Особистісно-орієнтовані технології та їх місце в професійній підготовці майбутнього спеціаліста (реферат)

Реферат на тему:

Особистісно-орієнтовані технології та їх місце в професійній підготовці
майбутнього спеціаліста

Звичайно, коли мова йде про необхідність послідовної реалізації
особистісно-орієнтованого підходу в навчанні і вихованні учнів,
необхідно завжди мати на увазі цілісну особистість дитини. Прихильники
холистичного підходу до освіти спеціально підкреслюють, що “всі аспекти
людського життя найбільш фундаментальним чином взаємопов’язані: …освіта
повинна турбуватися про розвиток фізичних, соціальних, естетичних,
творчих, духовних якостей кожного індивіда, подібно до того як вона
традиційно турбується про інтелектуальні і професійно-орієнтовані
вміння”(1, 12).

І так, ближче за інших до реалізації в педагогіці ідей
особистісно-орієнтованого навчання підійшли біхевіористи і гуманісти.
Різниця між ними полягала в тому, що біхевіористи пропонували
технологічне вирішення проблеми на основі біологічної сутності людини. В
дещо загостреній формі (в реальному житті, зрозуміло, все значно
практичніше і не на стільки ортодоксально) біхевіористи пропонували
певну педагогічну технологію, виконання якої, за їх твердженням, повинно
гарантовано привести до запланованих результатів.

Гуманісти принципово і досить аргументовано виступали проти такої
технологізації, підкреслюючи унікальність особистості як учня, так і
вчителя. Однак це все не означає, що гуманісти не визнавали технологій
навчання, а біхевіористи вимагали діяти за відповідно розробленими
алгоритмами. Педагоги–практики завжди вносять в будь-які теорії власні
корективи, виходячи із розумної доцільності. Найбільш видатний
представник гуманістичного напрямку в психології Карл Роджерс серед
основних принципів цього напрямку виділив наступні:

— людина знаходиться в центрі світу, який постійно змінюється. Звідси
слідує два висновки, які надзвичайно важливі для педагога: для кожного
індивідуума значимий власний світ сприймання навколишньої дійсності; цей
внутрішній світ не може бути зрозумілим ніким зовні;

— людина сприймає навколишню дійсність через призму власного відношення
і розуміння;

— індивід прагне до самопізнання і самореалізації; він володіє
внутрішньою потребою до самовдосконалення;

— взаєморозуміння, яке є дуже важливим для розвитку особистості, може
досягатися тільки в результаті спілкування;

— самоудосконалення, розвиток відбуваються на основі взаємодії із
середовищем, з іншими людьми. Зовнішня оцінка досить істотна для людини,
для самопізнання, що досягається в результаті прямих і непрямих
(скритих) контактів (2, 35).

Багато поглядів К. Роджерса лягли в основу особистісно-орієнтованої
педагогіки.

Про необхідність враховувати індивідуальні особливості дитини в своїх
працях відмічали і відомі радянські психологи: Л. В. Виготський (теорія
зони найближчого розвитку дитини), П. Я. Гальперін (теорія поетапного
формування розумових дій), О. О. Леонтьєв (психологія спілкування) тощо.
Однак в умовах класно-урочної системи, господарювання авторитарного
стилю в педагогіці реалізувати ці ідеї стосовно кожного учня було
абсолютно неможливо.

Отже, в умовах особистісно-орієнтованого навчання вчитель отримує іншу
роль і функцію в навчальному процесі, зовсім не менш значиму, ніж при
традиційній системі навчання, але іншу. І це важливо усвідомити. Якщо в
традиційній системі освіти вчитель разом з підручником були основними і
найбільш компетентними джерелами знань, а вчитель був до того ж і
контролюючим суб’єктом пізнання, тоді як за новою парадигмою освіти
вчитель більше виступає в ролі організатора самостійної активної
пізнавальної діяльності учнів, компетентного консультанта і помічника.
Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль
знань і вмінь школярів, а на діагностику їх діяльності, щоб своєчасно
допомогти кваліфікованими діями уникнути труднощів, які намічаються в
пізнанні і застосуванні знань. Ця роль значно складніша, ніж в
традиційному навчанні, і вимагає від вчителя більш високого ступеня
майстерності.

Особистісно-орієнтоване навчання передбачає по своїй суті
диференційований підхід до навчання з врахуванням рівня інтелектуального
розвитку школяра, а також підготовки з даного предмету, його можливостей
і задатків.

Така вимога часу, стосовно школи не тільки в нашій країні, але і в
будь-якому розвинутому суспільстві, що, природно, передбачає певні
вимоги конструктивного плану до освітніх систем. В даний час всі
практично розвинуті країни світу усвідомили необхідність реформування
національних систем освіти з тим, щоб учень і студент дійсно стали
центральними фігурами навчального процесу, щоб пізнавальна діяльність
учнів та студентів знаходилась в центрі уваги педагогів-дослідників,
вчених-практиків, які розробляють освітні програми і засоби навчання,
адміністративних працівників.

Б. С. Гершунський відмічає, що саме особистісно-орієнтовані цінності
освіти, яким великої уваги надавалось в релігійних, філософських і
власне педагогічних роботах вчених і мислителів дореволюційної Росії,
далі були в багатому втрачені, підпорядковані гіпертрофовано вип’яченим
колективістським концепціям педагогічної діяльності. Досить природно, що
ці концепції відображали загальні політичні та ідеологічні установки
соціалістичної та комуністичної орієнтації, які, не дивлячись на
зовнішній камуфляж привабливих лозунгів і декларацій (типу “все в ім’я
людини”, “все для блага людини”), в своїй глибинній основі носили
антигуманістичний характер. Вони ігнорували, по суті, вищу самоцінність
людини, яка змушена була підпорядковувати власні інтереси державним і
суспільним, конформістськи пристосовуватися до панівної моноідеології і
зовнішнього соціально-економічного середовища. Тим самим людська
особистість низводилась до рівня примітивного “гвинтика”
державницько-суспільного механізму із всіма витікаючими звідси
руйнівними і для людини, і для суспільства наслідками (1, 38).

І так, суспільство інформаційних технологій, або, як його називають,
постіндустріальне суспільство, на відміну від індустріального
суспільства кінця ХІХ — середини ХХ століть, в більшій мірі зацікавлено
в тому, щоб його громадяни були здатні самостійно, активно діяти,
приймати рішення, гнучко адаптуватися до умов життя, які постійно
змінюються.

Ще зовсім недавно вирішити ці завдання було не можливо в силу
відсутності реальних умов для їх виконання при традиційному підході до
освіти, традиційних засобах навчання, в більшому ступені зорієнтованому
на класно-урочну систему занять. За останні 10-15 років такі умови, якщо
не створені повністю, то створюються в різних країнах з різним ступенем
успішності.

Які це ж умови? Перш за все, це умови, які зможуть забезпечити наступні
можливості:

— залучення учнів та студентів в активний пізнавальний процес, причому
не пасивного оволодіння знаннями, а активної пізнавальної діяльності,
застосування набутих знань на практиці і чіткого усвідомлення, де, яким
чином і для яких цілей ці знання можуть бути застосовані;

— спільної роботи в співробітництві при вирішенні різноманітних проблем,
коли вимагається проявити відповідні комунікативні вміння;

— широкого спілкування з ровесниками із інших шкіл свого регіону, інших
регіонів країни і навіть інших країн світу;

— вільного доступу до необхідної інформації в інформаційних центрах не
тільки своєї школи, але і в наукових, культурних, інформаційних центрах
всього світу з метою з метою формування власного незалежного, але
аргументованої думки по тій або іншій проблемі, можливості її
всестороннього дослідження;

— постійного випробування своїх інтелектуальних, фізичних, моральних сил
для вирішення різноманітних проблем і уміння вирішувати їх спільними
зусиллями, виконуючи повсякчас різні соціальні ролі (6, 43).

Z

????Іншими словами, школа повинна створити умови для формування
особистості, яка володіє вищезазначеними якостями. І це завдання не
тільки і навіть не стільки змісту освіти, скільки технологій, які
використовуються в навчально-виховному процесі.

Виконання цих завдань потребує комплексних зусиль не тільки школи, але і
всього суспільства. Процес навчання сучасної людини не закінчується в
школі, коледжі, вузі. Він стає неперервним. Система неперервної освіти —
не декларація, а насущна потреба кожної людини. Тому вже в теперішній
час виникла необхідність не тільки в очному навчанні, але і в
дистанційному, на основі сучасних інформаційних технологій. В якості
джерел інформації все ширше використовуються електронні засоби (радіо,
телебачення, комп’ютери), в останній час все більше місце в
інформаційному забезпеченні людини починають відігравати засоби
телематики, в першу чергу, глобальні телекомунікаційні сітки Інтернет.
Природно, це вимагає значних матеріальних затрат. Але тут як в народній
мудрості: хто не встиг, той запізнився. Якщо ми хочемо бачити Україну
серед провідних країн світу, якщо ми хочемо, щоб наші діти були здатні
до не тільки будувати власну долю, але і долю України, потрібно шукати,
шукати і знаходити… Це — справа політиків, економістів. Наша справа —
шукати і знаходити шляхи педагогічного вирішення назрілих проблем
освіти.

Вирішувати ці всі актуальні проблеми педагогіки потрібно ефективно і
послідовно, причому в достатньо короткі терміни, тому що потреби в
перебудові освіти і розвитку відповідної матеріально-технічної бази
очевидні вже сьогодні.

На нашу думку, в цьому нам зможуть допомогти не останню чергу нові
педагогічні, і зрозуміло, інформаційні технології. Відділити одне від
одного неможливо, оскільки тільки широке застосування нових педагогічних
технологій дозволить змінити саму парадигму освіти і тільки нові
інформаційні технології дозволять найбільш ефективно реалізовувати
можливості, закладені в нових педагогічних технологіях. Однак при
включенні в навчальний процес інформаційних технологій потрібно
враховувати в значній мірі і особливості особистості вчителя: його
знання, досвід. Поки вчитель не переконається сам в дійовості того чи
іншого підходу, тої чи іншої технології, він не зможе їх застосовувати
адекватно, а відповідно, і ефективність “адміністративного” підходу до
їх застосування буде досить сумнівна.

Серед різноманітних напрямків нових педагогічних технологій
особистісно-орієнтованого спрямування, з нашої точки зору, є: навчання в
співробітництві (cooperative learning); метод проектів; різнорівневе
навчання; “Портфель учня”; індивідуальний і диференційований підхід до
навчання.

Нові педагогічні технології, і будь-які інші, які використовуються в
даний момент або тільки зароджуються в головах вчених і педагогів, в
надрах педагогічної практики, немислимі без широкого застосування нових
інформаційних технологій, комп’ютерних в першу чергу. Саме нові
інформаційні технології дозволяють в повній мірі розкрити педагогічні,
дидактичні функції цих методів, реалізувати закладені в них потенційні
можливості.

Із всієї різноманітності інноваційних напрямків в розвитку сучасної
дидактики, метод проектів, навчання в співробітництві (cooperative
learning), різнорівневе навчання і “Портфель учня” зараз в значній мірі
використовуються багатьма педагогами:

— по-перше, тому, що в умовах ще існуючої у нас класно-урочної системи
занять вони найбільш легко “вписуються” в навчальний процес, можуть не
зачіпати змісту освіти навчального предмета, який визначено освітнім
стандартом для базового рівня освіти. Разом з тим, коли мова йде про
гімназії, ліцеї і інші типи навчальних закладів, які передбачають інший
зміст, більш поглиблений, профільно-орієнтований, тоді дані технології
добре поєднуються і з цими освітніми системами. Це — технології, які
дозволяють при інтеграції в реальний навчально-виховний процес досягати
поставлених будь-якою програмою, стандартом освіти цілей по кожному
навчальному предмету з іншими, альтернативними традиційними методами,
зберігаючи при цьому всі досягнення вітчизняної дидактики, педагогічної
психології, приватних методик.

— по-друге, тому, що, на наш погляд, ці педагогічні технології,
гуманістичні не тільки за своєю філософською і психологічною суттю, але
і в чисто моральному аспекті, забезпечують не тільки успішне засвоєння
навчального матеріалу всіма учнями, але інтелектуальний і моральний
розвиток дітей, їх самостійність, щирість і відвертість по відношенню до
вчителя і один до одного, комунікабельність, бажання допомогти іншим.
Суперництво, високомірність, грубість, авторитарність, які настільки
часто породжувались традиційною педагогікою і дидактикою, несумісні з
цими технологіями.

Ці найбільш популярні в наш час у всіх розвинутих країнах світу
педагогічні технології, колишній американський президент Біл Клінтон в
передмові до книги Філіпа С. Шлехті “Школа ХХІ століття”, назвав
технологіями ХХІ століття (6, 23).

Тому конкретними завданнями учителів повинні стати найбільш повний
розвиток духовного потенціалу особистості, любові до істини, гнучкості
мислення, турбота про вміння учнями зміцнювати здоров’я, вести здоровий
спосіб життя, рівноцінний розвиток спортивних, соціальних, художніх,
інтелектуальних і етичних задатків, формування поваги і любові до життя,
вміння жити в гармонії з природою, готовності до участі в створенні
вільного і демократичного ладу (3, 143).

Отже, головною відмінною рисою так званого гуманістичного підходу в
психології і освіті є особлива увага до індивідуальності людини, її
особистості, чітка орієнтація на свідомий розвиток самостійного
критичного та творчого мислення. Такий підхід розглядається і світовій
педагогічній практиці як альтернативний традиційному. Мова, з нашої
точки зору, може йти лише про поступовий еволюційний процес, який
враховує потреби сьогоднішнього дня, про зміну пріоритетів в засвоєнні
нових знань в ході класних занять, на самостійну активну пізнавальну
діяльність кожного учня, з врахуванням його особливостей і можливостей.

Якщо кожен із вказаних напрямків педагогічних технологій буде
інтегровано між собою і знайде місце в навчально-виховному процесі,
поступово, досить природно витісняючи традиційні методи і форми роботи,
тоді, на нашу думку, з ходом часу вдасться виробити оптимальний підхід
до організації навчального процесу в наших умовах з врахуванням
специфіки української школи і вітчизняного культурного середовища.

Література

Гершунский Б. С. Философия образования. — М.: Московский
психоло-социальный институт, Флинта, 1998 — 432 с.

Гусинский Э. Н., Турчанинова Ю. И. Введение в философию образования. —
М.: Издательская корпорация « Логос», 2000. — 224 с.

Зиятдинова Ф.Г. Социальные проблемы образования. М.: Российск. Гос.
Гуманит. ун-т., 1999. — 282 с.

Масюкова Н. А. Проектирование в образовании / Под ред. Профессора Б.В.
Пальчевского.-Минск: Технопринт, 1999. — 288 с.

Матрос Д. Ш., Полев Д. М., Мельникова Н.Н. Управление качеством
образования на основе новых информационных технологий и образовательного
мониторинга. М.: Педагогическое общество России,. 1999. — 96 с.

Новые педагогические и информационные технологии в системе образования:
Учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров
/ Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моиисеева, А. Е. Петров; Под ред.
Е. С. Полат. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. — 272 с.

Сластёнин В. А., Подымова Л.С. Педагогика (Инновационная деятельность).
— М.: ИЧП « ИЗДАТЕЛЬСТВО МАГИСТР», 1997. — 308 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *