Філософія громадсько орієнтованої освіти
Громадсько орієнтована освіта розпочинає свою історію з того моменту,
коли з’явилися школи, близькі до церкви, церковної громади. Вони були
центрами соціокультурного життя. Це було особливо важливо в невеликих
населених пунктах, селах, де школа була не тільки освітнім, а й
інформаційним центром
Принципи громадсько орієнтованої освіти реалізуються в освітніх системах
різних країн світу вже майже сімдесят років.
Перша програма громадсько орієнтованої освіти була розроблена в 1935
році в м. Флінт (штат Мічиган, США). Вона базувалась на положенні
американського освітнього діяча Джона Д’юї «Освіта не є підготовкою до
життя, освіта є самим життя», яке з того часу активно продовжується та
підтримується Фондом Чарльза Стюарта Мотта. У його основу було покладено
розуміння того, що приміщення шкіл, при необхідності, можна
використовувати двадцять чотири години на добу, приносячи користь
кожному мешканцю громади. Ця програма була джерелом залучення ресурсів
для розвитку школи та громади. Вона давала можливість членам громади
приймати участь у процесі громадсько орієнтованої освіти, впливати на
зміст освітніх програм. У ході її реалізації з’явилось почуття гордості
за приналежність до навколишнього соціуму, зріс і зміцнів імідж школи.
З того часу програми громадсько орієнтованої освіти стали невід’ємною
частиною освітньої політики й отримали визнання шкільних округів по всій
території США, а в 70-80 роках ХХ століття – у багатьох країнах світу.
У 1966 році в США була створена Національна асоціація громадсько
орієнтованої освіти.
Громадсько активні школи, які б відмінності між ними не існували в
економічній чи соціальній сферах, мають спільну філософію. Такі школи
ґрунтуються на демократичному ідеалі поваги до кожної людини та її прав
на участь у справах громади, що стосуються загального добра. Програма
має на меті досягнення активної участі всіх і вирішення проблем, які
існують у спільноті. Така програма характеризується адаптацією до
потреб, що змінюються, постійним пошуком відповідних шляхів досягнення
спільних цілей та ретельною оцінкою результатів діяльності.
Громадсько активні школи, що виникли в Америці, й ті, що почали
з’являтись у Східній Європі в середині 1990-х, були здебільшого
спрямовані на громадсько орієнтовану освіту (ГОО) чи «безперервну
освіту».
Громадсько орієнтована освіта представляє освітню філософію, яка лежить
в основі діяльності громадсько активних шкіл, сприяє створенню
можливостей для членів спільноти – окремих громадян, шкіл, бізнесу,
громадських і приватних організацій – стати партнерами в реалізації
потреб спільноти. Найбільше суспільно-орієнтована освіта виявляється у
громадсько активній школі, закладі, який відкритий після завершення
традиційного шкільного дня для надання академічних, розважальних,
оздоровчих, соціальних послуг і програм підготовки до професійної
діяльності людей усіх вікових категорій. Модель ГАШ, яка склалась в
Україні, також визнає важливість цього напряму, але розглядає ГОО в
контексті принципів, що лежать в основі реалізації моделі.
Громадсько орієнтована освіта характеризується:
Участю громадян у вирішенні проблем громади через ради самоврядування.
Можливістю безперервної освіти для людей різного віку, соціальних груп
та інтересів.
Використанням ресурсів громади для шкільних програм.
Вихованням через громадсько корисну діяльність.
Залученням учнів до роботи у громаді.
Соціальною активізацією школи.
Демократизацією зовнішньошкільного простору, системи відносин у школі
(побудова роботи в педколективі та школі на демократичних принципах).
Залученням батьків і мешканців громади у процес навчання дітей, у життя
школи.
Оптимальним використанням можливостей і ресурсів школи для потреб
громади.
Співпрацею між усіма організаціями й установами громади.
Взаємодією школи з діловими та промисловими колами, з іншими школами.
Залученням волонтерів.
Принципи громадсько орієнтованої освіти
Самовизначення. Місцеві жителі краще за інших знають і можуть назвати
потреби своєї громади. Батьки, як перші та найголовніші вчителі дітей,
мають безперечне право брати участь в освіті своїх дітей і несуть за це
відповідальність.
Самодопомога. Найкраща допомога для людей – це коли їхня спроможність
допомогти собі самостійно зустрічає підтримку. Коли люди беруть на себе
дедалі більшу відповідальність за власне благополуччя, вони отримують
незалежність, а не залежність.
Формування лідерства. Виявлення, розвиток і використання лідерських
здібностей місцевих жителів є передумовою реалізації принципу
самодопомоги та підтримки зусиль жителів громади.
Наближеність до місця проживання. Участь жителів громади в різних
заходах, програмах, а також використання ними різних служб буде тим
активніше, чим ближче до місця проживання вони розташовуються або
проводяться. За можливості вся діяльність має переноситися з центра в
місця широкого доступу жителів громади.
Об’єднана сфера послуг. Організації й агентства, що працюють на благо
жителів, зможуть використовувати свої обмежені ресурси, досягати своїх
цілей і надавати послуги краще, якщо вони налагоджуватимуть тісні ділові
взаємозв’язки з організаціями й агентствами, які займаються аналогічною
діяльністю.
Максимальне використання ресурсів. Фізичні, фінансові та людські ресурси
кожної громади мають бути взаємозалежними та повністю використовуватись
для вирішення різних проблем громади, якщо це в інтересах
співтовариства.
Причетність. Ізоляція або відділення людей за віковими, матеріальними,
статевими, расовими, етнічними, релігійними та іншими ознаками
перешкоджає повному розвиткові співтовариства. У програмах, заходах і
сфері послуг громади має брати участь якнайбільша кількість її жителів.
Відповідальність. Суспільні інститути несуть відповідальність за
розвиток програми та служб, що відповідають за інтереси, які постійно
змінюються, та потреби жителів громади.
Послідовність і безперервність освіти. Людина вчиться все життя від
народження до смерті. Формальні та неформальні можливості для освіти
мають бути доступними для жителів громади будь-якого віку в усьому
розмаїтті.
?
?
?
gdOWKГромадсько орієнтована освіта як підхід до розвитку громади та
людських ресурсів – це процес, який збирає разом усіх мешканців громади
з метою виявлення потреб громади та її ресурсів, поєднуючи їх так, щоб
це дозволило підвищити якість життя у громаді. Громадсько орієнтована
освіта дає можливість для місцевих мешканців, громадсько активних шкіл,
місцевих організацій та установ стати активними партнерами при вирішенні
проблем громади й освіти. громадсько орієнтована освіта залучає все
місцеве населення. Воно розраховане на різні вікові групи та має на меті
не лише перепідготовку працюючих, але й соціальне залучення маргінальних
груп населення: безробітних, людей похилого віку, інвалідів.
Для того щоб відповідати умовам розвитку громадянського суспільства в
Україні, було вирішено, що ГАШ мають стимулювати громадянську
активність, яка відображається в усіх трьох компонентах моделі, аби не
лише учні, а й співробітники школи, батьки, старше покоління та всі
члени громади були активнішими.
«…ті тендітні матерії, що мають значення для щоденного життя людей, а
саме: добра воля, товариство, симпатія та соціальні взаємини між людьми
та родинами, що складають соціальний осередок суспільства… Людина
соціально беззахисна, якщо вона полишена сам на сам із собою… якщо ж
вона входить у контакт зі своїм сусідом, а вони разом – з іншими
сусідами, створюватиметься соціальний капітал, що відразу ж може
задовольнити її соціальні потреби і який може мати соціальний потенціал,
достатній для істотного поліпшення умов життя в громаді в цілому.
Спільнота виграє від співробітництва всіх її складових, а людина через
кооперацію отримає користь від взаємодопомоги, симпатії та соціальних
взаємин зі своїми сусідами.» Л. Ханіфан.
Таким чином, важливість залучення громади для створення хорошої школи,
що Ханіфан зрозумів у сільській Америці на початку XX століття, ми
відкрили для себе в Україні наприкінці століття, працюючи в сільських і
міських школах. Вибираючи стимулюючу суспільну участь як основний фокус
нашої моделі ГАШ, ми створюємо соціальний капітал, який може
використовуватись для поліпшення життя в наших громадах. Це втілюється в
усіх трьох компонентах моделі: демократизація, волонтерство та
партнерство. «Ти віддаєш громаді, а громада повертає тобі». Школи стають
центром розвитку громади та ресурсних центрів для інших шкіл та
інститутуцій суспільства, які поділяють наші цілі.
З часу проголошення своєї незалежності в 1991 році, Україна обрала шлях
побудови вільного демократичного суспільства, що у свою чергу передбачає
перехід до децентралізованої моделі управління та розвитку громадського
сектора. Участь громади в управлінні освітою реальна лише в
демократичній правовій державі, де розвивається громадянське
суспільство. В умовах демократії та верховенства права громадська думка
стає своєрідним інформаційним сигналом, систематичне надходження якого
дозволяє освітянам об’єктивно оцінювати результати роботи навчальних
закладів і коригувати цю роботу відповідно до суспільних потреб та
інтересів більшості учасників навчально-виховного процесу.
Централізоване державне управління освітою є чи не найбільшою перешкодою
розвитку системи, її реформування, оскільки закріплює закритий характер
освіти, її нездатність до самоорганізації, сприяє збереженню
авторитарного характеру української школи, забезпечує панування в
системі освітньої бюрократії, яка в умовах обмеженості коштів на потреби
освіти та відсутності дієвих стимулів продуктивного навчання
орієнтується у своїй діяльності на формальні показники та власні
інтереси. Натомість інтереси учнів, їхніх батьків, не кажучи вже про
інтереси членів місцевої громади, реальний навчальний план школи
враховує мінімально.
Роль школи як осередка розвитку місцевої громади та державно-громадська
модель управління школою не є абсолютно новими для України. Здавна школа
була нарівні з церквою центром соціального та культурного життя місцевих
громад. Ще в XIX столітті в українських школах діяли громадські
опікунсько-наглядові інституції – шкільні ради – саме тоді, коли ця
система в європейських країнах лише формувалась. Шкільна рада
здійснювала нагляд за однією або кількома школами однієї місцевості та
складалася з представників церкви, місцевого самоврядування та школи.
Функціями шкільної ради були управління бюджетом школи, затвердження
часу навчання та розкладу уроків, ведення обліку видатків школи, її
документації, фінансових звітів тощо.
Радянський закон про освіту також передбачав діяльність шкільних рад,
які обирались на зборах колективу школи. Проте вони були лише
рудиментами громадського компонента в управлінні освітою та призначались
для декорування «фасаду» авторитарної радянської школи. Освіта в СРСР
мала бути державною та функціонувати планово, згідно з волею вищих
керівників. Управлінці планували діяльність освітніх закладів, виходячи
з нібито виявлених ними суспільних потреб, а учасники
навчально-виховного процесу мали виконувати визначені планами цілі та
показники.
Після проголошення Україною незалежності в 1991 році в освіті відбувся
цілий ряд реформ у напрямку демократизації та гуманізації освіти.
Сучасне законодавство про загальну середню освіту проголошує загальні
збори органом шкільного самоконтролю. Проте цю інституцію не можна
визнати органом громадської опіки над школою, оскільки закон не наділяє
збори реальними правами й обов’язками. Не передбачає він і формування
цими зборами постійно діючого самоврядного органу, який спільно з
адміністрацією керував би шкільним життям. Проект «Типового положення
про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу»
Міністерства освіти і науки України визначає піклувальну раду школи
постійно діючим «органом громадського самоврядування». Позитивним є те,
що проект передбачає формування піклувальної ради не лише з батьків і
вчителів, а й з ширшого кола її представників: громадських лідерів,
керівників місцевих органів влади, підприємців, працівників вищих і
професійно-технічних навчальних закладів, установ науки та культури,
членів місцевих громадських організацій.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
