Особливості використання болонського процесу (реферат)

Реферат на тему:

Особливості використання болонського процесу

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер
життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір
Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті
європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним
приєднанням до Болонського процесу.

Досить зазначити, що з питання приєднання до Болонської декларації
Міністерство освіти і науки України звернулось до міністрів освіти країн
Європи. Від їх абсолютної більшості отримані запевнення в підтримці,
проведені переговори з чільними представниками Європейського Союзу, Ради
Європи, де також наші устремління знайшли повну підтримку. Хоча,
безумовно, вирішальну роль буде відігравати наша власна робота по
модернізації вищої освіти як у загальнонаціональному масштабі, так і в
кожному університеті та інституті.

На науково-практичному семінарі, що проводився МОН 21—22 листопада
2003 р. на базі Національного технічного університету «Львівська
політехніка», було напрацьовано наступні кроки із впровадження
кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів, що буде сумісною
із системою (ЕСТS), прийнятою в Європі.

Ширше розглядалася проблема ролі та місця України у створенні в Європі
єдиного освітнього простору на міжнародному науково-практичному
семінарі, організованому Міністерством освіти і науки спільно з
Департаментом з питань вищої освіти і науки Генерального директорату ІV
Ради Європи. На семінар прибула група експертів Ради Європи на чолі з
директором департаменту, а також представником групи підтримки
Болонського процесу. Учасники семінару відзначили високий рівень
готовності України та її прагнення приєднатися до цього процесу,
визначилися щодо основних завдань і проблемних питань.

Усе це й спонукало мене поділитися своїми думками щодо участі України в
Болонському процесі, оскільки саме цей напрям роботи був і є
пріоритетним.

Варто зауважити, що спроби надати загальноєвропейського характеру вищій
школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди.
Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів
освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року.
Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під
егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до
вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це насамперед програми
приведення національного законодавства у сфері освіти до норм,
напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і
підвищення академічної мобільності студентів та їхньої мобільності на
ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя та
багатовимірні завдання зі зближення освітніх програм і систем, які
вирішувались у рамках численних програм TEMPUS/TACIS.

Нарешті, 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і
прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до
вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому
числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської
декларації.

Уже через рік чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та
Німеччина – підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був
спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти,
який, на думку авторів, має стати більш конкурентноспроможним на
світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи її деяких відмінностей
від тез Болонської декларації, можна стверджувати: в основних своїх
ідеях обидва документи схожі. Це – двоступенева структура вищої освіти,
використання системи кредитів (ECTS) і т.п. Проте особливо слід виділити
дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня
вищої освіти та наданням йому права продовжувати навчання за програмами
магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить
революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу, Україна зробила
крок у цьому напрямі ще 1993 року). А важливість другої тези для нашої
держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками
Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році.

Саме таким чином поступово реалізовувались інтеграційні процеси у сфері
вищої освіти європейських країн.

Україна була і є активним учасником цих процесів. Наведу кілька
прикладів: закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту»,
Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України,
пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії
експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах
ознайомлювались із практикою впровадження задекларованих законодавством
норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний.

Якщо подивитись на новації цих Законів, то основними з них є:
двоступеневість освітніх циклів, введення системи контролю якості через
ліцензування і акредитацію, виборність ректорів, демократизація через
розширення прав органів самоврядування, у тому числі студентського.

За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з
провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це
дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи
управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники,
напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Якщо порівняти все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то
неважко дійти висновку: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти
ідентичні загальноєвропейським підходам. Хоча необхідно виконати ще
значну роботу.

Варто зазначити, що проголошення країнами-підписантами принципів
побудови спільного європейського освітнього простору не означає, що в
цих країнах вони вже реалізовані. Якщо бути точним, то перший етап
такого завдання вони планують виконати до 2005 року. І кожному з них це
буде зробити непросто, адже національні системи освіти характеризуються
різноманіттям профілів вищої освіти та ступенів, що присвоюються
випускникам, які навчались за тими чи іншими університетськими
програмами.

Для підтвердження цієї тези можна скористатися даними, що наведені в
довіднику ЮНЕСКО за 1996 рік до системи освіти десяти країн, що
характеризують всі відомі в Європі моделі вищої освіти. Так наприклад,
ступінь бакалавра як першого циклу навчання мали тільки три з цих країн,
а магістра – 4. Кількість типів документів про закінчення навчальних
програм університетського рівня знаходиться в межах від 2-х у Швеції та
5-ти у Німеччині, Голландії, в Англії, Італії – до 14-ти, та 23-х – у
Франції. Очевидно, що раптово відмовитись від установлених традицій усім
буде непросто.

Висловлюються різні пропозиції щодо вдосконалення схеми побудови
ступеневої вищої освіти. Ми в Міністерстві освіти і науки України з
розумінням їх сприймаємо і підтримуємо експерименти наших університетів.
Як приклад назву цікаву схему Національного аграрного університету, що
органічно поєднує в собі принципи нашої та американської структур вищої
освіти. Проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та
програм підготовки, як свідчить досвід усіх країн, у тому числі й
України, — процес надзвичайно складний. Новації мають сприйматися не
тільки освітянською громадськістю. Головне — щоб їх розуміли і сприймали
ті, хто вчиться, й ті, хто надає роботу. Саме тому принципи Болонської
декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й
визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Навряд чи хтось сьогодні зможе спрогнозувати всі кінцеві результати для
європейської освіти від реалізації ідей Болонської декларації. Але
зрозуміло одне: зволікати, вичікувати і таким чином віддалятися від
Європи неприпустимо. Позаяк більшість здобутків і традицій в освіті
кожної країни має бути збережено.

Попри те – та ж таки, Лісабонська угода декларує наявність і цінність
різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких
більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками
національних систем освіти і науки, зможе бути мобільною на
європейському ринку праці. Громадянам нової Європи мають бути доступними
спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн. Мені особисто
імпонує думка експертів, які оцінюють Болонський процес як такий, що
скерований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.

Думаю, що і більшість представників країн Європи поділяють таку думку.
Адже в тексті Болонської декларації, після формулювання принципів та
завдань щодо досягнення більшої сумісності та порівняльності систем
освіти говориться: «Таким чином, ми беремо на себе зобов’язання
досягти окреслених вище цілей – в межах своєї компетенції та поважаючи
відмінності в культурі, мові, національних системах, а також автономію
університетів – з метою зміцнення європейської сфери вищої освіти».

Про це говориться також і в Комюніке конференції міністрів освіти з
питань розвитку Болонського процесу, яка відбулася в Берліні у вересні
цього року, в якому я теж брав участь. Девіз конференції – «Створення
Простору вищої освіти Європи» у поєднанні із «Простором Європейських
наукових досліджень», що забезпечить фундамент для створення «Європи
знань». Ідея спільного розвитку науки та вищої освіти, органічного
використання науки як бази забезпечення високої якості вищої освіти
присутня на всіх напрямах діяльності, що оголошені в Болонській
декларації. Метою такої взаємодії є збереження культурного та
лінгвістичного багатства Європи, яке базується на успадкованій
різноманітності традицій, та сприяння потенціалу інновацій, соціальному
і економічному розвитку через зміцнення співробітництва між
Європейськими вищими навчальними закладами.

На якій же основі та за рахунок чого пропонується розширити ще
співробітництво?

Насамперед ідеться про використання прозорих схем та етапів підготовки,
які будуть порівнюваними для різних країн. Як модель пропонується
двоступенева система освітньо-кваліфікаційних рівнів за схемою бакалавр
– не менше 3- х років та магістр – два роки навчання. Перший етап в
академічному плані повинен повністю забезпечити доступ до другого етапу
– підготовки магістра. У свою чергу, освіта на магістерському рівні дає
право продовжити післядипломну освіту і здобувати ступінь доктора наук
(доктора філософії), еквівалентом якого у нас є кандидат наук.

Важлива, але складна з погляду практичної реалізації, вимога визнання
кваліфікації бакалавра на ринку праці. Ця проблема раніше обговорювалась
в Україні. Визнавалося, що навіть за умови чотирирічного терміну
навчання бакалавра, що дає більші можливості для його профільної та
практичної підготовки, це зробити нелегко. При трирічній навчальній
програмі забезпечити одночасно високий рівень загальноосвітньої,
фундаментальної та профільної освіти і достатньої для присвоєння
кваліфікації компетентності ще складніше. Тому потрібно очікувати, що
більшість країн обиратимуть чотирирічну програму навчання бакалавра.
Такі програми впроваджені у Великій Британії, Росії та Україні. Однак
не виключено, що для певних спеціальностей буде доцільніше
використовувати схему: три роки бакалавр плюс два роки магістратури.
При цьому слід підкреслити: запроваджена у нас схема має різні варіації
щодо профільної підготовки бакалавра – з введенням на молодших курсах
спеціалізації бакалавра відповідно до спеціальності, яку він
опановуватиме на рівні магістра, і без ранньої спеціалізації. В
останньому варіанті всі бакалаври готуються практично за однаковими
програмами, відповідно до стандарту, але мають можливість обирати різні
профільні дисципліни в межах 30 відсотків годин навчального плану. Слід
зауважити: ряд країн зіштовхнувся з труднощами щодо запровадження
програм бакалавра в певних предметних галузях, наприклад, в інженерних
науках. Проте не можна допустити, щоб програми бакалавра ставали суто
професійними, без елементів наукової підготовки, або були просто
редукованими програмами підготовки спеціаліста, які використовувались у
нас десь до 1995 року.

Думаю, тут ми повинні уважно вивчати дії країн-учасників Болонського
процесу щодо визначення програм підготовки і відповідно діяти в Україні,
де вже також напрацьовано досвід такої підготовки, адаптуючи його до
норм, які будуть стверджуватись в Європі.

На цьогорічній вересневій конференції міністрів освіти і науки в
Берліні її учасники також висловилися за необхідність продумати систему
сумісних та легко порівнюваних кваліфікацій для своїх систем вищої
освіти. При цьому кваліфікації мають описуватися з погляду обсягів
роботи, рівня навчального результату, компетентності та профілю. На часі
– вироблення загальної системи кваліфікацій для простору європейської
вищої освіти.

Сьогодні в Україні на законодавчому рівні вже затверджено систему
стандартів з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю
підготовки. Стандарти, розроблені в нас уже для 80 відсотків напрямів
підготовки, містять усі вимоги до компетентності та кваліфікаційну
характеристику і системи діагностики якості знань. Міністерство
розробило форму додатку до диплома європейського зразка, його
планувалося видавати за бажанням студента. Оскільки в рамках Болонського
процесу прийнято рішення видавати такий додаток безплатно всім
студентам, які закінчать університет після 2005 року, нам тепер
доведеться приймати відповідну постанову уряду, щоб вирішити фінансові
питання. Зауважу: розвиваючи Болонський процес, пропонується, крім
національного диплома, видавати також міжнародний диплом єдиного для
Європи зразка, який повинен визнаватися роботодавцями на європейському
ринку праці. Останнє питання непросте, але воно вже стало предметом
обговорення між університетами та роботодавцями.

На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним
буде передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему
академічних кредитів, аналогічну ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній
системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів
щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами
післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й
мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом
передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Цьому не
заважає наявність у цих країнах власних або вузівських кредитних систем.
Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є
можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне
навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях,
предметних олімпіадах тощо.

В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять вимогу:
навчальне навантаження має містити в собі 50 і більше відсотків
самостійної роботи студента. Відзначу й таке – поки що університети
Європи мають досить відмінні схеми кредитних систем. Схожа ситуація і у
нас. У багатьох університетах України запроваджено власні схеми
оцінювання досягнень студента: модульно-рейтингова, рейтингова і т.п.
Проте прив’язки до ЕСТS, як правило, немає. Наше завдання – найближчим
часом напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови
навчального процесу. Це, зокрема, стимулюватиме оновлення змісту
навчання, більшу відповідальність студента і викладача за результати
спільної, я б сказав – партнерської – праці. З цією метою міністерство
визнало за можливе започаткувати експеримент із запровадження нової
моделі кредитно-модульної системи. Про своє бажання взяти в ньому участь
уже заявило близько п’ятдесяти університетів. Робоча група, створена
розпорядженнями по міністерству, напрацювала необхідні нормативні
документи для забезпечення проведення експерименту та відповідний наказ.

Проте не тільки технічна та змістова складові цієї роботи
визначатимуть успішність проведення експерименту. Найголовніше – досягти
розуміння необхідності його проведення серед вузівської громадськості.
Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках і небажання ламати
стереотипи та обтяжувати себе додатковою працею, за свідченням окремих
ректорів, були суттєвими перепонами в процесі оновлення схеми
організації навчального процесу в їхніх університетах.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження
кредитних систем оцінювання досягнень студента стануть основою для
вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети – створення умов для
вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та
дослідників на теренах Європи.

Експерти відзначають, що для досягнення кінцевої мети Болонського
процесу – побудови єдиного простору освіти – замало формального
запровадження її принципів. Потрібні прозорі та зрозумілі всім
методології контролю якості освіти. Обов’язковою вважається наявність
внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості
освіти, перш за все називають ліцензування або акредитацію. В Україні
такі процедури введено давно, вони постійно вдосконалюються. На кожному
засіданні Державної акредитаційної комісії (ДАК) розглядаються критерії
оцінки готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та
результати експертизи конкретних закладів. Хоча останнім часом
вимогливість експертизи істотно зросла (ДАК тільки протягом останніх
чотирьох місяців прийняла рішення про припинення діяльності близько 25
відокремлених підрозділів університетів), проте проблема її якості
залишається досить гострою.

Сподіваюсь, що розвиток міжнародного співробітництва в рамках
Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів
і позитивно вплине на якість підготовки фахівців. А це головне. Адже, у
посланні з’їзду вищих навчальних закладів у Сала манці, визначальні
завдання Болонського процесу формулюються так: якість – наріжний камінь
підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти;
відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність
кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки;
посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

У розвиток тези про якість освіти доцільно навести цитату з Комюніке
Берлінської Конференції міністрів освіти європейських країн: «Якість
вищої освіти безумовно є основою створення Простору Європейської вищої
освіти. Міністри підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні
навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони
наголошують на необхідності розвитку критеріїв та методологій для
загального користування у сфері якості освіти.

Вони також підкреслюють, що, згідно з принципами автономії навчальних
закладів, первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на
кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується
можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках».

У 2005 році національні системи гарантії якості повинні включати:

— визначення відповідальності органів та навчальних закладів;

— оцінку програм закладів, яка включає внутрішній контроль, зовнішню
перевірку, участь студентів та публікацію результатів;

— систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

— міжнародну участь, співробітництво та створення спілок, що опікуються
перевіркою якості.

На європейському рівні міністри домовилися про розробку узгоджених
стандартів, процедур та рекомендацій із питань гарантії якості, а також
щодо впровадження системи рівноправного розгляду та акредитації агенцій
чи органів, які цим займаються.

Перелічене можна розглядати як певну програму наших дій з удосконалення
наявних в Україні систем внутрішнього (ректорський контроль) та
зовнішнього (Державна інспекція, експертні ради ДАК) контролю.

Предметніше мусимо зайнятися залученням студентства до конструктивної
участі в реалізації принципів Болонської конвенції в цілому і до
контролю якості освіти зокрема. Для цього нещодавно укладено
спеціальний Договір про співпрацю між Міністерством освіти і науки
та Українською асоціацією студентського самоврядування. Адже активна
участь органів студентського самоврядування в реалізації завдань
Болонського процесу — один із його пріоритетів.

Міністерство освіти і науки України стурбоване тим, що останнім часом
керівники деяких вищих навчальних закладів, розширюючи обсяги підготовки
студентів, не вживають адекватних заходів із забезпечення гідних умов
проживання й навчання молоді. На жаль, перевірки засвідчили, що,
незважаючи на міністерські листи та застереження, умови проживання в
студентських гуртожитках багатьох вищих навчальних закладів практично не
покращилися, а в окремих випадках навіть погіршилися, наприклад, за
рахунок здавання значних площ в оренду. Міністерство цього року видало
наказ, згідно з яким заборонено здавати в оренду площі в
гуртожитках, і зобов’язало навчальні заклади розірвати такі угоди. Цю
невідповідність європейським нормам слід терміново усунути, і
міністерство вживатиме всіх заходів, спираючись і на конструктивну
допомогу органів студентського самоврядування. Ми повинні також
прискорити розробку закону про систему неперервної освіти протягом
усього життя. Мета – збільшити можливості для навчання незалежно від
віку, включаючи різноманітні програми, в тому числі професійні з
визнанням попередньої освіти. Структура і окремі розділи цього документа
вже сформовані, вони, зокрема, включають розділи щодо дистанційної та
післядипломної освіти.

Таким чином, зрозуміло – спектр завдань, що стоять перед вищою школою
України, досить широкий і стосується багатьох аспектів діяльності, які
передбачені в Програмі дій Уряду, Національній доктрині розвитку освіти.
Проте головний акцент має бути зроблено на мобілізацію зусиль
університетів, викладачів, студентів щодо входження України до
Болонського Процесу.

З цією метою у Міністерстві затверджено спеціальні заходи, які
передбачають проведення серії конференцій, семінарів, робочих нарад,
завершення розробки і впровадження нормативних документів, що визначають
шляхи модернізації системи вищої освіти в контексті Болонського процесу,
покращання інформування громадськості, розвиток міжнародного
співробітництва і презентації освіти України на міжнародній арені.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *