Реферат на тему:

18-ліття МАУП: час розквіту і досягнень

І для людини, і для структури — організації, підприємства, установи, ВНЗ
— вісімнадцятиліття нібито й малий час для усвідомлення і відчуття
соціальної ваги, потуги і потенції. Однак, усе пізнається в конкретиці,
динаміці, людському авторитеті і визнанні. Ось коротка, суха, проте
вражаюча статистика. На початок вісімнадцятого року існування МАУП мала
в своєму складі Президентський університет (9 інститутів у м. Києві),
Всеукраїнський університет (22 регіональних інститути, 22 коледжі, 3
технікуми), Міжнародний відкритий університет (18 навчальних підрозділів
за кордоном), Міжнародний підготовчий інститут, у якому навчається майже
300 студентів з 25 країн світу. Загальна кількість студентів МАУП —
понад 50 тис. юнаків і дівчат з усіх регіонів України, та майже 30 країн
світу.

За вісімнадцять років існування МАУП неодноразово ставала переможцем,
визнавалася кращим економіко-управлінським недержавним ВНЗ у численних
рейтингах в Україні і за кордоном, зокрема п’ять років поспіль здобувала
найвищі відзнаки вітчизняного рейтингу «Софія Київська». Вона має тісні
контакти з багатьма вузами світу, є членом Міжнародної асоціації
університетів, Європейської мережі університетів безперервної освіти,
Інституту міжнародної освіти (США).

Фактичні, статистичні дані яскраво свідчать про те, що на освітянському
просторі, у соціально-духовному житті українства, та й відповідним чином
світової спільноти МАУП посідає одне з помітних, провідних місць. І тому
природно постає питання — у чому ж суть, особливість об’єктивного
авторитету і популярності навчального закладу, який за такий короткий
проміжок часу дав суспільству понад 30 тис. фахівців високого
професійного ґатунку. Відповідь на це запитання є. Вона в тому, що з
перших років існування МАУП обрала фактично єдиноправильну стратегію
розвитку, яка складається з трьох основних, тісно пов’язаних компонент.

Перша компонента — розвиток освіти у найтіснішому зв’язку із
загальноцивілізаційними процесами (всесвітня інтеграція, розвиток і
впровадження новітніх інформаційних технологій). Згадаймо хоча б глибокі
наукові дискусії в МАУП щодо діалогу цивілізацій (культур), боротьба із
глобалістами, які виразно ігнорують національні шляхи розвитку держав і
титульних етносів, упровадження кращих світових систем підготовки й
заохочення науково-педагогічних кадрів. Зрозуміло, що на тлі цього МАУП
нажила чимало недоброзичливців. Це ті, кому не потрібна Українська
держава.

Друга — максимальне врахування внутрішньо національних цивілізаційних
процесів. Те, що Академія намагається розбудовувати справді національну
за змістом і характером систему освіти, неабияк дратує чималу кількість
україножерів. Бо тут не просто проголошується гасло «За Українську
Україну!», робиться реальний акцент на українській історії, культурі,
традиціях, мові, аби зросла кількість охочих виховувати власних дітей в
патріотичному дусі. А ще — проводяться щорічні конференції з проблем
голодоморів-геноцидів, ролі православних духовних цінностей у житті
українства; створено Український сад і Парк трипільської культури,
відроджуються козацькі звичаї, оберігається все те, що живить Українську
душу.

Третя (похідна, логічно пов’язана з попередніми двома) — формування
нових ідеалів і духовних цінностей українства в добу нового
державотворення. Це — духовне кредо всього колективу МАУП.

Зрозуміло, що центральним завданням багатотисячної сім’ї МАУП є
забезпечення високоякісних навчально-наукових, методичних послуг,
всебічне вдосконалення навчально-виховного процесу Щороку з цією метою
розробляються близько семисот навчальних планів і програм. Лише торік
було підготовлено 2467 нових навчально-методичних розробок, видано 159
одиниць навчально-методичної, суспільно-політичної літератури; 24
рукописам підручників та навчальних посібників надано грифи МОН України.
На сьогодні сформовано унікальні бібліотечки електронних видань МАУП з
12 серій, які вміщують 260 назв загальним накладом понад два мільйони
одиниць (дисків).

Навчальний, методичний, науковий процеси в МАУП забезпечують
високопрофесійні фахівці.

Так, лише в Президентському університеті (м. Київ) працює 41 кафедра, з
яких 24 випускові. На початку 2006–2007 навчального року 72% викладачів
МАУП мали наукові ступені й учені звання. Оскільки покладатися на
державну, ваківську систему підготовки фахівців вищої кваліфікації в
освіті й науці тепер не випадає, у МАУП нині існує власна, цілісна
система навчально-наукової роботи, що розпочинається фактично з дня
вступу до ВНЗ. Щороку близько п’ятисот студентів МАУП беруть участь у
різноманітних олімпіадах, конкурсах робіт з менеджменту, психології,
права, соціальних наук, православ’я, десятки кращих доповідей
заслуховуються на студентських конференціях, публікуються. Наприклад,
нещодавно вийшли друком ґрунтовні збірники студентських наукових праць:
«Розвиток бізнесу та теорії управління персоналом в умовах трансформації
економіки», «Соціологія в контексті сучасних соціальних змін»,
«Філософія серця Григорія Сковороди і сучасність» та інші. Логічно, що з
кожним роком збільшується кількість фахівців, які працюють над
підготовкою кандидатських і докторських дисертацій. Так, за усі роки
існування в МАУП аспірантури було проведено 14 наборів, а на перше січня
поточного року в аспірантурі навчалося 112 аспірантів — 26 на денній і
86 на заочній формі навчання. За 12 місяців 2006 року до докторантури
МАУП було зараховано 128 осіб, з них: на здобуття наукового ступеня
доктора філософії — 124 докторанти, на здобуття ступеня доктора наук —
4, зокрема 18 громадян Російської Федерації, Грузії, В’єтнаму,
Македонії, Молдови, Ірану, Лівії, Польщі та інших країн. До
спеціалізованої вченої Ради МАУП із захисту дисертацій нині входить 78
науковців, з яких 42 доктори та 36 кандидатів наук.

Багатим і яскравим є наукове життя Академії. Зведений план наукової
роботи колективу МАУП нині вміщує 52 науково-дослідні теми, а
фінансування дослідницьких робіт здійснюється здебільшого за рахунок
власних коштів та тих, що надходять до Академії за виконання
науково-дослідних робіт за договорами про співпрацю з іншими
організаціями. Наукова робота ведеться в 12 галузях сучасної науки:
інформатика і кібернетика; історичні науки; мовознавство; теорія та
історія культури; соціологічні науки; політичні науки; філософські
науки; державне управління; механізми регулювання економіки; світове
господарство та міжнародні економічні відносини; підприємництво,
менеджмент та маркетинг; економіка підприємства та управління
виробництвом; бухгалтерський облік, аналіз і аудит; юридичні науки;
педагогічні науки, психологічні науки. Лише впродовж минулого
(2006–2007) навчального року науковці-співробітники Академії підготували
й опублікували 18 монографій, 148 підручників та навчальних посібників,
57 навчально-методичних розробок, 59 навчальних програм і тестів, 585
наукових статей, 400 тез та інших матеріалів науково-методичного
характеру.

Окремі наукові форуми й зібрання, «круглі столи», що стали традиційними
для Академії, здобули дійсно міжнародний, світовий авторитет. Торік,
наприклад, у МАУП, за поважного міжнародного, всеукраїнського
представництва, відбулися: ІV Міжнародна науково-практична конференція
«Діалог цивілізацій чи четверта світова війна», конференції «Православні
духовні цінності в умовах глобалізму», «Проблеми національної безпеки в
умовах сучасного розвитку України», Міжнародний форум з Голодомору в
Україні на тему: «Каральні органи єврейсько-більшовицького режиму» та
ін.

Навіть за невиправданої протидії діяльності МАУП з боку МОН, деяких
чиновників від освіти, особисто міністра С. Ніколаєнка, лише в 2006 році
Академія підготувала і подала понад 40 справ з акредитації,
ліцензування, збільшення ліцензійних обсягів, і з 30 справ отримала
позитивне рішення. Зокрема, відбулися повторні акредитації за всіма
освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціальностей з напряму «Економіка і
підприємництво»: «Фінанси», «Банківська справа», «Облік і аудит»,
«Маркетинг», «Управління персоналом і економіка праці». Акредитовано
спеціальність «Країнознавство» за освітньо-кваліфікаційним рівнем
«бакалавр» і ліцензовано її на рівні спеціаліста й магістра. Відкрито
нову спеціальність «Літературна творчість» (бакалавр), повторно
ліцензовано підготовку іноземних громадян за акредитованими
спеціальностями, підвищення кваліфікації з напрямів «Менеджмент»,
«Психологія», «Політологія», «Фінанси».

Упродовж 2006 року було завершено впровадження усіх автоматизованих
технологій, що забезпечують діяльність унікального Міжнародного
бібліотечно-інформаційного комплексу МАУП. Комплектування Центру,
каталогізація, облік фондів, індивідуальне обслуговування читачів,
статистика — усі ці процеси виконуються автоматизовано, діє спеціальна
бібліотечна програма «УФД—Бібліотека». Бібліотечний фонд Центру лише за
минулий рік зріс на 83 тис. примірників, у тому числі близько тисячі —
іноземними мовами. Створено спеціальну «Електронну бібліотеку». За
картотекою єдиного читача впродовж року в БІЦ МАУП реєструється понад
12,5 тисячі користувачів, і не лише тих, які навчаються в Академії.

Щоб гідно виглядати на освітньому ринку, мати заслужений авторитет і
популярність з-поміж інших ВНЗ, необхідно постійно вдосконалювати
навчальний процес. У навчальних підрозділах МАУП запроваджено
триступеневий контроль знань, основні елементи кредитно-модульної
(Болонської) системи, посилено ректорські перевірки знань, збільшено
обсяги самостійної роботи студентів тощо. Рік од року в Академії
з’являються нові, досконаліші форми навчання, підвищення
загальноосвітнього і професійного рівня громадян. Лише за два роки
діяльності на семи факультетах Українського народного університету
(економічний, управлінський, психологічний, етнополітичний, суспільний,
національний, просвітницький) навчалося понад шістсот слухачів.

Розширюються міжнародні освітянські контакти МАУП. Створення закордонних
навчальних підрозділів було розпочато ще 1999 року. Нині в 18 навчальних
підрозділах МАУП за кордоном навчається понад 2 тисячі осіб — як
громадян зарубіжних країн, так і наших співвітчизників.

gd#mi

«Українська родина — традиції і сучасність», «Козацьке лицарство —
основа національного виховання», «Гетьманська Україна», «Мова — наріжний
камінь національного буття»; круглі столи: «Гетьманська Україна»,
«Україні — українське військо», «Галерея Великих українців», «Види
сучасних війн», «Бойові мистецтва України», «УПА — історична правда»,
«Традиційні свята українців», театралізоване дійство «Українське
весілля»). Посиленню національно-патріотичного виховання слугують і такі
заходи, як екскурсії вихідного дня історико-культурними місцями Києва й
України, місцями козацької слави, екскурсії до музеїв м. Києва, конкурси
виробів народного декоративно-ужиткового мистецтва, конкурс української
студентської пісні.

Інтенсифікується робота із впровадження української мови в практику
діяльності Академії, проводиться індивідуальна робота зі студентами і
співробітниками, зокрема, діють курси поглиблення знань у царині рідної
мови. Систематично відбуваються відповідні наради з працівниками
виховних служб Академії, організовуються консультації для працівників
Президентського та Всеукраїнського університетів МАУП, зустрічі-диспути
зі студентством на теми: «Чия мова — того й держава», «Мова — генетичний
код нації». Створено низку інформаційно-методичних матеріалів,
використання і впровадження яких дозволить у подальшому суттєво
вдосконалити процес національно-патріотичного виховання в МАУП майбутніх
фахівців.

На базі Президентського університету два роки тому було відкрито
Український культурно-просвітницький центр, щороку організовуються
численні масові мистецькі фестивалі, конкурси, огляди, тематичні
виставки, презентації, зустрічі з діячами літератури й мистецтва.

Справжньою гордістю, окрасою Академії є і її вихованці — видатні
спортсмени — олімпійські, світові, європейські чемпіони — Ельбрус
Тедеєв, Володимир Шацьких, Василь Тесьминецький, Василь Федоришин, Ігор
Разорьонов та інші.

Досить часто фахівці, яким відома діяльність МАУП, намагаються
визначити, чому, завдяки яким складовим, вузи з приватною формою
навчання, мають суттєві переваги перед державними. Навіть невелика за
часом історія і сьогодення МАУП дає відповіді на такі запитання.
Формально — через різницю у функції: державні вузи виконують головним
чином замовлення держави, приватні — замовлення громадянського
суспільства, батьків. У той час як за способом фінансування, формами
оподаткування та соціальної підтримки й захисту викладачів і студентів
державні вузи явно «виграють» перед приватними, приватні, у свою чергу:
а) мобільніші на ринку освітніх послуг; б) спроможні краще
індивідуалізувати процес навчання; в) оперативніше впроваджують нові
освітні прийоми і технології. Звернімо увагу ще на інші переваги МАУП
перед іншими ВНЗ: багаторівнева система навчання; максимальний розвиток
мережі навчальних закладів; запровадження навчання за використання тем і
комп’ютерних мереж; створення системи навчальних тьюторських центрів;
потужна власна навчально-методична видавнича база. Згадане дає
можливість забезпечити освітньо-навчальні умови молодій людині
максимально наближено до місця проживання і праці. Тож за таких потреб і
обставин більш ніж абсурдною, якщо не антинародною, виглядає нинішня
політика міносвітівських бюрократів щодо скорочення кількості навчальних
закладів, позбавлення багатьох з них ліцензій. Нібито невідомо, кому і
для чого потрібні неосвічені, професійно непідготовлені молоді люди. З
іншого боку, більшість працівників, та й студентів МАУП добре
усвідомлюють, що, йдучи попереду, не можна послаблювати ходу. Маємо й
далі вдосконалювати структури Академії; максимально збагачувати і
оснащувати навчальний процес; посилювати відповідальність у співпраці й
тих хто вчить, і тих, хто вчиться (процес навчання має бути творчим й
обопільним); дбати про гармонійний розвиток і духовне збагачення
майбутніх фахівців.

Досягти будь-яких позитивних зрушень у розвитку вітчизняної освіти
можливо лише за умови чіткого державницького усвідомлення: яку освіту ми
мали і яку, власне, хочемо і повинні мати. Те, що радянська система
освіти була достатньо розвинутою й авторитетною (для вимог і потреб
радянської системи!) — незаперечна істина. Ніхто цього не повинен
спростовувати, як і того, що нині вона нам абсолютно не підходить. Чому?
Принципова відмінність системи освіти в колишньому СРСР від системи
освіти в нинішній Україні полягає не лише в тому, що вона має
задовольнити ринкову економіку й відносини, а й у тому, що нині вона є
перехідною, по-перше, від планово-розподільчої до ринково-орієнтованої
і, по-друге, — від колективної до індивідуалізованої системи освіти. А
це означає, що нині немає й не може бути уніфікованих планів і програм,
єдиних освітньо-професійних характеристик, інституту розподілу й
закріплення молодого спеціаліста (три роки на одному місці, з наданням
хоч якогось житла, без права конкурувати з подібними фахівцями,
претендувати на відповідну винагороду, тощо). Чому вищезгадана модель
освіти була затребувана й існувала раніше? Чому випускникові вузу з
приходом на виробництво казали: «А тепер забудьте про все, чого вас
навчили у вузі». Бо треба було уніфікувати управління не якоюсь окремою
установою — усім суспільством, звести до елементарного спрощення
індивідуальні запити, потреби, якості окремої особистості, доводячи, що
існує якийсь штучний «радянський народ» і не інакше. І справді, система
освіти в СРСР, Україні, якщо в чому й досягла в минулому великих
успіхів, то це в уніфікації. Усіх навчали добре, але навчали того
самого. Інша справа, що випускники, потім, теж були різними. Фактично
освіта тоді не враховувала ані етнонаціональних, ані територіальних, ані
будь-яких інших особливостей України, яка була і є поліетнічною,
поліваріантною державою. Тобто, нині, як ніколи раніше, потрібно
усвідомити, що освіта в Україні за багатьох обставин і об’єктивних умов
не може бути, як раніше, унітарною, уніфікованою — не лише з єдиними
навчальними планами, програмами, а й викладачами, образно кажучи,
інкубаторного типу. Ринок, суспільні відносини потребують освіти
багатоукладної, інноваційної, конкурентної. Це означає, що монополія
держави на освіту, освітні послуги є не лише абсолютно неможливою, а й
украй загрозливою, небезпечною. Ця монополія, якщо брати до уваги
ліцензування, акредитацію, роботу з кадровим складом вузів і навіть
бюджетне фінансування — турбота номер один для МОН, місцевих органів
освіти і науки. Треба врешті усвідомити, що сьогодні у системі освіти є
три зацікавлених партнери — особа, держава, суспільство. Важливішим
серед них була і є особа. Але в переважній більшості державних вузів і
далі, як за радянських часів, готують фахівця як об’єкт навчального,
виховного впливу, управління, тоді як у недержавних дедалі більше
намагаються визначити пріоритет особистості — менші групи, більша
індивідуалізація навчання, гнучкіші форми і методи навчальної роботи
(тренінг, ділові ігри, розгляд конкретних ситуацій самостійна робота
тощо).

Де ж шукати основну причину такого стану, в якому все ще перебуває
українська освіта. Думаємо, що вихідним є таке: за роки незалежності
склалася парадоксальна і досить загрозлива ситуація, коли виробництво,
соціально-економічна сфера, стали існувати ніби осібно, а наука й освіта
України осібно. Так, ніхто з освітян не зможе достатньо аргументовано
пояснити, на яких же засадах формується те сумнозвісне державне
замовлення на підготовку фахівців, за яке відважно борються ВНЗ, і яке,
на превеликий жаль, нині зменшилося, порівняно навіть з так званими
радянськими роками, майже на половину забезпечене державним
фінансуванням. Ані мінекономіки, ані міносвіти і науки, ані будь-хто
інший в Україні нині не веде серйозних моніторингів, щоб отримати
прозору відповідь на запитання: які ж професіонали, з яких
спеціальностей дійсно найперше потрібні державі нині і будуть потрібні в
майбутньому? Замовляємо, готуємо фахівців, власне, не відаючи, скільки
їх їй потрібно. Дуже хочеться дожити до ситуації, коли в Україні
фахівців замовлятимуть не лише окремі галузі, а й окремі структури,
підприємницькі установи. Вони, як відомо, даремно коштів не витрачають.
Більшість світових освітньо-наукових систем, найперш європейська, до
якої, особливо в контексті болонських домовленостей, постійно апелюємо
як до зразкової, розвиваються від людини, її потреб і запитів, тобто,
зсередини. Ми ж і в освіті все впроваджуємо, регламентуємо за вказівками
зверху, не враховуючи очікувань людини, її потреби в знаннях,
інформації, освіті, досвіді. Звідси, більш ніж абсурдними є деякі
«модні» твердження сучасних «освітянських реформаторів», що ми, мовляв,
готуємо тільки економістів, юристів, перекладачів, спеціалістів сфери
послуг. А в яких вузах доцільніше вести підготовку? МОН давно треба
разом з Мінекономіки, Мінпраці запровадити конкурсний розподіл
бюджетного замовлення без поділу при цьому вузів на державні і
недержавні, розробити і здійснити спільно зі згаданими міністерствами
програми підготовки спеціалістів з дійсно перспективних (найперше для
економіки), інноваційних спеціальностей. А поки що держава не може чітко
визначитися — скільки і кого готувати; вузи готують фахівців на власний
розсуд, а точніше, за інерцією, випускники фактично самі влаштовуються
на роботу, державного розподілу, працевлаштування для «бюджетників» не
існує. А оскільки вартість навчання поступово все ж зростає, охочих
учитися бюджетним коштом не бракує навіть за нинішньої дійсно складної
демографічної ситуації в Україні.

Щоб далі не сперечатися безплідно про проблеми авторитету української
вузівської освіти, треба просто надати вузам максимум автономності у
виборі спеціальностей, форм і видів освіти, в організації
внутрішньо-вузівського життя, у присудженні наукових ступенів і вчених
звань. Як і в усьому світі, українська освіта має працювати на
результат. Результат — це абсолютно конкретна якість підготовки фахівця.
Якщо він працевлаштовується, задовольняє роботодавця і структуру, у якій
працює, то це і є позитивний результат діяльності конкретного ВНЗ,
скільки такий вуз не перевіряй і не акредитуй.

Постання нової системи освіти можливе, коли є нові, інноваційні
навчальні заклади, що мають зовсім інший рівень інноваційної культури.
Така культура не зводиться лише до суми знань, але передбачає нову
якість навчального прогресу, кардинальні, базові перетворення у змісті,
формах і методах навчання і виховання, в управлінні навчальним закладом,
у переведенні його з режиму просто функціонування в режим постійного
прогресивного розвитку, самовдосконалення. Поки не буде розуміння
глибинної суті перерахованих проблем української освіти на найвищому
державному рівні, прогресивних змін у цій сфері очікувати дарма.

Перелік невирішених питань, і це цілком закономірно, можна розширювати,
і підстав для самозаспокоєння немає. Маємо разом, громадою, подбати про
те, щоб Міжрегіональна Академія управління персоналом і далі була гідною
викликів часу, потребам людини, держави, суспільства.

Похожие записи