти. І тут він піднімав
мислення учнів до рівня філософського осмислення свого життя, його
єдності з природою й добром, що актуально і у сучасній школі.

Єдність і взаємозв’язок усіх цих умов виховного впливу виявляється в
гармонії певних педагогічних дій, рішень, традицій шкільного життя,
навчальних ситуацій, характеру спілкування і взаємин вчителів та учнів.

“Школа – це, образно кажучи, тонкий і чутливий музичний інструмент, який
творить мелодію людської гармонії, що впливає на душу кожного вихованця,
але творить лише тоді, коли цей інструмент добре настроєний”, –
стверджував Василь Сухомлинський.

Принцип гармонії педагогічних впливів В. Сухомлинський розглядав як одну
з фундаментальних закономірностей виховання, тому що педагогічний ефект
кожного засобу впливу на особистість залежить від того, на стільки
продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу.

Він показав усією творчістю, що це поступовий процес, наслідки якого
залежать від перебудови взаємин на ґрунті гуманізму, входження в школу
культури як основи і виховання, і вихователя, який за своїм професійним
інтелектуальним і культурним рівнем може відповідати потребам часу.

Використана література:

Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5-ти т. – К.:
Рад. школа,1977.

Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: В 5-ти т. –
К.: Рад. школа,1976.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка // Київ: Радянська школа,
1978.

“Завуч”, №19-20, липень 2007.

Н.Г.Короленко___________________________________________________________
_______________________

PAGE

PAGE 1

________________________________________________________________________
_____

Золотоніська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів

Похожие записи