Марченко Надія Григорівна. Щирі взаємини

Золотоніська спеціалізована школа №1 з поглибленим вивченням економіки
та права

Інтернет – семінар

“Істина школи у щирості стосунків з дітьми”

Щирі взаємини «педагог – учень» — основа успішного навчально-виховного
процесу

Підготувала:

вчитель початкових

класів Золотоніської

спеціалізованої школи №1

з поглибленим вивченням

економіки та права

Марченко Надія Григорівна

м. Золотоноша 2010р.

Відомо, що вчитель початкових класів – найголовніша людина для молодшого
школяра і авторитет його незаперечний. Переступивши поріг школи, дитина
включається у певні стосунки з педагогом і своїми однокласниками. Бо
навчання і виховання здійснюється на ґрунті взаємин принаймні двох
головних дійових осіб школи – вчителя, який передає досвід попередніх
поколінь, і учня, котрий засвоює його. Цей процес не лише об’єднує їх, а
й потребує їхньої співдіяльності, взаємодії. У школі є й інші
педагогічні стосунки, але головними є взаємини «вчитель — учень».
Керівна роль тут належить учителеві. Від щирості стосунків з дітьми
залежить психологічний клімат у дитячому колективі, ставлення дітей до
навколишньої дійсності.

Такі відносини знімають емоційну напругу школярів, стимулюють їх
активну навчальну діяльність, викликають радість пізнання, впевненість у
власних силах.

В.О. Сухомлинський розглядає навчання не як просту передачу знань, а як
процес складних людських стосунків. Однак у практиці відносини «вчитель
— учень» не завжди виявляється виховуючи ми у позитивному плані, бо
формуються вони шляхом спроб і помилок на інтуїтивному рівні, виходячи з
досвіду особистості вчителя і природних даних. Як наслідок, сьогодні
частіше окремо розглядаються робота школярів – навчання і вчителя –
викладання. Лишається дуже поширеним уявлення про навчання і виховання,
як спільну діяльність, або в кращому випадку, як взаємодію педагога з
учнем. Навчання – доброзичлива, щира, творча взаємодія вчителя і учня.

( * , \ E E *

,

*

*

,

gdyb’ я і примушувати його до чогось, не поцікавившись спочатку його
думкою, не дізнавшись про його міркування, смаки, звички, бажання. Лише
в процесі спільної роботи можна отримати якісно новий результат
зростання особистості, який ґрунтується не на примусі чи навіюванні, а
на свободі вибору в результаті пройденого шляху до розв’зку.

Процес формування гуманних взаємин передбачає три рівні:
співпорядкування, співробітництво і співтворчість. Багато вчителів
працюють на рівні співпорядкування. Праця для такого педагога стає
ненависною, виснажливою. Причина – недостатня педагогічна підготовка,
духовна бідність, низька професійна культура, а це відсутність почуття
емпатії, внутрішнього контакту, основаного на повазі й розумінні дитини.
Учитель має мудро визнавати право особистості, що формується, на
помилку.

Співробітництво – це високий рівень стосунків головних учасників
навчально – виховного процесу. Взаємодія при співробітництві будується
на взаємоповазі, взаємо інтересі і взаємодовірі. Великої питомої ваги
набувають: милосердя, терпляче переконання, особистий приклад учителя,
поетичний вплив, довіра, порада, прохання, гумор, захоплення
перспективою, відкритість педагога, щирість. Вчитель має розвивати
педагогічний такт, об’єктивність і справедливість в оцінці навчання і
виховання дітей. Не випадково на перше місце діти ставлять саме ці риси
вчителя. Найвищим рівнем стосунків вчителя і школярів є співтворчість.
Для співтворчості характерні не лише професійна, ділова, а й глибоко
особистісна увага, приязнь і любов один до одного. Це забезпечує дружню,
сердечну прив’язаність учителя і учнів нерідко на все життя, що
найчастіше виявляється як свідчить практика, у ставленні до першої
вчительки. На досягнення співтворчості спрямовується вся майстерність,
інтелект, поведінка, воля, емоції вчителя. Педагог, за висловом
В.О.Сухомлинського, серцем торкається серця своїх учнів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *