Реферат на тему:

Філософські аспекти екологічної свідомості, науки і освіти, виховання і
культури

Аналізуючи антропологічну кризу, що постала перед людством на зламі
тисячоліть у всіх проявах, глобалісти акцентують увагу на необхідності
подолання віковічного людського егоїзму, невігластва, безтурботності,
ринкової стихії та непрофесіоналізму й безвідповідальності політиків.
Кожна з цих фундаментальних проблем має більш ніж очевидний екологічний
контекст. У зв’язку з цим набуває надзвичайної актуальності проблема
формування екологічної компетентності, екологічної свідомості людини ??І
століття.

Одним з головних засобів формування екологічної свідомості нашого
сучасника має бути система екологічної освіти та екологічного виховання.
Тому так нагально постала проблема органічного залучення екологічної
компоненти в загальноосвітянський процес та суттєвого збільшення його
дидактичного навантаження. Наука може впливати на формування свідомості
лише через систему освіти. Принциповою обставиною, яку слід враховувати,
є та, що екологія як наукова дисципліна є специфічним, неоднозначним й
надзвичайно складним предметом для залучення в освітянський процес.
Екологічна освіта покликана формувати нове світобачення та новий
спосіб життя людини третього тисячоліття, що включає в себе засади як
раціонального природокористування, так і ефективної соціальної практики
в самому широкому розумінні цього терміну. Екологічна освіта не може
обмежуватися осягненням абстрактних істин, а має орієнтуватися на їх
асиміляцію й “переживання”.

Екологічна освіта не повинна зупинятися на стадії простої
поінформованості, а виходити на складні й вічно проблематичні процеси
виховання, цілеспрямованого формування особистості. Очевидно, що цей
шлях не є простим. Багато чого залежить від доступності та якості
екологічної інформації, способів її подачі та спрямування.

Для формування належного рівня екологічної свідомості є принципово
важливим навчитися мислити людині з урахуванням її генетичного зв’язку
зі світом. Екологія є чимось значно більшим, ніж дисципліна. Тому,
екологізація освіти є не просто турботою про предмет екології, це –
гарантія для випускника адекватного розвитку і соціалізації, а не лише
просто певного об’єму знань. А соціалізація вимагає пошуку місць
перетину соціальних, природних та духовних факторів у сучасному
людському житті.

Для вироблення ефективних екологічних стратегій та формування адекватної
екологічної свідомості необхідне солідне наукове підґрунтя, зокрема
інтегрування в єдине концептуальне ціле здобутків природничонаукового та
соціогуманітарного знання. Такий підхід, як уявляється, буде сприяти й
подоланню декларативності та фрагментації освітянських програм в галузі
екології.

Антропоморфна специфіка екологічного знання, де важливою є не просто
інформація про стан навколишнього середовища, а й асиміляція екологічних
істин індивідом, робить її надзвичайно цікавим предметним полем
дослідження для широкого кола спеціалістів, зусиллями яких створюється
нині нове бачення сутності пізнавального процесу. Ці характеристики є
важливими в процесі формування екологічної свідомості. Тому саме в
екології знаходять актуалізацію концепції “живого знання”, “нового
натуралізму”, герменевтичного протиставлення знання й розуміння [1,2].

Існує декілька точок зору щодо сприйняття людиною природи.

Антропоцентризм (людиноцентризм) є фундаментальним світоглядним
орієнтиром людського роду, одвічним переконанням, що саме людина є
центром і вищою метою світобудови. Всесвіт створений саме для людини і
всі його фрагменти й процеси налаштовані для задоволення її потреб.
Звичайно, не всі з численних форм антропоцентризму були настільки
відвертими, проте, навіть в найпоміркованіших варіантах означена
установка завжди мала місце. Нині, на тлі очевидної диспропорції між
більш ніж очевидним прогресом науки й техніки та стагнацією уявлень про
мораль та гармонійний розвиток соціуму, людство зупинилось перед
альтернативою: змінитися чи зникнути. Людина розвинула в собі
ненаситний апетит до споживання та володіння, виробляючи все більше й
більше, втягуючи себе в порочне коло зростання, якому не видно кінця.

Іншою точкою зору виступає біоцентризм – сприйняття усіх живих істот,
усіх фрагментів системи Земля як таких, що мають цінність самі по собі
незалежно від людських інтересів. Представники біоцентризму вважають, що
ми живемо у світі взаємозалежних, конкуруючих один з одним організмів.
Наші моральні і політичні ідеали не можуть обмежуватися інтересами
суспільства, яке мусить, нарешті, усвідомити проблему своєї
відповідальності перед тваринами і рослинами. Не слід до людського
суспільства застосовувати один спосіб пояснення, а до “недолюдського” –
інший. Парадоксальним є те, що ми відкидаємо рабство, канібалізм та
вбивство і, в той же час, виправдовуємо одомашнення, власну плотоядність
та мисливство. Все, що існує в природі, має свою цінність і право на
існування [3, 4].

Основоположник екоцентизму О. Леопольд писав про необхідність поширити
морально-екологічні принципи від окремих живих істот до екосистем. Наша
планета є не сировинною коморою, а живим утворенням.

Натуралізм пов’язується з екологічною культурою, наголошує на
органічному поєднанні людини з природою й безпосередньо виходить на
проблеми формування духовного світу людини, на комплекс проблем, які
були раніше виключно компетенцією етики та естетики.

Дискусія між антропоцентизмом та натуралізмом безпосередньо виводить на
проблему моральності. Екологія не може не звертатися до внутрішнього
світу людини і тому постійно балансує між раціоналістичною
регламентацією та ірраціональністю етичних переконань.

Визначним фактором розвинутої екологічної свідомості є моральнісне
ставлення до природного світу. Безпрецедентна актуалізація проблем, що
нині об’єднуються терміном “біологічна етика”, є своєрідним індикатором
корінного перелому в історії людства. Серцевиною етичної свідомості є
моральний вибір і відповідальність за нього. Моральний вибір – це не
одноразовий акт, а процес перманентний. Моральний вибір – це постійний
пошук, сумніви, вічна боротьба з собою й вічне собою невдоволення [4,
5]..

У філософській традиції моральність і прагнення до морального
вдосконалення розглядались як необхідна умова для досягнення істини та
добра. Моральнісні регулятори є надзвичайно могутніми і ефективними.
Раніше все спілкування з позалюдським світом, за виключенням медицини,
було етично нейтральним. Етична значимість з’являється при
безпосередньому спілкуванні людини з людиною, тому традиційна етика була
виключно антропоцентричною.

gdoOn

ундаментального напрямку етики вважають мораль фундаментальною
властивостю живого і прагнуть осмислити життя як природно-історичний
феномен, а моральнісний контекст виводять з ідеї боротьби зі смертю.

Людина як об’єкт екологічних досліджень водночас є об’єктом пізнання і
самопізнання, а, відтак в ній тісно переплітаються як, власне,
об’єктивні риси, так і оцінки цих рис, вимоги і норми, якими керується
суб’єкт пізнання.

Діяльнісний підхід до вивчення екології визначає її, насамперед, як
практичну дисципліну. Людина, як об’єкт дослідження, постає специфічною
стороною: водночас як об’єкт і як засіб управління; як суб’єкт
діяльності. Відтак, екологія перетворюється на нормативну дисципліну,
висновки якої мають бути відповіддю на запитання що і як слід робити.

Визначальною рисою екологізму стало обстоювання нової суспільної моделі,
що дістала назву нової екологічної парадигми. Остання ґрунтується на
постматеріальних цінностях і передбачає підсилення турботи про
нематеріальні цінності, які стали ознакою перетворень, що їх зазнало
західне суспільство по закінченні другої світової війни. Це особистісні
аспекти, естетичні та інтелектуальні сторони людського життя, які
передбачають співіснування колективізму з толерантністю щодо
індивідуального вибору.

Інвайронменталізм ґрунтується на переконанні в тому, що самих лише
управлінських підходів може бути достатньо для вирішення сучасних
екологічних проблем, і зберігає віру в те, що ці проблеми можуть бути
вирішенні без обмеження зростання, без фундаментальних змін суспільних
цінностей, способів виробництва та стереотипів споживання.

Реформістський екологічний рух, активне формування якого у Західній
Європі, США, Канаді та інших країнах світу припадає на 1970 роки,
кваліфікують як сучасну трансформацію концептуальних засад першої хвилі
екологічної мобілізації, що відбулась завдяки значному розширенню
проблемного спектру, залученню зацікавлених груп та урізноманітненням
засобів суспільного впливу.

Інший напрям радикального екологізму – біорегіоналізм . Останній
становить сукупність філософських поглядів в межах екологізму 1960-1980
років, де провідними є ідеї повернення до землі, перехід до екологічно
прийнятних технологій, соціального анархізму та фемінізму.

Очевидна необхідність глибокого і всебічного аналізу причин
суперечностей між бідними та багатими країнами щодо обсягів використання
природних ресурсів та темпів економічного зростання, оцінка тенденцій
глобальної екологічної політики та політики розвитку, а також
справедливого розподілу матеріальних благ та ресурсів між бідними та
багатими країнами. У цьому контексті досягнення справедливості
вбачається можливим через встановлення нового світового порядку.

Глобальний соціальний контекст – це багатомірний антропогенний
універсалізм, що виник і еволюціонує як інтегральний продукт складних
інтеракцій між національними державами, супернаціональними
організаціями, транснаціональними корпораціями. Екологія та політика ще
до недавна були абсолютно індиферентними одна до одної, а тепер з’явився
новий напрям політичної діяльності – екологічна політика.

Сучасна техногенна цивілізація почала швидкими темпами вступати в епоху
планетарної кризи. Протистояння екологічній катастрофі є головною
задачею в XXI столітті. Людству потрібно вибрати новий курс
еколого-економічного розвитку, спираючись на екологічний імператив.
Сучасне суспільство потребує реформ, які зазначені в Глобальному Плані
Маршалла. Трансформування світу неможливе без проведення культурної
революції. Якщо в стратегії розвитку сучасної цивілізації не врахувати
духовних цінностей, то цивілізація прийде до катастрофи. Тому для
людства на даному етапі його розвитку вкрай необхідна нова
натурфілософія.

Екологічна психологія розглядається сьогодня як наука, що вивчає
характер і особливості психологічних впливів на людину з боку
природного, соціального й антропогенного оточення, зв’язаних з цим
психічних переживань, внутрішніх станів людини і суспільства. Вона є
екологічним вектором, який необхідно «вмонтувати» у свідомість сучасної
людини, аби уникнути її деградації і деградації самої цивілізації. Тому
має сенс сформулювати визначення екологічної психології як науки, що
формує в сучасної людини верховенство екологічних цінностей,
усвідомлення того, що в основі людського життя повинні лежати принципи
біосферної етики та екологічного імперативу.

В наш складний час це дуже актуально, адже тільки духовне відродження
загальнолюдських цінностей, а також моральне очищення можуть призвести
до гармонізації людини з навколишнім середовищем. В цілому виходить, що
занепадає не тільки природа : найбільше в результаті падіння моралі
страждає сама людина. Морально-естетичний світогляд повинен спиратися на
реальні цінності, до яких належить, насамперед, наша культура. Саме тому
питання екологічної культури та освіти є сьогодні найбільш актуальними і
привертають увагу мислителів сьогодення [6, 7]..

Сьогодні чисельність населення Землі, масштаб економіки і технічний
прогрес вийшли з-під контролю суспільства. Змінювати треба не
чисельність народу, а його якість. Треба стримати жадібність,
нерозумність, неприборкане прагнення до наживи і влади, дурість і зло.
Наша очевидна нездатність керувати економікою шляхом централізованого
планування повинна була б вселити велику скромність у планетарних
менеджерів, готових централізовано планувати екосистему [8, 9]..

Висновки

1. Глобальна криза цивілізації багато в чому зв’язана з падінням
моральності і духовності людини, тому основною задачею екологічної
психології є глобальна конверсія свідомості людства, відведення людства
від примату матеріальних цінностей до екологічних пріоритетів.

2. Перед екологами стоїть важка задача формування абсолютно нової
моральності, де екологічні цінності будуть домінувати над принципом
споживання.

3. Задача формування екологічного світогляду, тобто перебудови людської
психіки, потребує зміни сформованої життєвої парадигми, зміни мислення,
реформування старих і становлення нових духовних інститутів суспільства,
культурної революції в людських якостях. Зміна ідеології – дуже
хворобливий процес. Але він необхідний для виживання цивілізації.

Література

Хесле В. Философия и экология. – М.: Ками, 1994. – 192с.

Борейко В.Е. Прорыв в экологическую этику. – К.: Логос, 2001. – 202с.

Вернадский В.И. Размышления натуралиста, Кн.1. Пространство и время в
неживой и живой природе. – М.: Наука, 1975. – 174с.

Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Кн.2. Научная мысль как
планетное явление. – М: Наука, 1975. – 191с.

Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. –
К.: Тандем, 2000. – 320с.

Коммонер Б. Замыкающийся круг. Природа, человек, технология. – Л.:
Гидрометеоиздат, 1974. – 276с.

Медведев В.В., Алдашева А.А. Экологическое сознание. – М.: Логос, 2001.
– 376с.

Програма дій. Порядок денний на ??І століття та інші документи в
Ріо-де-Жанейро в популярному викладі. – Женева, 1993. – 70с.

Петрук В.Г. Основи екології. – Вінниця: ВНТУ, 2007. – 133с.

Похожие записи