Реферат на тему:

Гносеологічний аналіз поняття готовності особистості до безперервної
освіти

Безперервна освіта як один із основних глобальних викликів ХХІ століття
виступає умовою всебічного розвитку особистості, засобом реалізації її
здібностей, а також удосконалення раніше здобутих знань, умінь і
навичок. Саме вона розв’язує комплекс завдань, спрямованих на
задоволення інтересів громадян у постійному підвищенні професійного
рівня відповідно до кон’юнктури ринку праці, соціальний захист,
забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих
конкурентноcпроможних фахівцях.

Неперервна професійна освіта – відносно самостійна система, однією з
функцій якої є формування готовність людини до активної освітньої
діяльності за власним бажанням, спрямованої на розширення професійних
знань, задоволення власних професійних потреб та інтересів, на
підвищення професійної майстерності. Основним завданням нашого
дослідження є вивчення онтогенетичного базису поняття готовність до
безперервної освіти у соціальній, психологічній та педагогічній
площинах.

Для розуміння сутності поняття готовності інтерес становлять дослідження
вітчизняних і зарубіжних учених про свідомість, самосвідомість та
самопізнання людини (М.Бердяєв, І.Кон, Г.Костюк, О.Леонтьєв, А.Спіркін,
С.Роджерс та інші).

Психологічну готовність досліджують В. Дорохін, С.Равіков, В.Моляко,
А.Проскура; мотиваційну – Е.Томас; морально-психологічну – Л.Кондрашова,
С.Ніколенко, Г.Штельмах; професійну – Д.Мазоха; моральну – Є.Шевчук;
професійно-педагогічну – С.Коришенко; і в цілому готовність – В.Бондар,
А.Капська, І.Пастир, О.Ярошенко та інші.

Готовність як цілісне утворення розглядається в працях П.Атутова,
А.Вайсбурга, Ю.Васильєва, А.Кочетова, як установка – в дослідженнях
Д.Узнадзе, Ш.Надірашвілі, А.Прангішвілі.

Слід зазначити, що проблема готовності (соціальної, професійної,
психологічної, життєвої, педагогічної, побутової) отримала широке
висвітлення в теорії як психології, так і педагогіки. Семантичний аналіз
готовності почнемо визначення з В.І.Даля: ”готова (про людину), та що
приготувалася, така, що зібралася зовсім, що пристосувалася до чогось;
яка може та бажає виконувати. Готуватися, збиратися, знаряджатися,
налаштовуватися на щось;…Готовність же – стан чи властивість готового”
[5,387-388].

С.Ожегов вважає, що термін ”підготовка” походить від слова
”підготувати”, тобто ”начать” (з російськ.), дати необхідні знання для
чого-небудь, а ”готовність” трактується як ”стан”, коли все зроблено,
все готове до чогось.

У психолого-педагогічних працях готовність визначається як
активнодіяльнісний стан особистості, установка на певну поведінку,
мобілізація сил на виконання завдання. Ускладнюють формування готовності
пасивне ставлення до завдання, відсутність плану дій та наміру
максимально використати свої знання та досвід.

За В.Ананьєвим, готовність ”починає формуватись ще до початку
професійної трудової діяльності, а потім розвивається разом з
професійною працездатністю, як потенціалом основної діяльності в сфері
виробничого обслуговування…”

Поняття ”готовності до дії” психологами трактується як ”стан мобілізації
всіх психофізичних систем людини, що забезпечують ефективне виконання
визначених дій”. Крім готовності як психологічного стану, обумовленого
ще й як тимчасова готовність, дослідники виділяють готовність як стійку
характеристику особистості. Цей вид готовності, будучи завчасно
сформованим, є істотною передумовою успішної діяльності [13, 18].
Психологічна готовність до діяльності розглядається Д.Мехіладзе як
особливий стан, що має складну динамічну структуру і є виявленням
сукупності взаємопов’язаних мотиваційних і стійких вольових
характеристик особистості, тому у структурі готовності потрібно
розглядати моральну, психологічну та професійну сторони [14, 12].

За Є.Павлютенковим, психологічна готовність до праці передбачає свідомий
вибір професії у відповідності до здібностей і можливостей. Практична
готовність до праці – це наявність загальних та політехнічних знань про
професії, загальнотрудові знання та вміння [15, 32].

У працях В.Серікова готовність складається з 2-х компонентів:
операційно-технічного та мотиваційно-смислового.

На думку К.Платонова [16, 28], готовність виступає в різних значеннях
(широкому, більш конкретному, найбільш конкретному). У більш широкому
значенні – це бажання працювати, розуміння необхідності брати участь у
трудовій діяльності, в конкретному – це потреба в праці; найбільш
конкретному – результат психологічної підготовки та психологічної
мобілізації.

Психологічна готовність до пізнавальної діяльності, за визначенням
В.Войтка та Ю.З.Гільбуха, – це ”певний рівень пізнавальної та соціальної
зрілості, необхідний для успішного оволодіння програмовим матеріалом, що
сприяє гармонійному розвитку особистості” [2, 40].

А.Войченко професійну готовність до педагогічної діяльності трактує як
властивість і стан особистості, рівень професійної підготовки випускника
педагогічного ВНЗ. Він підкреслює, що ”за своєю структурою професійна
готовність випускника педвузу до педагогічної діяльності є
багатошаровим, інтегрованим утворенням, компоненти якого тісно
взаємопов’язані та взаємообумовлені, і відсутність у майбутнього учителя
хоча б одного з цих компонентів обов’язково призведе до виникнення
диспропорцій у структурі особистості спеціаліста” [3, 12].

В.Моляко стверджує, що готовність – це складне особистісне утворення,
багаторівнева та багатопланова система якостей і властивостей
особистості, які у своїй сукупності дозволяють певному суб’єкту
ефективно виконувати конкретну діяльність.

Важливими компонентами готовності студентів до професійно-педагогічної
діяльності А.П.Войченко вважає психолого-педагогічні знання та вміння
майбутніх учителів спілкуватися з учнями, встановлювати з ними контакт,
організовувати спільну діяльність, яка б сприяла їх вихованню та освіті.

К.Дурай-Новакова пропонує розглядати професійну готовність до
педагогічної діяльності ”як цілісне вираження всіх підструктур
особистості, зорієнтованих на повне й успішне виконання різноманітних
функцій учителя. Професійна готовність до педагогічної діяльності –
складне структурне утворення, центральним ядром якого є позитивні
установки, мотиви й освоєні цінності вчительської професії. У цю
готовність входять також професійно важливі риси характеру, педагогічні
здібності, сукупність професійно-педагогічних знань, навичок, умінь,
певний досвід їхнього застосування на практиці. Професійна готовність
знаходиться в єдності зі спрямованістю на професійну діяльність і
стійкими установками на працю”.

Досліджуючи психологічну характеристику готовності студентів до трудової
діяльності, М.Дяченко і Л.Кандибович визначили, що вона ”містить у собі
наступні компоненти:

— мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї й інші
досить стійкі професійні мотиви);

— орієнтовний (знання й уявлення про особливості й умови професійної
діяльності, її вимоги до особистості);

— операційний (володіння способами і прийомами професійної діяльності,
необхідними знаннями, навичками, уміннями, процесами аналізу, синтезу,
порівняння, узагальнення тощо);

— вольовий (самоконтроль, уміння керувати діями, з яких складається
виконання трудових обов’язків);

— оцінний (самооцінка своєї професійної підготовленості і відповідність
процесу розв’язання професійних завдань оптимальним трудовим зразкам)”
[9, 20].

Е.Саф’янц та Л.Чернікова пропонують дещо інший склад готовності, який
передбачає такі компоненти:

— мотиваційний – сукупність мотивів, адекватних до цілей та завдань
педагогічної діяльності;

— когнітивний – пов’язаний з пізнавальною сферою людини. Він являє собою
сукупність знань, необхідних для продуктивної педагогічної діяльності;

— особистісний, тобто сукупність особистісних якостей, важливих для
виконання професійної діяльності [1,14].

С.Гриншпун визначає три складові готовності: моральну, психологічну та
професійну [4] .

Р.І.Лучечко акцентує свою увагу на чотирьох дещо інших компонентах
готовності до трудової діяльності — мотиваційному, психологічному та
професійному [12, 21].

$

Uc

$

L-
Ue%o’O( +°-TH11/43o5z;EI??@EA?BFCfDBEoE6Goaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa*a

умови діяльності, її вимоги до особистості); 3) операційному (володіння
способами та прийомами діяльності, необхідними ключовими
компетентностями); 4) вольовому (самоконтроль, самомобілізація, вміння
управляти діями); 5) оцінному (самооцінка своєї підготовленості і
відповідність процесу розв’язання завдань оптимальним зразкам) [9, 92].

Проаналізувавши низку поглядів дослідників щодо компонентного змісту
поняття готовності ми узагальнили їх і подали у зведеній таблиці, що
дозволяє виявити риси спільного та відмінного у підходах та критеріях.

Окремі автори (М.Левченко, В.Ядов) наголошують на настановному характері
готовності, на її взаємозв’язку з професійною придатністю, розглядають
готовність як сплав особистої психологічної готовності і
підготовленості.

У педагогічній науці часів СРСР існувало два підходи до розуміння
поняття готовності: функціонально-психологічний та особистісний.

Перший передбачає вивчення готовності як певного стану особистості, як
психологічної умови успішного виконання діяльності, як
вибірково-усвідомленої активності, яка спонукає особистість на
діяльність; як психологічної установки, що функціонує на фоні загальної
активності особистості, як стан, що передує усвідомленій поведінці, як
соціально фіксовані установки, характерна поведінка особистості у
суспільстві (Є.Кузьмін, В.Ядов та інші).

Особистісний (особистісно-орієнтований) підхід розглядає готовність як
складне особистісне утворення, багатопланову і багаторівневу структуру
якостей, властивостей і станів, які у своїй сукупності дозволяють
конкретному суб’єктові успішно виконувати діяльність (К.Дурай-Новакова,
М.Дяченко, Л.Кандибович, В.Сластьонін та ін.).

п/п Автори Компоненти готовності Спільні компоненти

1. В.Сєріков операційно-технічний мотиваційно-смисловий

2. М.Дяченко вольовий мотиваційний

оціночний орієнтовний

операційний

3. Е.Саф’янц, Л.Чернікова когнітивний мотиваційний

особистісний

4. Р.Лучечко професійний мотиваційний

психологічний

професійна свідомість

5. Л.Сохань, І.Єрмаков, Г.Несен вольовий мотиваційний

оціночний орієнтаційний

операційний

М.Дяченко і Л.Кандибович до структури стійкої готовності до складних
видів діяльності включають позитивне ставлення до діяльності, адекватні
до вимог професії риси характеру, здібності, темперамент, мотивацію;
необхідні знання, вміння і навички; стійкі професійно-важливі
особливості пізнавальних, емоційних і вольових процесів.

Р.Лучечко розуміє готовність до трудової діяльності як інтегральну
освіту, яка включає наявність індивідуальних нахилів, спеціальних знань,
умінь і навичок, а також комплекс індивідуальних психологічних,
психічних та характерологічних особливостей, що забезпечують високу
ефективність професійного функціонування людини [12, 21].

Л.Сохань, І.Єрмакова, Г.Несен [9, 133] соціальну готовність
(компетентність) визначають як якісну характеристику особистості,
здатність адекватно оцінювати навколишню дійсність на основі повноти
знань про неї, які дають змогу зрозуміти основну закономірність
соціальної ситуації, уміння знаходити інформацію в невизначеній ситуації
й упевнено будувати свою поведінку для досягнення балансу між своїми
потребами, очікуваннями, смислом життя і вимогами соціальної дійсності,
уміння задовольняти бажання з опорою на норми.

Загалом готовність розглядається:

1) у зв’язку з різними умовами здійснення тієї чи іншої діяльності
(Б.Жизневський) готовність відносить до певного виду діяльності як
цілеспрямований вияв особистісних властивостей людини, зокрема її
переконань, поглядів, мотивів, почуттів, вольових та інтелектуальних
якостей, знань, умінь, навичок, установки [8, 17]. За В.Шадріковим,
готовність до праці виявляється в активному, вибірково-позитивному
ставленні до діяльності, соціально цінному професійному виборі та
практичному включенні до виробничої діяльності, у здатності активно та
швидко адаптуватися до виробництва, досягати високих успіхів).

у зв’язку з різними темпоральними характеристиками діяльності:
тимчасова готовність (ситуативна) та тривала (стійка) готовність
(Н.Левітов, Л.Нерсеян, В.Пушкін);

у контексті конкретних видів праці: трудової, спортивної, розумової,
фізичної тощо (А.Ковальов);

як функціональна і особистісна готовність (К.Платонов, В.Пушкін,
В.Серіков);

як психологічна і практична готовність (Є.Павлютенков, Н.Побірченко,
Б.Федоришин);

як загальна і спеціальна (Б.Ананьєв, В.Моляко).

Відомі підходи, в яких готовність розглядається як стан (М.Дьяченко,
Є.Ільїн, М.Левітов, Д.Мехіладзе, І.Назімов, Л.Нерсесян, В.Пушкін,
В.Ядов), як якість особистості (Є.Павлютенков, К.Платонов, В.Серіков,
Е.Федорчук, В.Шадрі-ков), як комплекс здібностей (Б.Ананьєв,
С.Рубінштейн), як синтез певних особистісних якостей (С.Дибін,
В.Крутецька, В.Шаринський), як системне особистісне утворення
(С.Васильєва, А.Ведєнов, М.Дьяченко, Л.Кандибович).

Готовність як стійкий стан розглядається М.Левітовим, котрий визначає її
як психічний стан особистості, що може бути тривалим та короткочасним і
залежить від тих умов, у яких відбувається діяльність суб’єкта.

Є.Павлютенков виділяє моральну готовність, психологічну та практичну.
Моральна – усвідомлення суспільної та особистісної значущoсті праці,
намагання пристосовуватися до життя та праці, максимально
використовувати власні сили та здібності в праці на користь суспільства,
працелюбність, позитивне ставлення до різних видів праці.

На думку Л.Кондрашової, готовність до педагогічної діяльності є формою
складного особистісного утворення, яка обумовлює бажання займатися
педагогічною роботою, а також важливим показником становлення випускника
педагогічного вузу. Готовність виступає в єдності двох напрямів –
морального та психологічного. С.Ніколенко і Л.Кондрашова великого
значення надають якостям особистості учителя. На їх думку, вчителеві
необхідно володіти „не тільки об’ємом професійних знань, але і такими
особистісними якостями, які забезпечують успішність виконання
професійних функцій” [11, 8]. До них, на думку Л.В.Кондрашової,
належать: моральні переконання, педагогічні здібності, професійна
пам’ять та мислення, інтереси, працездатність, педагогічна
спрямованість, психічна витривалість, емоційність, моральний потенціал
особистості, тобто її ставлення до проявів, подій з огляду на моральні
суспільні норми та вимоги щодо вихованості майбутнього вчителя.

Гносеологічний аналіз поняття готовності випускника педагогічного ВНЗ до
безперервної освіти свідчить про необхідність як синергетичного,
системного, комплексного підходу до цієї сфери діяльності людини, так і
аспектного, елементного, компонентного дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

Андрієвська Н.Ф. Формування готовності майбутнього учителя музики до
організації дозвілля учнів: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. – К.,
1994. – 180 с.

Войтко В.И., Гильбух Ю.З. Школьная психодиагностика: достижения и
перспективы. – К.: Знание, 1980. – 48с.

Войченко А.П. Организация учебно-воспитательного процесса в педвузе как
средство формирования профессиональной готовности студентов к
педагогической деятельности (на материале преподавания пед. дисциплин и
пед. приктики в нац. группах фак. рус. яз. и литературы): Автореферат
дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. – Фрунзе, 1980. – 25 с.

Гриншпун С.С. Свойства нервной системы и профессиональная деятельность
// Школа и производство. – 1995. – №1. – С.89-95.

Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка: Т.1-4. –
М.: Рус.яз., 1981 – Т.1А-З. 1981. 699 с.

Дурай-НоваковаК.М. Формирование профессиональной готовности студентов к
педагогической деятельности: Автореф. дисс. … д-ра пед. наук:
13.00.01. – М., 1983. – 32 с.

Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологические проблемы готовности к
деятельности. – Минск: Изд-во БГУ, 1976. – 176с.

Жизневский Б.П. Роль игры в формировании социально-психологической
готовности к совместному труду // Психология совместного труда детей:
Сб. науч. трудов. – М., 1987. – С.49-56.

Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / За
ред. Л.В.Сохань, І.І.Єрмакова, Г.М.Нессен – К.: Богдана, 2003. – 520 с.

Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звітної наукової
конференції інституту педагогіки АПН У-ни 28-30 березня 2000р. – К.:
Пед. думка, 2000. – 116с.

Кондрашова Л.В. Внеаудиторная работа по педагогике в педагогическом
институте. – К.: Вища школа, 1988. – 159с.

Лучечко Р.І. Формування готовності старшокласників сільської школи до
трудової діяльності в умовах ринкових відносин: Дис. … канд. пед.
наук: 13.00.01. – К., 1994. – 147 с.

Похожие записи