.

Добрянська Н. ‘Профілактика професійного вигоряння та професійної деформації педагогічного працівника’.

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
108 1294
Скачать документ

Добрянська Наталія Василівна,

практичний психолог Уманської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4.

Профілактика професійного вигоряння та професійної деформації
педагогічного працівника

У статті йдеться мова про причини, що призводять до професійного
вигоряння педагогів, а також розглядаються способи профілактики
емоційного вигоряння та професійної деформації педагогічного працівника.

Про наявність великої кількості стресорів у педагогічній діяльності
говорять вже давно як зарубіжні, так і вітчизняні вчені. Професія
педагога насичена багатьма стресогенами, це – соціальні оцінка,
невизначеність, повсякденна рутина тощо. Прояви стресу в роботі вчителя
різноманітні й численні. Серед найбільш поширених можна вирізнити такі
як: фрустрованість, підвищена тривожність, роздратованість,
виснаженість.

Суттєвим стресогенним фактором є психологічні й фізичні перевантаження
педагогів, які спричиняють виникнення так званого синдрому «професійного
вигорання» – виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче
позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному
самопочутті, так і на стосунках у сім’ї.

Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є
найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його
виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.

Розглянемо, як приклад, класифікацію російського психолога
В.В.Бойка, який визначає ряд зовнішніх і внутрішніх причин, що
провокують емоційне вигоряння.

Група організаційних (зовнішніх) причин: умови матеріального
середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови. Розглянемо їх
докладніше.

Хронічно напружена психоемоційна діяльність пов’язана з інтенсивним
спілкуванням, точніше, із цілеспрямованим сприйняттям партнерів і дією
на них. Професіоналу, що працює з людьми, доводиться постійно
підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і
розв’язувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам’ятовувати і
швидко інтерпретувати візуальну, звукову та письмову інформацію, швидко
зважувати альтернативи й ухвалювати рішення.

Дестабілізуюча організація діяльності: нечітка організація та планування
праці, нестача устаткування, погано структурована й розпливчаста
інформація, наявність у ній «бюрократичного шуму» – дрібних подробиць,
суперечностей, завищені норми контингенту, з яким пов’язана професійна
діяльність (наприклад, учнів класу). При цьому дестабілізуюча обстановка
викликає багатократний негативний ефект: вона позначається на самому
професіоналі, на суб’єктах спілкування (учнях, батьках, колегах).

Підвищена відповідальність за функції, що виконуються: представники
масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього та внутрішнього
контролю. Перш за все, це стосується педагогів та вихова-

телів. Основний зміст їх діяльності полягає в тому, що постійно
необхідно входити і перебувати в стані суб’єкта, з яким здійснюється
спільна діяльність. Постійно доводиться приймати на себе енергетичні
розряди партнерів. Усі, хто працює з дітьми і чесно ставиться до своїх
обов’язків, несуть етичну та юридичну відповідальність за благополуччя
учнів, яких їм довірено. Плата висока – нервове перенапруження.
Наприклад, у шкільного вчителя за день проведення уроків самовіддача і
самоконтроль настільки значні, що до наступного робочого дня психічні
ресурси практично не відновлюються.

Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності
визначається двома основними обставинами – конфліктністю по вертикалі, у
системі «керівник – підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега –
колега». Знервована обстановка спонукає одних розтрачувати емоції, а
інших – шукати способи економії психічних ресурсів. Рано чи пізно обачна
людина з міцними нервами схилятиметься до тактики емоційного вигоряння:
триматися від усього й усіх подалі, не приймати все близько до серця,
берегти нерви.

Психологічно важкий контингент, з яким має справу педагог – це діти з
аномаліями характеру, нервової системи або із затримками психічного
розвитку. У процесі професійної діяльності майже щодня трапляється
учень, який «псує вам нерви» або «дошкуляє до живого». Мимоволі педагог
починає попереджувати подібні випадки і вдаватися до економії емоційних
ресурсів, переконуючи себе за допомогою формули: «не слід звертати
уваги». Залежно від статистики своїх спостережень, він додає, кого саме
потрібно емоційно ігнорувати: невихованих, розбещених, нерозумних,
капризних або аморальних. Механізм психологічного захисту знайдений, але
емоційна відчуженість може бути використана недоречно, і тоді педагог не
включається в потреби і вимоги цілком нормального партнера з ділового
спілкування. На цьому ґрунті виникають непорозуміння, що виливаються в
конфлікт,- емоційне вигоряння проявляє свій деструктивний бік.

До внутрішніх причин, що спричиняють професійне вигоряння, за
В.В.Бойком, належать такі:

схильність до емоційної ригідності: природно, емоційне вигоряння як
засіб психологічного захисту виникає швидше в тих, хто є менш реактивним
і сприйнятливим, емоційно стриманішим. Наприклад, формування симптомів
«вигоряння» відбуватиметься повільніше в людей імпульсивних, яким
притаманні рухомі нервові процеси. Підвищена вразливість і чутливість
можуть повністю блокувати цей механізм психологічного захисту і не
дозволять йому розвиватися;

e

&

??????¤??????*??????????¤????*?окий слід у його душі. Поступово емоційні
ресурси виснажуються, і виникає необхідність відновлювати їх або
берегти, вдаючись до тих або інших прийомів психологічного захисту. Так,
деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть
професію. Частина молодих вчителів кидає школу в перші 5 років роботи.
Але типовий варіант економії ресурсів – емоційне вигоряння. Зазвичай
вчителі через 11 – 16 років набувають енергозберігаючих стратегій
виконання своєї професійної діяльності. Нерідко трапляється, що в роботі
професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та
психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності
загострюється, і тоді людина аж занадто болісно переживає стресові
ситуації, конфлікти, помилки. Наприклад, педагог, який навчився спокійно
реагувати на аномалії характерів підліткового віку, раптом «зривається»
в спілкуванні з певною дитиною, обурений її нетактовними витівками і
грубістю. Але трапляється й інше – той самий учитель розуміє, що
необхідно виявити особливу увагу до учня і його сім’ї, проте не в змозі
зробити відповідні кроки. У цьому випадку професійне вигоряння
обернулося на байдужість і апатію;

слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності: тут існують
два аспекти. По-перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для
себе за необхідне або чомусь не зацікавлений проявляти співучасть і
співпереживання суб’єкту своєї діяльності. Відповідний настрій стимулює
не тільки емоційне вигоряння, але і його крайні форми – байдужість,
душевну черствість. По-друге, людина не звикла, не навчилася
винагороджувати себе за співпереживання та співучасть, що вона їх
проявляє по відношенню до суб’єктів професійної діяльності.
Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не значить, і
вона не потребує її, не відчуває від неї задоволення. Природно,
«вигоряти» такій людині просто і легко. Інша справа – особистість із
альтруїстичними цінностями. Для неї важливо допомагати і співчувати
іншим. Втрату емоційності у спілкуванні вона переживає як утрату
людяності;

етичні дефекти і дезорієнтація особистості: можливо, професіонал мав
моральну ваду ще до того, як почав працювати з людьми, або набув цієї
вади в процесі діяльності. Етичний дефект обумовлений нездатністю
включати у взаємодію з діловими партнерами такі моральні категорії, як
доброчесність, совість, щирість, повага прав і чеснот іншої особистості.
Етична дезорієнтація викликається іншими причинами – невмінням
відрізняти добре від поганого, благо від шкоди, що наноситься іншій
особі. Проте як у разі етичного дефекту, так і за наявності етичної
дезорієнтації формування емоційного вигоряння полегшується. Збільшується
вірогідність байдужості до суб’єкта діяльності й апатії до виконуваних
обов’язків.

Емоційне напруження може зменшитися, якщо увага людини переключається з
причини гніву, печалі або радості на їх зовнішні прояви – вираз обличчя,
сльози або сміх. Це свідчить про те, що емоційні та фізичні стани людини
взаємопов’язані та впливають один на одного. Тому, мабуть, однаково
правомірні твердження: «Ми сміємося, тому що нам весело» і «Нам весело,
тому що ми сміємося».

Серед ефективних способів профілактики професійного (емоційного)
вигоряння слід виділити деякі психотехніки саморегуляції. На наш погляд
психологічний супровід вчителів у навчальних закладах повинен навчати
навичок саморегуляції. Це слід здійснювати у такій послідовності:

Перший етап – навчання елементарної релаксації. Освоєння релаксаційних
методик дає змогу закласти фундамент результативності будь-якої
психотехніки, оскільки всі відомі системи передбачають позитивний ефект
від правильної релаксації.

Добре зарекомендував себе метод Г.Бенсона, який на основі чотирьох умов
(тихе місце, розслаблена зручна поза, концентрація уваги на чомусь,
пасивна увага без прагнення досягти якого-небудь результату) дозволяє
відчути початок релаксаційного стану і закріпити його.

Другий етап – навчання 6 стандартних вправ аутогенного тренування. Автор
аутогенного тренування І.Шульц запропонував викликати фізіологічні
зрушення шляхом пасивної концентрації на початках відчуттів: «тяжкість»,
«тепло», «серце», «дихання», «сонячне сплетіння», «прохолода лоба». За
допомогою цих вправ можна відносно швидко навчитися входити в аутогенний
стан, створювати передумови для стійкої навички перебування в ньому.

Третій етап – використання формули цілеспрямованого навіювання.
Самонавіювання визначають як «впровадження певної думки у нас же самих»
(Є.Кує).

У такому розумінні поняття самонавіювання збігається з гіпнозом, який
суттєво впливає на духовний і фізичний стан людини. Але для того, щоб
правильно застосувати свідоме самонавіювання, необхідно засвоїти
принципи методу:

щомиті потрібно думати тільки про одне;

кожна думка, що оволодіває нашою свідомістю, збувається.

Будь-які формули самонавіювання дають стійкі позитивні результати при
дотриманні цих принципів.

Четвертий етап – навчання техніки медитації. Процес має три стадії:
розслаблення, зосередження і власне медитація.

Завдяки релаксаційному стану усувається надмірне нервово-м’язове
напруження, що є обов’язковою умовою початку медитації.

При розслаблені створюється нейтральний фокус уваги. Таким фокусом може
бути дихання людини, яка займається медитацією, комбінація звуків,
повторення слів, геометричні фігури, малюнки тощо. Важливим принципом
медитації є пасивне ставлення. Виникнення медитаційного стану вимикає на
якийсь період концептуальну систему, тимчасово припиняє процеси обробки
вхідної інформації, а це дозволяє досягти глибокого фізичного і
розумового відпочинку.

Систематичні заняття саморегуляцією суттєво підвищують активність
нервової системи. Людина, яка опанувала ази самоуправління, здатна
регулювати витрати своїх духовних сил, долати втому, емоційне
напруження.

PAGE \* MERGEFORMAT 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020