Реферат на тему:

Гра як форма організації навчальної діяльності та розвитку творчих
здібностей учнів на уроках історії

„Без знання минулого неможливе точне поняття сучасного».

М. Грушевський.

„Перше завдання історії — утриматись від брехні, друге — не приховувати
правди, третє — не давати жодного приводу для підозри в упередженості та
ворожості» — саме ці слова видатного римського оратора Цицерона вже
впродовж багатьох років є для мене творчим кредо.

Освіта XXI століття — це освіта для людини. Вона має на Меті створення
умов для розвитку й реалізації кожної особистості, становлення людини
здатної гідно існувати в реаліях XXI ст. Вивчення історії є одним з
найважливіших чинників, який формує як свідомість окремо взятого
індивіда, так і всього народу.

Моя методика у вивченні історії базується на особистісно орієнтованому
навчанні. Всі технології які мною застосовуються і будуть описані нижче,
спрямовані на виховання соціально адаптованого, свідомого громадянина,
здатного творчо і виважено розв’язувати проблеми у процесі
самореалізації особистості. Мої педагогічні набутки працюють як на
поглиблення знань, так і на формування особистості дитини, її
світогляду, уміння самостійно вчитись, критично мислити, аргументовано
відстоювати свою точку зору, пробуджують в дитині прагнення до
самореалізації. Саме цим аспектам я приділяю першочергову увагу. Для
мене головне — як зробити той чи інший урок цікавим та захопливим, як
зробити так, щоб учні отримували від процесу навчання справжнє
задоволення, а як результат — міцні знання.

П. „Приймаючи людину такою, якою вона є, ми робимо її гіршою, приймаючи
такою, якою вона повинна бути, ми примушуємо її бути такою, якою вона
може стати».

В. Гете.

Декілька років поспіль я працюю над проблемою „Гра як форма організації
навчальної діяльності та розвитку творчих здібностей учнів на уроках
історії»». Це питання мене зацікавило тому, що гра має надзвичайно
багаті можливості, бо дозволяє кожній дитині відчути себе суб’єктом
життєдіяльності, виявити і розвинути свою особистість. Під час гри
розкриваються можливості і здійснюються бажання. „Головний закон усіх
змін в житті — творчість», — суть концепції формування творчої
особистості Миколи Бердяева. Тільки творчість виправдовує буття людини і
наповнює змістом її життя. Гра — це творчість і праця. У грі в учнів
виробляються навики зосереджуватись, мислити самостійно, розвивається
увага, потяг до знань. Захопившись, діти не помічають, що вчаться,
орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас знань, понять,
розвивають фантазію. Навіть найпасивніші включаються у гру з великим
бажанням, докладаючи зусиль, щоб не підвести товаришів по грі. Ще понад
дві тисячі років тому грецький філософ Платон твердив про
неприпустимість насильницького викладання наук дітям і бачив переваги
гри: „Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб. Тому потрібно
не по насильницьки викладати дітям науки, а через гру, тоді ти краще
побачиш хто до чого схильний».

В процесі гри у дітей виникає три види цілей:

1. Насолода, задоволення від гри.

2. Ігрове завдання, пов’язане з виконанням правил, розігруванням сюжету,
ролей.

3. Пов’язана з процесом виконання ігрового завдання. Тут потрібно
мобілізувати максимум сил, виявити кмітливість, винахідливість.

Звідси можна вивести відповідні напрямки педагогічного керівництва
ігровою діяльністю:

1. Залучати дітей до гри, використовувати особливі прийоми, що збуджують
бажання грати — „хочу».

2. Допомогти дітям діяти відповідно до правил і вирішувати необхідні
ігрові завдання — „треба».

3. Розвивати творчий потенціал дитина в процес гри — „можу».

У триступеневому цілепокладання гри „хочу — треба — можу» криється
основний механізм її впливу на особистість.

Скрізь, де є гра, б’є джерелом радісне, повне успіху дитяче життя. На
відміну від гри взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку — чітко
сформульовану мету навчання, відповідно до цього — педагогічний
результат.

Розрізняють два основних типи ігор: ігри з фіксованими, відкритими
правилами, та ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого типу
є більшість дидактичних, пізнавальних, що розвивають інтелектуальні
здібності. До другого типу відносяться творчі, сюжетно-рольові ігри.
Правила в них існують не явно, вони у нормах поведінки героїв.

За характером ігрової методики їх поділяють на:

а) ділові та предметні;

б) імітаційні та мотиваційні;

в) функціональні;

г) організаційно-діяльні.

Умовно весь процес навчально-дослідницької діяльності у грі можна
поділити на чотири етапи:

I етап.

Необхідно створити обстановку зацікавленості, подиву, бажанням
розв’язати дослідницьку чи творчу задачу. Створення необхідної
мотивації, тобто обов’язкове сприйняття школярами мети і завдання.
Невиконання її призводить до того, що задача виявляється неіснуючою для
учня, незважаючи на всі мої прагнення як педагога і цікавий
нестандартний підхід до подання навчального матеріалу.

II етап.

Це етап постановки проблеми і початку її розв’язання. Тут необхідним є
усвідомлення учнями змісту задачі й активізація їхньої пізнавальної
діяльності. Цьому сприяють постановка питань, що вимагають проведення
„Мозкового штурму», дискусії, висунення різноманітних припущень та
гіпотез, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, виділення ключових
слів, дат та моментів тощо.

III етап.

Розв’язання завдання під час якого дуже важливо підтримувати активність
та зацікавленість гравців, стимулювати їхню розумову, пізнавальну та
творчу діяльність за допомогою як елементів змагальності, так і
нагадуванням про задачу і мету гри, а також заходи заохочення в разі її
досягнення, пропозиції нестандартних та найраціональніших шляхів
вирішення проблеми, вибору оптимальних форм та методів

IV етап.

Підбиття підсумків діяльності кожного гравця. На цьому етапі дуже
важливо, щоб учні усвідомили свої успіхи й недоліки, вміли правильно
оцінити себе і своїх партнерів у грі.

Оцінювальні вміння — це не тільки вміння рефлексувати, а й аналізувати
діяльність на будь-якому етапі навчального процесу, у тому числі й у
грі; оцінювати її за досягнутими результатами, співвіднесеними із
поставленими завданнями. При підбитті підсумків гри варто
використовувати не тільки вчительську особисту оцінку кожного, а також
групове та взаємне рецензування, під час якого учень може переглянути
власну оцінку, визначити своє місце і роль у грі.

Обов’язково також пам’ятати, що під час проведення ігрового уроку, як і
будь-якого іншого, можуть виникнути певні труднощі, які вчителю з учнями
необхідно подолати:

1. Учні не ступають у гру, або ж вступають у неї формально.

2. Гра затягується, бо її учасники не можуть знайти правильного рішення.

3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання.

4. Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодію.

5. Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим
шляхом.

6. Гра переходить у конфліктну ситуацію.

7. Учні не включаються в гру, а лише симулюють ігрову діяльність. Звідси
висновок: ігровий етап повинен бути ретельно підготовлений. Мною
програються найважчі ролі, обираються ініціативні і підготовлені
виконавці. Особливе вміння — це знімати конфлікти і ліквідовувати
суперечки.

Гра вдається лише тоді, коли в колективі панує емоційний настрій, про
який я думаю заздалегідь, керуючись наступними видами емоційного
стимулювання :

1. Гра в жодному разі не має бути примусовою.

2. Ігрове завдання слід давати як відпочинок.

3. При підготовці гри слід врахувати стосунки між учнями класу.

4. Ігрове завдання треба подавати так, ніби воно не планувалось
заздалегідь.

5. Необхідно постійно підбадьорювати учнів.

z ? *

< ¶ 1/4 3/4 z ? ? 6. Щоб в дітей не виникло навіть думки про несправедливість результатів гри, слід передбачити належне журі. 7. Потрібно виготовити фішки або жетони для вручення кращим гравцям на етапах. 8. Переможців змагань вітають всі гравці. 9. Варто передбачити дипломи, грамоти, невелички призи для переможців, а також звання „Найкращий гравець", „Найдотепніший", „Мозковий центр" тощо. 10.Переможців попередніх ігор запросити до журі або експертної ради, доручити їм розробку гри. Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи та урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості. Місце ігор на уроці та час, який відводиться на гру, залежать від кількох факторів: підготовки учнів, матеріалу, що вивчається; конкретної мети і т. ін. Так, якщо якась гра виконується вперше, їй можна відвести більше часу. Зате в подальшому така гра із вже засвоєними правилами та вимогами може проводитися протягом 5-10 хвилин і слугувати не тільки для повторення вивченого матеріалу, але й для розрядки на уроці. Чи не найголовнішим прийомом у будь-якій педагогічній грі є дедукція, тобто виведення висновків з будь-якої події, логічне пояснення, підведення окремих фактів під загальні ознаки. Для того, щоб досягти результатів, учні повинні вибудувати цілий ланцюжок дедуктивних висновків, змоделювати задану ситуацію, проаналізувати її (тобто встановити зв'язки між її окремими ланками). Особливу користь дає застосування прийому дедукції під час проведення дидактичної гри «Логічні ланцюжки». Так, при вивченні теми «Суспільно-політичні рухи в Росії в 20-30-хрр. XIX ст.» учням пропонується скласти логічні ланцюжки за зразком: «Петербург, «Північне товариство декабристів» — «Конституція» — М. Муравйов — Тульчин — ... — ... — ...» та інші. Гарні результати дає використання логічних ланцюжків у грі «Впізнай мене». У 8 класі при вивченні теми «Україна у другій половині XVII - на початку XVIII ст.» можна, використавши гру, з'ясувати, чи добре учні познайомилися з історичними діячами того часу. Для цього складається логічний ланцюжок з кількох ланок. Гра може бути як індивідуальною, так і командною. Тоді вчителю слід продумати таку кількість логічних кроків, скільки учасників у складі команди. Завдання гравців — впізнати особистість, використавши якомога менше підказок-ланок, наприклад: 1. Ця особа походила зі старовинного шляхетського роду. 2. Він здобув гарну освіту, досконало знав п'ять мов. 3. В дитинстві був запрошений до двору польського короля Яна Казиміра. 4. Мав одну з найкращих в Україні бібліотек. 5. Зумів увійти в довіру до найвідоміших політичних діячів різних країн. 6. Широковідома історія його останнього кохання до сімнадцятирічної дівчини. 7. Був однією з найбільш суперечливих постатей в історії України. 8. Гетьман України, ім'я якого протягом майже трьох століть було символом зради. До прийомів, що дають гарні результати на уроках історії, слід віднести історичне передбачення. Головним під час використання цього прийому є власний висновок дитини містить нові знання про явище, подію чи особу. Так, беручи участь у творчій грі «Вибори Президента України», учні 11 класу, які «висувань свої кандидатури у Президенти», мають запропонувати не тільки власні проекти розвитку держави, але й передбачити ті зміни, які обов'язково стануться у країні, якщо його «Президентські плани» втіляться у життя. Гра вимагає не тільки певної суми знань, але й уміння вільно та творчо їх використовувати. Під час роботи з учнями для збудження інтересу до предмета можна використовувати такі форми гри: дидактичні (гра-вправа, гра-змагання, гра-загадка тощо), творчі та сюжетно-рольові (ділові, імітаційні, театралізовані та ін.) Роботу вчителя прийнято оцінювати за її кінцевим результатом. Але що ж таке кінцевий результат? Більшість педагогів розуміє його як розвиток творчих можливостей дитини і загалом формування в ній особистості, внутрішніх настанов та принципів власної точки зору, життєвої позиції, врешті-решт,— чуйності, людяності, поваги не тільки до себе, але й до інших. Гра виховує відчуття ліктя друга й, у свою чергу, диктує необхідність підставити комусь свій; привчає копіткою, напруженою, але надзвичайно цікавою і захоплюючою працею здобувати знання, отримувати насолоду від перемог, отже, гра спрямована на досягнення цього кінцевого результату і переважно досягає його. Психологи стверджують: «Деякі діти вибірково пропускають ті уроки, о яких вони не підготувалися» [43]. Це твердження доводять ігрові уроки: оскільки грати люблять всі, на такі уроки чекають з нетерпінням, до них завжди готуються, отже, не пропускають. Взявши для дослідження 10 уроків у 8 класі, коли в них про водилися турніри «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай кросворд», «Веселе тестування» та інші, обчислили відсоток присутніх на них, який становив 92,6 %, що на 16,3 перевищує середній відсоток присутності учнів цього класу на звичайних уроках історії. І ще одна закономірність: якщо традиційних контрольно-підсумкових уроків діти чекають із побоюванням, а хитріші використовують будь-яку нагоду уникнути їх, то на ігрові йдуть залюбки; на них, щоб не підвести друзів по команді або ж просто отримати гарну оцінку, з'являються навіть ті діти, яких із певних причин не було на попередніх заняттях. Для визначення ставлення школярів до ігор протягом двох навчальних років проводилося анкетування учнів 8-10 класів з таких питань: 1. Які форми уроку з історії вам найбільше подобаються? Чому? 2. Якби у вас була можливість обирати, за допомогою яких форм і методів підбити підсумок по темі, що б ви обрали: а) контрольну роботу; б) усне опитування; в) підготовку доповідей чи рефератів; г) роботу за індивідуальними картками; д) гру; є) щось інше? 3. Що вас найбільше приваблює в ігрових уроках? 4. Часто звертаючись до ігор та ігрових моментів на уроках історії, чи змінилося ваше ставлення до предмета? В який бік? 5. Чи не виникає у вас бажання продовжити гру вдома? Яким чином? Відповіді учнів свідчать про беззаперечний інтерес до гри. Всі наведені факти переконують, що включення ігор та ігрових моментів у навчальний процес збагачує учнів, робить процес здобуття знань цікавим, захоплюючим, творчим. P.S. „Тільки особистість може виховати особистість". Вже почалось мабуть майбутнє Оце, либонь, вже почалось. Не забувайте незабутнє, Воно вже інеєм взялось! І не знецінюйте коштовне, Не загубіться у юрбі, Не проміняйте неповторне На сто ерзаців у собі. Ліна Костенко. Побудова демократичної України неможлива без створення людини нової генерації, яка розуміє своє значення у розбудові громадянського суспільства, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрямок руху до сприйняття демократичних цінностей навіть у тому разі, якщо цей шлях буде тернистим. Вчитель історії, як ніхто інший бачить, який внесок робить його предмет у справу освіти молоді, виробленню яких знань і навичок він сприяє, які цінності він виховує. Тому йому необхідно насамперед критично і творчо осмислити, проаналізувати та оцінити власну культуру та субкультуру соціуму, до якої він належить, щоб визначити основні питання: „чого" і „як" я навчатиму учнів.

Похожие записи