Народознавство та пошуково-експедиційна робота в системі підготовки майбутнього вчителя-філолога (реферат)

Реферат на тему:

Народознавство та пошуково-експедиційна робота в системі підготовки
майбутнього вчителя-філолога

Сьогодні на фоні багатьох глобальних проблем виділяється домінантна –
криза духовності нашого суспільства, що проявляється у відчуженні від
національно-культурних надбань попередніх поколінь, у незнанні народних
виховних традицій. Як наслідок спостерігаємо невтішні результати: молодь
не знає коренів свого етносу, не орієнтується у багатьох питаннях
традиційної етнічної культури, не співає народні пісні, не має навичок
хоча б одного з видів декоративно-прикладного мистецтва. Відтак не
вирішується головне завдання сучасної школи – формування національної
свідомості молоді та виховання української еліти, яка б виступала
відповідальною за збереження національної самоідентифікації у будь-яких
(сприятливих, а особливо в несприятливих для розвитку нації) умовах.

У нинішніх державотворчих процесах молодим людям відведено провідну роль
у органах влади, засобах масової інформації, освітньо-виховній,
економічній, правовій сферах. І тому на їх наставників, батьків
покладена особлива місія — виховання на основі високих моральних
настанов, які були притаманні українському народові в усі попередні
історичні періоди, безумовно з урахуванням певних змін у психіці та
характері підростаючого покоління.

Благодатними підвалинами в реалізації зазначеної мети є народознавство
та пошуково-експедиційна народознавча робота. Тільки належний базовий
рівень власної національної культури, засвоєний людиною в юному віці, є
основою її духовного становлення та розвитку її творчих здібностей і
таланту. Ми, українці, виробили в складних умовах етнічного
розчленування і багатовікового поневолення раціональну організацію
середовища життєдіяльності, витворили особливу систему звичаїв,
вірувань, світорозуміння і світовідчуття. Тож перед нами сьогодні стоїть
першочергове завдання – не втратити безслідно той колосальний духовний
та моральний потенціал, який зосереджено у своєрідній народній культурі.
Хочемо висловити деякі міркування щодо підходів у вирішенні цього
завдання.

1.Народознавство повинно бути введено як обов’язковий навчальний предмет
в навчальні плани усіх, без винятку, навчальних закладів. Його мета –
подати основні відомості про походження та розселення українського
народу, його ментальність, характер, антропологічні особливості,
характерні риси побуту, галузі традиційної матеріальної і духовної
культури, що визначають його як окремий самобутній етнос.

Предмет „Українське народознавство” поряд з рідною мовою закладає основу
національного самоусвідомлення підростаючого покоління, дає ключ до
розуміння складних соціально-історичних проблем сучасності. Його
вивчення може здійснюватися у різних формах (урок, практичне заняття,
екскурсія, експедиція з метою збирання польових матеріалів з наступним
їх лабораторним опрацюванням, лекція, семінарське заняття і т. п.)
відповідно до типу навчального закладу і регіону, у якому він
знаходиться.

Згідно з навчальною програмою з народознавства ( її слід розробити з
урахуванням регіонального компонента) спочатку потрібно засвоїти усі
аспекти духовної культури нашого народу, організації співжиття людського
колективу, які виникли у результаті його трудової діяльності. Такий
підхід у вивченні навчального матеріалу програми розкриє нам єдність
духовного світу людини зі сферою її господарсько-виробничих занять,
взаємопов’язаність явищ духовної та матеріальної культури.

2. Усі гуманітарні дисципліни, по можливості й природничі, математичні,
слід наповнити народознавчою інформацією. Вони повинні широко
використовувати виховні можливості засобів народознавства.

3.Народознавству належить виконувати почесну місію, покладену на нього –
виховувати еліту нашого народу, якій би були не байдужі проблеми
збереження етнічної та національної ідентичності у сучасних процесах
євроінтеграції , і яка має здійснювати в суспільстві едукацію
українознавчу.

Саме це завдання, розв’язання якого можливе засобами народознавства,
вказує на визначальне місце, яке повинно посісти українське
народознавство в сучасній системі освіти і виховання, у батьківській
педагогіці.

4.Неодмінною умовою вивчення українського народознавства є залучення
дітей до практичної діяльності (організації народознавчих музеїв,
виставок і т.п.), участь у святах та обрядах, у практичному засвоєнні,
збереженні та пропагуванні норм народної моралі та етики, у заняттях
народним мистецтвом і ремеслами, у приготування народних страв і т.п.

5.Найвищий рівень в оволодінні практичними вміннями та навичками з
народознавства молоді люди покажуть у тому випадку, коли йдеться про
створення ними нових зразків фольклору, виробів декоративно-прикладного
мистецтва, взявши за основу народно-традиційне.

Вважаємо, що такі підходи в комплексі сприятимуть підвищенню
ефективності навчально-виховного процесу в школі, а втілення окремих з
них в життя допоможе вчителям і батькам емоційно збагатити сухий
моралізаторський виховний вплив на учнів.

Треба пам’ятати, що виховання особистості духовно та морально здорової,
національно свідомої, громадянина-патріота здійснює в різних навчальних
типах навчальних закладів національно свідомий вчитель. Тому актуальною
є підготовка висококваліфікованого спеціаліста з українського
народознавства. Підготовку майбутніх вчителів-філологів і народознавців
здійснює Уманський державний педагогічний університет, зокрема,
науково-дослідна лабораторія „Етнологія Черкаського краю” (керівник-
кандидат педагогічних наук, доцент Сивачук Н.П.), яка діє при кафедрі
риторики та українознавства на факультеті української філології. Мета
наукової діяльності лабораторії – дослідити особливості традиційної
народної культури історичної Уманщини. Крім наукової, лабораторією
здійснюється і пошуково-експедиційна та навчально-методична робота, яка
спрямована на виховання і розвиток особистості в національному дусі.

Лабораторія виконує держбюджетну тему „Удосконалення змісту підготовки
вчителів української мови та літератури на основі етнокультурних
традицій”.

Згідно з розробленою лабораторією моделлю майбутній учитель, якого ми
готуємо до роботи в національній школі, має володіти не тільки
теоретичними знаннями, а й практичними вміннями і навичками здійснювати
пошукову народознавчу роботу.

Наші студенти згідно з навчальним планом факультету та планом
науково-дослідної діяльності лабораторії проходять фольклорну та
етнографічну практики, які здійснюються експедиційним методом. В
експедиціях до сіл Уманського та сусідніх районів студенти під
керівництвом викладачів досліджують регіональний фольклор, світоглядні
уявлення та вірування, ремесла і промисли, житло, вбрання, календарні
звичаї та обряди, родинні традиції. Безпосереднє знайомство студентів з
народною творчістю, спостереження за її „живим” побутуванням сприяє
вихованню їхньої національної гордості і патріотизму, розвитку усної та
писемної мови, удосконаленню їх вміння спілкуватися з людьми різного
віку, що знадобиться їм у майбутній професійній діяльності в селі.
Студенти-філологи, які проводять експедиційну роботу, сприймають село як
колиску нашої нації, в якій навіть серед лихоліть збереглося і
виплекалося наше українське слово, наша пісня, високоморальні звичаї і
традиції.

Слід сказати, що наші студенти не тільки досліджують, а й пропагують
український народний фольклор, традиційну культуру українців. Вони не
лише записують автентичні зразки народної творчості, а й відтворюють їх.
Так, у нас є самодіяльний народний колектив „Софія”
(керівник —

Семенчук В.В.), який виступає з концертами у селах Уманського району.
Також на факультеті діють майстер-класи, на яких ми вчимо студентів
народознавчих груп вишивати український рушник та
виготовляти народну іграшку (Осіпенко Н.С.), танцювати ( Хлистун
І.І.) і співати (Семенчук В.В.)

Віримо, що наші студенти-випускники, незважаючи на всі фінансові
труднощі та інші перешкоди у тих школах, де працюватимуть, будуть разом
з учнями активно здійснювати пошукову народознавчу роботу, у процесі
якої виховуватимуть національно свідомих особистостей, справжніх
українців. Адже носіїв фольклорної пам’яті з кожним роком стає все менше
та менше, та й втратили ми в силу певних політичних подій дуже багато.
То ж наше завдання – зафіксувати і зберегти те, що ще залишилося в
скарбницях народних!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *