Лишевський В. Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного процесу.

Лишевський В’чеслав Миколайович

вчитель історії Староковрайської ЗОШ І-ІІІ ст.

Чорнобаївського району

Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного
процесу.

Любіть Батьківщину не за те , що вона велика ,

а за те що вона своя.

Сенека.

2011 рік, пройшло 20 років нашій незалежності , а ми говоримо про
патріотизм, зокрема про український патріотизм, як про річ яка
можливо є, а можливо й відсутня. Якщо ми піднімаємо питання про
виховання патріотизму , то можливо потрібно в першу чергу звернути увагу
на ті моменти нашого сучасного життя, які й нівелюють саме це поняття
“патріотизм”.

Історія людства переконливо засвідчує, що світогляд громадян
цивілізованих держав формується на основі ідейних, морально- духовних
цінностей. Для цього потрібно виробити комплекс таких особистісних
якостей і рис характеру, як патріотичність, громадянська
відповідальність і готовність до праці в ім’я Батьківщини;
готовність розвивати і захищати рідну мову, культуру, інші
національні цінності.

2

К. Д. Ушинський , глибоко розуміючи національний характер
виховання, стверджував: ”Ставши одним із елементів державного і
народного життя , громадське виховання пішло в кожного народу своїм
особливим шляхом , і тепер кожен європейський народ має свою окрему
характеристичну систему виховання.” [3,с.60]

Одним із завдань виховання є якраз і виховати патріота своєї
держави. Погоджуючись із В. Гнатюком, який у своїй статті “Зміст і
форми національного виховання учнів.” подає такі характерні риси
патріота:

-розуміння і сприйняття української ідеї;

-готовність до захисту своєї держави;

-повага до історії власного народу;

-любов до рідної культури , мови, національних традицій. [ 1,с.18 ]

Наша влада за ці роки не спромоглася виробити власну “українську
ідею”. Це повинно бути серцевиною, тим ядром навколо якого
відбувалось би все суспільне життя. Наприклад в Польщі “Бог,
Честь, Батьківщина ” . І виховання молоді відбувається на цій основі.

Декілька роздумів з цього приводу .“Поки живе мова — житиме й
народ, як національність. Не стане мови — не стане національності: вона
розпорошиться поміж дужчим народом” обґрунтовуючи засоби
національного виховання говорив український вчений ХІХ століття І.
Огієнко. [3, с. 11] А тепер як пояснити учню, який старанно вивчає
курс “основи правознавства” , чому чиновники різних рівнів перебуваючи
на державній службі спілкуються російською, тобто мовою, яка не є
державною . Він професіонал високого рівня скажете Ви . Учень

3

відповість : “Що це за професіонал, який не спромігся вивчити мову
своєї країни”. І дитина буде тисячу раз права. Питання мови повинно
бути вирішено раз і назавжди, перебуваючи на державній службі, ти
представляєш Україну, так представляй її гідно.

В. Сухомлинський рідну мову вважав духовним багатством, носієм
мудрості слави, культури, історії рідного народу. Рідна мова
–джерело, з якого дитина черпає знання про навколишній світ, про свою
родину , місто, село, Батьківщину. Мова зазначав Сухомлинський, ”
здатна піднести , звеличити людину в її власних очах, утвердити її
патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в
її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків“ [5 , с.216]

Торкнемось такого аспекту , як повага до історії власного народу
народу.

В нас на державному рівні ще й досі не поставлені крапки щодо своєї
історичної спадщини. Хотілося, щоб дехто подивився на флагшток і
звернув увагу, що там не червоний стяг із серпом і молотом, а синьо-
жовтий із тризубом. Як можна створювати підручники із спільної
історії, що одним добре не завжди підходить іншим. Інколи готуючи певні
матеріали я заходжу на російські сайти, так чому вони навіть на
державних сайтах дозволяють використовувати назви “український
народ”, “ українець” вживати “южнорусский” або “малорусский” . В
нас що немає своєї гордості, ми що не можемо відстояти власну
історичну концепсію .

На державному рівні дата 14 жовтня – створення Української
Повстанської Армії потребувала б більше уваги. Як можна ставити
питання, чи вартий Степан Бандера звання Героя України, і це на
двадцятому році державності. Та переглянте списки нагороджених, деякі
прізвища там викликають великі питання.

4

В своїй роботі я приділяю рівну увагу як то Дню партизанської слави
— 23 вересня, це ще й день звільнення села Старий Коврай від
нацистської окупації, так і 14 жовтня – Дню створення УПА. Герої
були і там і там. Ми з гордістю пам’ятаємо про нашого односельчанина
Героя СРСР штурмана військової авіації Давиденка Григорія
Івановича , який загинув 8 травня 1945р. 17 квітня він відзначав би
своє 90- ліття. І те що, учні про нього пам’ятають, ось це і є
патріотизм за свою Батьківщину, за свою історію.

Серед учнів старших класів мною була проведено анкетування , яке
складалось з таких питань:

На Вашу думку, що таке патріотизм ?

Що в Вас викликає почуття гордості за свою державу ?

Що на Вашу думку, шкодить іміджу нашої держави ?

Декілька думок з робіт учнів: “патріотизм- це почуття любові і
поваги до своєї країни, це відчуття гордості за те, що ти є
громадянином даної країни.

Z

\

o

`   i i

gd

&

h

P(P*P6P8PNPPPRP`PbPnPpP”P–P?PoaOoOoOoOoOoOaOoOoOoOoOaOoOoAoAoAoAAoµo§o§o
§o§?o§o§oµ‰ h

h

6вареники та інше. Для кожного Україна своя і це добре, що кожен має
власну думку. А ось третє питання викликало певну одностайність, в
опитуванні взяло участь 17 учнів. Так от 9 з них повідомило, що
насамперед їм соромно за свою владу. Приналежність до різних партій
тут ні до чого, просто знову випливає питання

“ української ідеї “. Далі іміджу шкодять дороги та хабарництво.
Річницю незалежності ми будемо зустрічати з
першим місцем в Європі по

5 поширенню СНІДу, з
четвертим місцем серед сорока шести європейських за кількістю
звернень до Європейського суду з прав людини , з сімдесят дев’ятим
за рівнем охорони здоров’я. І це теж наша Україна. В журналі
“Рідна школа” за 1999 рік була опублікована стаття доктора
педагогічних наук, професора Івана Підласого “Реалії сучасного
українського виховання” в якій піднімається одна із неприємних тем.
Дозволю собі процитувати: “Популяція етнічних українців зменшується,
корінна нація вимирає. Натомість Україну заселяють інородці. За часи
незалежності сюди нашевкалось безліч пройдисвітів, авантюристів. Турбує
азіатська експансія людей нехристиянських, для яких Україна лише
ласий шмат здобичі. Багато з них за хабарі купують українське
громадянство. Для майбутнього виховання, це кара Божа — ніхто не
уявляє собі як можна прищеплювати високі ідеї національної
гордості і патріотизму дітям чужого кореня. Виховати сяку — таку
повагу до законів і слухняність ще можна, але азіати не ті люди,
які легко змінюють свою віру, характер і національну приналежність.”
А потім ми дивуємось, чому в тій самій Росії набирають “оберти”
ультраправі, просто події в них випереджають наші на певний час.
[4,с.5]

Відрадно те, що зустрічаючи 20 –річницю Незалежності більшість
громадян вже знає текст і зможе заспівати державного Гімна,
прикрасити свої будинки синьо-жовтим прапором, а ще десять років
тому ситуація була набагато гірша. Тобто ідея державності пустила
міцні коріння. Покращиться економічне становище в державі, зникне
соціальна напруга, країна отримає політичну стабільність і тоді
патріот своєї держави дійсно з гордістю не кривлячи душею скаже я
УКРАЇНЕЦЬ і держава моя УКРАЇНА !

6

Література

1. Гнатюк В. Зміст і форми національного виховання учнів // Рідна
школа.-1999.-№9.-с. 17-21.

2.Коркішко О. Становлення патріотичного виховання // Рідна
школа.-2004.-№2.-с. 60-62.

3. Огієнко І. Українська культура.-К.:Довіра. 1992.-139 с.

4. Підласий І. Реалії сучасного українського виховання // Рідна
школа.- 1999.-№12.-с.3-5.

5. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5-ти
т.-К.:Рад. Школа, 1977.- т.3.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *