Реферат на тему:

Аналіз причин асоціальної поведінки особи

ПЛАН

1. Ідеологічна детермінація асоціальної поведінки.

2. Соціальні детермінанти правопорушень.

3. Економічний фактор впливу на асоціальну поведінку індивіда.

4. Виховний потенціал сім’ї в умовах сьогодення.

5. Вплив політики держави у галузі освіти.

6. Негативна взаємодія особи та середовища як одна з причин вчинення
протиправних дій.

Ушинський К.Д.: „…Почуття суспільності або, іншими словами, моральне
почуття живе в кожному з нас точно так, як і почуття особистості,
егоїзму. Обидва ці почуття, у вигляді мікроскопічних зародків,
народжуються разом з людиною. Але перше, моральне почуття,
найблагородніший і найніжніший паросток душі людської, вимагає великого
догляду, щоб вирости і укріпнути, тоді як друге, як і будь-який бур’ян,
не вимагає для свого розвитку догляду і, не зупинене вчасно, швидко
починає панувати над першим ….

Є переконання в тому, що моральність не є необхідним наслідком
навченості і розумового розвитку. А ще ми переконані в тому, що
виховання, сімейне чи суспільне, разом з впливом літератури, суспільного
життя та інших суспільних сил, може мати найсильніший найрішучіший вплив
на утворення моральної гідності в людині. Окрім цього, ми сміливо
висловлюємо переконання, що вплив моральний складає головне завдання
виховання, набагато важливіше, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення
голови знаннями і роз’яснення кожному його особистісних інтересів.”

Причин звуженого соціального досвіду підлітка, за даними лабораторії
профілактики правопорушень серед неповнолітніх Інституту педагогіки АПН
України, багато, а саме: завантаженість батьків (14,7%), неузгодженість
вимог, що ставляться до дитини в школі та сім’ї (17%), відсутність
наступності або безсистемність виховного впливу педагогів (13,2%), не
сформованість умінь і навичок додержання норм і правил поведінки
(13,7%), переорієнтація пізнавальних інтересів учнів за межі класу,
школи (9,9%), невміння доцільно організувати своє дозвілля (12,1%),
невираженість пізнавальних інтересів (19,4%),

1. Ідеологічна детермінація асоціальної поведінки.

Ідеологічні детермінанти належать до духовної сфери суспільства. Держава
має не лише декларувати, а й виховувати духовність народу, що включає в
себе отримання повноцінної освіти та професії, прищеплення загальної
культури, моральних цінностей, вироблених людством, тобто всього того,
що робить особу громадянином, активним учасником соціальних процесів. На
рівень духовності суспільства впливають усі його суперечності і
проблеми.

Саме від культури, духовності людини залежить, буде її діяльність
суспільно корисною чи злочинною. Важливу роль у цьому відіграє і правова
культура громадян. В умовах переходу до ринкової економіки держава не
фінансує ( або фінансує дуже обмежено) культурну сферу життя. Тому
низькопробні твори мистецтва – кінофільми, естрада, книги, часописи –
захопили ринок. Так званий шоу-бізнес значною мірою криміналізований,
адже панують „технології розкрутки”, поп-дів, „крутих”. Індустрія
відпочинку пропонує далеко не культурні розваги. Заради прибутків
насаджується психологія вседозволеності, сексуальної свободи.

Другим криміногенним фактором, що випливає з масової культури, є
пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з людини,
підступності як норм поведінки. Водночас інтенсивно формується
сексуально-агресивна мотивація. Пряме відношення до стимулювання
злочинності мають пияцтво і наркоманія, яким суспільство протистоїть у
нерівній боротьбі, адже асигнування на неї відповідають ступеню загрози
наркотизації країни. Пропагування негативних стереотипів поведінки, яке
заполонило засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння деякими
людьми, які й втілюють їх потім у життя.

2. Соціальні детермінанти правопорушень у державі.

Найважливішою з соціальних детермінант правопорушень є соціальна
нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому
суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної
кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для
останніх стають ще більш проблематичним. Така ситуація завжди створювала
велике соціальне напруження. Тому суперечності між благами, які є
стандартними у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають
корінними чинниками асоціальних проявів поведінки. Вважається, що
стабільність у суспільстві піддається серйозному випробуванню, коли
різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує
10-ну величину. В Україні ця різниця сягає 20 і більше разів.
Розшарування в українському суспільстві призвело до появи незначного
відсотка дуже багатих людей, тоді як понад 60% перебувають за межею
бідності. За соціологічними даними, суспільство криміналізується, якщо в
ньому за межею бідності перебуває більше 10% населення. Так званий
середній клас, якщо він переважає у суспільстві, є запорукою його
стабільності. Особливо гостро долає труднощі та частина молоді, яка є
безробітною, не бачить перспективних життєвих цінностей. Втрата
орієнтирів, зневіра, бажання не бути гіршим за тих, хто „зверху”,
штовхають багатьох на злочинний шлях, до наркотиків і алкоголю. Частина
„нових українців”, відчуваючи тиск криміналітету, йде на зрощування з
ним, бере участь у злочинних угрупуваннях, пов’язаних з контрабандою
підакцизних товарів, фіктивним підприємництвом, шахрайством з
фінансовими ресурсами. Окрім того, вони намагаються перевести накопичені
кошти на рахунки закордонних банків, тим самим ще більше ослаблюючи
вітчизняну економіку. Істинним криміногенним фактором сьогодні в Україні
є нелегальна міграція. Велика частина мігрантів спрямовує свій погляд на
„благословенний захід”, нелегально працюючи там, незаконно перетинаючи
кордон, залишаючи без догляду дітей. Також негативно впливають
урбанізація, внутрішня міграція населення, нерівноправне становище жінки
в суспільстві. Поширення набувають комп’ютерні злочини, забруднення
навколишнього середовища, обіг радіоактивних матеріалів, виготовлення
фальшивих грошей. Все це загалом створює соціальну напругу у відносинах
людей.

3. Економічний фактор впливу на асоціальні дії індивідів.

Для України є характерним високе економічне детермінування
правопорушень. Наша держава визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6
бала за 10-бальною шкалою (на кінець 90-х). Цей висновок зробила
спеціалізована міжнародна організація „Трансперенсі інтернейшил”. Такому
стану речей сприяли надзвичайно велике втручання держави в економіку,
несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання
органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до
масового ухилення від сплати податків, формування тіньового сектора
економіки (60%), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює у
бюджетній сфері. Звідси корумпованість чиновницького апарату.

Корупційна діяльність у свою чергу „бумерангом” впливає на погіршення
економічного становища в Україні. “Трансперенсі інтернейшил” вважає
корупцію основним чинником економічного занепаду України. Корумпована
номенклатура не заінтересована в реальному здійсненні економічної та
адміністративної реформ.

Надзвичайно турбує спад суспільного виробництва і безробіття, яке набуло
в Україні загрозливого стану. Так, на початок 2000 р. було зареєстровано
у центрах зайнятості населення 1234 тис. осіб (серед них 62% — жінки,
32% — молодь). Проте, фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у
кілька разів вищий і становить до 40% від загального числа працюючих. На
кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб. Багато людей, які
вважаються працюючими, фактично перебувають у довготривалих
неоплачуваних відпустках, працюють неповний робочий тиждень. Значна
частина людей працює „в тіні” або вже перебуває „на дні” суспільства
(бродяги, алкоголіки, наркомани).

4. Виховний потенціал сім’ї в умовах сьогодення.

Серед сукупності причин появи педагогічної занедбаності, ведучими за
своїм значенням є вплив на дитину своєю поведінкою батьків, характер їх
взаємовідносин між собою, ставлення до оточуючих дитину людей. Це той
могутній педагогічний фактор, наслідки якого неможливо врахувати.

Причинами відхилень у сімейному вихованні є: а) гіпертрофія сфери
батьківських почуттів; б) перевага бачення в підлітку, юнаку дитячих
якостей; в) виховна невпевненість батьків; г) фобія втрати дитини; д)
нерозвиненість батьківських почуттів; е) проекція на дітей власних
небажаних якостей; є) внесення конфлікту між подружжям у сферу
виховання; є) зсув в установках батьків залежно від статі дитини.

Типологію неадекватного виховання визначають наступні чинники: 1) рівень
протекції в процесі виховання; 2) ступінь задоволення потреб
неповнолітнього; 3) кількість вимог до дитини в сім’ї; 4) суворість
санкцій; 5) кількість вимог-заборон; 6) нестійкість стилю виховання.

Сім’ї, які продукують педагогічно занедбаних дітей, з точки зору
педагогіки можна класифікувати таким чином: педагогічно неспроможні,
педагогічно пасивні, антипедагогічні (М.М.Фіцула).

Педагогічно неспроможна сім’я характеризується тим, що батьки
намагаються проявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це
невміло. Їх виховний вплив на дітей непослідовний, педагогічно
необґрунтований. Такі батьки відчувають труднощі у підборі методів
виховного впливу. Найчастіше вони керуються своїм досвідом, який
придбали, коли у свій час виховували їх батьки (авторитарний стиль,
обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потакання
примхам).

Друга група сімей належить до тих, які не проявляють особливої
активності у здійсненні виховання дітей, проявляють педагогічну
пасивність. Вони в силу об’єктивних причин (хвороба, зайнятість, часта
відсутність) або причин суб’єктивного характеру (відсутність єдиної
точки зору на виховання, розлад між батьками, часті сварки і конфлікти)
не можуть належним чином здійснювати виховання дітей. У таких сім’ях
стосунки між батьками напружені, конфліктні. Батьки за сімейними
негараздами не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над
ними контроль.

Третя група сімей характеризується антипедагогічними, аморальними
умовами виховання дітей. Батьки цієї групи не можуть виховувати дітей в
дусі вимог нашого суспільства, бо їм самим властива погана поведінка,
негативні риси характеру, шкідливі звички. У таких сім’ях панує дух
неповаги до правил співжиття, норм законів. Батьки своєю поведінкою
(пияцтво, злодійство, розпуста) створюють в сім’ї антипедагогічну
обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх
дітей, протиставити вимогам суспільства свої сімейні вимоги.

5. Вплив політики держави у галузі освіти на стан правопорушень у
суспільстві.

Соціально-економічні й політичні процеси, які відбуваються у нашому
суспільстві, не можуть не відбитись і на діяльності школи. У нинішніх
умовах розвитку нашої школи існують об’єктивні протиріччя суспільного
розвитку, боротьба нового зі старим, з елемантами застійних явищ,
командно-бюрокатичним стилем керівництва, деформацією процесів.

Кардинальні соціально-економічні та політичні перетворення, складна
загальна криміногенна обстановка потребують переосмислення багатьох
питань виховання підростаючого покоління з урахуванням соціальних,
психолого-педагогічних та медико-біологічних факторів соціальної
дезадаптації шкільної молоді. Сучасність вимагає розглядати виховний
процес через призму розвитку національної самосвідомості, гуманізації і
демократизації освіти й виховання. Це зумовлює необхідність нового
мислення, спричинює переоцінку суті процесу виховання у школі, що є
складовою частиною загальнолюдської моралі. Державною національною
програмою „Освіта” визначено, що розбудова системи освіти, її докорінне
реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного
потенціалу народу, національного відродження. Пріоритетними напрямками
реформування освіти є забезпечення у кожному навчально-виховному закладі
відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особи,
запобігання пияцтва, наркоманії, насильництва, що негативно впливають на
здоров’я людей.

На думку В.М. Оржеховської, унаслідок особливостей колишньої радянської
системи, при якій формувалася звичка до однорідної реакції на ту чи іншу
конфліктну ситуацію, пропагувалась і адекватна система поглядів на
виховання. Педагогіка розглядала учня як „чорний ящик”, на виході якого
має з’явитися певна властивість в залежності від системи „вхідних”
виховних впливів. Якщо ж бажаної властивості в результаті системи
педагогічних впливів не виходило, то учень потрапляв до категорії
„важких”, його поведінка оцінювалась як поведінка з відхиленнями.
Навішування „ярлика” нерідко і стає причиною тієї важковиховуваності
учнів, яка завдає так багато клопоту сучасному вчителю, сім’ї.

Для проблемних дітей важливо розробити систему управління поведінкою за
допомогою ненасильницьких методів, застосування так званої “педагогіки
ненасильництва”. При насильстві поведінка вихованця набуває захисного
характеру, що може проявлятися в асоціальних діях школяра. Сучасні
дослідження засвідчують панування примусових заходів то такої категорії
осіб, що застосовуються як вчителями, так і батьками.

Наслідком психологічного насильства над неповнолітнім стає неадекватна
поведінка, що першочергово проявляється у агресії та втечі. Більш
глибинним наслідком стає правопорушення, зроблене свідомо і, врешті
решт, злочин.

До порушень закономірностей і логіки педагогічного процесу, що вносять у
нього завади і складності можна віднести: — перевагу словесних методів
навчання, обмеження процесу засвоєння знань інформаційною основою, без
їх застосування на практиці; — підміна активності важковиховуваних учнів
активністю самого вчителя, збіднення їх діяльності, самостійності,
творчості формами роботи, які вимагають шаблонного виконання вправ; —
перенесення зусиль і часу по засвоєнню навчального матеріалу на
самостійну роботу вдома; — невміння обґрунтувати, показати учням
значення засвоєних знань, уміння користуватися ними, галузь їх
практичного застосування, пробудити у них свідоме ставлення до
оволодіння навчальним матеріалом; — одноманітність навчальної діяльності
учнів, невміння і небажання організувати їх раціональним способом,
ефективно використати методи і прийоми; — невміння спонукати учня до
діяльності, сформувати допитливість, мотиви, цілі, підготовку умов для
їх досягнення; — необґрунтовані вимоги до учнів, незнання індивідуальних
особливостей їх навчальної діяльності, невміння врахувати їх у
навчальній роботі; — недостатня робота з невстигаючими учнями; —
формалізм у роботі вчителів, відсутність індивідуального підходу до
важковиховуваного учня; — використання неадекватних методів виховного
впливу; — упереджене ставлення до правопорушників та важковиховуваних
учнів; — створення опозиції стосовно важковиховуваного неповнолітнього в
учнівському колективі; — ігнорування і байдужість.

6. Негативна взаємодія особи та середовища як одна з причин асоціальних
проявів поведінки.

Вплив соціального середовища має актуалізований характер, оскільки особа
взаємодіє з ним у даний момент. Безумовно, соціальне середовище впливає
на людину не лише безпосередньо перед яким-небудь вчинком. Воно
справляло свій вплив на неї і в минулому, формуючи її як особу. Саме в
цьому полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією (сучасне) і
умовами формування особистості (минуле).

Умови — це ті факти реальної дійсності, які безпосередньо асоціальні
прояви не спричинюють, але їх наявність сприяє її існуванню. Самі ці
факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних
відносинах. Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і
державного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватного
майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в
діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих
органів, судів, прогалин у законодавстві. Вони об’єктивно сприяють
існуванню негативізму, хоч прямо його не породжують.

У принципі виявлення і усунення умов правопорушень – операція більш
легка, ніж аналогічні дії стосовно їх причин. Така діяльність вимагає
менших затрат, але здатна дати вагомі позитивні результати. Проте, й так
звані умови усунути повністю неможливо (недоліки у роботі правоохоронних
органів, статистичні помилки, соціальні умови становлення особистості).

Елементами критичної ситуації є обставини, які сприяють вчиненню
правопорушень. Ці обставини різноманітні й до них належать:- недоліки в
діяльності державних установ (бюрократизм, приховування фактів);-
недоліки в системі господарювання (ненадійна охорона майна,
незадовільний стан обліку і контролю, проблеми в матеріально-технічному
забезпеченні);- упущення в ідеологічній та культурно-виховній роботі,
неналагодженість сфери дозвілля; — вади у вихованні; — згубний вплив
побутового оточення з антисуспільною спрямованістю.

Антисуспільні властивості особи, які склалися під впливом негативних
умов її формування, ведуть до вчинення асоціальних дій за наявності
певних обставин, сприяють такому наслідкові і створюють негативну
ситуацію.

Під конкретною негативною ситуацією клієнта соціальних служб розуміється
сукупність зовнішніх (об’єктивних) обставин, в яких опинилися людина і
які впливають на її свідомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа
приймає рішення вчинити дію, що суперечить суспільним нормам.

Література:

Батьків не обирають…(проблеми відповідального батьківства в сучасній
Україні).-К.:А.Л.Д.,1997.-144с.

Визначення типів неадекватного сімейного виховання у підлітків в роботі
центрів соціальних служб для молоді.- Тернопіль, 995.-18с.

Короткова Л., Вихров О. Підвищувати відповідальність батьків за
виховання дітей // Право України.-1996- .№4.-С.46-48.

Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение,
ответственность / О природе антиобщественных поступков и путях их
предупреждения.- М., 1982.- 304 с.

Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн./ О.М..Джужа,
П.П.Михайленко, О.Г.Кулик та ін.;/ За заг ред.О.М.Джужи.-К.: Юрінком
Інтер, 2001.-352с.

Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. Т.1. Вопросы
воспитания.-М., 1953.

Лановенко И.П., Светлов А.Я., Рощин А.И. и др. Борьба с групповыми
правонарушениями несовершеннолетних.- К.: Наукова думка, 1982.-204 с.

Похожие записи