Хустка в обрядах українського народу (реферат)

Реферат з педагогіки

“Урок: Хустка в обрядах українського народу”

Мета. Ознайомити дітей із хусткою-оберегом, з’ясувати, яку роль
відіграла і відіграє вона в наш час в обрядах українського народу.
Прищеплювати інтерес до традицій і звичаїв краю, у якому живемо.
Виховувати художньо-естетичний смак.

Девіз. Мов берегиня вроди, хустка здавен у нашій стороні.

Обладнання.

1. Парти в класі розміщені літерою «П». На них хустки.

2. На дошці записані тема і девіз уроку. З боків від девізу на 2-х
плакатах зображено як пов’язують хустки на Львівщині і східній Україні.

3. На лівій боковій дошці образ і напис: «Шануй вітця твого і матір
твою, щоб тобі було добре і щоб довго прожив на землі». (Божа заповідь).

4. На правій боковій дошці – велика барвиста хустка.

5. Біля дошки посеред класу стіл вчителя, Покритий вишитою скатертиною.
На ньому є підсвічник з свічкою – символ Берегині, вишитий рушник, на
ньому хліб-сіль. На краю стола зав’язані у одну хустину калачі, а в
другу – листки з святою вечерею.

6. В середині букви «П» на килимі покрита скатертиною парта. На ній
хустки, які в роки війни були закопані у куфрі в землі.

7. Колиска, лялька.

8. Інсценівка обряду зав’язування молодої.

9. На плечах у дівчат і у вчителя накинені хустки.

Діти, сьогодні знову до нас завітала Берегиня, прадавня
слов’янська богиня, яка символізує родовідну пам’ять, наші символи,
традицію, історію може почати й сумну, але в основі своїй величну.
Завдання Берегині – не вивітрити з пам’яті, зберегти символи людського
духу від забуття і байдужості, зробити їх набутком для всіх, в тому
числі і для вас.

Одним з таких символів, який на сьогодні, на жаль, занедбаний і
забутий, є хустка.

Тому на сьогоднішньому занятті з народознавства нам Берегиня
повідає саме про цей оберіг.

Отже, тема заняття:

« Хустка в обрядах українського народу» (від сповиточка до
зеленого віночка).

На цьому занятті ми познайомимось із хусткою-оберегом,
з’ясуємо, яку роль відіграла і відіграє вона в наш час в обрядах
українського народу.

Девіз: Мов берегиня вроди, хустка

Здавен у нашій стороні.

Перед тим, як почати заняття, за традицією просимо господаря
запалити свічку. (Запалюємо свічку).

Видатний історик Михайло Грушевський Писав у своїй «Історії
України», що хустка відома на всій території України, починаючи з часів
Київської Русі, вона була поширена в козацьку епоху і дійшла до наших
днів. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою.

Правда в різних місцевостях її по-різному носили. (Показую на
малюнках, виконаних Шмідт).

Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди
було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок.

Згадаймо принагідно паранджу мусульманок Кавказу, котра
затіняла їм не тільки обличчя, а й увесь світ, що доводить їх
покірність.

Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність
чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки,
нагадує її обов’язки.

В Україні хустка має побутове й обрядове значення. Спочатку
з’ясуймо, яку роль виконувала й виконує хустка в побуті.

Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не
завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати
голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і
обмотують її навколо голови, а тімя залишають відкритим, щоб волосся
було видко. (Демонструє дитина).

Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до
дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день
після весілля жінці покривали голову хусткою і вже після цього «ходити
простоволосою» вважалось непристойністю.

Цікавий такий факт.

У часи мазепи Федір Вовк проводив антропологічні дослідження.
Коли він просив жінку зняти хустку чи очіпок, то чув обурення і
протести. Доводилось йому звертатись до місцевого священика за дозволом,
але й це не допомагало вмовити жінку зняти хустку.

В наш час у хустці жінки ходять в основному тільки в селі.
Старші жінки, як тільки піднімуться з ліжка, зразу зав’язують хустину і
знімають її тільки перед сном. Молодиці ж ходять і без

хусток, але на весілля, хрестини без хустки ніхто не йде.

У містах жінки цього звичаю не дотримуються, багато з них
навіть не мають хустини. Але ні в селі, ні в місті й сьогодні жінка до
церкви не посміє зайти простоволосою.

— Якими ж були хустки в давнину?

Хустки були білого кольору, в цьому полягає національний
характер української хустки. Барвисті хустки, які тепер входять у моду,
запозичені від болгарів, а ті запозичили від турків та персів.

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, то найбільше вживали
червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Зрідка траплявся і чорний
колір. Сині нитки ніколи не вживалися окремо.

Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому
столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильків,
гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти
зображення птахів: півників, голубів…

Вишиті візерунки як колись, так і тепер розташовуються на
хустках по чотирьох кутах та по середині. Інколи по кутах розміщуються
головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях,
розкладаються дрібніші деталі орнаменту. (Показую).

До речі, чотири кінці хустки – символи. В пісні про це
співається:

На щастя й радість – два ріжечки,

А два – на смуток і сльозу.

Крім побутового, хустка в Україні має ще й обрядове значення.

В часи козаччини був добрий звичай у дівчат: коли козаки
вирушали в похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту
хустину, як символ вірності в коханні.

Якщо козак загине, то нею вкривають обличчя козака, щоб «хижі
птахи очей не довбали, козацької крові не пивали».

Якщо ж козака ховали з почестями, то тіло його клали в
домовину, покривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на
осідланого коня, якого вели за домовиною.

У пісні співається:

Дай же, дівчино, хустину,

Може я в бою загину,

Закриють очі темної ночі,

Легше в могилі спочину.

Про цей звичай писав Шевченко у поемі «Хустина». (Колективне
читання поеми дітьми).

І помандрувала світом разом з козацькою піснею українська

хустина. І носив її козак коло серця.

Вона оберігала його не тільки від ворожої кулі, від тяжкого
полону чи зради товариша, але була й оберегом від забуття матері –
України.

В багатьох українських родинах зберігається традиція –
передавати від роду до роду хустину першого сповиточка, коли вперше в
зіллячку купали немовля. (Група дівчат демонструє сповивання немовляти і
примовляє):

Добрий час, добрий час,

Ангелята при нас

Розстелили м’якеньку хустинку,

Щоб заповити маленьку дитинку.

Постелити під головочку,

Притулити до вушка, заховали волоссячко,

Щоб не боліла головочка,

Щоб не блідло сонечко.

(тричі хрестяться, хрестять немовля, «мама» бере «дитя», співаючи
колискову, підходить до колиски і укладає спати).

І росте дитя, сповите м’якою бабусиною хустиною та ніжними
маминими колисковими піснями.

Літечко за літечком пролітає… Тішиться, не натішиться вся
родина. Погляньте. Он воно уже на зарінку з дівчатами таночок заводить,
грається у «хустинку».

Ця гра вам знайома з дитячого садка. А пам’ятаєте, яку ви
пісеньку співали про хустинку? («Галя по садочку ходила»).

Радіють дідусь і бабуся, батько і мати, тішиться вся родина, бо
розумною, чемною росте їх кровинка. А радіючи, привчають до всього
доброго, до всякого діла. А ще привчають шанувати світлу пам’ять
минувшини.

А в неділю візьме бабуся онучку за руку і поведе за село до
могили. Перев’яжуть хустиною березовий хрест – як пам’ять борцям за волю
України. І розкаже бабуся про славних героїв і про хлопця кароокого,
якому дівчина дарувала хустину і який впав у бою, «мов той сухий листок
й повік буде лежати».

І починає розуміти дитя, що має ще одну неньку, ім’я якої –
Україна. І для неї потрібно жити, любити і ненавидіти. (Вірш «Хто ти?»
звучить на фоні музики).

Повинна усвідомити кожна дитина, що живе в Україні, що Україна
– це вона сама, це її рідні, це ми, це радість і смуток, і дума, і

пісня, це звичаї і традиції краю. Це хустина дана на прощання. (Дівчата
співають пісню «На Україні я родилася» і одночасно вишивають хустину).

Цікаво, що хустина, яку так старанно вишивала дівчина, часто
служила засобом знайомства з хлопцем. А відбувалося це так.

Хлопець, якому сподобалась дівчина, насамперед намагався
заволодіти її хустинкою. Часто це приносило прикрощі, бо коли хлопець не
подобався дівчині, вона не віддавала своєї хустини.

А коли хлопець був дівчині до вподоби, вона віддавала йому її.
І часто таке знайомство приводило обох молодих на весільний рушник.

У нас на Прикарпатті дуже поширені пісні-коломийки, в яких
хустка означає красу, вроду, працьовитість дівчини-українки. (Усі
співають « Сватай брате»).

У скрині кожної господині мала бути ось така звичайна ситцева
хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию; нею зав’язували миску з
святою вечерею і несли її до родичів, хрещених. (Демонструю).

Такою ж хусткою перев’язувала жінка калачі, коли йде на
весілля. Віддаючи їх господині, вона вітає її і примовляє «Дай, Боже, в
добрий час почати, а в ще кращий закінчити». Господиня розв’язує, один
калач забирає, а другий з хусткою віддає, бо не годиться повертатись з
пустою хустиною.

Говорячи про використання хустки, не можна не згадати про
хустину на спеченому хлібі, щоб не черствів, на дитячій колисці – від
вітру і лихого ока.

Хустка здавна відіграла й оберегову функцію, тому чи не
найбільше місце займає хустка у весільному обряді.

Починаючи із сватання, дівчина на знак згоди подавала на хлібі
старостам хустку або рушник.

У різних регіонах і навіть у різних селах одного регіону хустку
на весіллі використовують по-різному.

І по сьогодні зберігся обряд зав’язування молодої.

Весілля проходить окремо у молодого і молодої. В неділю під
ранок молодий з дружбами, старостами, рідними приходить чи приїздить за
молодою. Забирає її до себе. Через кілька годин батьки і рідні молодої
приїжджають до молодого на обряд зав’язування молодої. (Діти, мама
дівчинки – «молодої» і вчителі відтворюють обряд зав’язування молодої).

Хустка – невід’ємний атрибут і іншого обряду. Одна з Божих
заповідей голосить: «Шануй вітця твого і матір твою, щоб тобі було добре
і щоб довго прожив на землі». (Записано на плакаті на дошці

під образом).

Але якби ми не любили своїх батьків, якби їх не шанували,
неминуча в житті хвилина, коли ми прощаємося з найдорожчими нам людьми
мамою і батьком.

Ще відцвіте не раз весна,

І ще не раз віддзвонить осінь,

І все-таки прийде вона

Пора прощання й відголос ся.

І ось, коли приходить пора прощання і відголос ся за мамою у
багатьох селах Прикарпаття під час похоронів, в той момент, коли
священик промовить перше прощання «Простіть перший раз», рідні померлої
роздають її хустки. Саму ж померлу покривають великою хусткою, котра за
життя була їй найбільш до вподоби або найдорожча.

А хустка, яку залишала мама – в домі неоцінена реліквія.

Після смерті рідних, як жалобу, носять чорну хустку, з темними
квітами. (Показую).

Про сумне і болюче в житті людини ми говоримо, але цього не
обійти, тому про це треба знати.

Сьогодні ми маємо можливість побачити, які всі хустки різні, а
як багато говорять вони, як глибоко хвилюють душу. (Розглядаємо хустки,
принесені дітьми, слухаємо повідомлення дітей).

Оскільки хустка була обов’язковим елементом одягу жінки, то
вона стала найкращим подарунком.

Подарована хустка гріла душу, лікувала рани, плекала віру,
леліяла світлі надії.

В пісні стверджується:

Веселі ви чи сумовиті,

На схилах Ворскли чи Дінця, —

Нема таких жінок у світі,

Котрим вона не до лиця.

Тому не дивно, що в наш складний час знову пробуджується любов
нашого народу до такого простого і одночасно незбагненного дива –
української хустки. Пробіжить час непомітно, вас розкидає життя по
світах. І мені дуже хочеться, щоб хлопці, повертаючись із армії, чи
їдучи просто в гості везли в простих чемоданчиках своїм мамам, коханим,
молодим дружинам у дарунок хустки.

Хустка – життя… Вона пам’ять роду, його святиня. (Всі

співають пісню «Квітчаста хустка»).

Ось і підійшло до завершення наше знайомство з хусткою, яка
супроводжувала жінку від народження до смерті, тобто від сповиточка до
зеленого віночка. (Вказую на підтему заняття).

Підводячи підсумки нашого заняття, хочеться висловити
сподівання, що ви не забудете, про що нам сьогодні повідала Берегиня і
розкажете своїм мамам, рідним, а згодом – своїм дітям.

Цікаво, що ж Ви розповісте? (Діти діляться думками).

Отже, хустка – це оберіг жінки, бо оберігає її від усього
злого, лиха, хвороби.

На цьому заняття з народознавства завершене.

Прошу господаря загасити свічку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *