Реферат на тему:

Етапи і дидактичні характеристики структурних елементів ділової гри

Поступове входження України в міжнародне співтовариство,
інтернаціоналізація економічних відносин призвели до зростання попиту на
фахівців, які володіють не тільки професійними знаннями, а й навичками
іншомовного спілкування в професійних ситуаціях, що у свою чергу
актуалізує проблему навчання майбутніх фахівців іноземної мови.

Орієнтація процесу навчання у вищій школі на особистість студента та
професіографічну модель його майбутньої спеціальності вимагає
впровадження в практичну діяльність вузів більш інтенсивних технологій і
методів. Ігрові форми й методи підготовки фахівців економічної сфери
дозволяють не тільки оптимально враховувати професіографічні вимоги
обраної студентами спеціальності, але й повністю засвоювати
лексико-граматичний матеріал, розвивати іншомовну професійну
компетенцію. Ділова гра, в основу якої покладена комунікативна ситуація,
містить у собі унікальні можливості для вироблення стратегії й тактики
спілкування іноземною мовою на професійні теми.

Ділова гра є одним із засобів моделювання професійної діяльності, і її
структура передбачає наявність певних компонентів. Грунтуючись переважно
на роботі, в якій процедура розробки ділової гри, на нашу думку,
найбільш відповідає цілям і задачам навчання іноземної мови [1], стисло
зупинимося на етапах і дидактичних характеристиках структурних елементів
гри.

1. Першим кроком у створенні моделі гри є розробка теми. Вибір тем для
навчальної ділової гри визначається задачею формування соціально
розвиненої особистості й можливістю одержання у грі досвіду іншомовної
комунікації. У зв’язку з цим необхідно, щоб тема відповідала навчальній
програмі, мала повчальну цінність і гарантувала можливість конструювання
гри.

2. Цілі гри визначаються її подвійним характером: студенти вступають у
гру, знаючи, що вони будуть, з одного боку, діяти відповідно до вимог
комунікативної ситуації, з іншого — реалізовувати ігрові функції. Така
двопланова діяльність вдало поєднує ігрові цілі з
навчально-педагогічними (цілями навчання і виховання, соціального
розвитку особистості), а тому розробник гри повинен виходити з
необхідності закладати їх у гру.

Із загальних цілей ігрових занять вибираються, деталізуються й
конкретизуються ті, що найбільш підходять у кожному конкретному випадку.
Виходячи із загальної мети гри, з’ясовуються її основні завдання.

Велику роль у підвищенні ефективності ділової гри відіграє позитивна
мотивація ігрової діяльності. Як відомо, пізнавальна мотивація виникає в
проблемній ситуації. Навчальна ділова гра як метод активного навчання,
де реалізований принцип проблемності змісту освіти й процесу її
розгортання в навчанні, створює можливість формування у студентів
пізнавальної мотивації.

У предметному матеріалі гри закладені навчальні проблеми, що побудовані
у вигляді системи ігрових завдань, в яких міститься той або інший тип
протиріч. Студент у грі починає відчувати стан психічного ускладнення,
пізнавальної потреби, що спонукає його до розкриття суперечності й
виходу з цього стану «переможцем». Виникнення й розвиток пізнавальної
мотивації в грі зумовлені також типом взаємодії викладача й студента, а
також студентів між собою. У студента формується мета пізнати систему
дій. Вона стає безпосереднім змістом його свідомості, й внаслідок цієї
дії краще виробляється особистісне ставлення до системи дій, що
імітується в грі, а через нього — і до якісно іншої системи
комунікативної діяльності. Студенту — учаснику гри надані широкі
можливості для використання знань, навичок і умінь у функції засобу
регуляції іншомовного спілкування. Створюються реальні можливості для
переходів від пізнавальної мотивації до професійної і навпаки.

Внаслідок експериментального дослідження Є. П. Коров’яковської [2]
встановлено, що стимулювання швидкого входження учасників у роль і
успішне її виконання протягом усього ігрового процесу забезпечується
мотивами-стимулами (змагання, бажання не підвести товаришів з команди та
ін.), які виникають головним чином внаслідок колективного характеру
навчання у формі гри.

3. Опис системи проблемних ситуацій і можливих результатів, які повинні
одержати учасники гри, значною мірою зумовлює вибір методів прийняття
рішень у грі. До ситуації, що обирається для гри, пред’являється ряд
вимог. По-перше, ігрова ситуація за рівнем складності повинна бути
посильна для учасників гри. По-друге, необхідно, щоб студент-гравець був
переконаний, що вона близька до реальної, що отримані результати
допоможуть йому в його подальшій практичній діяльності для розв’язання
життєвих проблем. Від правильного вибору ігрової ситуації значною мірою
залежить можливість і успішність спільної роботи учасників гри.

4. Наступний етап — визначення складу гравців у навчальних іграх
представлений як «розподіл ролей». Це дуже важливий етап, який
забезпечує належну організацію та проведення гри. Необхідно, щоб ролі
були чітко описані. Між учасниками гри (студентами й викладачами, що
беруть участь у навчальній діловій грі) ролі розподіляються таким чином,
щоб усі учасники, тісно взаємодіючи між собою, виконували різні функції.
Розподіл ролей необхідно провести з урахуванням складу учасників,
наявності в них знань та вмінь, організаторських здібностей,
темпераменту гравців. Одночасно важливо, щоб ці ролі не залишалися
незмінними у всій грі. Правильність прийняття рішень значною мірою
залежить від усвідомлення ігрової ролі та входження в неї.

5. Опис послідовності подій і структури взаємодії гравців є ніби
розробкою сценарію гри (опис поведінки гравців, а також відповідні
співвідношення в системах, що моделюються). Тут особлива увага
приділяється визначенню основних прав і обов’язків учасників гри та
особливостей їх взаємодії. Головний повчальний вплив належить
дидактичному матеріалу, ігровим діям, які ніби автоматично ведуть
навчальний процес, спрямовуючи активність студентів у певне русло.
Ігрові дії сприяють пізнавальній активності студентів, дають можливість
застосувати накопичені знання, уміння й навички для досягнення цілей
гри.

6. Формування керівництва (посадових інструкцій) — необхідний елемент
конструкції гри.

7. У структурі навчальної ділової гри значне місце посідають правила
гри, що визначають поведінку учасників і систему їх дій та сприяють
створенню на занятті робочої атмосфери. Вони мають бути чіткими і
зрозумілими. У процесі гри студенти повинні внаслідок активної взаємодії
між собою включатися у сферу професійної діяльності.

Правила гри, що забезпечують рівність для всіх її учасників, повинні
передусім орієнтувати студентів-гравців на реалізацію завдань,
поставлених перед ними, враховувати їх індивідуальні можливості. Вони
чітко описують дії, які мають виконуватися у грі. Встановлюється момент
закінчення гри, мета діяльності кожного учасника та ін.

8. Стадія здійснення — це безпосередньо сам процес гри. Тут
розкривається послідовність етапів гри, взаємозв’язок функцій гравців.
Як правило, виділяються три етапи гри: підготовчий, проведення самої
гри, аналіз процесу і результатів гри.

9. Стадія оцінки — обговорення результатів щойно проведеної гри,
визначення переможців. На цьому етапі оцінюються результати й міра
досягнення поставленої мети, аналізуються успіхи учасників, виявляються
переможці. До оцінки діяльності учасників гри потрібно підходити
комплексно, не обмежуватись одним критерієм.

Крім двох головних чинників — часу, витраченого на здійснення завдання,
та якості виконаної роботи, мають враховуватися правильність виконання
ролі та ефективність взаємодії між учасниками, глибина знань, активна
участь в обговоренні дій інших учасників гри та ін.

Визначальними параметрами післяігрового аналізу, як вважають Е. Б.
Максимов і Н. А. Садовська, є:

визначення залежності поведінки учасників від організації гри і рівня їх
активності;

виявлення залежності міри навченості гравців від їх мотивації;

визначення умов стійкого досягнення навчального ефекту, виходу учасників
гри на оптимальну стратегію, доцільної тривалості проведення гри;

визначення ефективності різних методичних прийомів у грі;

виявлення закономірностей колективної поведінки, взаємодії учасників,
швидкості ігрового процесу;

уточнення навчальної стратегії викладача в грі;

визначення доцільності гри як форми й методу навчання.

На стадії модифікації здійснюються висновки на основі післяігрового
етапу та намічаються конкретні шляхи вдосконалення гри. Всі структурні
елементи гри взаємопов’язані між собою, і відсутність основних з них
руйнує гру. Поєднання всіх елементів гри та їх взаємодія підвищують її
організованість та ефективність, приводять до бажаного результату.

Література

Вербицкий А. А., Филиппов А. В., Красовский Ю. Д.
Психолого-педагогические вопросы проведения деловых игр. — М.: НИИ ВШ,
1982. — 44 с.

Коровяковская Е. П. К проблеме создания психолого-педагогических основ
разработки и использования учебно-ролевых игр / Школа-семинар по
проблеме применения АМО в учебном процессе. — Рига: Латв.ГУ, 1983. — С.
228—232.

Похожие записи