Шляхи до прибуткової науки і освіти (реферат)

Реферат на тему:

Шляхи до прибуткової науки і освіти

Найважливіше в навчанні і вихованні молоді в епоху, коли виживання і
благополуччя людей визначаються ефективністю їх спільної інтелектуальної
праці і духовністю їхньої спільної поведінки в суспільстві, —
запрограмувати в майбутньому громадянині волю, прагнення, бажання й
уміння постійно змінювати навколишній світ, безупинно посилюючи в ньому
все раціональне, розумне, науково обґрунтоване, доцільне і гуманне в
межах моралі, духовності, закону і людських можливостей. Усе інше в
освітньому процесі другорядне. Це стосується такого елемента освіти, як
програмування здорового і розумного способу життя особистості, що
забезпечує існування у людині фізичних і духовних можливостей для
виконання основної мети — конструктивно змінювати навколишнє середовище.
І все це разом — основа для щастя, зокрема в особистому житті, в
матеріальному благополуччі. Проте останнє можливо тільки в тому випадку,
якщо людина, здобуваючи освіту, науково конструктивно і раціонально
викорінюватиме над собою і навколо себе насильство і рабство, насамперед
з боку недосконалої влади, які паралізують людські можливості і
прагнення до досконалого. Вони спричиняють деградацію і загибель людей.

Поголовна радянська грамотність, як свідчать наші останні катастрофічно
скромні досягнення в економіці, політиці й інших сферах, не давала
конструктивних і прибуткових знань. Ми усі виявилися біля розбитого
корита застарілих технологій, машин, організаційних структур і
політичних підвалин 30–50-літньої давнини, які не пускають нас у
цивілізований світ чесної конкуренції і змагання. І явище ця глибинне,
воно визначає принципову нездатність нації жити в сучасному
цивілізованому світі.

Причина — відрив навчання від реальних процесів у науці, на виробництві
й у житті. У кращому випадку ВНЗ давав і далі дає застарілі професійні
знання, які не можуть бути затребувані, щоб принести їх власникові і
державі прибуток. Мало того, ВНЗ — це найчастіше вогнища сірості і
безпорадності, хабарництва і чиновницького безладу, скопійованого з
брежнєвських часів.

У свою чергу наука, що існує окремо від ВНЗ, не спиралася на агресивну
талановиту молодь, і це дуже часто спричиняло її (науки) склеротичне
виродження, пов’язане із снобізмом і кар’єризмом. Основне, чим
піклується наука — це поділ привілеїв, учених ступенів і звань, усіляких
премій, доступ до яких набув відверто комерційного значення.

Сьогодні освіта і наука існують в об’єктивно неефективному для кожного і
гранично збитковому для держави режимі. І справа не тільки в поточних
збитках. Реформування науки й освіти вкрай необхідне насамперед тому, що
без різкого підняття інтелекту нації ми не матимемо прибуткової
економіки не тільки сьогодні, а й через десятиліття.

Справа в тім, що сьогодні 90% щорічного приросту світових багатств
забезпечують наукомісткі технології, які є інтелектуальною продукцією, а
не природними ресурсами. А в розвинених країнах, у Японії, Німеччина,
Франції та ін., цей показник наближається до 100%. Так сталося, що ці
країни або не мають своїх природних ресурсів (Японія), або їх
недостатньо, і вони свою економіку десятиліття назад змушені були
зорієнтувати на виробництво інтелектуальної продукції — на створення
новітніх технологій. Та й наші цілком багаті природні ресурси не можуть
бути використані прибутково без новітніх технологій.

Досвід розвинених країн переконливо свідчить, що прибутковість
наукомістких технологій і машин потенційно може перевищувати
прибутковість нових родовищ нафти, газу, руди, золота. Саме цим шляхом
відновлюватиме свою економіку й Україна, адже цивілізована торгівля дає
до 4–6% доходу від обороту, прибуткове виробництво — 10–30%, і лише
вкладення грошей у створення новітніх технологій множить гроші в десятки
і сотні разів.

Суть реформування освіти і науки в об’єднанні їх у єдиний процес на
основі самооплатності і прибутковості. В усьому розвиненому світі
студентів навчають тільки там, де творять науку — в процесі наукового
пошуку із розробки новітніх технологій, у якому вони повноправні
учасники. У цьому випадку, одержавши диплом, студент є носієм
прибуткових знань і його затребують для реалізації цього прибутку. Нам
терміново слід зробити те ж саме.

Ізраїль, без природних ресурсів, за розміром є невеликою областю
України, продає в рік ліцензій на нові технології на суму 4–5 мільярдів
доларів США. Для цього за мінімальної стартової підтримки держави
створено центри новітніх технологій у кожному районі, які акумулюють
практично всю молодь, даючи їй можливість створювати інтелектуальну
продукцію на прибутковій основі і безмежні можливості для самовираження,
вдосконалення і росту.

Значно раніше те ж саме зробила Японія в трохи іншій організаційній
формі — у вигляді сателітних дослідницьких фірм навколо фірм —
виробників промислової продукції, забезпечивши у такий спосіб
безперервне відновлення, а, отже, конкурентноздатність і прибутковість.
(Ми ж створюємо фірми-сателіти, що обкрадають підприємства. І це теж
глибинне явище, пов’язане із загальним рівнем пристосованості нації жити
в сучасному цивілізованому світі.)

У США ця ж форма залучення молоді у виробництво інтелектуальної
продукції вилилась у фантастично прибуткові венчурні (ризикові)
молодіжні фірми, спрямовані на створення принципово новітніх
(піонерських) технологій, на основі проривів у нові галузі знань, що
забезпечують створення цілком новітніх технологій (біотехнологія,
електроніка, зв’язок, медицина). Найцікавіше, що венчурні фірми
створюють могутні наукові центри, університети, промислові корпорації і
фінансові центри як форми над прибуткового вкладання грошей.

Якщо цей чужий досвід спроектувати на наші сьогоднішні можливості і
невідкладні потреби, то, незважаючи на аварійність економічних проблем,
порятунок молоді від масової деградації на базарах і в бандах —
важливіше, ніж сама економіка. (Автор виходить зі свого педагогічного
досвіду у ВНЗ, у науці і обов’язку перед своїми дорослими дітьми.)

містких технологій не повинна бути у віданні Держпатенту України,
зокрема і торгівля ліцензіями.

Фондоємніть і матеріалоємність таких дослідницьких структур буде
мінімальною: комп’ютерна техніка, плюс мінімальна лабораторна база для
дрібномасштабного і повномасштабного моделювання, плюс вимірювальна
техніка, плюс комп’ютерний вихід в інформаційний світ.

У таких дослідницьких центрах чисельність співробітників буде максимум —
десятки людей, і вирішуватимуть вони невідкладні проблеми екології своїх
міст, комунальні проблеми і проблеми забезпечення конкурентноздатності
продукції прилеглих виробництв на світових ринках, проблеми врожайності
і новітніх технологій переробки сільгосппродукції тощо. Але обов’язково
на рівні новітніх технологій, захищених патентами, в іншому випадку вони
не будуть прибутковими. А утриманський статус наукових центрів ніхто не
фінансуватиме.

У таких центрах на першому етапі могла б активно працювати і стажуватися
студентська молодь під керівництвом неформальних наукових і інженерних
лідерів з наукових центрів, виробництва, ВНЗ. Після закінчення ВНЗ ця
молодь могла б влитися в колективи центрів. Тут, а не на базарі, вони б
заробляли собі гроші. Особливістю таких центрів наукомістких технологій
є нечисленність кадрів і швидке їх поновлення: колективи комплектуються
під конкретні проблеми, вирішивши конкретні проблеми, перегруповуються
під нові проблеми в цьому або іншому центрі. Центри будуть
самоліквідуватися й організовуватися знову, поки не почнуть ефективно
працювати.

Початок цього проекту могли б профінансувати європейські і міжнародні
фінансові органи, що здійснюють міжнародні програми стимулювання
розвитку освіти і науки.

Все ж треба справедливо зазначити, що зі старої радянської системи
освіти у високовимогливий і меркантильний цивілізований світ пішло
чимало високоосвічених людей, які там процвітають. Її основною перевагою
були високоінтелігентні педагоги, які перешкоджали переродженню системи
освіти у відкрите хабарництво, чому сприяла система оцінки знань,
особливо процедура випускних і вступних іспитів, яку завзято зберігають
наші державні ВНЗ.

Сьогодні ж ця система освіти в умовах меркантилізації всього життя,
нарешті вийшла на відкритий простір — хабарництво стало масовим, воно
загрожує повним розвалом системи освіти, як у школі, так і в ВНЗ,
девальвувавши рівень знань до критично низького.

Випускні іспити в школі, вступні у ВНЗ, факт прийому у ВНЗ на
безкоштовне навчання під держзамовлення поряд із прийомом на платне
навчання — узаконена система катування дітей заради наживи злочинного
середовища і сфери освіти і початок морального розкладу самих дітей, які
розуміють це і вимушено беруть участь у цьому безладі.

Нещодавно я побував в університеті міста Дамаска, де працює мій колишній
аспірант. Там зустрів багато російськомовних викладачів: вони захистили
свої докторські (кандидатські) дисертації в колишньому Радянському
Союзі. Багато хто і вищу освіту здобув у Радянському Союзі. Виявилося,
що на батьківщині вони закінчували навчання за чотири роки, а закінчити
університет у Дамаску іноді й десяти років мало. В університеті нам
розповідали про численні випадки, коли діти високопоставлених людей,
зокрема молодший син президента країни, упродовж багатьох років сидять
на одному курсі університету, і жодним ні силовим, ні фінансовим впливом
виправити становище не можна через те, що система оцінки знань
знеособлена. Система настільки ефективна, що держава прийняла рішення
відмовитися від радянської системи освіти, не посилати на навчання в
наші країни молоді, а освоювати саме нову Французьку систему освіти.
Загалом її суть така.

Від першого класу навчання дитини і до закінчення ВНЗ здійснюється
тільки письмовий контроль знань. Написані контрольні роботи кодуються
шифром і розсилаються в інші навчальні центри, де спеціально відібрані
фахівці високої кваліфікації ставлять оцінки на виконаних контрольних
роботах. Їх повертають, розшифровують і повідомляють оцінку учневі.
Упродовж навчання в школі всі оцінки, отримані учнями, підсумовують і
одержують рейтинг учня. І так після кожного року. Зрештою підсумовують
остаточний рейтинг на момент закінчення школи. Максимальний рейтинг
після закінчення школи може досягати 1500 балів, мінімальний — до 800
балів. У рейтинг входять тільки бали за конкретно вивчену дисципліну.
Іншого контролю ніхто не робить, зокрема немає випускних іспитів у
школі. Зарахування до ВНЗ також відбувається без вступних іспитів. Роль
держави в цьому випадку зводиться до публікації Міністерством освіти
списків ВНЗ із вказівкою розміру рейтингів випускників шкіл, що дає
підстави віднести їм свої випускні атестати в той ВНЗ, який вони
заслужили своїм рейтингом. Наприклад, з максимальним рейтингом дітей
чекають у медичних закладах освіти і тих, які пов’язані з обороною
держави, з новими високоприбутковими технологіями. В інші ВНЗ чекають
випускників з нижчими рейтингами. Так держава регулює захист своїх
інтересів.

Розмова про прибутковість науки буде неповною, якщо не оцінити тих
глобальних політичних і економічних переваг, які забезпечує навчання і
наступне меркантильне використання талановитих дітей.

Дослідженнями встановлено, що кількість талановитих дітей у процентному
співвідношенні у всіх народів однакова, від цивілізованих країн і націй
до відсталих. І в цьому якась вища (Божа!) праведність природи щодо
своїх створінь. Елітарні ВНЗ Америки і низки країн Європи давно збирають
по всьому світі ці безцінні перли, навчають дітей безкоштовно і
залишають у своїх країнах, забезпечуючи в такий спосіб силу і багатство
своїх країн, їхні непорушні лідерські позиції у світовому змагальному
процесі розвитку, тому що сила і багатство світу сьогодні забезпечується
передусім інтелектом, талантом. Для виявлення талановитих дітей
розроблено систему тестів, пристосовану до різного вихідного рівня
освіти, систему наступної адаптації по-різному підготовлених дітей у
навчальний процес і систему поступового перетворення талановитих дітей у
власність держав, які дали їм освіту.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *