Інтерактивні прийоми у роботі з розвитку образномовленнєвих умінь і навичок учнів (реферат)

Реферат на тему:

Інтерактивні прийоми у роботі з розвитку образномовленнєвих умінь і
навичок учнів

Наш час – час активних і ділових людей. У державі створюються
передумови для розвитку творчої ініціативи, відкритий широкий простір
для вираження різноманітних думок, переконань, оцінок. Це диктується
соціальним замовленням на всебічно розвинену, духовно багату,
самодостатню особистість, людину з високим рівнем комунікативної
компетентності, що передбачається Національною доктриною розвитку освіти
України у ХХI столітті та Стандартом мовної освіти.

Сучасна шкільна практика все більш і більш орієнтована на
диференційований шлях розвитку, що своєю чергою впливає на вирішення
проблеми індивідуальної парадигми учнів. Визнання того, що учень –
особистість, і саме він є цінністю, і ніхто не має права формувати з
нього дещо й на кшталт чогось, змінило філософську концепцію школи.

Навчання української мови як державної в школах з російською мовою
викладання має на меті забезпечити активне володіння учнями державною
мовою, сформувати в них мовленнєву, мовну, соціокультурну та діяльнісну
компетенції. Сучасне осмислення проблем мовної освіти, новий погляд на
мову як суспільне явище і навчальний предмет та реалізація їх у школі з
російською мовою викладання зумовлює підвищення теоретико-методичного
рівня навчання й розвитку учнів.

Ураховуючи, що в таких школах засвоєння української мови відбувається в
білінгвальному середовищі, часто спостерігається досить низький рівень
культури мовлення учнів. Виховання мовленнєвої культури тісно пов’язане
з оволодінням мовними засобами в будь-якій мовленнєвій ситуації, умінням
користуватися багатими ресурсами української мови, правильно й виразно
висловлювати свої думки. Образне мовлення як компонент виразності є
показником якісного, довершеного мовлення і виступає для російськомовних
учнів експонентом світосприймання, характеру, ментальності,
інтелектуального і художнього генія українців. Тому вагомим компонентом
підвищення загальної культури та культури мовлення школярів є розвиток
образного мовлення, що впливає на виховання патріотизму і
громадянськості.

Учитель-словесник відіграє надзвичайно важливу роль у впровадженні
вправ та завдань інтерактивного характеру, оскільки розвиток
особистості, на думку психологів, відбувається у процесі взаємодії з
іншими людьми і трактується як система безпосередньої комунікації. З
точки зору інтеракціонізму, міжособистісна комунікація ґрунтується на
спроможності людини “перебирати роль іншого” та уявляти, як це сприймає
партнер по спілкуванню, група чи значуща людина, а також інтерпретувати
певну ситуацію та конструювати власні дії.

Нами пропонується шлях вирішення проблеми на основі
комунікативно-діяльнісного, функціонально-стилістичного та особистісного
підходів; застосування поряд із традиційними нових технологій навчання
української мови, у тому числі й інтерактивних прийомів.

Учитель і учень перебувають у ситуації співпраці, і завдання учителя на
уроці — стимулювати школярів до особистісного сприйняття дійсності та
яскравого виразного образного відтворення її .

Щоб у школяра виникла потреба збагачувати своє мовлення образними
словами в запланованих чи спонтанних ситуаціях спілкування, учитель має
допомогти побачити надзвичайне багатство образних ресурсів української
мови, відкрити перспективу на майбутнє. Наприклад, урок розвитку
зв’язного мовлення (6 клас) учитель починає з опису осіннього ранку,
читає уривок з поезії російською мовою та пропонує перекласти поетичні
рядки. У процесі перекладу іменника горизонт російськомовні учні
добирають лише один синонім небокрай і це створює проблемну ситуацію.
Далі клас розбивається на групи, кожна група отримує на картці уривок з
твору одного з видатних українських письменників, де були використані
іменники-синоніми зазначеного ряду. Діти виписують на картки зразки
поетичного використання авторами синонімів до слова горизонт,
відправляють їх до “Редакційного кошика” та усно вмотивовують авторський
вибір. У результаті, предметом дитячих уподобань стають прекрасні
літературні взірці.

З метою актуалізації набутих знань про образність та засоби її вираження
використовується робота у групах, наприклад, “Мережа” ( 5 клас): клас
ділиться на 12 груп. Кожна група отримує невеликий текст про рослинні
символи-обереги та аркуш паперу, на якому у центрі треба зафіксувати
відповідно об’єкт образного змалювання (барвінок, безсмертник, цвіт
вишні, цвіт яблуні, калину, мальву, півонію, ромашку, хміль, мак,
чорнобривці, незабудку). З тексту, по лініях-мережах, виписуються
засоби, завдяки яким створюється образ рослини. Представники кожної з
груп виголошують результати групової роботи і стають біля дошки
ланцюжком-віночком. Останнім акордом стає озвученння підготовленим учнем
тексту художнього стилю “Чари українського віночка”. У кінці діти
поповнюють індивідуальні словнички новими виразниками образності.

Стимулюють образномовленнєву діяльність учнів групові ігри:

“Матрьошка ” (діти знайомляться з декількома текстами різного типу
мовлення, об’єднаними певною темою; необхідно створити такий текст, де
були б використані художня розповідь з елементами опису або художній
опис з елементом розповіді);

„Архітектори ” (окремо подаються мікротеми, які необхідно логічно
вибудувати в художній текст та дати йому образну назву);

„Подорож у країну “Історію” ( у посібнику “Історія України” читаються
тексти про створення Київської держави та компонується художня розповідь
за пропонованим планом);

“Очевидці подій“ (перечитується уривок з оповідання М.Коцюбинського
“Дорогою ціною” і на його основі, але в результаті суто особистісного
сприйняття, створюється розповідь про пожежу у плавнях).

Така діяльність учнів на уроці створює поштовх для самовираження. При
цьому учитель завжди намагається забезпечити ситуацію успіху для
учасників мовленнєвої комунікації. Якщо одному з учнів важко, він
доручає своє висловлювання однокласнику.

Активна співпраця передбачає осягнення незвичного в мовному аспекті.
При такому підході педагог виступає в якості консультанта, гіда,
порадника, стає для учня найцікавішою людиною, до якої тягнуться. Заради
цього вчитель має розкріпоститися, відмовитися від одноманітності.
Атмосфера в класі має бути довірливою, орієнтованою саме на співпрацю.
Форми роботи — нетрадиційні: індивідуальна, дослідницька, колективна,
парна, групова. Навіть меблі у класі варто розташувати так, щоб учні
могли бачити обличчя один одного.

Наприклад, після споглядання першого снігопаду учні створюють
колективне висловлювання в художньому стилі на тему “Симфонія зимового
ранку”. Учні “входять” в образи музичних інструментів, щоб усім разом,
як в оркестрі, зіграти тему. Учитель виконує роль диригента оркестру.
Діти словесно описують “прелюдію” (стан природи перед снігопадом),
“пуант” (найбільш напружений етап – снігопад ), “коду” (природа після
снігопаду).

Подібна творча діяльність учнів орієнтована на співпрацю й партнерство,
пов’язується з творчою активністю, змушує мислити гнучко та відходити
від стереотипів, поступово готує учнів до складної аналітико-синтетичної
мовленнєвої діяльності.

Після прочитання тексту про українські клейноди учитель моделює
ситуацію перебування семикласників у таборі “Артек”, які після
знайомства з іноземцем їхнього віку мають розказати про українську
символіку. Наведемо приклад висловлювання учениці:

“Українці з діда-прадіда обожнювали свої знамена і вірили, що вони
святіші від ідолів. Козаки-захисники стяг брали завжди з собою у бій,
ставили так, щоб усі побратими їх бачили. Робили прапори просто: до
довгої-довгої палиці кріпили жмут жовтої трави або пофарбований у такий
колір кінський хвіст. От і майоріло на синьому небі жовте сонце, яке
нагадувало жовтий пшеничний коровай, що прийшов з жовтого пшеничного
поля.”

?

- T

V

„a1$`„a

@які змушують дітей концентрично-образно мислити, словесно описувати те,
чого вони ніколи не відчували (невагомість, північне сяйво, океанське
дно, зустріч із дикуном, політ на стратостаті) або змальовувати об’єкт
(весняна квітка, скеля на морському узбережжі, тополя серед безмежного
степу, терикон) очима поета, прозаїка, драматурга.

Практикується й колективна робота. Наприклад, створення художнього або
публіцистичного тексту вимагає від усіх учасників знань техніки
текстотворення та вияву індивідуальних рис: образної пам’яті, здатності
до імпровізації, природного хисту до слова. При цьому береться до уваги
неформальність стосунків учителя й учнів, психологія сприйняття й
розуміння дітей. Продемонструємо це на фрагменті уроку:

Учитель: Відомо, що реклама рухає торгівлю, але у шкільних заняттях
немає місця торгу. Не секрет, що деякі з вас забувають заглядати до
підручника, а слід би! Ось і завдання : зробити рекламу підручників.

Далі учні висловлювалися на задану тему.

Учень: Підручник “Українська мова” – це вияв любові до українського
слова, української мови. У цієї книжки немає канікул і вихідних. Її
можна відкрити завжди — щоб прочитати хороший текст чи згадати правило.
Сучасна, невеликого розміру, естетично гарно оформлена. Вона легко
вкладається у портфель, її не хочеться “забути” вдома.

Ігрові ситуації, як правило, створюють хороше емоційне тло, бажання
дітей реалізувати свої творчі резерви. Вдалими, на нашу думку, є
ігри-перевтілення, коли група обирає і готує до виступу одного свого
представника. Так, у 9 класі після знайомства на уроці літератури з
творчістю П.Куліша учні “змагаються” з письменником: моделюється
ситуація виборів гетьмана, і дев’ятикласники перевтілюються в образи
історичних героїв, виголошують свої думки. А під час гри “Гомін віків”
учні висловлюють свої враження від імені рахівниці, калькулятора,
комп’ютера, мобільного телефона. Пропоновані завдання водночас і
загальнорозвивальні, бо включають у роботу емоції, логіку, наочність та
абстракцію у комплексі.

Щоб діти оволоділи не фрагментами, а системою знань, слід ураховувати
їх вікові особливості, природний процес розвитку умінь і навичок,
особливості засвоєння знань української мови як другої. Усі завдання
розташовуються в послідовності, що відповідає певним етапам психічного
процесу засвоєння знань, не допускаються випадкові набори однотипних
дій, чітко планується етапність у напрямку до ускладнення.

Так пошукова робота школярів спрямовується на набуття інтегративних
знань про засоби образності. Наприклад, лінгвістичні знання про
прикметник як частину мови стають основою для створення поняття про
експресивні функції цієї частини мови, роль епітетів у художньому
тексті. Посутньою ознакою пошукових вправ і завдань є поєднання
особистісного асоціативного досвіду учнів з лінгвістичними та
літературознавчими знаннями про виразники образності (прикметник –
означення – образне означення, або епітет; іменник – переносне значення
— метафора; іменник (предмет) — образ – ознака (зіставлення), які
впритул підводять їх до свідомого розуміння тропів. Наведемо приклади
таких вправ і завдань:

1.Підстановчого характеру: “Садівники”(у тексті замість пропусків
вставте доречні числівникові фразеологізми); „Наведімо лад”
(користуючись зноскою, заповніть текст звичними синонімами та
контекстуальними синонімами); ”Весела подорож” (наповніть потяг-текст
пасажирами-виразниками образності згідно з придбаними квитками);
„Чарівний квітник” (доберіть порівняння до назв квітів, наприклад,
барвінок, наче настирний павучок…); „Мандрівка картою України” (містам,
зображеним на карті, дайте образну характеристику, наприклад,
сонцесяйний Севастополь, залізнорукий Дніпропетровськ).

2.Асоціативні диктанти: запишіть образні висловлювання, які є вашою
реакцією на слова (словосполучення): Київ, Україна, степ; хвороба,
здоров’я, людина; вечір, день, ранок; слово, думка, книга.

3.Ситуативні завдання: доберіть образні вислови, якими можна
скористатися під час опису осінньої сльоти; занотуйте ключові слова, які
ви зможете використати під час радіопередачі “Портрет друга”; запишіть
опорні слова, які знадобляться вам під час переказу тексту твору, що
зараз вивчаєте на уроках літератури.

Такі завдання допомагають закріпити теоретичні знання про образність,
формують навчально-пізнавальні уміння і навички, забезпечують позитивний
перенос знань з рідної мови, збагачують виразниками образності
словниковий запас учнів, формують уміння діяти за готовим зразком та
розвивають мовне чуття.

Словесній творчості учнів сприяють завдання, безпосередньо
підпорядковані комунікації, в основі яких теж лежить ситуативний прийом
:

1. Напишіть етюд, який має прозвучати перед телевізійним прогнозом
погоди.

2. Створіть замальовку до місцевої газети з теми “Чарівний куточок
нашого міста”.

3. Створіть і виголосіть текст у формі монологу на відкритті картинної
галереї у вашій школі.

4. До Дня матері створіть словесний портрет своєї матусі, що має
прозвучати в радіопередачі чи у прямому ефірі на телебаченні.

5. Напишіть текст у художньому стилі, з яким ви маєте виступити на
шкільному святі слов’янської писемності.

Подібна діяльність допомагає закріпити знання учнів про
функціонально-комунікативні можливості образного слова, сприяють
активізації словника та формують уміння свідомо добирати словесні
засоби, ураховувати об’єкт комунікації, виховувати увагу до образних
можливостей української мови.

Отже, образне мовлення для учнів основної ланки шкіл з російською мовою
викладання може залишитися абстрактним, якщо вони не прийдуть до нього
самі, через свої відкриття, розчарування та невдачі. Лише такий шлях
може зробити абстрактну картину особистісною. Якщо атмосфера уроку
носить творчий характер, то й сам процес мовотворчості набуває
особистісного характеру, пов’язується з інсайтом ( творчим осяянням).
Такий підхід сприяє оволодінню культурою спілкування, вона ж стає
життєво необхідною умовою удосконалення особистості.

У процесі мовленнєвого продукування враховується відповідний рівень
сформованості психофізіологічних механізмів пам’яті та мотиви навчання,
здійснюється стимуляція активної мисленнєвої діяльності та розвиток
творчого потенціалу учнів, виробляється нетривіальний погляд на
абстрактні поняття. Прийоми візуалізації, інтерпретації, драматизації,
мізкової атаки дозволяють активізувати уже набуті знання про образність
для більш плідного продукування (створення власних висловлювань на
задану тему, текстів художнього стилю, у тому числі есе, замальовок,
етюдів, мініатюр). Активно задіяні усі види мовленнєвої діяльності,
визначальними стають мовленнєве спрямування, визначення об’єкта
комунікації, стилістичний контроль.

Отже, висвітлення окремих аспектів проблеми образного мовлення дало
підставу стверджувати, що феномен „образне мовлення” – явище спорадичне,
повновартісне, специфічне та багатоаспектне, зважаючи на те, що воно
входить до кола досліджуваних проблем різних наукових галузей. З-поміж
окремих питань в царині лінгводидактики актуальною залишається проблема
роботи над образним словом, і саме інтерактивні прийоми сприяють
піднесенню рівня доступності в навчанні, активізації пізнавальної
діяльності учнів, поліпшенню якості знань про виразники образності та їх
роль у художньому зображенні дійсності.

Література:

Асмолов А.Г. Психология личности. –М.: Изд-во МГУ, 1990.– 397 с.

Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. – М.: Учпедгиз,
1956. – 695 с.

Кубрякова Е.С. Модели порождения речи и главные отличительные
особенности речепорождающего процесса // Человеческий фактор в языке:
Язык и порождение речи. – М.: Наука,1991. –С.21-81.

Стельмахович М.Г. Творчі роботи на уроках української мови. – К.: Вища
школа, 1981. – 148 с.

Yiehweger D. Illokutions wissen und Textinterpretatio//Vocabdruck der
Plenar vortrage ХІУ Internationalen Linguistenkongress. – Berlin, 1987.
– S. 78-81.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *