Реферат на тему:

Асоціальна поведінка як суспільний феномен. Делінквентна, адиктивна,
психопатологічна поведінка як види асоціальної поведінки індивідів

ПЛАН

1. Поняття та класифікація асоціальних дій індивіда.

2. Стан асоціальних проявів поведінки молоді, інших груп населення в
Україні.

3. Ознаки асоціальних дій на сучасному етапі.

4. Поняття делінквентності, делінкветної поведінки.

5. Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості.

6. Психопатологічний тип девіантної поведінки та його види.

1. Поняття та класифікація асоціальних дій неповнолітніх.

Соціалізація – багатосторонній процес освоєння людської культури і життя
в суспільстві, засвоєння його норм, правил, знань. Одним із
соціально-психологічних механізмів соціалізації є адаптація як
пристосування індивіда до виконання ним певної соціальної ролі.

Соціальна дезадаптація в педагогічному аспекті – особливий вид
поведінки, що не відповідає основним суспільним нормам, визнаним як
обов’язкових.

Соціальна занедбаність – такі наслідки недостатніх виховних факторів,
які призводять до упущень у соціалізації, в розвитку соціальних якостей,
потреб, ціннісних орієнтацій, слабкої соціальної рефлексії, в набутті
мінімального соціального досвіду, труднощів у оволодінні соціальними
ролями. Як правило, такі неповнолітні розвиваються в особливому
соціальному оточенні, неповноцінному за структурою (відсутність або
заміна одного з батьків, низький соціальний рівень самих батьків і
педагогів, соціальна депривація і сегрегація дитини).

Педагогічна занедбаність – наслідки дезінтегруючого впливу на розвиток
особистості сукупності всіх факторів при домінуванні
психолого-педагогічних. Вони проявляються перш за все в слабкому
оволодінні провідними видами діяльності (рольова гра, навчання), які
забезпечують повноцінний індивідуально-психологічний і особистісний
розвиток. Наслідком є недоліки, упущення, відхилення в діяльності,
поведінці, спілкуванні.

Соціальні відхилення бувають:- корисної орієнтації – правопорушення,
проступки, пов’язані з бажанням отримати матеріальну, грошову, майнову
користь (крадіжки, пограбування, спекуляції, протекція);- агресивної
орієнтації – дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство,
побої, згвалтування);- соціально-пасивного типу – бажання самоусунутись
від активного способу життя, ухилитись від громадянських обов’язків,
небажання вирішувати особисті і соціальні проблеми (ухилення від праці,
бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид).

Отже, соціальна поведінка, яка не відповідає суспільним нормам має назву
асоціальної. Така поведінка буває трьох видів: а) аморальна – порушення
норм моралі і правил людського співжиття; б) протиправна –
правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному; в)
злочинна – порушення кримінально-правових норм.

Асоціальна поведінка поділяється на девіантну та делінквентну

Девіантна поведінка – система вчинків або окремі вчинки людини, які
мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і
моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними
захворюваннями.

Виділяють девіації:- за направленістю: позитивні (героїзм), нейтральні
(колекціонування), негативні; — за мотивацією: корисні і агресивні; — за
суб’єктом: індивіди, соціальні групи, соціальні організації; — за
масштабністю прояву: індивідуальні, групові; — за орієнтацією:
екстраверти (спрямовані на інших людей: сімейні чвари, насильство),
інтроверти (спрямовані на себе: п’янство, суїцид, наркоманія);- за
формою прояву: хуліганство, агресія, злодійство, алкоголізм.

Рівні девіації – вираженість відхилень у поведінці. Виділяють:-
докримінальний рівень – рівень поведінки, коли людина ще не стала
суб’єктом злочинів і соціальні відхилення проявляються у вигляді дрібних
правопорушень, недотримання норм моралі, правил поведінки в громадських
місцях, ухилення від суспільно корисної праці, зловживання алкоголем,
немедичного вживання наркотичних, токсичних засобів, які негативно
впливають на психіку; — кримінальний рівень – рівень поведінки людини,
коли соціальні відхилення виражаються в злочинних діях, які підлягають
кримінальній відповідальності та розглядаються органами слідства і суду.

Девіантність буває:- імпульсивна – порушення норм поведінки, які
виникають неочікувано, непередбачувано і в порівняно незначний проміжок
часу (агресія, суїцид);- первинна – дії, які дозволяють робити висновок
про наявність девіантної поведінки;- вторинна – вчинки особи як
відповідь на визначення девіанта (вислів американського соціолога
Е.Лемерта);- субкультурна – поведінка, якою людина відхиляється від норм
оточуючого суспільства шляхом попадання піл вплив норм субкультури.

Фактори, які обумовлюють девіацію:- індивідуальні–обумовлені
психобіологічними і виховними передумовами девіантної поведінки, які
утруднюють адаптацію індивіда до середовища, її самореалізацію; —
особистісні – фактори самої особистості, які проявляються в її
активно-вибірковому відношенні до середовища існування, до норм і правил
поведінки, ціннісних орієнтацій в житті та діяльності, самооцінці; —
соціальні – фактори соціального середовища, які негативно впливають на
формування і розвиток індивіда; — соціально-психологічні – обумовлені
несприятливими особливостями взаємодії індивіда з своїм найближчим
оточенням у сім’ї, шкільному колективі, середовищі ровесників, друзів; —
психолого-педагогічні – обумовлені недоліками виховання в сім’ї,
дошкільному закладі, школі.

Делінквентність (англ. ”провинність”) – психічна готовність до
правопорушення. Дане поняття характеризує випадки вчинків, які постійно
повторюються і є асоціальними за спрямованістю.

Адиктивна поведінка – система стосунків, спрямованість вчинків людини,
які призводять до вживання нею наркогенних засобів; стадія наркотизації
без явно виражених психічної і фізичної залежностей.

2. Стан асоціальних проявів поведінки серед молоді, населення в Україні

Стан правопорушень та злочинності.

За останні 10-15 років рівень злочинності серед неповнолітніх зокрема
зріс удвоє. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13%
десять років тому. Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як:
зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади,
грабунки, зґвалтування. Зростає рецидивна злочинність. Станом на
сьогоднішній день у порівнянні з 1990-ми роками вона зросла на 20%. 60%
рецидивістів розпочинали злочинну діяльність ще підлітками. 3-4-ту
частину крадіжок підлітки скоюють без попередньої підготовки,
використовуючи зручні випадки. 8 тис. неповнолітніх правопорушників
перебувають на обліку органів внутрішніх справ (4-та частина з них
скоюють протиправні діяння).

Жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься із чоловічою у
пропорції 1: 15, міська до сільської – 3:1, молодшої вікової групи
(14-15років) до старшої (16-17років) – 1:3. Групові злочини серед
неповнолітніх становлять 60-70%. 15% усіх злочинів вчиняється у стані
алкогольного чи наркотичного сп’яніння. 80% злочинів неповнолітні
вчинюють неподалік від свого місця проживання, навчання чи роботи.

Стан захворювання на алкоголізм, наркоманію.

Проблема наркотизації сучасної молоді настільки гостра, що вживання
неповнолітніми, юнаками і дівчатами наркогенних речовин стає небезпечним
соціальним явищем. 60-70 відсотків усіх правопорушень і злочинів молодь
скоює у стані алкогольного сп’яніння.

Проте, 70% молодих людей жалкують, що мають пристрасть до паління, але
говорять, що їм не вистачає сили волі відмовитися, 65% — вказують, що
відчувають негативний вплив на своє здоров’я (поганий апетит, слабкість,
нерідко нудота, часті простудні захворювання, болі в шлунку, однак,
потяг переважає, і вони продовжують палити).

За останні роки майже вдвічі зросла кількість осіб, які перебувають на
обліку в медичних закладах з діагнозом наркоманії. Тільки за І півріччя
2004 року за вживання наркотичних речовин поставлено на облік більше 2
тисячі неповнолітніх. Статистичні дані про рівень і динаміку
наркотизації відображають лише зовнішні тенденції цього небезпечного
явища. Є підстави вважати, що кількість споживачів наркогенних засобів у
10 разів більша, ніж за офіційними даними. Крім того, велику кількість
осіб залучено до зберігання та розповсюдження наркотиків. Причому
наркоманія охоплює не тільки молодь, що викликає педагогічне
занепокоєння, а і зовні благополучних підлітків.

Наркотизації суспільства активно сприяють такі негативні фактори, як:-
різке соціальне розшарування сімей; — неврівноваженість психоемоційного
фону виховання підлітків; — соціалізація в умовах знецінення
загальнолюдських принципів моралі; — дегуманізація ставлення до
найуразливіших соціальних груп тощо.

Безперечним є і той факт, що Україна потрапила в сферу дії міжнародного
наркобізнесу і це впливає на динаміку наркотизації суспільства. Відсутня
активна протидія поширенню вживання наркогенних засобів.

Спостерігається тенденція вживання більш небезпечних наркогенних
засобів, змінюється структура наркотизації. Сучасні підлітки вже з 11-12
років починають використовувати опійні і коноплеві культури. Сучасна
молодь навіть не приховує, які психотропні та наркогенні засоби вживає.

Наркотики руйнують психіку молодих людей, зумовлюють відмову від
позитивних настанов на здоровий спосіб життя, породжують мотиви
прийняття хибних рішень, у деяких випадках провокуючи навіть суїцид.

Стан захворювання на ВІЛ/СНІД.

З проблемою розповсюдження наркоманії тісно пов’язане поширення епідемії
ВІЛ/СНІДу, оскільки серед загальної кількості ВІЛ-інфікованих відсоток
ін’єкційних споживачів наркотиків складає близько 80%. Починаючи з 1995
р., відбулося швидке поширення ВІЛ-інфекції. Протягом 1995-1998 років
число осіб, інфікованих ВІЛ, зросло в 16,5 разів, а серед дітей — у 33
рази. За офіційними даними станом на 01.01.2003 р. в Україні
нараховувалося 28457 зареєстрованих випадків ВІЛ-інфікованих, у тому
числі 1103 дитини віком до 14 років. Близько 50% ВІЛ-інфікованих дітей
народилися від ВІЛ-інфікованих матерів. ВІЛ-інфіковані особи
зареєстровані в усіх регіонах України.

Стан захворювання на ХПСШ.

Гостро стоїть проблема виявлення ХПСШ — захворювань, оскільки часто вони
безсимптомні, мають невизначений інкубаційний період. Не існує і вакцин
проти ХПСШ, тому логічно направити всі зусилля на профілактику
захворювань, адже краще попередити хворобу, ніж її лікувати.

Превалює Україна в Європі за кількістю абортів, у тому числі серед
дівчат 10-14 років. Офіційні дані МОЗ України свідчать, що за останні 5
років число абортів серед зазначеної категорії виросло з 47,4% до 94,0%.
Аборти та ускладнення від них спричиняють зростання материнської
смертності та безпліддя.

Проблеми статевого виховання ускладнюються ще й байдужістю батьків.
Згідно результатів досліджень, проведених центрами соціальних служб для
молоді, 19,7% батьків взагалі не говорять з дітьми про проблеми
статевого розвитку, сексуальної поведінки та сімейних відносин, 8%
батьків вважають це непотрібним або не знають, як це робити.

Саме тому реалізація цього напрямку в програмі «Профілактика негативних
явищ у дитячому та молодіжному середовищі» залишається пріоритетною в
діяльності центрів соціальних служб для молоді.

3. Ознаки асоціальних дій на сучасному етапі.

Ознаки протиправних дій на сучасному етапі:- омолодження злочинності й
протиправних діянь (неповнолітні віком від 14 до 17 років складають 7%
загального населення України, а скоюють чверть усіх злочинів);-
зростання злочинності серед осіб слабкої статі, частка яких складає 15%
серед загального числа; — збільшення рецидивної злочинності; —
організований, груповий характер (до 70% злочинів скоюються в групах);-
зростання жорстокості, збільшення частки тяжких злочинів, вчинення яких
відбувається з незначних приводів; — втягнення неповнолітніх у злочинну
діяльність (віктимність); — спостерігається все більша орієнтація на
корисливі та корисливо-насильницькі злочини; — збільшення вживання
наркотиків, пияцтва, токсикоманії, проституції, небажання займатися
суспільно корисною працею, поширення венеричних хвороб та СНІДу; —
зростання кількості осіб, які мають психічні відхилення, перебувають у
пограничному з неосудністю стані; — часті випадки злиття негативних дій
неповнолітніх з діями дорослих, які виступають у ролі організаторів
аморальних вчинків, правопорушень та злочинів.

4. Поняття делінквентності, делінкветної поведінки.

Делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за
які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей
цивільного й кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та
злочини.

Серед типових проступків виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення
дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад,
кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до
незнайомих осіб).

Правопорушення – це порушення адміністративних та правових норм, які
проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство.

Злочин – протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за
певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтування,
вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін “важкий
учень”, “важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до
навчання та норм моральної поведінки.

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх
поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними
в непатологічному плані є загалом повноцінні діти з деякими відхиленнями
у фізичному здоров’ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою
внаслідок дій психотравмуючих факторів. У їхній поведінці можуть
спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство,
розбещеність, ослабленість, заздрість. Найбільш характерними проявами
важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного
проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність,
емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливові
інших.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1) індивіди, які
здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих
людей; 2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним
ставленням до інших порушників та правових норм; 3) люди, що випадково
здійснюють правопорушення; 4) особи, що свідомо порушують правові норми.

5. Адиктивна поведінка як форма девіацій особистості.

Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення
до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану
завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації
уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання
інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у
своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх
проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує.
Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:- нехімічні
адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна
адикція, трудоголізм);- проміжні форми адикції (анорексія – відмова від
їжі, булумія – прагнення до постійного споживання їжі);- хімічні адикції
(вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю,
наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує
формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій
формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не
досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на
наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків:
полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній
поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так
званого пошукового “полінаркотизму”, коли вживаються багато речовин.
Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині,
що означає перехід до етапу фонового “полінаркотизму”. При
моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією
речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю певного наркогенного
засобу.

6. Психопатологічний тип дивіантної поведінки та його види.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних
симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та
захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої
поведінки вчені виокремлюють:- аутоагресивну;- дисморфоманічну;-
гєбоідну;- дромоманію;- патологічну сором’язливість.

Аутоагресина поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид)
та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної
поведінки:1) “аномічний”, пов’язаний з кризовими ситуаціями в житті
людини, особистими трагедіями;2) “альтруістичний”, який здійснюється
заради блага інших людей;3) “егоістичний”, обумовлений конфліктом
унаслідок неприйнятних індивідумом соціальних вимог та норм поведінки.

Суіцидальною поведінкою є внутрішні та зовнішні форми психічних актів,
які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми
суїцидальної поведінки включають: думки, уявлення, переживання,
тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву
суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди.
Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами
позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю. Самогубство
розглядається як процес, що включає в себе: — сприймання людиною
значення життя і смерті; — відсутність психологічних та соціальних
ресурсів; — сімейні та фізичні обставини.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка ґрунтується на
категорії особистісного змісту і складається з мотивів:1. Протест,
помста. Суб’єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до
нього об’єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може
виражатися у фразах: “Ніхто мене не розуміє”, “Усі проти мене”,
“Справедливості немає”, “Більше нема сил боротися”,2. Заклик. Вербальні
показники такої поведінки: “Я нікому не потрібна”, “За що ви мене так
мучите?”.3. Суїцидальні “ухилення” виникають при загрозі особистісному
чи біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. 4.
“Самопокарання” відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей:
“Я-суддя” та “Я-підсудний”. 5. При самогубстві “відмова” ціль та мотив
суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю –
позбавлення себе життя.

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є: —
переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути
зрозумілими іншими; — переживання втрати батьківської любові або
неподілене кохання, ревнощі; — переживання, пов’язані зі смертю,
розлученням, глузування, приниження, любовні невдачі, сексуальні
ексцеси; — почуття помсти, протесту, бажання привернути до себе увагу,
викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої
ситуації.

Суїцидальну поведінку можна поділити на три фази. — Перша – це фаза
роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом
ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто,
з’являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає
замкнутим, не цікавиться справами родини, роздає друзям дорогі йому
речі, раптово змінює свої міжособистісні стосунки, стає агресивним,
схильним до бійки. — Якщо до переліченого додаються додаткові стресові
зовнішні фактори, настає друга фаза – фаза амбівалентності. Підліток
може висловлювати конкретні погрози або ділитися своїми намірами людьми
з найближчого оточення. Але це “крик по допомогу” не завжди чують і
розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: “Я вже не буду
довго з вами”, “Скоро ви будете вільні”, “Тобі не потрібно буде про мене
дбати”. Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом
цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій
можна перервати. — Третя фаза суїциду – фаза спроби.

Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють
суїцид у термін від 1 до 3 тижнів. Але підлітковий вік – період
імпульсивних дій. Тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути
короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Література:

Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх /
Навчально-методичний посібник.- К., 1996.-352с.

Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2-х
кн./О.М.Джужа,П.П.Михайленко,О.Г.Кулик та ін.; За заг. Ред. О.М.Джужи. —
К.: Юрінком Інтер, 2001.- 352с.

Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка: аргументи
„за” // Практична психологія та соціальна робота.- 2003.- №9.-С.64-68.

Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ.высш.учеб.
заведений / Авт. — сост. Л.В.Мардахаев.-М.: Издательский центр
“Академия”, 2002.- 368с.

Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний
посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2003.-С.93-119.

Похожие записи