Формування життєвої компетенції дошкільників через провідну діяльність –
гру методист ДНЗ „Джерельце”

Шевченко Світлана Василівна

вул. Фізкультурна, 11, м. Городище,

Черкаської обл. 2-00-12

Відомий вислів „Життя – театр, люди — актори” давно вийшов за межі
специфічної театралізованої діяльності і все більше переконує у своїй
доречності в усіх сферах людського існування. Таким чином, гра, як форма
побудови людських стосунків, завжди буде притаманною суспільству, а
витоки її починаються з раннього дитинства. Саме слово „гра” може мати
різні синонімічні відтінки. І якщо в дорослому віці це слово
співвідноситься зі значеннями „лицедійство, акторство”, то для дитячого
– воно єдиночисте, як усе в дитинстві. Сягнувши дорослого віку,
більшість людей уже вміють вправно зображати десятки образів,
перевтілюватись залежно від обставин, щоб наодинці, або в колі
найближчих, знову ставати самим собою. На жаль, необхідність грати роль
для дорослих продиктована обставинами життя, а для дітей – це (починаючи
з молодшого дошкільного віку) провідна діяльність. Тож з певністю можна
сказати, що для здорової дитини з достатнім рівнем розвитку, гра стає
школою для набування життєвого досвіду, або життєвої компетентності.
Зауважимо, що незважаючи на вжитий сполучник „або”, все ж не варто
повністю співставляти поняття „життєвий досвід” і „життєва
компетентність”, бо життєвий досвід може бути пасивним, а життєва
компетентність додає дітям активності у стосунках з людьми, як рівними
собі за віком так і старшими. Таким чином, все більше переконуємось у
доречності тверджень Базової програми розвитку дитини дошкільного віку,
де сказано, що сюжетно-рольова гра, як провідна діяльність молодшого
дошкільника (і старшого також) „створює якнайсприятливіші умови для
загального фізичного, психічного та соціального розвитку дитини 4-5
років життя, становлення основ її особистості, самосвідомості як її
ядра. Саме цей вид діяльності найбільше наближає дитину до світу
дорослих, допомагає моделювати їхню поведінку, діяльність, систему
взаємин з людьми, що її оточують. Показниками зрілої форми моделі
розвитку сюжетно-рольової діяльності є: наявність у дитини потреби
гратися з однолітками; здатність створювати ігрову ситуацію, обирати
зручне для гри місце, організовувати ігрову обстановку; вміння
формулювати мету та вербалізувати свій задум, пропонувати елементарний
сюжет, стежити за його розгортанням; готовність узяти на себе одну з
двох-трьох ролей, дотримуватися рольової поведінки; керуватися в ігрових
діях моральними правилами, узгоджувати свої дії з діями однолітків,
поводитися культурно, брати до уваги пропозиції дорослого; називати для
інших дітей виконувану роль, добирати та називати предмети, іграшки та
атрибути відповідно до виконуваної ролі”.* Звісно, дитина, яка живе в
суспільстві, зростає у повній сім’ї, має щасливе і забезпечене
дитинство, частково сама здобуває життєвий досвід відображений в іграх.
Її світогляд формується через специфічно-дитячі форми діяльності, в яких
дитина проявляє емоційно-вольові, пізнавальні, особистісні якості, у неї
формується емоційне та пізнавальне відношення, до оточуючого світу; вона
досягає певного рівня сформованих мотивів та форм спілкування з
ровесниками і старшими людьми. На деякому етапі свого росту і розвитку,
дитина досягає досить високого рівня особистісних якостей, що
проявляється у її взаємодії із соціумом і вказує на конструктивне
використання психолого-педагогічних засобів відповідно до цілей і
особливостей розвитку дошкільняти.

Те, що виражається складними методичними та психологічними
висловлюваннями, на практиці можна назвати принципом періодичності змін
рівня розвитку дитини. Цей принцип, власне, покладений в основу
групування вимог до оновленого змісту освіти дітей в різні періоди життя
за Базовою програмою „Я у Світі”.

Створюючи перше враження складності, нова Програма, проте, дає чітке
уявлення про роль гри у кожному віковому періоді розвитку дитини. Разом
з тим, Програма застерігає педагогів від переоцінки ролі гри, яка попри
своє провідне значення у житті дошкільника, як специфічна дитяча
діяльність, є неоднорідною. Кожний вид гри (дидактична, сюжетно-рольова,
режисерська тощо) виконує свої функції у розвитку дитини. Покладання на
гру суто дидактичних завдань, стирання грані між навчальними та ігровими
прийомами та самодіяльними іграми може призвести до зникнення
самостійних ігор як таких, нівелювання ролі особистісного спілкування з
однолітками. До того ж умови організації та результати ігрової та
навчальної діяльності істотно різняться. Тому неприпустимо покладати на
гру функції навчання. Не варто підміняти навчальну діяльність з
використанням ігрових прийомів ігровою діяльністю.

Гра в організації навчально-виховного процесу повинна займати чітко
визначене місце й непомітно для дитини носити і навчальний, і виховний
характер. Для цього необхідно щонайперше – чітко спланувати ігрову
діяльність дітей, врахувавши всі види ігор: рухливі, дидактичні,
інтелектуальні, театралізовані, сюжетно-рольові. При складанні плану
важливо велику увагу приділити конкретизації та відбору змісту і форм
роботи з дітьми, планування умов для їх самостійної діяльності. За
варіативної організації перебування дітей у днз та проектування через
планування педагогічного впливу на вихованців завжди мають бути
відображені три основних блоки: завдання розвитку дітей, зміст і форми
роботи з ними, організація розвивального життєвого простору.

Опустивши два перших блоки, як менш дотичні до теми що висвітлюється,
варто конкретніше зупинитись на питанні створення розвивального
середовища, бо саме воно забезпечує сукупність умов, атмосферу,
якнайсприятливішу для прогресивного розвитку свідомості та поведінки
дошкільника. Розвивальними слід вважати лише ті умови, які підживлюють
природні сили дитини, сприяють реалізації нею своїх потенційних
можливостей, збагачують знанням основ філософії життя та практичними
навичками, вдосконалюють їх, забезпечують усвідомленість, культурність,
міцність; позитивно впливають на становлення особистісного досвіду,
формують реалістичні образи світу та власного «Я», елементарну систему
морально-духовних цінностей, корисні гармонійному розвитку, базуються на
знанні вікових та індивідуальних можливостей вихованців”.**

За вимогами нової Програми розвивальний життєвий простір має охоплювати
всі сфери, та аспекти життєдіяльності дошкільника і створювати
оптимальні для його особистісного зростання умови у сферах „Природа”,
„Культура”, „Люди”, „Я Сам”. Називаючи чинники формування життєвої
компетенції дошкільника через гру, важливо не обминути такого важливого
компоненту розвитку, як дитячий колектив. Він є природним соціальним
середовищем, в якому діти набувають навиків колективного співжиття,
досвіду самоствердження в колективній діяльності, вчаться взаємодіяти з
різними людьми , спілкуватися між собою. У колективі дитина легше
позбувається егоцентризму звички в усьому орієнтуватися лише на власне
«Я», свої уподобання. Діти природно згуртовуються в різні спільноти в
грі, навчальній діяльності. Їх об’єднує спільність інтересів, тематика
спілкування, близькість проживання, відвідування одного дошкільного
закладу, почуття симпатії, довіри.

Провідний принцип функціонування дитячого колективу — справедливе,
неупереджене ставлення дорослих до дітей, а дітей — до своїх однолітків,
їхнє вміння орієнтуватись у власних оцінках на істинність, правдивість,
доцільність. Спілкуючись з іншими дітьми, малюк проймається почуттям
взаємної відповідальності, засвоює норми поведінки.

Виховання в колективі позитивно позначається на становленні особистості
дошкільника, його соціально-емоційному розвитку. Дитячий колектив не
тільки підтримує поведінку конкретної дитини, яка відповідає нормам
дорослого оточення, а й домагається, щоб кожний його член не був
байдужим до інших, відчував себе причетним до спільних справ. Уміння
грати за правилами, спілкуватися з однолітками — неодмінна умова
комфортного перебування дитини в колективі.

ції духовних сил людини, спосіб оптимізувати її потенціал, підготувати
до нових успіхів, навчити життю. Отже, яким чином дати знання дітям для
виникнення сюжетно-рольових ігор, як найефективнішої форми ігрової
діяльності? По-перше, задіяти такі форми роботи з дітьми: розглядання
сюжетних картинок, ілюстрацій, спостереження за працею дорослих, читання
художніх творів, перегляд відео матеріалів, екскурсії, дидактичні ігри,
зустрічі з представниками різних професій, організація праці,
організація мистецької діяльності певного спрямування, проведення
тематичних свят, розваг; доцільна індивідуальна робота. Важливо
наголосити, що наукові дослідження і передовий педагогічний досвід
роботи вихователів підтверджує, що цілеспрямоване ознайомлення дітей з
працею дорослих допомагає успішно розв’язати цілу низку навчальних і
виховних завдань, пов’язаних із вихованням у дітей трудової
спрямованості. Ознайомлюючи дітей з працею дорослих, вихователь має
можливість дати їм конкретні знання, створити уявлення про різні види
праці, виховувати позитивне ставлення і повагу до людей праці, бажання
взяти участь у спільній праці з дорослими.

Відповідно до програми діти мають одержати знання про роботу працівників
дитячого садка (вихователя, помічника вихователя, кухаря, двірника,
лікаря). Слід не лише ознайомити дітей з різними видами праці, а й
розкрити особливий характер праці людей, виховувати повагу до їхньої
праці, дати поняття, що в нашій країні працюють усі, праця — почесна
справа, за самовіддану працю у нас нагороджують, шанують, поважають.

Таким чином, визначивши результатом гри формування життєвої
компетентності дошкільника, і поставивши його на умовний п’єдестал,
можна змалювати своєрідні етапи руху (сходинки) до визначеної вершини.

Розміщення на найнижчій сходинці ролі дорослого зовсім не нівелює її а
навпаки, підкреслює важливість і вказує на початок початку успішної
організації розвитку сюжетно-рольових ігор. Завдання дорослого —
створити умови для виникнення гри, допомогти дітям зробити її
захопливою, насиченою діями, а головне — розвивати у них уяву та
фантазію, формувати вміння домовлятись одне з одним, враховувати думку
іншого. Саме тому не слід пропонувати дітям готові сюжети, вимагати
точно копіювати образи, взяті з життя. Натомість варто заохочувати
будь-яку ініціативу, активне творення сюжету, самостійне розв’язання
проблем та конфліктів під час гри.

Педагог, безперечно, може вплинути на вибір гри, але наскільки це буде
тактовно і непомітно для дітей залежить від професійної майстерності
вихователя. Це може бути зоровий образ (внесення „хворої” ляльки,
іграшкового автомобіля, розглядання сюжетної або предметної картинки,
примірювання спецодягу, ознайомлення з новим кухонним посудом, тощо),
слуховий сигнал („плач” ляльки, „гавкання” бездомної собаки, сирена
автомобіля спецпризначення), опосередкована пропозиція вихователя через
взяття на себе певної ролі (вихователь-клієнт перукарні, пацієнт лікаря,
покупець або продавець). Тож, правильно створюючи умови для розгортання
сюжетно-рольової гри, вихователь має допомогти кожній дитині знайти своє
місце в ігровому колективі і стати його активним членом. Під час ігор
виникає багато моментів, які потребують від вихователя спостережливості
і винахідливості, вміння об’єднати дітей для реалізації ігрового
завдання, а за потреби — відволікти від наслідування негативних явищ.
Крім усього, вихователь завжди має бути готовим уладнати конфлікти, що
неодмінно можуть виникати у грі, особливо у дітей молодшого дошкільного
віку. З віком характер конфліктів змінюється. У дітей старшого до
шкільного віку суперечки можуть виникнути під час вибору гри, розподілу
ролей, внесення в сюжет нових епізодів тощо. Тактовний вплив вихователя
допомагає справедливо розв’язати конфлікт. Поступово педагог привчає
дітей розв’язувати конфлікти самостійно. Незамінна роль вихователя у
створенні необхідних умов для розгортання ігор, регламентації
сюжетно-рольових ігор, корекції сюжету (якщо він набуває певного
морального перекосу).

Друга сходинка „життєвий досвід” – це в деякій мірі неконтрольований
етап здобуття знань і навиків дитиною у сім’ї, в магазині, в аптеці, в
лікарні, в гостях, у спілкуванні та іграх з дітьми поза межами ДНЗ.
Часом такий соціальний досвід може бути негативним, але надзвичайно
яскравим, а тому незабутнім. Дитина може привносити його у
сюжетно-рольові ігри, ділячись ним з іншими дітьми. І саме тут
знадобиться роль авторитетного педагога для „стирання” негативу та
заміну його на позитив.

Надзвичайно об’ємною є наступна сходинка „цілеспрямована підготовча
робота”. Вона, як уже частково говорилося, вміщує в себе різні види
діяльності і конкретно виявляється для старшої групи у спостереженні: за
працею помічника вихователя, за працею двірника, за роботою теслі, за
рухом автомобілів на дорозі, за працею медичної сестри, за роботою
музичного керівника, за роботою пралі, за роботою касира в найближчому
гастрономі, за роботою крану на будівництві, за рухом поїзда;
екскурсіях: до школи, до ательє, в шкільну бібліотеку в аптеку, в
магазин, на харчоблок дитячого садка, до медичного кабінету, на
залізничний вокзал, на станцію технічного обслуговування, до музею І.
Ле.; дидактичних іграх: „Овочева крамниця”, „Що кому треба для роботи”,
„Збираємось до школи”, „Фабрика індивідуального пошиву”, „Що плаває, що
літає і що їздить”, „Похід до супермаркету”, „Чекаємо гостей”,
„Прем’єра”, „Бібліотека”, „Юні пожежники, „Телефон-помічник”; художніх
творах: Грицько Бойко „Зелена аптека”, Платон, Воронько „Помагай”,
Варвара Гринько „Прощання з лялькою”, Наталя Забіла „У космосі”, Роман
Завадович „Малі моряки”, Тамара Коломієць „Гончарний круг”, Анатолій
Костецький „Головна професія”, Самуїл Маршак „Розповідь про невідомого
героя”, Марія Познанська „Про золоті руки”, Василь Симоненко „Грудочка
землі”, Дмитро Чередниченко „Зіпсований телефон” та інших; бесідах:
„Хвала рукам, що пахнуть хлібом”, „Щоб ніколи не хворіти”, „Вмеблюємо
лялькову кімнату”, „Про професію пожежних”, „Наш друг телефон”; рухливих
іграх: „Горобці і автомобіль”, „Наш друг світлофор”, „Заняття для
пожежників”, „Космонавти на тренуваннях”, „Льотчики”, „Як потрапити на
корабель”.

Сюжет гри виникає лише тоді, коли діти успішно подолали попередні
сходинки. Його задум може диктуватися лідером граючої групи дітей, може
бути взятим із художньої літератури, мультфільму, драматичного твору,
або розпочавшись планово перейти в імпровізацію через вихід із гри
лідера. В будь-якому випадку допоки існує гра – існує і сюжет. В кожній
граючій підгрупі він залежатиме від вікових та індивідуальних
особливостей дітей, їх інтересів, смаків, життєвого досвіду,
інтелектуального рівня, розвивального середовища.

До речі, підкреслюючи роль розвиваючого середовища, варто наголосити, що
сюжетно-рольова гра, в ідеалі, може розгортатися і в умовах, коли ігрові
засоби використовуються умовно-опосередковано. Так роль тарілки може
виконувати листок лопуха, шматок кори; плити – цеглина, ложки – паличка,
ляльки – початок кукурудзи, коника – стовбур соняшника, кімнатки –
затишний куточок ігрового майданчика. Гра в таких умовах сприяє розвитку
уяви, креативності, фантазії.

Ігрові ролі в іграх, що виникають в дитячому колективі, зазвичай
розподіляються самостійно лише у старшому віці. Досвід показує, що
найчастіше діти-ініціатори самі обирають певну (в основному ведучу) роль
і потім добирають собі виконавців інших ролей. Також зрідка доводиться
спостерігати нетипове виконання ролей (коли хлопчик виконує „жіночу”
роботу, а дівчинка перебирає на себе обов’язки, які має виконувати в
побуті чоловік). З ігровими ролями тісно пов’язані ігрові дії. У
традиційних сюжетно-рольових іграх набір ігрових дій чітко окреслений.
Вони можуть конкретизуватися самими гравцями залежно від нових знань,
вражень, навиків, а інколи потребують тактовного втручання вихователя.

Вираз „правила гри” співвідносно до сюжетно-рольової гри може бути
вжитим дуже умовно. Але все-таки непотрібно вважати, що така ігрова
діяльність – це гра без правил. Адже черговість дій дітей у грі, обсяг
ігрових дій кожного учасника гри, усі „можна і не можна” і є
своєрідними правилами гри, яких необхідно дотримуватись.

Результатом правильно побудованої ігрової діяльності дітей в ДНЗ має
стати сформована життєва компетентність дошкільника і, власне, ціллю
навчання та виховання дитини в стінах садочка.

* Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі»

** Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі»

Похожие записи